Решение № 119681833, 29.05.2024, Франковский районный суд города Львова

465/9122/23

2/465/799/24

РІШЕННЯ

Іменем України

29.05.2024 року м.Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого - судді Мартинишин М.О.

з участю секретаря Кондрашин В.Р.

представник позивача ОСОБА_1

представник відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом ЗОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Рубікон Інвест» про захист прав споживачів, застосування наслідків виконання нікчемного правочину та стягнення коштів

в с т а н о в и в:

представник позивача ЗОСОБА_3 адвокат Нечаєва Н.М. звернулася до суду із позовом до Товариства зобмеженою відповідальністю«Будівельна компанія«Рубікон Інвест», до якого просила застосувати наслідки нікчемності попереднього договору купівлі-продажу квартири, укладеного 28 січня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Інвест» і ОСОБА_4 та стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Інвест» (ЄДРПОУ 41279903 Адреса: 79019, м. Львів, вул. Липинського, буд. 36) на користь ОСОБА_4 (ІПН - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) 943 816 (дев`ятсот сорок три тисячі вісімсот шістнадцять)гривень сплачених на виконання нікчемного правочину від 28 січня 2021 року; стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Інвест» (ЄДРПОУ 41279903 Адреса: 79019, м. Львів, вул. Липинського, буд. 36) на користь ОСОБА_4 (ІПН - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 1 046 841(один мільйон сорок шість тисяч вісімсот сорок одна) гривень та стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Інвест» (ЄДРПОУ 41279903 Адреса: 79019, м. Львів, вул. Липинського, буд. 36) на користь ОСОБА_4 (ІПН - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) 650 (шістсот п`ятдесят) гривень за проведення аналітичних досліджень тенденції змін цінових показників житлової та нежитлової нерухомості ГІС «Увекон».

Позовні вимоги мотивує тим, що позивач уклав28січня 2021року звідповідачемпопередній договіркупівлі-продажу1 кімнатноїквартири АДРЕСА_2 ). На виконання попереднього договору позивачем було сплачено на банківський рахунок відповідача 943816 гривень, що підтверджується платіжними інструкціями від 28.01.2021 року. Зазначає, що в силу статей 203, 204, 215, 216, 220, 657 ЦК України даний договір є нікчемним, оскільки нотаріально не посвідчений. Відтак, просить застосувати наслідки нікчемності попереднього договору купівлі-продажу квартири, укладеного 28 січня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Інвест» і ОСОБА_4 та стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Інвест» на користь ОСОБА_4 943816 гривень сплачених на виконання нікчемного правочину від 28 січня 2021 року.

Окрім позивачу була заподіяна і моральна шкода, розмір якої оцінений у розмірі 1 046841гривень, а тому просить тягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Інвест» на користь ОСОБА_4 відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 1 046841 гривень та стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Інвест» на користь ОСОБА_4 650 гривень за проведення аналітичних досліджень тенденції змін цінових показників житлової та нежитлової нерухомості ГІС «Увекон».

Ухвалою судді від 24.11.2023 року відкритопровадження усправі,розгляд якоївизначено здійснюватиза правиламизагального позовногопровадження.

Ухвалою суду від 06.12.2023 року заяву представника позивача про забезпечення позову частково задоволено.

