YouControl — сервис проверки контрагентов. Полное досье на компанию доступно в индивидуальных тарифах.

Главная /

Каталог судебных решений Украины

/

Суды Киевская область

/

Мироновский районный суд Киевской области

Решение № 125456070, 25.02.2025, Мироновский районный суд Киевской области

Дата принятия

25.02.2025

Номер дела

371/938/24

Номер документа

125456070

Форма судопроизводства

Гражданское

Компании, указанные в тексте судебного документа

Єдиний державний реєстр судових рішень

25.02.2025 Єдиний унікальний № 371/938/24 провадження № 2/371/93/25

Миронівський районний суд Київської області

ЄУН 371/938/24

Провадження № 2/371/93/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2025 року м. Миронівка

Миронівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Поліщука А.С.,

при секретарі Овчаренко В.С.,

за участі представника

позивача Фрей Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу за позовом керівника Обухівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , третя особа: Державне підприємство «Обухівське управління комплексного забезпечення» про скасування рішень про державну реєстрацію речових прав та скасування рішень державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі,-

В С Т А Н О В И В:

До Миронівського районного суду Київської області із позовом звернулася Обухівська окружна прокуратура.

Свій позов обґрунтовувала тим, що розпорядженням Миронівської районної державної адміністрації № 464 від 15.12.2003 затверджено список із 506 громадян с. Юхни Миронівського району для виготовлення державних актів на право власності на землю в межах Юхнівської сільської ради Миронівського району взамін сертифікатів на право на земельні частки (паї).

В ході досудового розслідування кримінального провадження № 42023112340000057 від 27.03.2023 установлено, що на підставі вищевказаного розпорядження на території Юхнівської сільської ради Миронівського району Київської області передано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту наступним громадянам:

- ОСОБА_1 - площею 2 га з кадастровим номером 3222988800:04:201:0004, державний акт Р1 №770486 від 04.05.2004;

- ОСОБА_2 - площею 2 га з кадастровим номером 3222988800:04:201:0005, державний акт Р1 №7704900 від 04.05.2004;

- ОСОБА_4 - площею 2 га з кадастровим номером 3222988800:04:201:0007, державний акт Р1 №770485 від 04.05.2004;

- ОСОБА_5 - площею 1,5020 га з кадастровим номером 3222988800:04:201:0008, державний акт Р1 №770479 від 04.05.2004;

- ОСОБА_6 - площею 2 га з кадастровим номером 3222988800:04:201:0009, державний акт Р1 № 770484 від 04.05.2004;

- ОСОБА_7 - площею 2 га з кадастровим номером 3222988800:04:201:0010, державний акт Р1 № 770488 від 04.05.2004;

- ОСОБА_12 - площею 2 га з кадастровим номером 3222988800:04:201:0011, державний акт Р1 № 770489 від 04.05.2004;

- ОСОБА_9 - площею 1,7207 г з кадастровим номером 3222988800:04:201:0012, державний акт Р1 № 770480 від 04.05.2004;

- ОСОБА_10 - площею 2 га з кадастровим номером 3222988800:04:201:0013, державний акт Р1 №770482 від 04.05.2004;

- ОСОБА_13 - площею 2 га з кадастровим номером 3222988800:04:201:0014, державний акт Р1 № 770491 від 04.05.2004 та остання, згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі договору купівлі-продажу № 3881 від 04.10.2022 відчужила ділянку на користь ОСОБА_11 ;

- ОСОБА_14 - площею 2 га з кадастровим номером 3222988800:04:201:0015, державний акт Р1 № 770487 від 04.05.2004 та останній на підставі купівлі-продажу № 492 від 30.09.2022 відчужив ділянку користь ОСОБА_3 .

Водночас, подальшою перевіркою вказаної інформації встановлено, що відповідно до розпорядження Миронівської районної державної адміністрації № 464 від 15.12.2003 у списку громадян на виготовлення державних актів на право на землю в межах Юхнівської сільської ради Миронівського району взамін сертифікатів на право на земельні частки (паї) ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 відсутні.

