№ 71713371, 19.01.2018, Ternopil Oblast Court of Appeals

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/13127/17Головуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М. Провадження № 22-ц/789/53/18 Доповідач - Міщій О.Я.Категорія - 23

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2018 року м. Тернопіль

Колегія суддів суду апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Міщія О.Я.

суддів - Ткач З. Є., Шевчук Г. М.,

секретар с/з - Шмигельська  І.З.

розглянувши в м. Тернополі цивільну справу № 607/13127/17 без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15.11.2017 р., ухвалене в м. Тернополі, суддею Тернопільського міськрайонного суду Сливкою Л.М. за позовом ОСОБА_2 до будинкового комітету "Мрія" про визнання права власності на приміщення загального користування, що є у спільній сумісній власності,-

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2017 р. ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду від 15.11.2017 р. позовну заяву ОСОБА_2 до будинкового комітету "Мрія" про визнання права власності на приміщення загального користування, що є у спільній сумісній власності, - визнано неподаною та повернуто заявнику.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить ухвалу судді скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом цивільно - процесуального закону.

Апелянт вказав, що виконав вимоги ухвали судді від 24.10.2017 р. про залишення позовної заяви без руху, усунувши недоліки у визначений строк, тому повернення позовної заяви порушує його право.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017 р.), колегія суддів вважає що апеляційну скаргу необхідно розглядати без повідомлення учасників справи.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року за № 2147-VІІІ, яким викладено в нових редакціях тексти, зокрема, Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчиненні окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Враховуючи те, що оскаржувана ухвала постановлена судом на час дії Цивільного процесуального кодексу України в редакції від 18.03.2004 року, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали перевіряється відповідно до положень цього кодексу.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2, у встановлений строк не виконав вимоги ухвали судді від 24.10.2017 року про усунення недоліків позовної заяви.

З таким висновком колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне.

Відповідно до ч. ч.1,2 ст. 121 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 119 і 120 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду.

Якщо позивач, відповідно до ухвали суду, у встановлений строк не виконає вимоги, визначені статтями 119 і 120 ЦПК України, заява вважається неподаною та повертається позивачеві (ч. 2 ст. 121 ЦПК України).

Залишаючи позовну заяву ОСОБА_2 без руху, суд першої інстанції виходив з того, що у позовній заяві не зазначено поштові індекси та номери засобів зв'язку сторін, не долучено документ, який підтверджував би вартість спірного майна, не зазначено якими діями відповідача порушені права позивача, не чітко викладені обставини на обґрунтування позовних вимог, а також не зазначено доказів того, що у позивача немає іншої можливості оформити право власності на приміщення спільного користування не інакше, як шляхом звернення до суду з позовною заявою та не вказано доказів на підтвердження звернення до компетентних органів з отримання дозволу на оформлення права власності та відмови вказаних органів у наданні дозволу на оформлення права власності.

14.11.2017 р. на виконання вимог указаної ухвали про усунення недоліків ОСОБА_2 подав до суду заяву, у якій вказав, що приміщення загального користування перебувають у спільній сумісній власності мешканців будинку, а тому ними розпоряджаються лише їх співвласники, відтак дозволу компетентних органів на їх поділ та виділення у власність не потрібно. ОСОБА_2 зазначив, що в нотаріальному порядку поділ та виділення приміщень загального користування є неможливим через відсутність багатьох співвласників приміщень. Щодо ціни позову ОСОБА_2 вказав, що він їх оцінив за максимально можливою вартістю - 60000 грн., оскільки вони пошкоджені грибком та реально коштують утричі менше.

Відповідно до ст. ст. 3, 4 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до статей 11, 27, 31 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, позивач сам визначає зміст позовних вимог, викладає обставини, якими їх обґрунтовує, та зазначає докази на підтвердження обставин.

Як роз'яснено у п.7 постанови Пленуму ВСУ «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суду першої інстанції» від 12.06.2009 року №2, подання доказів можливо на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред'явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.

Аналіз норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що саме позивач наділений правом визначати зміст позовних вимог, звертаючись до суду за захистом своїх порушених прав. Щодо їх конкретизації та уточнень, то дане питання вирішується у попередньому судовому засіданні, тобто вже після відкриття провадження по справі. Питання про характер правовідносин, належність та допустимість доказів суд повинен вирішувати у відповідності з вимогами ст.212 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, під час судового розгляду.

Згідно п. 9 ст. 80 ЦПК України ціна позову у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності визначається дійсною вартістю нерухомого майна.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_2 оплатив судовий збір, вказавши ціну позову 60000 гривень.

Згідно ч. 2 ст. 80 ЦПК України (в редакції від 18.03.2004 р.), якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Як роз'яснено в п. 16 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 р. "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування (у тому числі з урахуванням положень, передбачених частиною п'ятою статті 216, статтею 1212 ЦК тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом статті 80, пункту 4 частини другої статті 119 ЦПК такий обов'язок покладається на позивача (у тому числі і в тих випадках, коли правові наслідки у виді повернення майна застосовуються за ініціативою суду, наприклад, при визнанні договору недійсним згідно з частиною п'ятою статті 216 ЦК).

Проте, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд (частина друга статті 80 ЦПК). Остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову (дійсної вартості спірного майна), а отже, і суми судового збору, здійснюється судом із наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору.

Разом з тим, суддею не визначено розміру судового збору, необхідного для сплати, і безпідставно повернуто позовну заяву.

Згідно п. 4 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвала судді постановлена з порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити

Ухвалу судді Тернопільського міськрайонного суду від 15.11.2017 р. скасувати та направити справу за позовом ОСОБА_2 до будинкового комітету "Мрія" про визнання права власності на приміщення загального користування, що є у спільній сумісній власності до Тернопільського міськрайонного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повна постанова складена 22.01.2018

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області О.Я. Міщій