Решение № 124999390, 03.02.2025, Тутаевский районный суд Киевской области

03.02.2025 Провадження по справі № 2/940/20/25

Справа № 940/484/24

РІШЕННЯ

Іменем України

03 лютого 2025 року Тетіївський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Мандзюка С.В.

за участю секретаря судового засідання Мудрик Н.А.

позивачки ОСОБА_1

представника позивачки ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

представника третьої особи Меленчука О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: виконавчий комітет Тетіївської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до Тетіївського районного суду Київської області з позовом, в якому просить визначити місце проживання її малолітнього сина ОСОБА_5 з нею, за місцем її проживання в будинку АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача ОСОБА_3 понесені нею судові витрати.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_5 .

19.04.2022 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, про що Тетіївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зроблено актовий запис № 79.

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 15.03.2023 у справі №940/155/23 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано.

Позивачка вказує, що фактично підтримувати шлюбні стосунки з відповідачем припинили з лютого 2023 року, коли виїхала з будинку АДРЕСА_2 , в якому проживала. Після припинення стосунків син ОСОБА_6 залишився проживати з відповідачем за тієї умови, що вона буде безперешкодно спілкуватися з сином та братиме його до себе проживати.

Однак, відповідач, як зазначає позивачка, з перших днів перестав виконувати їхню усну домовленість, а саме не дозволяв забирати дитину до себе, гуляти з нею. Останній раз син перебував у неї з 09.04.2024 по 14.04.2024.

Позивачка стверджує, що з 15.04.2024 вона сина не бачила, оскільки відповідач чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною, тим самим створює умови, які суперечать сімейним цінностям та не відповідають найкращому забезпеченню інтересів дитини.

З огляду на зазначені обставини, позивачка просить задовольнити позов.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 07.05.2024 відкрито провадження в справі та призначено підготовче засідання.

01.07.2024 представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Столярчук В.М. подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову, зазначаючи, що в лютому 2023 року позивачка прийшла додому та повідомила відповідача про те, що проживати з ним відмовляється та забрала свою дочку ОСОБА_7 і переїхала проживати в село П`ятигори. При цьому їхню спільну дитину - сина ОСОБА_6 залишила проживати з відповідачем, мотивуючи це тим, що з двома дітьми своє особисте життя вона не в змозі буде влаштувати. Жодних перешкод позивачці ОСОБА_1 у побаченні з дитиною ОСОБА_3 не чинить.

Крім того, як зазначив представник відповідача, з моменту народження ОСОБА_8 постійно проживає з батьком ОСОБА_3 , у якого є всі комфортні умови для проживання дитини (а. с. 59-73).

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 01.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Неживок І.В. позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник адвокат Столярчук В.М. позовні вимоги не визнали та просили відмовити у їх задоволенні.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, батьками малолітнього ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , є позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 , що підтверджується копією повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а. с. 9).

Позивачка ОСОБА_1 є також матір`ю малолітньої ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 20).

19.04.2022 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, про що Тетіївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зроблено актовий запис № 79.

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 15.03.2023 у справі №940/155/23 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано (а. с. 10-11).

Після припинення відносин між сторонами, малолітній ОСОБА_5 постійно проживає з батьком ОСОБА_3 .

Згідно з Витягом з реєстру територіальної громади від 21.04.2023, зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 7).

Згідно з довідкою, виданою П`ятигірським закладом дошкільної освіти «Горобинонька» від 23.04.2024, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідував П`ятигірський заклад дошкільної освіти «Горобинонька» з 04.09.2023 по 12.04.2024 (а. с. 12).