19.12.2023 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву. Відзив мотивує тим, що в момент укладення Попереднього договору купівлі продажу квартири від 28.01.2021 року жодна зі сторін цього правочину не виразила бажання у його нотаріальному посвідченні, а отже і обов`язок такого посвідчення у сторін не вимагалося, згідно діючої на той момент ст.635 ЦПК України. Отже, здійснюючи лише частину забезпечувального платежу, встановленого у п.4.4. Попереднього договору, позивач фактично визнав цей попередній договір, таким, що вчинений у належній формі, однак у його нотаріальному посвідченні не наполягав. Так, в порушення умов п.4.4. Попереднього договору, позивач прострочив останній забезпечувальний платіж, узгоджений сторонами у період до 30.12.2022 року у сумі 104859 гривень, що дає підстави вважати ухилення позивача від виконання свого зобов`язання щодо повної сплати грошових коштів згідно цього Договору. Крім цього, не підлягають задоволенню позові вимоги в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, оскільки позивач не надав суду належного доказу, який би підтверджував те, що відповідачем завдано позивачу моральної шкоди на суму 1 046841 гривень, а також не довів обґрунтованість позовних вимог в цій частині іншими засобами доказування. Крім цього, кошти у сумі 650 гривень за проведення аналітичних досліджень тенденції змін цінових показників житлової та нежитлової нерухомості ГІС «Увекон» не вважаються судовими витратами, а отже вимога про їх стягнення не піддягає задоволення. Відтак враховуючи вищевикладене, із заявлених підстав позову вбачається, що такий позов був поданий позивачем, з метою уникнення відповідальності щодо обов`язку належної та повної сплати забезпечувального платежу у сумі 104859 гривень. Зважаючи на все вищенаведене, підстави для задоволення позову відсутні. Просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному розмірі та судові витрати позивача покласти на останнього.

05.02.2024року відпредставника відповідачанадійшли додатковіпояснення посуті спору,в якихзазначає,що моментукладення Попередньогодоговору,28.01.2021позивач вжетоді бувобізнаним ізумовами п.2.6.,п.5.4.,п.8цього договорущодо покладенняна ньогообов`язку зісплати витратпов`язаних зукладенням,нотаріальним посвідченнямОсновного договорукупівлі-продажуОб`єкта тадержавною реєстрацієюправа власності,збір наобов`язкове державнепенсійне страхування,нотаріальне посвідченнядоговору,послуги нотаріусаадміністративні зборитощо.Як сталовідомо,в моментукладення оспорюваногоправочину,позивач висловиввідповідачу проханняне посвідчуватицей Попереднійдоговір унотаріуса,з метоюекономії коштівна витратиза такідії,оскільки безпосередньона ньогобув покладенийтакий обов`язокБільше того,позивач зазначає,що пронеобхідність унотаріальному посвідченітаких попередніхдоговорів,він дізнавсялише передсплатою другогоплатежу,тобто перед30.12.2022року тавирішив невиконувати йогоі відповідноне сплачуватицей платіж.У пунктах2.3.,2.4.,5.4Попереднього договорувстановлено,що відповідачзобов`язаний вчинитинеобхідні діїпо виконаннюцього договору,виключно післяздійснення позивачемусіх платежівзгідно зцим Договором,що виконаноне було.В порушенняумов п.4.4.Попереднього договору,позивач прострочивостанній забезпечувальнийплатіж,узгоджений сторонамиу періоддо 30.12.2022року,що даєпідстави вважатиухилення позивачемвід виконаннясвого зобов`язаннящодо повноїсплати грошовихкоштів згідноцього Договору.Відтак, враховуючи, що з моменту сплати першого платежу від 28.01.2021 року до момент подання даного позову до суду 10.11.2023 року позивач так і не здійснив свій останній платіж до 30.12.2022 року. Однак, після отримання від відповідача листа від 30.04.2023 року про обставини, що виникли станом на сьогодні, лише тоді позивач зрозумів, що оспорюваний правочин є недійсним, що на його думку така поведінка позивача суперечить добросовісності та чесній діловій практиці. Поряд з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, оскільки позивач не надав суду належного доказу, який би підтверджував те, що відповідачем завдано позивачу моральної шкоди на суму 1 046 841грн., а також не довів обґрунтованість позовних вимог в цій частині іншими засобами доказуваннями З огляду на вищенаведене, просив прийняти дані додаткові пояснення для розгляду у цій цивільній справі та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

02.04.2024 року ухвалою,постановленою судом,не виходячидо нарадчоїкімнати,занесеною дожурналу судовогозасідання, у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження по справі відмовлено.

