ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"29" листопада 2021 р.м. Одеса Справа № 916/2636/21Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.
при секретарі судового засідання Арзуманян В.А.
розглянувши справу №916/2636/21
за позовом Акціонерного товариства “Українська залізниця” (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі філії “Енергозбут” (01135, вул. Жилянська, буд. 97, код 40150221)
до відповідача Комунального підприємства “Теплопостачання міста Одеса” (65029, м. Одеса, вул. Балківська, буд. 1-Б, код ЄДРПОУ34674102)
про стягнення 226 886,55 грн.
Представники сторін:
від позивача - Челак Г.П., довіреність № б/н, дата видачі : 11.08.21;
від відповідача - Каплун І.О., довіреність № 39, дата видачі : 12.11.20;
Люшенко Т.О., довіреність № 29, дата видачі : 31.05.21;
ВСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство “Українська залізниця” в особі філії “Енергозбут” звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Комунального підприємства “Теплопостачання міста Одеса” про стягнення 226 886,55 грн.
Ухвалою від 06.09.2021р. судом, у порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі філії “Енергозбут” було залишено без руху.
09.09.2021р. до господарського суду надійшла заява (вх. №23842/21) від Акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі філії “Енергозбут” про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.09.2021 року було відкрито позовне провадження у справі № 916/2636/21 за правилами спрощеного позовного провадження.
11.10.2021р. до суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого останній позовні вимоги в часті основного боргу визнає; вважає що позовні вимоги щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних витрат не відповідають дійсним зобов`язанням відповідача. Крім того, відповідач вказує на те, що в даний час КП “ТМО” знаходиться у скрутному фінансовому становищі, яке виникло з ряду причин і на даний час не володіє джерелами оплати заборгованості. КП “ТМО” являється соціально необхідним теплопостачальним підприємством, оскільки надає послуги теплопостачання та гарячого водопостачання 90% споживачів міста Одеси різних категорій - населенню, бюджетним установам, релігійним організаціям та іншим споживачам, але на сьогодні знаходиться на межі банкрутства
22.11.2021р. за вх. №31283/21 від відповідача надійшли заперечення, згідно яких останній не заперечує проти задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу, а також погоджується із правом позивача на нарахування 3% річних та інфляційних витрат. Крім того у відповідних запереченнях відповідач просить суд застосувати спеціальний строк позовної давності, та відмовити в стягненні пені в сумі 6 748,58грн. Також просить суд відмовити в частині стягнення інфляційних витрат в сумі 1 021,31грн. та 3% річних в розмірі 213,34грн.
Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Між Державним підприємством «Одеська залізниця» та Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси» (далі - Відповідач) 03.03.2014 було укладено Договір про постачання електричної енергії № 326
Як вказує позивач, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25.02.2014 № 200 - підприємства, установи, організації залізничного транспорту загального користування, реорганізовано шляхом злиття та створення публічного акціонерного товариства, 100 відсотків акцій якого закріплюються у державній власності на базі Укрзалізниці.
Відповідно до п. 2 Статуту Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (зі змінами та доповненнями), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року №735, товариство утворено як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюється за державною власністю на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ , організацій, залізничного транспорту загального користування, які реорганізовано шляхом злиття, згідно з додатком № 1 до Постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25.06.2014 № 200. Згідно зазначеного додатку №1 до складу ПАТ «Укрзалізниця» увійшло і ДП «Одеська залізниця», яке реорганізовано у філію.
Відповідно до ч.1 ст. 104 ЦК України - юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки перехолодять до правонаступників. 31 жовтня 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв рішення про зміну типу акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне, перейменувавши його в Акціонерне товариство «Українська залізниця» (скорочена назва-AT «Укрзалізниця»).
Таким чином AT «Укрзалізниця» (далі - Позивач) є правонаступником усіх прав та обов`язків, що випливають з Договору про постачання електричної енергії від 03.03.2014 № 326.
Згідно Постанови національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг ( далі - НКРЕКП) від 08.11.2018 № 1395 «Про видачу ГІАТ «Укрзалізниця» ліцензії з розподілу електричної енергії та анулювання ліцензії з розподілу електричної енергії електричними мережами і постачання електричної енергії за регульованим тарифом ( в редакції постанови НКРЕКП від 07.12.2018 № 1669) AT «Укрзалізниця» набуло статусу Оператора системи розподілу.