Згідно з актом обстеження житлових умов проживання неповнолітнього ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 , складеним 24.04.2024 за № 202 старостою П`ятигірського старостинського округу виконавчого комітету Тетіївської міської ради Роїк О.І., жителями села П`ятигори ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , громадянка ОСОБА_1 відповідно договору оренди житлового будинку № 3 від 01.02.2023, укладеного між ФОП ОСОБА_12 та ОСОБА_1 , з 01 березня 2023 року до серпня 2024 року постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 , з неповнолітньою дочкою ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також за даною адресою періодично проживав неповнолітній син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Комісія встановила, що ОСОБА_1 забезпечувала належні умови для проживання та виховання неповнолітнього сина ОСОБА_5 (а. с. 13).

Відповідно до висновку про визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 06 червня 2024 року № 193, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 разом з матір`ю ОСОБА_1 за місцемїї фактичного проживання (а. с. 54-56).

Наразі з серпня 2024 року позивачка ОСОБА_1 проживає в м. Києві, де орендує однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , на підставі договору найму (оренди) квартири від 27.08.2024 (а. с. 137-140).

Згідно з актом обстеження умов проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 , складеним головним спеціалістом ССДС ДРДА в м. Києві, ОСОБА_1 орендує однокімнатну квартиру на 16 поверсі 23 поверхового будинку відповідно до договору оренди від 27.08.2024. У квартирі чисто, зроблений ремонт, є всі необхідні меблі та побутова техніка для ведення домашнього господарства. Квартира велика та простора, велика гардеробна. У кожної дитини є окреме ліжко, шафа для одягу, місце для навчання, наявні дитячі речі, іграшки, книги відповідно до віку дітей. Під час обстеження старша донька ОСОБА_1 - ОСОБА_13 була вдома (а. с. 135).

Відомостей про наявність у позивачки ОСОБА_1 у власності чи у користуванні інших об`єктів нерухомості в матеріалах провадження немає.

З 01.10.2024 ОСОБА_1 працює офіціантом в ТОВ «Чойс Фуд», що підтверджується довідкою від 14.10.2024 № 4 (а. с. 136).

Згідно з Витягами з реєстру територіальної громади від 06.04.2023 та від 25.09.2023, місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване за однією адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 60, 61).

Згідно з актом обстеження умов проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 , складеним депутатом Тетіївської міської ради Майструком Р.В., в дитини ОСОБА_5 є своя окрема кімната, іграшки, вдосталь одягу та продуктів харчування. Умови проживання добрі (а. с. 63).

Згідно з висновком про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку особи від 28.06.2024 № ІРЦ-85693/2024/536441, ОСОБА_8 має достатній рівень фізичної активності без виявлених порушень. Набуті знання, вміння та навички відповідають віку дитини (а. с. 66-69).

Відповідач ОСОБА_3 на обліку у лікаря психіатра та у лікаря нарколога не перебуває, що підтверджується довідками КНП «Тетіївська центральна лікарня» Тетіївської міської ради (а. с. 64, 65).

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власностівід14.11.2017 № 103759722, ОСОБА_3 на праві приватної власності належить житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 95).

Згідно Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14.11.2017 № 103765204, № 103763295, ОСОБА_3 є власником двох земельних ділянок, що розташовані за адресою: с. Ненадиха, Білоцерківський район, Київська область (а. с. 89, 91).

08.05.2024 ОСОБА_3 притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, що підтверджується копією постанови Тетіївського районного суду Київської області від 08.05.2024 (а. с. 40).

Також, у ході судового розгляду були допитані судом свідки.

Так, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 повідомив, що з відповідачем ОСОБА_3 раніше товаришував та є хрещеним батьком ОСОБА_6 , з яким останній раз спілкувався рік тому. З позивачкою ОСОБА_1 планує проживати разом із її дітьми в орендованій квартирі. Також був очевидцем того, як ОСОБА_3 вів себе агресивно стосовно ОСОБА_1 , не давав можливість побачитися із сином, у зв`язку з чим викликали поліцію.

Свідок ОСОБА_15 повідомив, що ОСОБА_3 знає з дитинства, був його вчителем у школі. ОСОБА_1 також знає. ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проживали окремо від батьків у житловому будинку батька дитини ОСОБА_3 . Це була хороша сім`я. Жодного разу не чув про конфлікти між сторонами. Постійно бачить дитину з батьком на дитячому майданчику, один раз бачив позивачку з дитиною на майданчику. На свої роки дитина розвинена. Також зазначив, що знає і батьків відповідача, які є хорошими людьми.