Ухвалою суду від 02.04.2024 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

У судовому засіданні представник позивачки підтримав позовну заяву, надав аналогічні пояснення викладеним в позовній заяві. Просила позов задоволити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні позов заперечив повністю, надав аналогічні пояснення викладеним у відзиві на позовну заяві та до додаткових пояснень по суті спору. Просив відмовити в задоволенні позову за безпідставністю позовних вимог та просив зменшити позивачу судові витрати на професійну правничу допомогу.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підставний та підлягає до часткового задоволення, з таких підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За вимогами ст. ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом установлено, що 28.01.2021 року між ЗОСОБА_5 та Товариствос з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Рубікон Інвест» в особі директора Іваник Ірини Олександрівни підписано попередній договір купівлі продажу квартири(а.с.15-22).

Відповідно до п.2.1. Договору, предметом договору є укладення сторонами в майбутньому договору купівлі - продажу об`єкта (основного договору) на умовах, встановлених цим договором.

В свою чергу, відповідно до п.1.1.2. Договору, об`єкт 1- кімнатна квартири АДРЕСА_3 ), загальна проектна площа 53,1 9кв.м.

Пунктом 2.2. Договору визначено, що за цим договором сторони зобов`язуються в майбутньому укласти в належній формі та посвідчити нотаріально основний договір, до підписання якого сторона-1(відповідач у справі) забезпечить введення будинку в експлуатацію та після оформлення та реєстрації права власності за стороною-1 на об`єкт, передає об`єкт у власність стороні-2(позивачу у справі) в порядку, що встановлений договором.

Даним договором передбачено, що виконання зобов`язання повинно бути забезпечене, зокрема, шляхом сплати стороною-2 коштів стороні-1.

Згідно п.4.3. Договору, сторони погодили, що сторона -2 зобов`язується сплатити забезпечувальний платіж, що дорівнює сумі коштів, яка у національній валюті України гривні складає 1048 675 гривень без податку на додану вартість, що за курсом НБУ на день укладення цього договору становить 37233 доларів США( долар по курсу НБУ = 28,1652 грн.).

А також у п.4.4 цього Договору, що вказаний у пункті 4.3 забезпечувальний має бути сплачений стороною-2 на банківський рахунок сторони-1 наступними чином, зокрема було визначено в такому договорі кошти та строки сплачування такого платежу її кількома частинами.

Пунктом 8.3. цього Договору визначено, що сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину та є попереднім договором згідно зі ст.635 ЦК України.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст.628 ЦК України, передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, при укладенні попереднього договору має бути дотримана така ж форма договору, яка є аналогічною основному договору у досліджуваних правовідносинах, тобто договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Згідно часини першої статті 657 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Про необхідність нотаріального посвідчення угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна визначено також уст. 55 Закону України «Про нотаріат».

Відповідно до ч. 4ст. 203 ЦК Україниправочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).

За змістом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з ст.236ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до ч. 1ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,- відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з ч. 4, ч. 5ст. 216 ЦК Україниправові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відтак, в силу вищевказаних норм цивільного законодавства попередній договір, укладений 28.01.2021 року між позивачем та відповідачем, за формою не відповідає вимогам, встановленим законом до основного договору, оскільки не був нотаріально посвідченим, отже в силу закону є нікчемним та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Саме такий правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №521/17654/15-ц (провадження № 61-2858св18).

В матеріалахсправи містятьсякопії платіжнихінструкцій кредитногопереказу коштів від 28.01.2021 на суму 795 000 гривень, від 28.01.2021 на суму 148 816 гривень(а.с.23-24), згідно яких позивачем було сплачено відповідачу забезпечувальні платежі за попереднім договором від 28.01.2021 року, на загальну суму 943 816 гривень відповідно.

Отже, загальна сума внесеного позивачкою на користь відповідача забезпечувального платежу складає 943 816 гривень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

До вимог про повернення виконаного за недійсним правочином застосовуються положенняглави 83 ЦК України(набуття, збереження майна без достатньої правової підстави).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що предметом регулюванняглави 83 ЦК Україниє відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша 1212ЦК України.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац 1 частини першоїстатті 216 ЦК України).

Системне тлумачення абзацу 1 частини першоїстатті 216 ЦК Українита пункту 1 частини третьоїстатті 1212 ЦК Українисвідчить, що:

(а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції;

(б) правила абзацу 1 частини першоїстатті 216 ЦК Українизастосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція;

(в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положенняглави 83 ЦК України.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.09.2021 року у справі №363/222/17 та від 08.09.2021 року у справі №522/22915/15-ц.

Враховуючи те, що грошові кошти як забезпечувальний платіж були передані позивачем відповідачу за попереднім договором, який за формою не відповідає вимогам, встановленим законом до основного договору, оскільки не був нотаріально посвідченим, а отже в силу закону є нікчемним та не створює юридичних наслідків, суд приходить до висновку, що вказані кошти відповідач утримує без належної правової підстави, а тому вони підлягають поверненню позивачу.

Саме такі висновки у подібних правовідносинах викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2019 року у справі № 636/4948/14-ц (провадження № 61-17317св18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року у справі № 396/29/17 (провадження № 61-29467св18).

Разом з тим, суд зазначає, що зазначені кошти, які буди передані на виконання зобов`язань за нікчемним (недійсним) правочином, не є боргом або завдатком, оскільки ніяких зобов`язань за такими правочинами - не виникає.

За вказаних обставин, суд вважає доводи представника відповідача є безпідставними, оскільки між сторонами попередній договір щодо купівлі-продажу в майбутньому квартири є нікчемним та не породжує ніяких правових наслідків для сторін щодо зобов`язання в майбутньому укласти договір купівлі-продажу, оскільки сторонами не дотримано обов`язкової нотаріальної форми для договорів купівлі-продажу нерухомого майна, укладення якого сторони обумовили в майбутньому.

Натомість суд вважає аргументи представника позивача обґрунтованими та такими, що підтверджені належними та достатніми доказами у справі.

В матеріалах справи відсутні будь - які докази, які свідчать про те, що позивачу повернені грошові кошти, як і відсутні докази, що позивачем безпідставно заявлені позовні вимоги, щодо їх повернення.

Відповідно до ч. 2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільного права та інтересів є припинення дії, яка порушували право, примусового виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право і інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зст. 5 ЦПК Україниздійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З урахуванням вищевказаного, оскільки позивач сплативна виконаннянікчемного попередньогодоговору купівлі-продажуквартири від28.01.2021рокузабезпечувальний платіж у загальній сумі 943 816 гривень, а тому дана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а отже, наявні підстави для задоволення позовних вимог і цій частині.

Щодо відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно дост. 23 ЦК Україниособа маєправо навідшкодування моральноїшкоди,завданої внаслідокпорушення їїправ.Моральна шкодаполягає:1)у фізичномуболю тастражданнях,яких фізичнаособа зазналау зв`язкуз каліцтвомабо іншимушкодженням здоров`я;2)у душевнихстражданнях,яких фізичнаособа зазналау зв`язкуз протиправноюповедінкою щодонеї самої,членів їїсім`їчи близькихродичів;3)у душевнихстражданнях,яких фізичнаособа зазналау зв`язкуіз знищеннямчи пошкодженнямїї майна;4)у приниженнічесті тагідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Частиною 1ст. 1167 ЦК Українипередбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до роз`ясненьПостанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Згідно п.п.3, 9Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Так, позивачка звертаючись до суду з даним позов не довела належними доказами факту завдання її моральної шкоди, а саме покликання, що її завдано моральної шкоди, не може бути підставою для її стягнення, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). В контексті вказаної судової практики, суд вважає обґрунтування цього рішення достатнім.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

В силу положеньст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини»суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 у справі № 905/1795/18).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19.

Звертаючись даним позовом до суду, представник позивача також зазначив у позові щодо понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Як на доказ цих витрат, представником позивача надано копії наступних документів: договору №09-фо про надання правової допомоги від 09 жовтня 2023 року, які укладені між позивачем та адвокатським бюро «Наталії Нечаєвої» в особі директора Нечаєвої Н.М., акт здачі-приймання послуг до договору про надання правової допомоги №09-фо від 09 жовтня 2023 року від 29.05.2024 року відповідно до якого вартість послуг адвоката складає 25 700 гривень, квитанцію №377Р-71К2-К0Р1-4Т6Н від 21.11.2023 року про переказ позивачем особистих коштів адвокатському бюро «Наталії Нечаєвої» за договором №09-фо від 09 жовтня 2023 року на суму 9 000 гривень, платіжну інструкцію 0.0.33201178626.1 від 21.11.2023 року про переказ позивачем особистих коштів адвокатському бюро «Наталії Нечаєвої» за договором №09-фо від 09 жовтня 2023 року на суму 9 000 гривень, квитанцію №2218-53ЕВ-8058-Р8ВK від 21.12.2023 року про переказ позивачем особистих коштів адвокатському бюро «Наталії Нечаєвої» за договором №09-фо від 09 жовтня 2023 року на суму 500 гривень та квитанцію №6944-4ХТ7-98МС-3КХС від 29.05.2024 року про переказ позивачем особистих коштів адвокатському бюро «Наталії Нечаєвої» за договором №09-фо від 09 жовтня 2023 року на суму 1 200 гривень.

На підтвердження повноважень представника надано суду ордер Серія ВС №1241032 від 09.11.2023 року виписаний на підставі зазначеного договору №09-фо від 09 жовтня 2023 року.

Як встановлено в ч. 4 ст. 58 ЦК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Таким чином,повноваження адвоката Нечаєвої Н.М., як представника позивача підтверджені в порядку, встановленому чинним цивільним процесуальним законодавством. Подання суду інших документів з цією метою не передбачене.

Однак, позивач в порушення ч.3 ст.137 ЦПК України, не надав детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, який є необхідним для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат. Відсутність детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, зокрема, із зазначенням витраченого часу на відповідні види робіт, ставить під сумнів, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Як вже було зазначено вище з посиланням на відповідні висновки суду касаційної інстанції, Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

Взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу позивача не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

З огляду на викладене вище, суд вважає наявними підстави для відмови у відшкодування за рахунок відповідача усього заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на невідповідність таких витрат вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору.

Таким чином, суд, зважаючи на положення статей 89 133, 134, 137, 141 ЦПК України, дослідивши докази, надані представником позивача на підтвердження понесених судових витрат, приймаючи до уваги принципи пропорційності, реальності та розумності судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду та враховуючи складністю справи,доказів у справі, їх необхідність, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, а також заявленою позовною вимогою та заявленого клопотання представником відповідача про зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу, то суд вирішуючи питання про визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат до 15 000 гривень.

Враховуючи наведене, суд вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивача фактично понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 гривень, що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу саме в зазначеному розмірі.

Крім цього, кошти у розмірі 650 гривень, які представник позивачки зазначає понесенні за проведення аналітичних досліджень тенденції змін цінових показників житлової та нежитлової нерухомості ГІС «Увекон», такі суд вважає не можуть вважатись судовими витратами, а також доказів щодо їх понесення позивачкою не суду надані, а тому стягнення не підлягають.

Згідно із ч. 1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 6ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином, з відповідача на користь держави слід стягнути 9 438,16 гривень судового збору.

Згідно з ч. 7ст. 158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 10-13, 19, 76, 77, 79, 80, 83, 89, 95, 141, 158, 259, 263-265, 268, 273, 353 ЦПК України

в и р і ш и в :

позов частково задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Рубікон Інвест» на користь ЗОСОБА_3 943 816 гривень, сплачених на виконання нікчемного попереднього договору купівлі-продажу квартири від 28.01.2021 року, та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 гривень, а всього разом 958 816(дев`ятсот п`ятдесят вісім тисяч вісімсот шістнадцять) гривень.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Рубікон Інвест» на користь держави 9 438,16 гривень судового збору.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 06.12.2023 року, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі

позивач ЗОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 .

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Рубікон Інвест», код ЄДРПОУ 41279903, місцезнаходження: м. Львів вул. Липинського, буд. 36.

Дата складення повного судового рішення 10.06.2024 року.

Суддя Мартинишин М.О.