Decision № 94286782, 20.01.2021, Commercial Court of Kyiv City

Approval Date
20.01.2021
Case No.
910/13335/20
Document №
94286782
Form of legal proceedings
Economic
Companies listed in the text of the court document
State Coat of Arms of Ukraine

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.01.2021Справа № 910/13335/20

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Приватного підприємства "Ліком" (Україна, 03124, м. Київ, провул. Радищева, буд. 3; ідентифікаційний код: 30638249)

до Ілюхіна Станіслава Вікторовича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

про стягнення 13 452,27 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Ліком" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Ілюхіна Станіслава Вікторовича (далі - відповідач) про стягнення 13 452,27 грн, з яких 10 771,92 грн заборгованості, 2 133,53 грн пені, 232,86 грн інфляційних втрат та 313,96 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором поставки товарів № 37 від 01.09.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.

25.09.2020 (у встановлений судом строк) до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: Україна, 02156, м. Київ, вул. Академіка Курчатова, буд. 18, кв. 23.

На вказану адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 30.09.2020 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

10.11.2020 до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачу, разом з копією ухвали суду про відкриття провадження у справі від 30.09.2020, яке відповідно до повідомлення підприємства поштового зв`язку від 08.11.2020 не було вручене відповідачу під час доставки та за закінченням встановленого терміну зберігання повернуто до суду.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

За приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі від 30.09.2020 була оприлюднена на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.

З урахуванням викладеного, за висновком суду, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у цій справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та останньому були створені достатні умови для реалізації ним своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті

ВСТАНОВИВ:

01.09.2017 між Приватним підприємством "Ліком" (далі - позивач, постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Ілюхіним Станіславом Вікторовичем (далі - відповідач, покупець) було укладено Договір поставки товарів № 37 (далі - Договір, у редакції протоколу розбіжностей від 01.09.2017), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставляти товари по цінах і в асортименті, вказаними в Специфікації, разом з товаросупровідною документацією, відповідно до поданих покупцем замовлень, а покупець зобов`язується приймати такі товари і оплачувати.

За умовами пункту 2.1 Договору ціни на товари, що поставляються, вказуються в Специфікації і видаткових накладних, які з моменту їх підписання є невід`ємною частиною Договору.

У пункті 4.2 Договору сторони погодили, що право власності, ризик випадкової загибелі і випадкового пошкодження товару переходить до покупця у момент підписання сторонами видаткової накладної, яка засвідчує момент приймання товарів покупцем в місці поставки.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами було погоджено Специфікації від 30.08.2017 до Договору.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору, ним в період з 25.09.2019 по 13.01.2020 було поставлено відповідачу товар вартістю 67 452,43 грн, що підтверджується належним чином засвідченими копіями видаткових накладних, які містяться в матеріалах справи.

Товар було прийнято відповідачем, про що свідчать підписи відповідача та відтиски штампу відповідача у вказаних видаткових накладних, а також відмітки вантажоодержувача (відповідача) у товарно-транспортних накладних про отримання вантажу (товару) за вказаними видатковими накладними.

Згідно з п. 5.5 Договору покупець може повернути поставлені товари без обмежень, а постачальник зобов`язаний їх прийняти у визначених цим пунктом Договору випадках.

Відповідно до п. 6.1 Договору підставою для здійснення покупцем оплати поставленого товару є повне виконання постачальником своїх зобов`язань за Договором. При наданні постачальником належним чином оформлених накладних та реєстрації податкових накладних в ЄРПН покупець оплачує поставлений товар на умовах відстрочення платежу в терміни 28 календарних днів з дати приймання товару на торговому об`єкті.

Договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2017 року. Припинення дії Договору не звільняє сторін від виконання всіх своїх зобов`язань, передбачених Договором та невиконаних на момент припинення дії Договору, в тому числі і зобов`язань, пов`язаних з поверненням товару згідно з умовами цього Договору, оплати послуг, а також від відповідальності за невиконання таких зобов`язань (пункт 9.1 Договору).

У пункті 9.2 Договору сторони погодили, що Договір вважається пролонгованим на наступний термін на тих саме умовах, якщо жодна із сторін не попередила іншу сторону про припинення його дії за один календарний місяць до закінчення зазначеного терміну.