Пунктом 2 Постанови від 14.03.2018, №312 НКРЕКП «Про затвердження правил роздрібного ринку електричної енергії» визначено: «Укладення договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил здійснюється шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку до цієї постанови».
Відповідно до положень пункту 4 Постанови НКРЕКП від 14.03.2018, № 312 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії»:
Договір вважається укладеним з дати підписання споживачем заяви- приєднання до договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, яка повертається споживачем на адресу ОСР, та/або сплати за рахунком (квитанцією), який надсилається (надається) одночасно з договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, та/або з дати, указаної у заяві-приєднанні, якщо споживач протягом указаного в заяві-приєднанні терміну не звернувся до ОСР із запереченнями щодо укладення договору в цілому або щодо окремих умов договору та спожив будь-який обсяг електричної енергії.»
Як вказує позивач, враховуючи наявність Договору про постачання електричної енергії від 03.03.2014 №326, той факт що Відповідач продовжував споживати певні обсяги електричної енергії, та 10.07.2019 здійснив Позивачу сплату за надання послуг з розподілу електричної енергії між Позивачем та Відповідачем з 01.01.2019 виникли правовідносини передбачені публічним договором споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії.
Крім того 01.12.2020 року Позивач і Відповідач підписали Договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії за № ЕЕЦ 200105010326.
Згідно п.11.1 Договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії від 01.12.2020 , № ЕЕЦ 200105010326, даний договір діє 01.01.2019 року.
Згідно розділу 2 публічного договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії:
« 2.1. Оператор системи надає Споживачу послуги з розподілу (передачі) електричної енергії, параметри якості якої відповідають показникам, визначеним Кодексом системи передачі, затвердженим постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 309, та Кодексом систем розподілу, затвердженим постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 310, за об`єктом, технічні параметри якого фіксуються в Паспорті точки розподілу (передачі) електричної енергії за об`єктом споживача, який є Додатком 2 до цього договору, та в особовому рахунку Споживача, облікових базах даних Оператора системи.
2.2. Відомості про засіб (засоби) вимірювання обсягу електричної енергії, що використовується на об`єкті (об`єктах) споживача, зазначаються разом із енергетичними ідентифікаційними кодами (ЕІС-кодами) в додатку 3 до цього Договору.
2.3. Споживач оплачує за розподіл (передачу) електричної енергії згідно з умовами глави 5 цього Договору та інші послуги Оператора системи згідно з Додатком 4 «Порядок розрахунків».»
Як вказує позивач з 01.01.2019 по 01.08.2021 він виконував свої обв`язки щодо надання послуг з розподілу електричної енергії Відповідачу що підтверджується Актами приймання-передачі наданих послуг від 31.01.2019, 28.02.2019, 31.03.2019, 30.04.2019, 31.05.2019, 27.06.2019,31.07.2019, 30.08.2019, 30.09.2019, 31.10.2019, 29.11.2019, 28.12.2019, 31.01.2020, 28.02.2020, 31.03.2020, 30.04.2020, 29.05.2020, 30.06.2020, 31.07.2020, 31.08.2020, 30.09.2020, 30.10.2020, 30.11.2020, 31.12.2020, 29.01.2021, 26.02.2021, 31.03.2021, 30.04.2021, 31.05.2021, 30.06.2021, 30.07. 2021 проте Відповідач свої зобов`язання щодо оплати послуг Позивача з розподілу електричної енергії не виконав.
В зв`язку з чим заборгованість відповідача склала 193 127,08 грн, з яких 176 511,50 грн. сума боргу за надання послуг з розподілу електричної енергії та 16 615,58 грн. за надання послуг із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії передбаченої додатком 10 до публічного договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії.
Крім того, як вказує позивач, сума боргу підтверджується Актом звіряння розрахунків між Позивачем та Відповідачем за період з 01.01.2019 по 01.08.2021.
З метою досудового врегулювання спору, позивач направив на адресу відповідача претензію від 19.02.2020 року № ЕЕЦ-17/801 з вимогою виконати свої зобов`язання за публічним договором споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії та сплатити борг. В відповіді на претензію листом від 16.04.2020 № 02-01-01-153 відповідач не заперечував проти суми боргу, проте послався на скрутне фінансове становище. Свою заборгованість Відповідач також фактично підтвердив листом від 28.04.2020 №02-01-01-166
Крім того, Відповідач в своїх запереченнях від 22.11.2021р. за вх. №31283/21 визнав фак наявності заборгованості на зазначену суму та не заперечував проти її стягнення.
