Решение № 106277751, 08.09.2022, Хозяйственный суд Сумской области

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.09.2022м. СумиСправа № 920/15/22

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М., розглянувши матеріали по справі № 920/15/22

за позовомКерівника Охтирської окружної прокуратури Сумської області

(вул. Сумська, 12, м. Охтирка, Сумська область, 42700) в

інтересах держави в особі позивача Регіонального відділення

Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській

областях (вул. Небесної Сотні, 1/23, м. Полтава, 36014,

код ЄДРПОУ 42769539)

до відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю БРОКЕНЕРГІЯ (вул. Снайпера, 13, м. Охтирка, Сумська область, 42704, код ЄДРПОУ 40050036)

про стягнення 3529964 грн 60 коп.,

за участю представників сторін:

Прокурор: Вортоломей М.Ф.,

від позивача: Бояринова А.А.,

від відповідача Потоцький С.М.,

Суть спору: Керівник Охтирської окружної прокуратури Сумської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі позивача, в якому просить стягнути з відповідача на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях 3 784352 грн 56 коп., з яких: 3 244 788 грн 81 коп. заборгованість зі сплати орендної плати за Договором 08.10.1997 № 098/97 та 539563 грн 75 коп. пеня; а також просить стягнути з відповідача судовий збір.

Ухвалою Господарського суду Сумської області про відкриття провадження у справі від 24.01.2022 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 22.02.2022, 11:00.

22.02.2022 розгляд справи № 920/15/22 не відбувся в зв`язку з перебуванням судді Заєць С.В. у відпустці.

Ухвалою суду від 02.05.2022 призначено підготовче засідання на 02.06.2022, 12:30.

В судовому засіданні 02.06.2022 судом постановлено протокольну ухвалу, якою оголошено перерву до 16.06.2022, 12:10.

Ухвалою суду від 16.06.2022 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 24.07.2022.

Протокольною ухвалою від 16.06.2022 оголошено перерву в судовому засіданні до 28.06.2022,11:50.

24.06.2022 Прокуратурою надано до суду Заяву про зменшення позовних вимог від 24.06.2022 № 52-1369вих-22. Відповідно до поданої заяви просить зменшити розмір позовних вимог і вважати їх наступними: Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Брокенергія (адреса 42704, Сумська обл., м. Охтирка, вул. Снайпера, 13, код ЄДР1ЮУ 40050036) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (адреса 36014, м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 1/23, СДРПОУ 42769539, р/р UА 308999980313050092000018538, ГУК Сум. обл./Охтирська МТГ/22080100, банк отримувача Казначейство України, код отримувача 37970404. код класифікації доходів бюджету 22080100, МФО 899998) 3 244 768,81 гри. (три мільйони двісті сорок чотири тисячі сімсот шістдесят вісім гривень вісімдесят одну копійку) заборгованість зі сплати орендної плати за договором від 08.10.1997 № 098/97 та пені в сумі 285 195,79 гри. (двісті вісімдесят п`ять тисяч сто дев`яносто п`ять гривень сімдесят дев`ять копійок), а також стягнути з відповідача на користь Сумської обласної прокуратури (код 03527891, р/р UА 598201720343120001000002983 в ДКСУ у м. Київ. МФО 820172) судовий збір.

Ухвалою суду від 28.06.2022 заяву Охтирської окружної прокуратури про зменшення позовних вимог від 24.06.2022 № 52-1369вих-22 (вх. № 1271 від 24.06.2022) прийняти до розгляду та постановлено подальший розгляд справи здійснювати з її врахуванням.

Протокольною ухвалою від 28.06.2022 оголошено перерву в судовому засіданні до 04.08.2022, 10:30.

Ухвалою суду від 05.08.2022 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 30.08.2022, 10:00.

04.08.2022 представником відповідача надано до суду Клопотання про витребування документів. Відповідно до зазначеного клопотання просить суд зобов`язати позивача Керівника Охтирської окружної прокуратури Сумської області надати доказ реєстрації договору оренди № 098/97 від 08.10.1997 в Державному реєстрі речових прав.

15.08.2022 представником відповідача надано до суду Заяву про перенесення розгляду справи, призначеної на 30.08.2022.

