Court ruling № 71170208, 11.12.2017, Supreme Court of Ukraine (proceeded until 15.12.2017)

У х в а л а

11 грудня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Охрімчук Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Сімоненко В.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» до ОСОБА_4, приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Уманський тепличний комбінат» про визнання правочинів недійсними,

в с т а н о в и л а :

Оболонський районний суд м. Києва рішенням від 1 листопада 2016 року позовні вимоги ПАТ «Банк «Київська Русь» задовольнив, визнав недійсними правочин з дострокового повернення вкладу в сумі 270 тис. доларів США та відповідні правочини з перерахування грошових коштів.

Апеляційний суд м. Києва 6 квітня 2017 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк «Київська Русь» відмовив.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 30 серпня 2017 року касаційні скарги уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» та ПОСГП «Уманський тепличний комбінат» задовольнила, рішення Апеляційного суду м. Києва від 6 квітня 2017 року скасувала, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 1 листопада 2016 року залишила в силі.

30 листопада 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме частини першої статті 202, статей 207, 216, 230, 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Обґрунтовуючи підставу перегляду вказаного судового рішення, передбачену пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2015 року і 7 вересня 2016 року, постанову Вищого господарського суду України від 28 травня 2008 року, в яких, на його думку, по-іншому, ніж в оскаржуваному судовому рішенні, застосовано зазначені норми матеріального права.

На підтвердження підстави перегляду вищевказаного судового рішення, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на постанови Верховного Суду України від 21 січня, 11 березня і 10 червня 2015 року, 22 березня 2017 року.

Подана заява в частині перегляду ухвали суду касаційної інстанції від 30 серпня 2017 року з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України, на підтвердження яких заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2015 року і 7 вересня 2016 року, постанову Вищого господарського суду України від 28 травня 2008 року та постанови Верховного Суду України від 21 січня і 10 червня 2015 року, 22 березня 2017 року, підлягає поверненню заявнику з огляду на таке.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 359 ЦПК України заява повертається заявнику, якщо є ухвала Верховного Суду України про відмову у прийнятті справи до провадження за наслідками розгляду заяви, поданої у цій справі з аналогічних підстав.

Установлено, що у вересні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме частини першої статті 202, статей 207, 216, 230, 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому на підтвердження зазначених підстав перегляду судових рішень заявник посилався на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2015 року і 7 вересня 2016 року, постанову Вищого господарського суду України від 28 травня 2008 року та постанови Верховного Суду України від 21 січня і 10 червня 2015 року, 22 березня 2017 року.

Верховний Суд України ухвалою від 9 листопада 2017 року за наслідками розгляду поданої ОСОБА_4 заяви про перегляд ухвали суду касаційної інстанції від 30 серпня 2017 року з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України, у допуску до провадження Верховного Суду України вищевказаної справи відмовив.

Таким чином, 9 листопада 2017 року Верховний Суд України вже вирішував питання про допуск вищезазначеної справи до провадження і за наслідками розгляду заяви ОСОБА_4, поданої у цій справі з аналогічних підстав, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відмову в допуску справи до провадження.

Отже, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 359 ЦПК України подана заява у цій частині підлягає поверненню заявнику.

Разом з тим у поданій заяві ОСОБА_4 порушує питання про перегляд ухвали суду касаційної інстанції від 30 серпня 2017 року з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Перевіривши доводи заявника в цій частині, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

Пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України визначено, що підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Постановляючи ухвалу від 30 серпня 2017 року, про перегляд якої порушує питання заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що оспорювані позивачем правочини є фіктивними, оскільки не були спрямовані на реальне настання обумовлених ними наслідків, а направлені на отримання ОСОБА_4 переваги (пільги) перед іншими вкладниками банку в розумінні пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у вигляді скорочення терміну повернення грошових коштів та отримання відшкодування за вкладом у більшому розмірі, ніж це встановлено статтею 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

У постанові, на яку заявник посилається на підтвердження передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстави перегляду судових рішень, Верховний Суд України дійшов правового висновку про те, що з огляду на правовий аналіз частини першої статті 259 і частин першої, другої статті 207 ЦК України не можна вважати Умови надання споживчого кредиту фізичним особам складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, і що ці Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались.

Отже, висновки колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зроблені в ухвалі від 30 серпня 2017 року, про перегляд якої подано заяву, не суперечать викладеному у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Таким чином, вважати подану заяву обґрунтованою немає підстав.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження Верховного Суду України необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 4 частини четвертої статті 359, частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» до ОСОБА_4, приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Уманський тепличний комбінат» про визнання правочинів недійсними за заявою ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді : Л.І. Охрімчук

В.І. Гуменюк

В.М. Сімоненко