Свідок ОСОБА_16 повідомила, що сім`ю ОСОБА_17 знає, яку вважала зразковою. Неодноразово бачила ОСОБА_3 із сином в магазині. Хлопчик хороший, про сім`ю нічого не розповідав, декілька разів заходив сам до магазину та купував цукерки.

Свідок ОСОБА_18 , яка є рідною сестрою позивачки ОСОБА_1 , повідомила, що була очевидцем того, що ОСОБА_3 погрожував ОСОБА_19 , не давав можливості спілкуватися з сином. Також знає, що після розірвання шлюбу між її сестрою та ОСОБА_3 була усна домовленість про те, що тиждень дитина проживає у ОСОБА_20 , а тиждень - у ОСОБА_19 . Крім того зазначила, що коли відповідач привіз сина ОСОБА_19 , то на ньому була маленька куртка та тісне взуття.

Крім того, виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, у судовому засіданні, у присутності психолога, був заслуханий малолітній ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який повідомив, що хоче проживати з татом та мріє, щоб мама та сестричка ОСОБА_21 повернулися та проживали разом з ними.

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає таке.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20.

Крім того, під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: а) погляди дитини; б) індивідуальність дитини; в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; г) піклування; захист і безпека дитини; ґ) вразливе положення; д) право дитини на здоров`я; е) право дитини на освіту.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19.

Також підлягають врахуванню: а) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; б) стосунки між дитиною і батьками в минулому; в) бажання батьків бути опікунами; г) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; ґ) бажання дитини.

Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.

Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.

Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У частині першій статті 81 ЦПК України закріплене загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків наявності підстав звільнення від доказування.

Частинами 1 та 2 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, судом встановлено, що між сторонами у справі склались неприязні відносини, що виражаються у звинуваченні один одного у неправомірній поведінці, недовірі, конфліктах, відсутності порозуміння з приводу виховання та розвитку дитини. При цьому, за твердженням відповідача, між ними було досягнуто згоди щодо проживання сина ОСОБА_6 з батьком. За твердженням позивачки її рішення змінилось після того, як відповідач почав чинити перешкоди у спілкуванні її з дитиною, а тому фактично сторони на даний час не дійшли остаточної згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітній син ОСОБА_5 .

У цій справі суд бере до уваги, що обоє батьків люблять свого сина, виявляють щире бажання піклуватися про нього і брати участь у його вихованні та розвитку. Водночас, не перебувають на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога, не допускають протиправної поведінки щодо дитини.

Із народження малолітній ОСОБА_5 проживає за адресою: АДРЕСА_2 у житловому будинку, який на праві приватної власності належить відповідачу ОСОБА_3 . При цьому, до лютого 2023 року малолітній проживав з двома батьками, а після припинення шлюбних відносин сторін, у вказаному будинку малолітній ОСОБА_5 постійно проживає лише з батьком.

Позивачка ОСОБА_1 проживала із своєю малолітньою дочкою ОСОБА_9 спочатку в с. П`ятигори Білоцерківського району Київської області, а наразі проживає у м.Києві та орендує однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_4 .

За місцем проживання обох батьків створені належні умови для проживання та виховання малолітньої дитини.

Водночас, суд враховує, що відповідачем створено більш сприятливі умови для проживання дитини, оскільки ОСОБА_3 має у власності житловий будинок, в якому є окрема облаштована кімната для сина ОСОБА_6 .

Натомість, позивачка ОСОБА_1 разом з дочкою ОСОБА_9 проживає в орендованій однокімнатній квартирі у місті Києві.

Отже, житлово-побутові умови проживання ОСОБА_3 переважають над умовами проживання ОСОБА_1 , що враховується судом, але ця обставина сама по собі не є вирішальною для визначення місця проживання дитини саме з батьком.

Крім того, суд бере до уваги те, що позивачка ОСОБА_1 з 01.10.2024 працює офіціантом в ТОВ «ЧойсФуд».

Водночас, як встановлено у ході судового розгляду справи, відповідач ОСОБА_3 , який працював нічним охоронцем в ТОВ «Фора», звільнився з роботи, при цьому відомостей щодо працевлаштування на іншу роботу суду чи наявність інших доходів не надав.

Заразом, не надала актуальних відомостей про доходи і позивачка, що позбавляє суд можливості дійти висновку про рівень матеріального забезпечення кожного з батьків, однак враховує необхідність здійснення щомісячних витрат позивачкою на оренду квартири у місті Києві у розмірі щонайменше 9000 грн. згідно з п. 3.1. договору найму (оренди) квартири від 27.08.2024 (а. с. 137-140) та об`єктивної необхідності нести витрати на утримання малолітньої доньки, яка проживає разом з позивачкою.

Більш того, згідно з п. 2.2.11 вищезазначеного договору найму (оренди) квартири від 27.08.2024 позивачка як орендар взяла на себе зобов`язання використовувати об`єкт оренди виключно для свого проживання і не має права без згоди орендодавця вселяти в квартиру інших осіб (а. с. 137-140).

Оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про наявність такої згоди зі сторони орендодавця, на даний час фактично і постійне проживання старшої доньки в орендованій квартирі разом з позивачкою щонайменше суперечить умовам вказаного договору, що може створити труднощі і для проживання малолітнього сина ОСОБА_6 у вказаній нерухомості.

До того ж, позивачка, працюючи офіціанткою, не зазначила, чи є в неї можливість корегувати графік роботи для забезпечення догляду за двома малолітніми дітьми.

При цьому, суд критично оцінює доводи позивачки та її представника щодо наявності у неї можливості у разі необхідності брати лікарняні для догляду за дітьми, оскільки лікарняні листи видаються лише у разі хвороби, а малі діти потребують постійної уваги.

Більш того, суд не може залишити поза увагою і те, що майже щодня із початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, у Києві також оголошуються повітряні тривоги, які щонайменше потребують оперативного переміщення дітей в укриття, їх постійного супроводу та підтримки, в першу чергу зі сторони батьків.

Однак, позивачка не надала суду переконливих відомостей, які б враховували інтереси дітей щодо вищезазначених обставин, оскільки наявність у позивачки брата та сестри, які живуть окремо і мають власні сім`ї, жодним чином не може нівелювати обов`язки її як матері діяти в найкращих інтересах своїх дітей, зокрема і ОСОБА_6 .

Натомість, малолітній ОСОБА_6 не має усіх щеплень, у зв`язку з чим і не відвідує садочок, а відтак сумнівним є твердження позивачки і щодо можливості невідкладного влаштування сина у дошкільний заклад у разі переїзду до Києва, а тому не виключається ситуація, що діти будуть самі вдома під час тривоги.

Натомість, ОСОБА_6 з народження проживає у відносно безпечному регіоні, в приватному будинку, з батьком. При цьому, суд утримується від оцінки особистісних якостей відповідача, акцентуючи увагу саме на відносинах з його з дитиною, які, на переконання суду, є нормальними.

Водночас, суд враховує і ту обставину, яка не заперечувалась позивачкою, що після припинення стосунків із відповідачем, вона за власним рішенням забрала дочку ОСОБА_22 та переїхала в село П`ятигори, а сина ОСОБА_6 залишила проживати з відповідачем.

Крім того, у ході судового розгляду справи встановлено, що позивачка ОСОБА_1 зустрічається з іншим чоловіком - ОСОБА_14 , який в судовому засіданні не заперечував можливості подальшого спільного проживання із ОСОБА_1 та її дітьми.

Втім, позивачка не надала суду доказів того, що між її малолітнім сином та ОСОБА_14 існують такі відносини, які не будуть для них обтяжливими чи складними.

Більш того, на думку суду, їхнє спільне проживання може становити певні ризики для душевної рівноваги дитини, а тому необхідне вжиття попередніх та поступових заходів зі сторони ОСОБА_14 щодо оточення ОСОБА_6 увагою з метою налагодження з ним відносин, що малоймовірно досягнути швидко в умовах орендованої ОСОБА_1 однокімнатної квартири, наявності двох малолітніх дітей різної статі та за відсутності кровної спорідненості ОСОБА_14 з дітьми.

Отже, беручи за основу у вирішенні цього спору принцип найкращих інтересів саме дитини, на переконання суду, переїзд малолітнього ОСОБА_5 , принаймні до початку його шкільного життя, не буде сприяти забезпеченню спокійного та стійкого середовища для нього, не буде враховувати і його поглядів, усталеного способу життя, що у сукупності охоплює складові елементи вказаного принципу.

Крім того, з огляду на положення ч. 6 статті 19 СК України, суд не бере до уваги наданий органом опіки та піклування висновок про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 з матір`ю ОСОБА_1 , оскільки він є недостатньо обґрунтованим, у ньому не наведено достатні підстави та аргументи, які саме інтереси малолітньої дитини враховано під час визначення місця проживання дитини саме з матір`ю, що викликає обґрунтовані сумніви у повноті та об`єктивності цього висновку.

Зрештою, суд не бере до уваги пояснення свідка ОСОБА_18 , допитаної у ході судового розгляду справи, оскільки цей свідок є родичкою, зокрема, рідною сестрою позивачки, та вона безпосередньо чи опосередковано заінтересована у вирішенні справи на користь позивачки, що викликає обґрунтовані сумніви у їх достовірності.

Разом з тим, суд враховує, що натепер малолітній ОСОБА_5 проживає з батьком, який здійснює належний догляд за ним, утримує матеріально, турбується про нього та забезпечує належний розвиток і виховання дитини. Проживання наразі малолітнього ОСОБА_5 разом з батьком становить для нього звичне стабільне сімейне оточення з народження.

Малолітній ОСОБА_5 більше прихильний до батька ОСОБА_3 .

У ході судового розгляду справи позивачка не довела обставин, які б свідчили про здійснення відповідачем неналежного догляду чи виховання дитини.

Сам по собі єдиний факт притягнення відповідача ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за фактом вчинення насильства в сім`ї стосовно ОСОБА_1 , не свідчить про неналежне виконання відповідачем батьківських обов`язків.

Також, суд не встановив обставин, а позивачка не надала належних та допустимих доказів щодо порушення відповідачем права малолітньої дитини ОСОБА_5 на дошкільну освіту та здоров`я. Те, що дитина не відвідує дошкільний заклад не можна розцінювати як нехтування батьком обов`язками з виховання дитини. До того ж, навіть відвідування дитиною закладу дошкільної освіти не звільняє батьків від обов`язку виховувати, розвивати і навчати її в родинному колі.

Більш того, суд зауважує, що матір дитини також має право та обов`язок піклуватися про здоров`я, стан розвитку дитини, незалежно від того, з ким вона буде проживати.

Щодо тверджень позивачки ОСОБА_1 про те, що немає можливості спілкуватися із сином через перешкоди, які чинить відповідач, суд зазначає, що у випадку існування таких перешкод вона не позбавлена права звернутись до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, проте такого позову не пред`являла, доказів про звернення до органу опіки та піклування із відповідними заявами щодо усунення перешкод суду не надала.

З огляду на вищезазначене, суд не встановив обставин, які б давали вагомі підстави для висновку, що визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 з матір`ю ОСОБА_1 за місцем її фактичного проживання, що призведе до кардинальної зміни місця проживання малолітньої дитини, буде мати більш позитивний вплив на дитину та буде відповідати її інтересам. Малолітній ОСОБА_5 з народження проживає з батьком, який створив усі необхідні умови для його проживання, виховання, навчання і соціального розвитку в безпечному, надійному і стабільному середовищі, а позивачка не довела, що зміна існуючого порядку відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.

Суд наголошує, що сім`я є цінною для розвитку дітей, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дітей і забезпечити те, що їм потрібно, щоб діти зростали у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалися та не зазнавали негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дітьми й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дітей. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів.

Визначаючи місце проживання малолітніх дітей та розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків, суд повинен надати першочергове значення саме найкращим інтересам дітей.

У цьому конкретному випадку, встановлені фактичні обставини дають підстави для висновку, що задля забезпечення найкращих інтересів дитини, принаймні поки що, буде правильним, щоб малолітній ОСОБА_5 мав можливість проживати у звичному для нього середовищі, тобто за місцем його постійного проживання з народження, яке для нього є спокійним, стійким та безпечним середовищем, що також буде відповідати збереженню його зв`язків із сім`єю.

Крім того, суд не може залишити поза увагою той факт, що мати та батько мають рівні права і обов`язки щодо дитини, а спільна участь обох батьків у вихованні дитини сприяє її гармонійному розвитку.

Позивачка ОСОБА_1 має право брати участь у вихованні дитини, безперешкодно спілкуватися із сином, брати першочергову участь у вирішенні всіх питань пов`язаних із життям та здоров`ям дитини (освіта, лікування, дозвілля тощо).

Також, суд звертає увагу обох батьків малолітнього ОСОБА_5 на необхідність компромісу та взаємних поступок у питаннях, пов`язаних з вихованням їх спільної дитини, та націлює обидві сторони у їх відносинах на максимальне врахування інтересів дитини. Суд рекомендує батькам приборкати прояви своєї неприязної поведінки один до одного та усвідомити свою відповідальність за подальшу долю їхньої спільної дитини, її розвиток та психічне здоров`я.

У разі зміни обставин у відносинах сторін, в першу чергу, відносин як між батьками, встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною тощо, місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

У випадку недосягнення батьками згоди щодо способів участі у вихованні дитини, вони вправі звернутися до органу опіки та піклування або суду для визначення такого порядку.

Суд звертає увагу, що ні батько дитини, ні будь-хто із членів його сім`ї, не повинні перешкоджати матері у здійсненні її батьківських прав щодо сина, а вчинення таких дій особами, з якими проживає дитина, може свідчити про намагання поставити свої особисті інтереси та бажання понад найкращі інтереси дитини.

З огляду на викладене, відповідача ОСОБА_3 необхідно попередити про неприпустимість створення перешкод у здійсненні ОСОБА_1 її батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_5 .

Відтак, враховуючи наведені вище норми права, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, оцінивши надані докази, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Разом з тим, відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позову, тому понесені судові витрати у виді судового збору, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, залишає за позивачем.

Щодо стягнення з позивачки на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 2 ст. 133 ЦПК України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8000 грн 00 коп. представник відповідача адвокат Столярчук В.М. надав ордер на надання правничої (правової) допомоги від 01.07.2024 та договір № б/н про надання правничої допомоги від 12.06.2024.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

З огляду на викладене, суд зазначає, що ЦПК України передбачено наступні критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) пов`язаність витрат з розглядом справи; 2) їх дійсність; 3) необхідність; 4) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Крім того, суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи обставини цієї справи, складність та категорію справи, суд дійшов висновку про те, що справедливим буде зменшення розміру витрат, понесених на надання професійної правничої допомоги до 4000,00 гривень, які підлягають стягненню із позивачки ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_3 .

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Відтак, у контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.

Керуючись статтями 10, 12, 81, 133, 137, 141, 264-268, 279, 354 ЦПК України, статтями 19, 141, 161 Сімейного Кодексу України, статтею 51 Конституції України, Законом України «Про охорону дитинства», суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: виконавчий комітет Тетіївської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_5 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного рішення суду: 07 лютого 2025 року.

Суддя С.В.МАНДЗЮК