30.08.2022 протокольною ухвалою оголошено перерву в судовому засіданні до 08.09.2022, 11:40.

05.09.2022 охтирською окружною прокуратурою подано письмові пояснення від 01.09.2022 № 52-2134вих22.

В судовому засіданні 08.09.2022 представник відповідача підтримав подане клопотання про витребування доказів від 04.08.2022 та заявив усне клопотання про витребування таких доказів у Реєстраційної служби.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні 08.09.2022 заперечували проти задоволення зазначених клопотань відповідача.

Протокольною ухвалою від 30.08.2022 клопотання відповідача від 04.08.2022 (вх. № 1711) та усне клопотання, заявлене в судовому засіданні 08.09.2022, залишені без задоволення.

В судовому засіданні 08.09.2022 представником відповідача заявлено усне клопотання про оголошення перерви по справі для ознайомлення із поясненнями прокурора та запереченнями позивача.

Прокурор та представник позивача проти задоволення клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні заперечували.

Протокольною ухвалою від 08.09.2022 усне клопотання представника відповідача про перенесення розгляду справи відхилено.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні 08.09.2022 надали усні пояснення в обґрунтування позовних вимог та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 08.09.2022 проти задоволення позовних вимог заперечував.

Судовий процес на виконання ч. 1 ст. 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 08.09.2022 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини:

Як вбачається з матеріалів справи, 08.10.1997 між Державною акціонерною енергопостачальною компанією «Сумиобленерго» та акціонерним товариством спільним підприємством «Правекс-Брок» укладено договір оренди № 098/97 (а.с. 23-24).

Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування цілісний майновий комплекс, структурний підрозділ Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Сумиобленерго» - підприємство Охтирські теплові мережі (Охтирська ТЕЦ), склад і вартість якого визначено відповідно до акта оцінки та передаточного балансу вказаного підприємства, складеного станом на 01.09.1997 і вартість якого становить 3 841 000 грн.

Згідно з п. 2.1 Договору вступ орендаря у володіння та користування майном настає одночасно з підписанням сторонами цього Договору та акта приймання - передачі вказаного майна.

Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, і становить 45300 грн. за рік (п. 3.1 Договору).

Орендна плата перераховується до бюджету щокварталу не пізніше 10 числа місяця, наступаючого за звітнім кварталом, з урахуванням щомісячного індексу інфляції щодо суми орендної плати, визначеної за перший місяць після укладення цього договору, яка становить 3775 грн. (п. 3.2 Договору).

Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується до державного бюджету відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі 0,005% суми заборгованості за кожен день прострочення (включаючи день оплати) (п. 3.4 Договору).

Згідно з п. 5.1 Договору орендар зобов`язується використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього договору; своєчасно та в повному обсязі вносити до державного бюджету орендну плату.

Відповідно до п. 11.1 Договору цей договір діє до 31.12.2037.

За актом прийому - передачі майна Охтирських теплових мереж (Охтирської ТЕЦ) від 17.12.1997 ДАЕК «Сумиобленерго» передало, а АТ СП «Правекс-Брок» прийняло майно Охтирських теплових мереж (Охтирської ТЕЦ) (а.с. 25).

Відповідно до договору від 08.02.2019 про внесення змін та доповнень до договору оренди державного майна від 08.10.1997 № 098/97 (далі додаткова угода 1), Регіональне відділення Фонду державного майна України по Сумській області та товариство з обмеженою відповідальністю «БРОКЕНЕРЕІЯ» уклали цей договір про внесення змін та доповнень до договору оренди державного майна від 08.10.1997 № 098/97, зокрема виклавши розділи 1-13 у новій та доповненій редакції (а.с. 26-28).

Згідно п. 1.1 Додаткової угоди 1 орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс структурного підрозділу державної акціонерної енергопостачальної компанії «Сумиобленерго» підприємства Охтирські теплові мережі (Охтирська ТЕЦ), склад і вартість якого визначено на підставі акта оцінки, протоколу про результати інвентаризації та передавального балансу Підприємства, складеного станом на 30.11.2017, вартість якого за актом оцінки становить 36 434 490 грн.