Також, позивачем в зв`язку з неналежним виконання відповідачем зобов`язань за договором поставник, відповідно до положень п.10 додатку 4 до публічного Договору та ст. 625 ГПК України було нараховано відповідачу пеню в розмірі 14 053,25грн., 3% річних в сумі 5422,45грн. та інфляційні витрати в розмірі 14 283,77грн.
Отже, посилаючись на вищенаведені обставини Акціонерне товариство “Українська залізниця” в особі філії “Енергозбут” звернулось до суду з відповідним позовом для захисту свого порушеного права.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
За ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України “Про ринок електричної енергії”.
Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 56 Закону України “Про ринок електричної енергії” постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
За п.1.2.15 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312, на роздрібному ринку не допускається споживання (використання) електричної енергії споживачем без укладення відповідно до цих Правил договору з електропостачальником та інших договорів, передбачених цими Правилами.
Відповідно до п.1.2.8 ПРРЕЕ постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, який розробляється постачальником універсальних послуг на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг та укладається в установленому цими Правилами порядку. Постачальник універсальної послуги не може відмовити побутовому та малому непобутовому споживачу, електроустановки якого розташовані на території діяльності постачальника універсальної послуги, в укладенні такого договору.
Пунктом 3.1.7 ПРРЕЕ встановлено, що договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником. У разі офіційного оприлюднення комерційної пропозиції електропостачальник не має права відмовити споживачу у приєднанні до договору на умовах цієї комерційної пропозиції, якщо технічні засоби вимірювання та обліку електричної енергії забезпечують виконання сторонами умов комерційної пропозиції. На вимогу споживача електропостачальник має надати письмовий примірник договору, підписаний з його боку. Якщо сторони досягли згоди щодо укладення договору на інших умовах, відмінних від тих, які містяться у комерційних пропозиціях, розміщених на офіційному сайті електропостачальника, договір укладається у паперовій формі. При цьому сторони можуть за взаємною згодою оформлювати додатки до договору, в яких узгоджуються організаційні особливості постачання електричної енергії. Такі додатки оформлюються у паперовій формі та підписуються обома сторонами.
За вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Салов проти України” від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Надточий проти України” від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 42 ГПК України визначено перелік прав та обов`язків учасників справи.
Відповідно до ч.2 п.1 ст. 46 ГПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Частиною 1 ст. 191 ГПК України встановлено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Виходячи з наявних матеріалів справи, судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 193 127,08 грн., що підтверджується матеріалами справи та що визнається відповідачем, а отже є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У зв`язку із порушенням відповідачем прийнятих на себе грошових зобов`язань щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати вартості послуг з розподілу (передачі) електричної енергії позивачем, в порядку ст. 625 ЦК України, було нараховано відповідачу до сплати збитки від інфляції у розмірі 14 283,77грн. та три відсотки річних у розмірі 5 422,45 грн.
Згідно з п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань” (з наступними змінами і доповненнями) огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Розглянувши наданий позивачем розрахунок трьох відсотків річних, суд доходить висновку, що вказаний розрахунок було здійснено позивачем обґрунтовано, з урахуванням приписів чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача трьох відсотків річних в сумі 5 422,45грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
Разом з тим, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних витрат, господарський суд зазначає що позивачем під час здійснення розрахунку був невірно визначений сукупний індекс інфляції та не було враховано дефляцію, розмір якої відповідно до абзацу 3 п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань” також повинен враховуватися під час розрахунку збитків від інфляції.
Так, здійснивши перерахунок інфляційних витрат за допомогою системи «Ліга Закон», судом встановлено, що загальна сума інфляційних витрат яка підлягає задоволенню становить 13 904,95грн..
За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач порушив виконання своїх зобов`язань щодо своєчасної оплати послуг з розподілу (передачі) електричної енергії , що зумовило нарахування останнім пені в загальному розмірі в сумі 9 227,39грн.
Відповідно до п. 10 Додатку 4 Договору за внесення платежів, передбачених цим Договором, з порушенням „термінів, визначених п. 5 цього Додатку, Споживач сплачує Оператору системи пеню у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на день прострочення) за кожен день прострочення включно по день фактичної оплати, та санкції, що сплачуються відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України (індекс інфляції та 3% річних).
Відповідно до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки –грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов`язання.
Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
В силу ст.216, ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 цього кодексу є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
В той же час, відповідачем в заяві від 22.11.2021р. за вх. №31287/21 зроблено заяву про застосування строку позовної давності щодо стягнення пені.
Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012).
Виходячи з положень ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст.ст. 260, 261 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Господарський суд зазначає, що вказані приписи ст. 267 ЦК України знайшли своє відображення у правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 21.11.2012р. у справі № 6-101 цс 12.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нараховано пеню починаючи з 07.02.2019р., з відповідною позовною заявою позивач звернувся до суду 31.08.2021. Відповідно строк позовної давності на звернення до суду про стягнення пень спливає 31.08.2020р.
Враховуючи наведене, суд погоджується із доводами відповідача, щодо пропуску позивачем строку позовної давності на звернення із вимогою про стягнення частини суми пені, у зв`язку з чим, судом було самостійно за допомогою системи «Ліга Закон», розраховано пеню починаючи з 31.08.2020р. та визначено її розмір, а тому загальна сума пені складає 12 099,77грн.
Щодо заявленої до стягнення пені слід зазначити наступне.
Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Водночас вимогами п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.
У ч.6 ст. 231 ГК України також встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Сплата пені передбачена комерційною пропозицією та договором.
Водночас частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з ч.2 ст. 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки. Господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18).
Приймаючи до уваги вищевикладене, господарський суд вказує, що зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду. Суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій, а також розмір, до якого вони підлягають зменшенню.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Законом визначення розміру, до якого штрафні санкції підлягають зменшенню, віднесено на розсуд суду. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 ГПК України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, взявши до уваги ступінь виконання зобов`язань, причини неналежного виконання зобов`язань, з огляду на наявні обставини фінансового стану відповідача, сферу діяльність підприємства, враховуючи баланс інтересів обох сторін, а також проаналізувавши всі фактичні обставини справи та обставини не надання позивачем доказів завдання йому додаткових збитків внаслідок порушення відповідачем грошових зобов`язань, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені, яку належить стягнути з відповідача навпіл (на 50%), а саме до 6 049,86 грн.
У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі філії “Енергозбут” є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, проте враховуючи перерахунок інфляційних витрат та відмову в стягненні пені, підлягають задоволенню частково.
Згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З урахуванням викладеного, враховуючи задоволення судом позовних вимог, витрати по сплаті судового збору у сумі 1919,85грн. (50 відсотків судового збору), згідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
Крім того, господарський суд зазначає, що сума сплаченого судового збору на підставі ст. 7 Закону України „Про судовий збір” може бути повернута позивачу за його клопотанням.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов Акціонерного товариства “Українська залізниця” (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі філії “Енергозбут” (01135, вул. Жилянська, буд. 97, код 40150221) до Комунального підприємства “Теплопостачання міста Одеса” (65029, м. Одеса, вул. Балківська, буд. 1-Б, код ЄДРПОУ34674102) – задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства “Теплопостачання міста Одеса” (65029, м. Одеса, вул. Балківська, буд. 1-Б, код ЄДРПОУ34674102) на Акціонерного товариства “Українська залізниця” (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі філії “Енергозбут” (01135, вул. Жилянська, буд. 97, код 40150221) основний борг в сумі 193 127 (сто дев`яносто три тисячі сто двадцять сім)грн. 08коп., пеню в сумі 6 049 (шість тисяч сорок дев`ять)грн. 86коп., 3% річних в сумі 5 422 (п`ять тисяч чотириста двадцять дві)грн. 45 коп., інфляційні витрати в сумі 13 904 (тринадцять тисяч дев`ятсот дев`ять)грн. 95коп., судовий збір в сумі 1 919 (одна тисяча дев`ятсот дев`ятнадцять)грн. 85коп.
3. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 06 грудня 2021 р.
Суддя К.Ф. Погребна
Судебное решение № 101672754, Хозяйственный суд Одесской области было принято 29.11.2021. Форма судопроизводства - Хозяйственное, форма решения – Решение. На этой странице вы сможете найти полезные сведения об этом судебном решении. Мы предоставляем удобный и быстрый доступ к текущим судебным решениям, чтобы вы могли быть в курсе последних судебных прецедентов. Наша база данных охватывает полный спектр необходимой информации, позволяя вам быстро находить полезные сведения.
то решение относится к делу № 916/2636/21. Компании, указанные в тексте настоящего судебного документа: