Решение № 124533557, 20.01.2025, Киевский окружной административный суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2025 року м. Київ № 320/4203/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа - Ліквідаційна комісія Управління МВС України на Південно-Західній залізниці,

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо непроведення розрахунку вислуги років у пільговому обчисленні ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб», та щодо відмови в оформленні та поданні необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області для призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених до військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ;

- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України здійснити розрахунок вислуги років у пільговому обчисленні ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» в розмірі 20 років 6 місяців 8 днів, та оформити та подати необхідні документи до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області для призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ.

Позов обґрунтовано тим, що відповідно до наказу про звільнення вислуга років позивача складає 14 років 08 місяців 00 днів, у пільговому обчисленні 20 років 01 місяць 28 днів. Позивач зазначає, що відповідач протиправно відмовив йому у здійсненні перерахунку вислуги років та у підготовці пакету документів для подачі в пенсійний орган з метою призначення йому пенсії по вислузі років, у зв`язку з тим, що позивач ще не набув права на пенсію по вислузі років. Відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсію за вислугою років мають військовослужбовці за наявності у них необхідної вислуги. Вказує, що постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 затверджено «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» яким не встановлено залежності набуття права на пенсію за вислугу років від наявності календарної вислуги. Також вказані положення не містять виключень стосовно того, що роки вислуги в пільговому обрахуванні не можуть зараховуватися до вислуги років для призначення особі відповідної пенсії, а можуть впливати лише на її розмір. Відтак, посилання відповідача у спірному рішення на те, що у позивача відсутня відповідна вислуга років на день звільнення, на думку останнього, не відповідає дійсності.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року звільнено позивача від сплати судового збору та відкрито провадження в адміністративній справі №320/4203/24, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов та витребуваних документів. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Ліквідаційну комісію Управління МВС України на Південно-Західній залізниці.

Відповідно до довідки про доставку електронного листа документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття спрощеного провадження» від 23 лютого 2024 року у справі № 320/4203/24 доставлено до електронного кабінету представника позивача адвоката Хомича І.О. та Міністерства внутрішніх справ України 23 лютого 2024 року.

19 березня 2024 року через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від Міністерства внутрішніх справ України надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що з системного аналізу норм постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 висновується, що обчислення календарної вислуги років поліцейським для призначення пенсії проводиться лише згідно з пунктами 1 і 2 вказаної постанови. Тобто, пільгова вислуга років враховується лише при визначенні розміру пенсії та не береться до уваги при визначенні наявності у особи права на призначення пенсії за вислугу років, оскільки періоди, що зараховуються на пільгових умовах, визначені пунктом 3 Постанови №393 зараховуються до вислуги років лише для визначення розміру пенсій.

Правом надання відповіді на відзив позивач та його представник не скористались

З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , 27 грудня 1978 року, громадянин України згідно паспорту НОМЕР_1 від 21 липня 2022 року.

Судом встановлено, що наказом Управління МВС України на Південно-Західній залізниці №73 о/с від 09 квітня 2012 року ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за власним бажанням з 09 квітня 2012 року.

У вказаному наказі зазначено, що станом на день звільнення стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції становить 14 років 08 місяців 00 днів; вислуга років на пільгових умовах 20 років 01 місяців 28 днів.

Листом Департаменту пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України №5/46-2024 від 01.01.2024 позивача повідомлено, що до стажу служби поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду, тобто в календарному обчисленні. Окрім цього, пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається за наявності саме календарної, а не загальної чи пільгової вислуги років. Відтак, зазначені у заяві позивача періоди проходження служби частково зараховуються на пільгових умовах до вислуги років для призначення пенсії, тобто лише для визначення розміру пенсії, однак до календарної вислуги років не зараховуються.

Будучи не згодним із відмовою відповідача підготувати відповідні документи для призначення йому пенсії за вислугу років та направити їх разом із поданням та його заявою про призначення пенсії за вислугу років в Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Спірним питанням у цій справі є правомірність/неправомірність дій відповідача щодо відмови позивачу у направленні його заяви про призначення пенсії за вислугу років до відповідного органу Пенсійного фонду України у зв`язку із відсутністю у позивача необхідної календарної вислуги років, яка визначена відповідачем без врахування пільгового обчислення вислуги.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII (далі - Закон №2262-XII) визначено умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Статтею 1 Закону №2262-XII встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно з пунктом «б» статті 1-2 Закону №2262-XII, право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.

Стаття 2 Закону №2262-XII визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Приписами пункту «а» частини першої статті 12 Закону №2262-XII, пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше.

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.

Згідно з частиною другою статті 17 Закону №2262-XII, до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.

Відповідно до статті 17-1 Закону №2262-XII, порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №393 зі змінами «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393» чинній на момент звернення позивача із заявою про перерахунок вислуги років (далі - Постанова №383), установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» із статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються служба в органах внутрішніх справ на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.

Відповідно до пункту 2-1 Постанови №393, для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.

Пункт 3 вищезгаданої Постанови визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.

Спірним між сторонами цієї справи є питання щодо застосування календарної чи пільгової вислуги років при встановленні підстав для направлення до органу Пенсійного фонду України документів для призначення позивачу пенсії за вислуги років.

Посилаючись на приписи статті 12 Закону №2262-XII, відповідач вважає, що підставою для призначення пенсії за вислугу років в даному випадку є 25 років і більше саме календарної вислуги.

Позивач же у позовній заяві посилається на постанову Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 03.03.2021 року по справі №805/3923/18-а, у якій колегія суддів дійшла висновку, що Законом №2262-XII передбачені пільгові умови для призначення пенсій за вислугу років, які встановлюються урядом, шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів. Таким чином, основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.

В зазначеній постанові колегія суддів суду касаційної інстанції також дійшла висновку про необґрунтованість висновків про те, що визначальною для набуття права на призначення пенсії за вислугу років є саме календарна вислуга років, оскільки цей висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Приймаючи висновок, викладений у постанові від 03.03.2021 року по справі №805/3923/18-а, Верховний Суд виходив з того, що редакція пункту 3 Постанови 383 чинна на момент розгляду справи №805/3923/18-а на відміну від статті 12 Закону №2262-XII передбачала можливість зарахування пільгової вислуги років до стажу для призначення пенсії за вислугу років, оскільки абзац 1 пункту 3 Постанови №393 до внесення змін Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року №119 "Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. 393" встановлював, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах […] час проходження служби, протягом якого особа брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів […], тож суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не було враховано приписи підзаконного нормативно-правового акту.

Втім, суд зауважує, що після прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року №119 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393», і стаття 12 Закону №2262-XII, і Постанова №393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.

Відтак, виходячи з положень статті 12 Закону №2262-XII та пунктів 1 та 2-1 Постанови №393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови №393 визначає, що певні періоди, зокрема час проходження служби у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств, підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.

Тобто, постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393» усунуто розбіжності між Законом №2262-XII та Постановою №393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII.

Таким чином, висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.03.2021 року по справі №805/3923/18-а, ґрунтуються на іншому правовому регулюванні, а тому не можуть бути враховані при розгляді цієї справи, оскільки втратили свою актуальність для цього спору.

Отже, згідно законодавства, чинного на час виникнення спірних відносин у цій справі, необхідною умовою для призначення спірної пенсії є наявність необхідної календарної вислуги років.

Судом встановлено, що вислуга років позивача складає: календарна 14 років 08 місяців 00 днів, у пільговому обчисленні вислуга років становить 20 років 01 місяць 28 днів.

Оскільки календарна вислуга років позивача становить менше 20 років і 6 місяців, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, то відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його вимог щодо перерахунку вислуги років із зарахуванням пільгової в календарну й, відповідно, щодо підготовки пакету документів для подачі до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області для призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №2262-XII.

На переконання суду, відповідач у спірних відносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Згідно змісту частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі статями 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог. Натомість відповідач довів правомірність оскаржуваних дій. А тому позов не підлягає задоволенню.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, то виходячи з положень статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

2. Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.