Орендар вступає у строкове платне користування Підприємством у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання - передачі Підприємства (п. 2.1 Додаткової угоди 1).

Орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, і становить без ПДВ за перший місяць оренди після перегляду її розміру - січень 2018 року - 502 310, 17 грн. Орендна плата за січень 2018 року визначена з урахуванням індексу інфляції. Орендна плата в новому розмірі нараховується з 1 січня 2018 року. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Орендна плата у повному обсязі перераховується орендарем до державного бюджету щомісяця н пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним (п. п. 3.1-3.3 Додаткової угоди 1).

Орендна плата перерахована несвоєчасно чи не в повному обсязі підлягає індексації і стягується до бюджету відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати (п. 3.5 Додаткової угоди 1).

Відповідно до п. 5.2 Додаткової угоди 1 орендар зобов`язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету.

Цей договір діє до 31.12.2037 (п. 10.1 Додаткової угоди 1).

Також, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області та ТОВ «БРОКЕНЕРПЯ» 19.03.2019 укладено договір про внесення змін та доповнень до договору оренди державного майна від 08.10.1997 № 098/97 (далі Додаткова угода 2) (а.с. 30-33).

Додатковою угодою 2, зокрема викладено п. 3.5 Договору у новій редакції: орендна плата перерахована несвоєчасно чи не в повному обсязі підлягає індексації і стягується до бюджету з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

Крім того, розділ 9 «Відповідальність і вирішення спорів за договором» доповнено п. 9.4, відповідно до якого стягнення заборгованості з орендної плати та штрафних санкцій, передбачених цим договором, проводиться у судовому порядку та/або в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях та ТОВ «БРОКЕНЕРПЯ» 14.05.2019 укладено договір про внесення змін до договору оренди державного майна від 08.10.1997 № 098/97 (далі Додаткова угода 3) (а.с. 34).

Відповідно до Додаткової угоди 3 у преамбулі Договору слова і цифри «Регіональне відділення Фонду державного майна України по Сумській області, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 21124686, місце знаходження якого м. Суми вул. Харківська, 30/1 замінити на слова і цифри «Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, код ЄДРПОУ 42769539, місце знаходження якого м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 1/23» та змінено платіжні та поштові реквізити сторін.

В обґрунтування позовних вимог прокурор та позивач зазначають, що ТОВ «Брокенергія» неналежним чином виконує умови договору оренди державного майна, орендну плату за використання цілісного майнового комплексу не сплачує, що призвело до виникнення заборгованості зі сплати орендної плати за період з 27.04.2021 по вересень 2021 року в розмірі 3 244 768,81 грн.

Окрім цього, за неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання йому нараховано пеню за період з 25.04.2021 по 21.12.2021 в сумі 285195 грн 79 коп.

Також, прокурор в позовній заяві зазначає, що оскільки ТОВ «Брокенергія» мала заборгованість зі сплати орендної плати за договором оренди від 08.10.1997 більш як за три місяці Позивачем у справі 21.04.2021 на адресу ТОВ «Брокенергія» направлено повідомлення про відмову від договору оренди від 08.10.1997, яке направлено на адресу Відповідача рекомендованим листом з повідомленням. (а.с. 35)

З матеріалів справи вбачається, що Відповідач 27.04.2021 отримав вказане повідомлення. (а.с. 36).

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях від 31.05.2021 № 405 «Про прийняття рішення про визнання розірваним договору оренди від 08.10.1997 № 098/97» визнано розірваним з 26.04.2021 договір оренди від 08.10.1997 № 098/97, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях та ТОВ «Брокенегїя» щодо користування цілісним майновим комплексом структурного підрозділу Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Сумиобленерго» підприємства. Охтирські теплові мережі «Охтирська ТЕЦ» за адресою м. Охтирка вул. Снайпера, 13 (а.с.37).