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області правовстановлюючі документи (другі примірники державних актів) та документація із землеустрою на земельні ділянки 3222988800:04:201:0004, 3222988800:04:201:0005, 3222988800:04:201:0007, 3222988800:04:201:0008, 3222988800:04:201:0009, 3222988800:04:201:0010, 3222988800:04:201:0011, 3222988800:04:201:0012, 3222988800:04:201:0013, 3222988800:04:201:0014, 3222988800:04:201:0015 на зберіганні в архіві територіального підрозділу не перебувають, в Книгах реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди записи щодо реєстрації державних актів на право власності на вищевказані земельні ділянки відсутні.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» ( в редакції, чинній на момент прийняття розпорядження Миронівської районної державної адміністрації 2003 року) право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом. Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), також є свідоцтво про право на спадщину.

Пунктом 17 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України ( в редакції, чинній на момент прийняття розпорядження Миронівської районної державної адміністрації 2003 року) передбачено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» ( в редакції, чинній на момент прийняття розпорядження Миронівської районної державної адміністрації 2003 року) сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай).

Згідно вимог ч. 2 ст. 5 вищевказаного Закону сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

В ході досудового розслідування кримінального провадження № 42023112340000057 від 27.03.2023 установлено, що відповідно до клопотання Юхнівської сільської ради від 12.12.2003 до Миронівської районної державної адміністрації для затвердження передано список 506 громадян-власників земельних часток паїв, яким відводяться в натурів земельні ділянки на території Юхнівської сільської ради Миронівського району. Громадяни ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 відсутні.

В подальшому, розпорядженням Миронівської районної державної адміністрації № 464 від 15.12.2003 затверджено вищевказаний список із 506 громадян на виготовлення державних актів на право на землю в межах Юхнівської сільської ради Миронівського району взамін сертифікатів на право на земельні частки (паї), про те громадян - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 у вказаному списку не має.

З огляду на викладене, розпорядження Миронівської районної державної адміністрації № 464 від 15.12.2003 відносно надання права на виготовлення державних актів на земельні ділянки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 не видавалося, чим порушено вищезазначене законодавство при виділені в натурі (на місцевості) вказаним громадянам земельних ділянок даної категорії.

Крім того, в ході опрацювання питання законності передачі у приватну власність спірних земельних ділянки встановлено, що вони частково накладаються на землі лісогосподарського призначення, що перебувають в постійному користуванні ДП «Обухівське управління комплексного забезпечення».

За змістом ст. 3 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття розпорядження Миронівської районної державної адміністрації 2003 року) земельні відносини, що виникають зокрема, при використанні лісів, регулюються цим Кодексом. Інші нормативні акти застосовуються у випадку, якщо вони не суперечать останньому.

Таким чином, Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.

Відповідно до вимог ст. 19 Земельного кодексу України землі за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, в тому числі на землі лісового фонду.

Відповідно до вимог ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісового фонду не належать землі, зайняті:

а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;

б) полезахисними лісовими смугами, захисними насадженнями на смугах відводу залізниць, захисними насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг, захисними насадженнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об`єктів;

в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст. 5 Лісового кодексу України землі лісового фонду поділяються на:

а) лісові: вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю; не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі та інші), зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами тощо;

б) нелісові: зайняті спорудами, пов`язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо; зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства); зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства.

Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.

Статтею 56 Земельного кодексу України встановлено, що землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Інших випадків, які б передбачали можливість передачі земель лісогосподарського призначення у приватну власність громадянам та юридичним особам законодавство не містить.

Відповідно до вимог ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Статтею 55 Земельного кодексу України визначено, що до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Статтею 92 зазначеного кодексу встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до вимог ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Установлено, що спірні земельні ділянки в силу положень ст. ст. 19, 55, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувались для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Відповідно до вимог ст. 6 Лісового кодексу України усі ліси в Україні є власністю держави.

Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України.