За твердженнями позивача, відповідачем було повернуто позивачу товар вартістю 3 636,47 грн, про що свідчать накладні на повернення товару, виписані за період з 02.12.2019 по 16.04.2020, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи, а також оплачено товар вартістю 53 044,04 грн, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість за Договором у розмірі 10 771,92 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було направлено відповідачу претензію від 26.08.2020 про сплату заборгованості за Договором у розмірі 10 771,92 грн (докази направлення вказаної претензії відповідачу містяться в матеріалах справи), яка була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

З огляду на те, що відповідач повністю не розрахувався з позивачем за отриманий товар, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 10 771,92 грн заборгованості, 2 133,53 грн пені, 232,86 грн інфляційних втрат та 313,96 грн 3 % річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні норм статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем товару за Договором вартістю 67 452,43 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, виписаними за період з 25.09.2019 по 13.01.2020, та факт прийняття товару відповідачем, про що свідчать підписи відповідача та відтиски штампу відповідача у вказаних видаткових накладних, а також відмітки вантажоодержувача (відповідача) у товарно-транспортних накладних про отримання вантажу (товару) за вказаними видатковими накладними.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було повернуто, а позивачем прийнято товар вартістю 3 636,47 грн, про що свідчать накладні на повернення товару, виписані за період з 02.12.2019 по 16.04.2020.

Вищевказані видаткові накладні, а також накладні на повернення товару відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає вказані накладні як належні докази на підтвердження здійснення сторонами господарських операцій з поставки та повернення товару.

Як зазначає позивач, що не заперечується відповідачем, останнім вартість поставленого товару за Договором оплачено частково в сумі 53 044,04 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення пункту 6.1 Договору, зобов`язання з оплати вартості товару мало бути виконане відповідачем на умовах відстрочення платежу протягом 28 календарних днів з дати приймання товару.

Приймаючи до уваги умови укладеного між сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність заборгованості у відповідача за Договором у розмірі 27 084,15 грн (станом на 31.01.2020) також підтверджується підписаним обома сторонами та скріпленим їхніми печатками Актом звірки взаєморозрахунків за січень 2020 року, належним чином засвідчена копія якого міститься в матеріалах справи.

Відповідно до вимог чинного законодавства України акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

З огляду на вищенаведене, оскільки інформація, відображена в Акті звірки взаєморозрахунків, підтверджена первинними документами і вказаний Акт містить підписи уповноважених осіб, а також відтиски печаток сторін, суд приймає вказаний Акт звірки взаєморозрахунків як належний доказ на підтвердження визнання відповідачем заборгованості за Договором в розмірі 27 084,15 грн (станом на 31.01.2020).

За приписами частин 1, 2 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно з частинами 1, 2 статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 51 Цивільного кодексу України визначено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно з ч. 1 ст. 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Як встановлено судом, 17.11.2020 (після відкриття провадження у справі) до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 2000660060002044283 про державну реєстрацію припинення діяльності відповідача - Фізичної особи-підприємця Ілюхіна Станіслава Вікторовича.

За змістом статей 51, 52, 598 - 609 Цивільного кодексу України, статей 202 - 208 Господарського кодексу України, частини дев`ятої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її обов`язок оплатити товар за Договором не припиняється, а продовжує існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 у справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18).

З огляду на викладене, оскільки невиконання зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 10 771,92 грн визнається судом обґрунтованою.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 133,53 грн пені, 232,86 грн інфляційних втрат та 313,96 грн 3 % річних.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У пункті 8.8 Договору сторони погодили, що за прострочення оплати поставлених товарів покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від несплаченої в строк суми - за кожен день прострочення платежу.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом перевірено розрахунок пені за заявлений позивачем період та встановлено, що вказаний розрахунок є арифметично вірним.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Судом також перевірено розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних за заявлений позивачем період та встановлено, що вказані розрахунки є арифметично вірними.

Згідно з частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 10 771,92 грн заборгованості, 2 133,53 грн пені, 232,86 грн інфляційних втрат та 313,96 грн 3 % річних.

Судовий збір у розмірі 2 102,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Ілюхіна Станіслава Вікторовича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства "Ліком" (Україна, 03124, м. Київ, провул. Радищева, буд. 3; ідентифікаційний код: 30638249) 10 771 (десять тисяч сімсот сімдесят одну) грн 92 коп. заборгованості, 2 133 (дві тисячі сто тридцять три) грн 53 коп. пені, 232 (двісті тридцять дві) грн 86 коп. інфляційних втрат, 313 (триста тринадцять) грн 96 коп. 3 % річних та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 20.01.2021

Суддя О.В. Нечай

Часті запитання

Який тип судового документу № 94286782 ?

Документ № 94286782 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 94286782 ?

Дата ухвалення - 20.01.2021

Яка форма судочинства по судовому документу № 94286782 ?

Форма судочинства - Господарське

В якому cуді було засідання по документу № 94286782 ?

В Commercial Court of Kyiv City
Previous document : 94286781
Next document : 94286783