З матеріалів справи вбачається, що 31.03.2021 за № 11-212-00701 та 28.05.2021 за № 11-212-01131 позивачем на адресу відповідача було надіслано Претензію з проханням погасити заборгованість з орендної плати та пеню (а.с. 38, 39).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає, що оскільки відповідачем заборгованість з орендної плати в сумі 3244768 грн 81 коп. та пеня в сумі 285195 грн 79 коп. (за період з 27.04.2021 по 30.09.2021) не сплачені, це стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Підстави представництва прокурором інтересів держави в суді:

Пунктом 3 статті 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Таким законом є Закон України «Про прокуратуру», стаття 23 якого передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави, у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є порушення або загроза порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суд} прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, чинним законодавством визначено дві обов`язкових умови, за обов`язкової наявності яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді: 1) порушення або загроза порушення інтересів держави та 2) не здійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У відповідності до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі №3-рн/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 вказані міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону №1697VII.

«Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес». Позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, „інтерес суспільства та „умови, передбачені законом. Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, „справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 7 грудня 1976 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 січня 1986 року).

Порушення інтересів держави у даному випадку полягає у не сплаті ТОВ «Брокенергія» упродовж тривалого часу значної суми грошових коштів - 3529 964,60 грн. за користування державним майном.

Вказана поведінка свідчить про недобросовісну поведінку Орендаря - ТОВ «Брокенергія», неналежне виконання умов договору оренди державного майна, використання державного майна без здійснення належної своєчасної оплати за таке використання, що безумовно є порушенням інтересів держави.

Відсутність своєчасних надходжень до Державного бюджету України у вигляді орендної плати за користування державним майном ослаблюють фінансову основу Держави, порушують економічні інтереси Держави, підривають її економічне благополуччя.

Вказані грошові кошти могли б бути використані, зокрема для виплати заробітної плати, проведення ремонтних робіт, здійснення благоустрою, проведення будівництва, розвитку інфраструктури та вжиття інших заходів щодо підвищення економічного благополуччя України.

Приймаючи до уваги вищенаведене, у даному випадку має місце порушення інтересів держави, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Ще однією обов`язковою умовою для наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді є не здійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі ССПЛ), вирішуючи спори, неодноразово звертав увагу на участь прокурора в сулі на боці однієї з сторін.

При цьому ССПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання участі прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, Суд вирішує на скільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Зокрема, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку позицію: «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

У справі «Бацаніна проти Росії» (№ 393202, 26.05.2009) ЄСПЛ зазначив, що порушення справи за ініціативою прокурора не завжди ставить протилежну сторону у «завідомо невигідне становище». Залишається встановити, чи було дотримано у такій справі принцип «справедливої рівноваги» між сторонами, враховуючи участь прокурора у процесі (п. 25 рішення).

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. З ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Так, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідають принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. З ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Відповідно до ст. 167 Цивільного кодексу України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 Кодексу).

Відповідно до ст. 287 Господарського кодексу України орендодавцями щодо державного та комунального майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо єдиних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом.

За ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

До основних завдань Фонду державного майна України належать, зокрема реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності (ст. 4 вказаного Закону).

Фонд державного майна України у сфері оренди державного майна виступає орендодавцем цілісних (єдиних) майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації (корпоратизації), що перебувають у державній власності; здійснює контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна.

Фонд державного майна України здійснює інші повноваження, визначені законами України та пов`язані з виконанням покладених на нього Президентом України завдань (ст. 5 вище згаданого Закону).

Згідно з п. 1 Положення «Про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях», затвердженого наказом Фонду державного майна України від 31.01.2019 № 83 (далі Положення),

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (далі - регіональне відділення) є територіальним органом Фонду державного майна України (далі - Фонд), що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Фонд, регіональні відділення та представництва становлять єдину систему державних органів приватизації.

Пунктом 4 Положення визначено, що основними завданнями регіонального відділення є здійснення повноважень орендодавця державного майна.

У сфері оренди державного майна Регіональне відділення виступає орендодавцем цілісних (єдиних) майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло у процесі приватизації (корпоратизації) до статутного капіталу господарських товариств, що перебувають у державній власності; здійснює контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна по договорах оренди, укладених регіональним відділенням, та договорах оренди, укладених підприємствами, організаціями, установами, розмір орендної плати по яких погоджений регіональним відділенням.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 16 Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах, є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях

Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій», у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи. При цьому враховуються висновки Верховного Суду, зроблені при розгляді інших справ за участю прокурора (ухвали від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16, постанови від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 у справі № 687/379/17-ц, № 924/1256/17, від 13.11.2019 у справі № 925/315/19, від 21.01.2020 у справі №910/2538/19).

Зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 висловлено правовий висновок щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді у разі неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, який визначає наступне.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Тобто, бездіяльність уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Зважаючи на вказані правові висновки Верховного Суду, лише звернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з відповідним позовом можна вважати належним здійсненням захисту інтересів держави. Інші вжиті заходи, в тому числі, досудового врегулювання, які не призвели до реального усунення порушень інтересів держави, не відповідають вимогам чинного законодавства.

Також слід зазначити, що норма ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вимагає від прокурора доведення лише факту нездійснення або неналежного здійснення уповноваженим органом своїх повноважень, а не правових наслідків, які наступили для осіб, які їх вчинили, зокрема, у вигляді притягнення до кримінальної або дисциплінарної відповідальності. Відтак наявність вироку суду або наказу керівника про застосування дисциплінарного стягнення може свідчити про притягнення осіб до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення або дисциплінарного проступку, проте не можуть вважатись обов`язковими та виключними доказами для обґрунтування факту неналежності здійснення уповноваженим органом своїх повноважень.

Прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист відповідних прав та інтересів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 920/121/19.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 826/15338/18, від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18. "

Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц висловив правову позицію, відповідно до якої наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними правами відповідної сторони процесу. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit сuгіа («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Встановлено, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях на адресу ТОВ «Брокенергія» 31.03.2021 та 28.05.2021 направлено претензії щодо необхідності погашення заборгованості за договором оренди державного майна від 08.10.1997 № 098/97 та пені.

Водночас, ТОВ «Брокенергія» заборгованість з орендної плати та пеню не сплачено.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях 28.09.2021 звернулося до Сумської обласної прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді у спірних правовідносинах, посилаючись на відсутність коштів для сплати судового збору

Встановивши порушення бюджетного законодавства, порушення інтересів держави, Охтирською окружною прокуратурою, враховуючи субсидіарну роль прокурора щодо захисту інтересів держави у судовому порядку, 02.11.2021 додатково на адресу Регіонального відділення Фонду державного майна України до Полтавській та Сумській областях спрямовано листа щодо виявлених порушень бюджетного законодавства, вжитих Позивачем заходів до захисту порушених інтересів держави, в якому також просила надати копії підтверджуючих документів.

У листі від 12.11.2021 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях зазначає, що самостійно не може звернутися з позовом до суду через відсутність коштів для сплати судового збору.

Окружною прокуратурою 17.12.2021 на адресу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях повторно спрямовано листа щодо виявлених порушень бюджетного законодавства, вжитих Позивачем заходів до захисту порушених інтересів держави, в якому також просила надати копії підтверджуючих документів.

У листі від 22.12.2012 за №10-125-06267 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях зазначає, що самостійно не може звернутися з позовом до суду у зв`язку з обмеженням бюджетного фінансування з витрат по сплаті судового збору.

Вказане свідчить про не здійснення Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, як органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах, захисту інтересів держави у встановленому законом порядку.

На виконання абз. З ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» місцевою прокуратурою попередньо, до звернення до суду, повідомлено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях про представництво інтересів держави в суді.

Ураховуючи, що інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними, заборгованість зі сплати орендної плати та пеню не сплачено, порушення вимог бюджетного законодавства продовжують мати місце, а уповноваженим органом допущено бездіяльність, суд приходить до висновку, що вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

Вирішуючи спір у дані справі суд, керується наступним:

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виник спір в сфері орендних відносин, зокрема щодо виконання умов договору оренди державного майна.

Згідно ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (далі Закон) оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

За ст. 17 Закону орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.

У разі передачі майна в оренду без проведення аукціону орендна плата визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати, яка затверджується Кабінетом Міністрів України щодо державного майна та представницькими органами місцевого самоврядування - щодо комунального майна.

Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно.

Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

За ст. 11 Цивільного кодексу України (далі Кодекс) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правовики.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Кодексу).

Згідно ст. 759 Кодексу за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ст. 762 Кодексу).

Відповідно до ст. 782 Кодексу наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд.

У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

У разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ст. 785 Кодексу).

Згідно ст. 795 Кодексу передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Таким чином, основне зобов`язання відповідача - сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється після спливу строку договору, оскільки таке припинення у розумінні статті 795 Цивільного кодексу України пов`язано не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами відповідного акта про повернення орендарем предмета договору оренди.

Станом на час подання позовної заяви у даній справі Відповідачем орендоване майно орендодавцю повернуто не було (акту, який є належним доказом, не складено), отже орендар продовжував ним користуватись і після припинення договору.

Тому, враховуючи користування Відповідачем орендованим майном і після припинення дії договору, стягненню підлягає орендна плата за весь період фактичного використання майна.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 13.04.2016 у справі № 910/10244/15.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько- господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За ст. 285 Господарського кодексу України орендар зобов`язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ст. 286 Господарського кодексу України).

Згідно ст. 526 Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Кодексу).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Кодексу).

За ст. 612 Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ст. 629 Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ст. 625 Кодексу).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Кодексу).

Враховуючи вищезазначене, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що відповідач ТОВ «Брокенергія» неналежним чином виконує умови договору оренди державного майна, своєчасно орендну плату за період з 27.04.2021 по 30.09.2021 в загальній сумі 3244768 грн 81 коп. не сплачує.

В зв`язку з чим, суд, приходить до висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача орендної плати за період з 27.04.2021 по 30.09.2021 в сумі 3244768 грн 81 коп за спірним договором та задоволення їх у повному обсязі.

В частині позовних вимог щодо стягнення пені, суд керується наступним:

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ст. 614 Кодексу).

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Кодексу).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ст. 232 Господарського кодексу України).

За ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. З вказаного Закону).

За період користування державним майном Орендар порушив встановлені п. 3.6 Договору строки перерахування орендної плати - до 15 числа місяця, наступного за звітним.

Пунктом 3.5 Договору визначено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації та стягується до бюджету відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості з урахуванням індексації за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до поданого розрахунку (а.с. 157) за несвоєчасне виконання ТОВ «Брокенергія» грошового зобов`язання позивачем нараховано пеню за період з 27.04.2021 по 30.09.2021 в сумі 285195,79 грн.

Відповідач обґрунтованих заперечень чи контррозрахунку штрафних санкцій суду не надав.

Враховуючи, вищезазначене, приймаючи до уваги встановлений судом факт несвоєчасної оплати оренди державного майна, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 285195 грн 79 коп. є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування під час розгляду справи категорій стандартів доказування - правил, які дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення їх в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується наступним:

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, відповідно до вимог статті 129 ГПК України, витрати прокурора по сплаті судового збору в сумі 52949 грн 47 коп. покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Керівника Охтирської окружної прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі позивача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» про стягнення 3529964 грн 60 коп. - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» (вул. Снайпера, 13, м. Охтирка, Сумська область, 42704, код ЄДРПОУ 40050036) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (вул. Небесної Сотні, 1/23, м. Полтава, 36014, ЄДРПОУ 42769539, р/р UA 308999980313050092000018538, ГУК Сум. обл./Охтирська МТГ/22080100, банк отримувача Казначейство України, код отримувача 37970404. код класифікації доходів бюджету 22080100, МФО 899998) 3 244 768 (три мільйони двісті сорок чотири тисячі сімсот шістдесят вісім) гривень 81 коп., заборгованість зі сплати орендної плати за договором від 08.10.1997 № 098/97 та пені в сумі 285 195 (двісті вісімдесят п`ять тисяч сто дев`яносто п`ять) гривень 79 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» (вул. Снайпера, 13, м. Охтирка, Сумська область, 42704, код ЄДРПОУ 40050036) на користь Сумської обласної прокуратури (вул. Герасима Кондратьєва, 33, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 03527891, р/р UA 59820172034З І 20001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) 52949 (п`ятдесят дві тисячі дев`ятсот сорок дев`ять) гривень 47 коп. судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 241, 256, 257 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням пп. 17.5. п. 17 Розділу XI Перехідних положень ГПК України.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 16.09.2022.

СуддяС.В. Заєць