Статтею 9 Лісового кодексу України визначено користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим.

У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У постійне користування для цієї ж мети окремі земельні ділянки лісового фонду площею до п`яти гектарів, якщо вони входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, можуть також надаватися громадянам із спеціальною підготовкою.

Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.

Відповідно до ст. 16 Лісового кодексу України до відання селищних і сільських рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування в межах селищ і сіл та припинення права користування ними.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 93 Лісового кодексу України лісовпорядкування включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення ефективної охорони і захисту, раціональне використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства.

Лісовпорядкування на всій території України проводиться державними лісовпорядними службами.

Статтею 94 Лісового кодексу України встановлено, що у матеріалах лісовпорядкування дається комплексна оцінка ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів, користування земельними ділянками лісового фонду, розробляються основні положення організації та розвитку лісового господарства.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються державними органами лісового господарства за погодженням з місцевими радами народних депутатів та органами охорони навколишнього природного середовища. Вони є основою для організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів постійними лісокористувачами.

Відповідно до вимог ст. 96 Земельного кодексу України державний облік лісів і державний лісовий кадастр ведуться державними органами лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень і первинного обліку лісів за єдиною для України системою на кошти державного бюджету.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Таким чином, копія планшета лісовпорядкування є документом, який підтверджує право постійного користування державного лісогосподарського підприємства спірною земельною ділянкою та те, що остання належить до земель лісогосподарського призначення.

Відповідно до рішення сесії Миронівської районної ради № 182-18-ХХIII від 11.01.2002 рекомендовано утворити Миронівське спеціалізоване лісництво, підпорядковане «Київоблагролісу» та запропоновано Київській обласній раді передати ліси реформованих сільськогосподарських підприємтсв Миронівського району, загальною площею 4423 га в постійне користування Миронівського лісництва спеціалізованого лісогосподасрького підприєства «Київоблагролісу».

В подальшому, відповідно до наказу Київського обласного державного агролісогосподарського підприємства «Київоблдержагроліс» від 18.01.2002 № 2 засновано Миронівське державне агролісогосподарське підприємство.

Рішенням Обухівської районної державної адміністрації № 147 від 11.05.2021 змінено найменування Миронівського державного агролісогосподарського підприємства на Державне підприємство «Обухівське управління комплексного забезпечення» та затверджено Статут Державного підприємства «Обухівське управління комплексного забезпечення» в новій редакції.

Відповідно до п. 1.2. Статуту ДП «Обухівське управління комплексного забезпечення» є правонаступником всіх прав та обов`язків Миронівського державного агролісогосподарського підприємства (код ЄДРПОУ № 31823389).

Згідно інформації ДП «Обухівське управління комплексного забезпечення» № 32 від 11.06.2024 спірні земельні ділянки на момент прийняття розпорядження Миронівської районної державної адміністрації № 464 від 15.12.2003 накладалися на землі лісогосподарського призначення Миронівського державного агролісогосподарського підприємства, оскільки були передані останньому загальною площею 62 га для ведення лісового господарства після реорганізації колгоспу 1 Травня в с. Юхни Миронівського району та вкриті багаторічної лісової рослинності, що підтверджується картографічними та іншими додатковими матеріалами.

Так, за інформацією ДП «Обухівське управління комплексного забезпечення» № 23 від 01.03.2024 згідно даних лісовпорядкування 2005 та 2015 років земельні ділянки з кадастровими номерами 3222988800:04:201:0004, 3222988800:04:201:0005, 3222988800:04:201:0007, 3222988800:04:201:0008, 3222988800:04:201:0009, 3222988800:04:201:0010, 3222988800:04:201:0011, 3222988800:04:201:0012, 3222988800:04:201:0013, 3222988800:04:201:0014, 3222988800:04:201:0015 частково накладається на землі лісогосподарського призначення, а саме на землі кварталу 43 виділи 2, 3, 5, 6 ДП «Обухівське управління комплексного забезпечення».

Доказами розташування спірних земельних ділянок на землях лісового фонду є копія планшету лісовпорядкування кварталу 43 відділів 2, 3, 4, 5, 6 ДП «Обухівське управління комплексного забезпечення»; копія таксаційного опису кварталу 43 з проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Обухівське управління комплексного забезпечення» та копії графічних матеріалів, що надані ДП «Обухівське управління комплексного забезпечення».

Отже, право користування ДП «Обухівське управління комплексного забезпечення» землями лісогосподарського призначення загальною площею 21,2227 га підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Крім того, розташування земельної ділянки на землях лісового фонду також підтверджується листом ВО «Укрдержліспроект» № 04 - 292 від 08.03.2024 та наданим ними фрагментом з Публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу 43 і меж його таксаційних виділів ДП «Обухівське управління комплексного забезпечення», відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2015 року та межами земельних ділянок.

Вищевказана інформація надана Українським Державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект», яке засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.

Відповідно до п. 3.2.8 статуту ВО «Укрдержліспроект», окрім інших його функцій, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду формування повидільних й інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру.

Висновок про належність, достатність та достовірність документів, наданих вищевказаним органом висловлено також Верховним Судом у постанові від 13.11.2019 у справі № 361/6829/16, де вказано: «Відхиляючи наведені докази, суд апеляційної інстанції не врахував, що ВО «Укрдержліспроект» створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства.

ВО «Укрдержліспроект» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування».

Зазначені докази є належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами в розумінні ст. ст. 76-81, 83 Цивільного процесуального кодексу України на підтвердження факту розташування спірних земельних ділянок в межах земель лісового фонду.

Віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення окрім зазначеного також підтверджується проектом організації і розвитку лісового господарства, затвердженого протоколом другої лісовпорядної наради від 14.04.2005, планшетом лісовпорядкування кварталу 43.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Також, частинами 1, 5 ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Так, згідно листа ДП «Обухівське управління комплексного забезпечення» за № 23 від 01.03.2024 погодження на вилучення спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 3222988800:04:201:0004, 3222988800:04:201:0005, 3222988800:04:201:0007, 3222988800:04:201:0008, 3222988800:04:201:0009, 3222988800:04:201:0010, 3222988800:04:201:0011, 3222988800:04:201:0012, 3222988800:04:201:0013, 3222988800:04:201:0014, 3222988800:04:201:0015 не надавалось.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України).

Згідно зі ст. ст. 18, 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, які мають особливий правовий режим.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Земельного кодексу України перебачено, що Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України є підставою для визнання недійсними рішень органів влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Аналогічна правова позиція щодо протиправності рішень органів місцевого самоврядування про відведення у приватну власність земельних ділянок без попереднього прийняття рішення щодо зміни їх цільового призначення та затвердження проекту викладена в постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №761/1554/13-ц.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16.

Зокрема, під час розгляду зазначеної справи Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про те, що сільська рада не мала повноважень на прийняття рішення від 24.02.2004 про припинення права ДП «Бориспільський лісгосп» на користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення, оскільки відповідно до статті 149 Земельного кодексу України в редакції, чинній на той час, повноваження щодо вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, належало не органам місцевого самоврядування, а органам державної влади - районним державним адміністраціям, обласним державним адміністраціям, Київській, Севастопольській міським державним адміністраціям, Раді міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінету Міністрів України (п. 170 постанови).

З тих же причин, сільська рада не вправі була розпоряджатися спірними земельними ділянками, зокрема передавати їх у власність приватним особам в порядку приватизації (п. 171 постанови).

Загальні способи захисту порушених прав та інтересів судом визначені у ст. 16 Цивільного кодексу України. Зокрема, до таких способів належать: визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з вимогами ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках звертає увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20).

Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 висловлено правовий висновок, згідно з яким визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Як вказано вище, законодавство України розмежовує два види земель лісогосподарського призначення державної форми власності залежно від того, чи можуть ці землі бути переданими у приватну власність, що, відповідно, і є визначальним при вирішенні питання, чи могла особа, за якою оформлено речові права на спірний об`єкт, взагалі набути права володіння ним.

У випадку, коли обставини справи безумовно вказують на неможливість виникнення у громадянина або юридичної особи права власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення, зокрема тоді, коли вона перебуває в постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства та воля на її відчуження державою в особі уповноважених органів не виявлялась, способом захисту, що відповідає суті порушеного права держави, є подання негаторного позову.

У вказаній категорії справ відновлення порушеного права має бути забезпечено не шляхом витребування спірної земельної ділянки на підставі ст. 387 Цивільного кодексу України, а на підставі ст. 391 цього Кодексу та ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України шляхом пред`явлення позову про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельної ділянки.

Слід зазначити, що предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову є посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 363/2877/18, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, зайняття земельних ділянок, зокрема, шляхом часткового накладання, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цим майном. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном.

Таким чином, у разі коли незаконно сформована земельна ділянка частково накладається на землі державного лісового фонду, лише частина спірної земельної ділянки є власністю держави та остання усуває перешкоди у користуванні і розпорядженні нею.

Враховуючи вищевикладене та те, що спірні земельні ділянки приватної форми власності з кадастровими номерами 3222988800:04:201:0004, 3222988800:04:201:0005, 3222988800:04:201:0007, 3222988800:04:201:0008, 3222988800:04:201:0009, 3222988800:04:201:0010, 3222988800:04:201:0011, 3222988800:04:201:0012, 3222988800:04:201:0013, 3222988800:04:201:0014, 3222988800:04:201:0015 частково накладається на землі державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Обухівське управління комплексного забезпечення» ефективним способом захисту порушеного права у даних правовідносинах є заявлення негаторного позову про скасування державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Наразі право приватної власності на частину спірних земельних ділянок зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_3 (земельна ділянка з кадастровим номером 3222988800:04:201:0015) та за ОСОБА_11 (земельна ділянка з кадастровим номером 3222988800:04:201:0014).

Наявність зазначеної державної реєстрації права створює перешкоди державі в особі Київської обласної державної адміністрації в користуванні та розпорядженні земельними ділянками лісогосподарського призначення. Також держава не має можливості сформувати земельні лісові ділянки для реєстрації права власності і постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства.

Відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникають із дня такої реєстрації.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19 (п. п. 24, 25, 27, 28, 30-32, 34, 35) за змістом п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Частиною 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Ураховуючи викладене, з метою поновлення порушених прав держави та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою лісогосподарського призначення, державна реєстрація права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222988800:04:201:0015, 3222988800:04:201:0014 за ОСОБА_3 та ОСОБА_11 підлягає скасуванню.

Слід звернути увагу на те, що Верховний Суд, переглядаючи судові рішення у справі про усунення перешкод у користуванні обмежено оборотоздатними землями, вказав на правильність висновків судів попередніх інстанцій про задоволення вимог заступника прокурора щодо скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, оскільки вона проведена за відсутності правових підстав (постанова від 02.02.2022 у справі № 707/1924/20).

Таким чином, вимога про скасування державної реєстрації права власності як складова негаторного позову у цьому випадку є ефективним способом захисту, оскільки спрямована на скасування реєстрації прав за ОСОБА_3 та ОСОБА_11 на землю, які не є, та в силу імперативної законодавчої заборони, не може бути власниками земель державної власності лісогосподарського призначення.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (ч. ч. 9, 10 ст. 79-1 Земельного кодексу України).

Відповідно до відомостей із Державного земельного кадастру про земельні ділянки з кадастровими номерами 3222988800:04:201:0004, 3222988800:04:201:0005, 3222988800:04:201:0007, 3222988800:04:201:0008, 3222988800:04:201:0009, 3222988800:04:201:0010, 3222988800:04:201:0011, 3222988800:04:201:0012, 3222988800:04:201:0013, 3222988800:04:201:0014, 3222988800:04:201:0015 вони мають загальну площу 22,9433 га та цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

Слід наголосити, що ці відомості про цільове призначення спірної земельної ділянки не впливають на правовий режим земель як таких, що належать до земель лісогосподарського призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов`язаний із фактом перебування їх у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства і використання для лісогосподарських потреб.

Без скасування державної реєстрації земельної ділянки як об`єкта Державного земельного кадастру власник буде зобов`язаний вживати додаткових заходів для відновлення стану законності, зокрема розробляти документацію щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, здійснювати її поділ з урахуванням меж земель, що перебувають у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства, фрагментуючи ділянку, тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою: особи, якій за надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи; власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи; органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності).

Частиною 6 ст. 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

У ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» вказано, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Ураховуючи викладене, для забезпечення реальної та безперешкодної можливості державі реалізувати всі правомочності власника щодо спірних земельних ділянок необхідно усунути перешкоди в користуванні ними шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки в державному земельному кадастрі з припиненням права власності за ОСОБА_15 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 на ці ділянки, відомості про що містяться в Державному земельному кадастрі.

При цьому скасування реєстрації земельної ділянки з припиненням прав на неї є ефективним способом захисту порушених прав, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельних ділянок.

Подібні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 484/629/19 та від 20.12.2023 у справі № 916/1517/22.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, варто звернути особливу увагу на те, що спірні земельні ділянки вільні від забудови, повністю вкрита лісом, та знаходиться у кварталі кварталу 43 ДП «Обухівське управління комплексного забезпечення».

Тобто відповідачі у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих характерних для земель лісогосподарського призначення (наявність багаторічної лісової рослинності), ознак спірних земельних ділянок знали або, проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного, лісового законодавства і, за необхідності, отримавши правову допомогу перед набуттям прав на спірні ділянки, повинні були знати про те, що ці ділянки повністю не може використовуватися як землі для ведення особистого селянського господарства.

Подібні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.09.2023 у справі № 483/448/20 вказала, що добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України). Учасники цивільних правовідносин мають поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси іншої сторони, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (п. п. 37, 38), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (п. 40), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (п. 52).

Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання речових прав на земельну ділянку зумовлене інтересом особи в отриманні цієї земельної ділянки за відсутності для цього визначених законом перешкод (постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (п. 42). Наявність таких перешкод унеможливлює реалізацію відповідного інтересу. Пропозиція нерозумних умов, тобто таких, які завідомо є неприйнятними через існування законодавчих заборон і обмежень, а також прийняття іншою стороною таких умов може підтверджувати недобросовісність поведінки обох сторін договору.

Як наслідок, спрямовані дії первинних власників і ОСОБА_3 , ОСОБА_11 на набуття права власності на спірні земельні ділянки, які накладаються на землі державної власності лісогосподарського призначення та вкриті лісовою рослинністю не можна вважати добросовісними й такими, що відповідають фундаментальним засадам, на яких ґрунтуються цивільні правовідносини.

У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення Європейського суду з прав людини у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення Київської обласної прокуратури до суду з вимогою витребування спірних земельних ділянок з володіння відповідача є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Також, у справі «Hamer проти Бельгії» Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27.11.2007 вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.

Більше того, відповідач по справі в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 Лісового кодексу України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірних земельних ділянок знав або, проявивши розумну обачність, міг знати про те, що ліс і ділянки вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття права власності під обґрунтований сумнів.

З огляду на викладене, звернення прокурора до суду в даних спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення державі незаконно наданих у власність земельних ділянок лісогосподарського призначення, які на даний час вільні від забудови об`єктами нерухомості, і таким чином, не порушується баланс державних (суспільних) і приватних інтересів та відсутній факт надмірного втручання держави у спірні правовідносини.

Зазначений спосіб захисту не матиме на меті надмірного втручання у право мирного володіння майном, оскільки за таких умов відповідачі не позбавлятимуться можливості сформувати і визначити межі спірної земельної ділянки за виключенням земель лісового фонду.

За таких обставин результат звернення до суду з вказаним позовом по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30.05.3018 у справі 368/1158/16-ц, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц та Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15 та постанові Великої Палати Верховного суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16.

З огляду на викладене вище позовні вимоги прокурора у даному спорі спрямовані на усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією прав користування та розпорядження спірними земельними ділянками. За таких обставин, наслідком задоволення таких позовних вимог стане не «збагачення» позивача, а виключно усунення перешкод у здійсненні користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення.

Підстави представництва прокурором інтересів держави в суді та орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції у тому числі щодо представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти «орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади».

Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява є підставою для порушення справи в суді.

Таким чином, захист порушених інтересів держави покладено на органи прокуратури ст. 131-1 Конституції України, Законом України «Про прокуратуру», ст. 56 ЦПК України.

Згідно ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України визначено право прокурора в позовній заяві самостійно визначати, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовувати необхідність захисту інтересів держави, а також зазначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Окрім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 (справа № 806/1000/17), від 10.05.2018 (справа № 910/18283/17), від 17.10.2018 (справа № 910/11919/17) не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

У даному випадку вбачається порушення інтересів держави, адже з державної власності протиправно вибули земельні ділянки лісогосподарського призначення.

З 17.05.2021 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», яким визначено нових суб`єктів владних повноважень, уповноважених на розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності, ефективним способом захисту порушених інтересів держави у спірних правовідносинах є пред`явлення позову в інтересах дійсних розпорядників земельних ділянок.

Зокрема, відповідно до положень ч. ч. 1, 5 ст. 122, ч. 1 ст. 149, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, розпорядниками земельних ділянок державної власності природно-заповідного фонду та лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні держаних підприємств є обласні державні адміністрації.

З огляду на викладене, враховуючи що спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення державної власності розташовані за межами населеного пункту, то розпорядження ними на даний час покладено на Київську обласну державну адміністрацію у відповідності до вимог ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України.

З наведеного вбачається, що вилучення з порушенням земельного законодавства земель лісового фонду у ДП «Обухівське управління комплексного забезпечення», зміна їх цільового призначення та передача у власність, порушує права та інтереси держави в особі власника - Київської обласної державної адміністрації та землекористувача - ДП «Обухівське управління комплексного забезпечення» використовувати спірні земельні ділянки.

Варто зазначити, що позивач як уповноважений суб`єкт владних повноважень, за наявності факту порушення інтересів держави, не звертався до суду за їх захистом.

Слід зауважити, що прокуратурою 07.03.2024 № 56/3 - 1897 вих - 24 на адресу в Київської обласної державної адміністрації порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» скеровано лист, в якому описано факт виявлених правопорушень з посиланням на норми діючого законодавства та із проханням надання інформації про вжиття заходів самостійного реагування на виявлені порушення.

У відповіді від 15.03.2024 № 2583/08/09.02 - N/2024 Київська обласна державна адміністрація посилається не неможливість самостійного вжиття заходів на захист інтересів держави, оскільки позбавлена можливості самостійно встановлювати порушення вимог законодавства та не володіє відомостями та підтверджуючими документами, що містять інформацію щодо спільних земельних ділянок.

Сам факт не звернення до суду Київської обласної державної адміністрації з позовом в інтересах держави, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний уповноважений державою орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави в особі Київська обласна державна адміністрація та для звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.

Згідно з п. 26 Рішення Європейського суду України з прав людини «Кечко проти України» від 08.11.2005, суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, тому що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, згідно позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи позивача про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт не звернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний суб`єкт владних повноважень неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Вказана обставина також надає прокурору додаткові підстави на звернення до суду за захистом порушених інтересів держави.

Окрім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 (справа № 806/1000/17), від 10.05.2018 (справа № 910/18283/17), від 17.10.2018 (справа № 910/11919/17) не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, просила його задовольнить з підстав зазначених в ньому.

Відповідачі будучи належним чином повідомленими про час та місце судового засідання на нього не з`явилися, про причини неявки не повідомили.

Лист від імені ОСОБА_3 про перенесення розгляду справи, який надійшов на електронну адресу суду не підписаний останнім, в ньому не зазначено причини неможливості зявлення до суду, як наслідок до уваги судом не береться.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, що викладена в рішенні по справі «Пономарьов проти України» (Заява №3236/03), «…сторони в розумінні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України», заява №8371/02, п. 27, рішення від 26.31.2007 року, та «Трух проти України», заява №50966/99 від 14.10.2003 року).

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Заслухавши прокурора, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Згідно з ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» ( в редакції, чинній на момент прийняття розпорядження Миронівської районної державної адміністрації 2003 року) право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом. Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), також є свідоцтво про право на спадщину.

Пунктом 17 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України ( в редакції, чинній на момент прийняття розпорядження Миронівської районної державної адміністрації 2003 року) передбачено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» ( в редакції, чинній на момент прийняття розпорядження Миронівської районної державної адміністрації 2003 року) сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай).

Згідно вимог ч. 2 ст. 5 вищевказаного Закону сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Розпорядженням Миронівської районної державної адміністрації № 464 від 15 грудня 2003 року затверджено список із 506 громадян с. Юхни Миронівського району для виготовлення державних актів на право власності на землю в межах Юхнівської сільської ради Миронівського району взамін сертифікатів на право на земельні частки (паї), в якому відсутня такі особи, як ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , також відсутній в клопотанні Юхнівської сільської ради від 12 грудня 2003 року до Миронівської районної державної адміністрації для затвердження передано список 506 громадян-власників земельних часток паїв, яким відводяться в натурі земельні ділянки на території Юхнівської сільської ради Миронівського району.

Проте на підставі вищевказаного розпорядження на території Юхнівської сільської ради Миронівського району Київської області передано у власність наступні земельні ділянки:

ОСОБА_1 - площею 2 га., кадастровий номер: 3222988800:04:201:0004;

ОСОБА_2 - площею 2 га., кадастровий номер: 3222988800:04:201:0005;

ОСОБА_4 - площею 2 га., кадастровий номер: 3222988800:04:201:0007;

ОСОБА_5 - площею 1,5020 га., з кадастровим номером: 3222988800:04:201:0008;

ОСОБА_6 , - площею 2 га., з кадастровим номером: 3222988800:04:201:0009;

ОСОБА_7 - площею 2 га., з кадастровим номером: 3222988800:04:201:0010;

ОСОБА_12 - площею 2 га., з кадастровим номером: 3222988800:04:201:0011;

ОСОБА_9 - площею 1,7207 га., з кадастровим номером: 3222988800:04:201:0012;

ОСОБА_10 - площею 2 га., з кадастровим номером: 3222988800:04:201:0013;

ОСОБА_13 - площею 2 га., з кадастровим номером: 3222988800:04:201:0014, яка відчужила 04 жовтня 2022 року за договором купівлі-продажу №3881 земельну ділянку ОСОБА_11 ;

ОСОБА_14 - площею 2 га., кадастровий номер: 3222988800:04:201:0015, яку він відчужив 30 вересня 2022 року за договором купівлі-продажу №492 на користь ОСОБА_3 .

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області правовстановлюючий документ (другий примірник державного акту) та документація із землеустрою на зазначені земельні ділянки на зберіганні в архіві територіального підрозділу не перебуває, в Книгах реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди запис щодо реєстрації державного акту на право власності на вищевказані земельні ділянки відсутні.

Таким чином розпорядження Миронівської районної державної адміністрації № 464 від 15 грудня .2003 року відносно надання права на виготовлення державних актів на вищезазначені земельні ділянки не видавалося, в зв`язку із чим ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 набули право власності на земельні ділянки не у відповідності до закону, що в свою чергу порушує ст. 14 Конституції України.