Decision № 3823291, 10.06.2009, Commercial Court of Donetsk Oblast

Approval Date
10.06.2009
Case No.
37/109пд
Document №
3823291
Form of court proceedings
Economic
State Coat of Arms of Ukraine

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.06.09 р. Справа № 37/109пд

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Паліводі Ю,В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „Системи внутрішнього телебачення”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 33913128

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Амстор”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 32123041

про: визнання недійсним договору оренди №А-15/50 від 31.08.2007р.

із залученням у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельний будинок „Амстор”, м. Донецьк, 32516492

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Колядка О.М (за довіреністю № б/н від 17.03.2009р.);

від Відповідача - Дорошенко О.М. (за довіреністю № б/н від 01.12.2007р.);

від Третьої особи – не з’явився.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалося з 29.04.2009р. на 13.05.2009р., з 13.05.2009р. на 26.05.2009р., з 26.05.2009р. на 03.06.2009р., з 03.06.2009р. на 10.09.2009р.

Відповідно до вимог ст.4-4, 81-1 ГПК України, судовий розгляд за клопотанням сторін здійснювався з фіксацією у протоколах відносно судових засідань 29.04.2009р., 13.05.2009р., 26.05.2009р., та із застосуванням технічних засобів аудиозапису за клопотанням Відповідача - відносно судових засідань 03.06.2009р. та 10.06.2009р.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Системи внутрішнього телебачення”, м. Донецьк (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Амстор”, м. Донецьк (далі – Відповідач) про визнання недійсним договору оренди №А-15/50 від 31.08.2007р.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що договір оренди №А-15/50 від 31.08.2007р. є таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства України, оскільки є фіктивним та нотаріально не посвідченим.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір оренди №А-15/50 від 31.08.2007р. з додатками, правоустановчі документи, протокол загальних зборів учасників товариства №9 від 08.08.2008р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 203, 215, 220, 234, 793, 794 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 12, 15, 27, 36, 54, 65, 83 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач на виконання ухвали суду надав витребувані судом документи (а.с.а.с. 32-47, 112-115, 125-128 т.1), а також - заяву про доповнення підстав позову від 21.05.2009р. (а.с.123 т.1), якою зазначив про недійсність спірного договору у зв’язку із тим, що об’єкт його оренди співпадає з орендованим майном, наданим Відповідачем у користування Третій особі.

Відповідач надав відзив на позовну заяву №1085 від 08.05.2009р. (а.с.а.с.85-87 т.1), в якому проти позову заперечив, посилаючись на: предметом спірного договору є частина нежитлового приміщення, яка не пов’язана фундаментом із землею, а отже – лише простір торговельного залу, надання витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо якого є неможливим; договір не підлягає державної реєстрації у розумінні ст. 2 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обмежень”; договір фактично виконувався сторонами і жодна з них не мала наміру укладати фіктивну угоду; Господарський суд Донецької області, розглядаючи справу №33/44 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Системи внутрішнього телебачення” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Амстор” грошових коштів за спірним договором, незважаючи на надане п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України право, не визнав спірний договір недійсним.

Відповідачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 69-84, 88-105, 118, 131 т.1). Крім того, Відповідач надав клопотання №1203 від 23.05.2009р. (а.с.139 т.1) про виклик у судове засіданні в порядку ст. 30 Господарського процесуального кодексу України представників КП „БТІ м. Донецька” для надання пояснень з питання віднесення майна, орендованого за спірним договором, до нерухомого.

Відповідачем також надані письмові пояснення №1279 від 02.06.2009р. (а.с.12 т.2) щодо неможливості визнання спірного договору недійсним з моменту укладання, з огляду на безповоротність фактичного використання речі, обґрунтовані (пояснення), зокрема, правовою позицією Вищого арбітражного суду України, сформульованою в п. 3.2. Роз’яснення „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” №02-5/111 від 12.03.1999р., письмові пояснення №1403 від 05.06.2009р. (а.с.19 т.2) відносно неможливості кваліфікації об’єкту оренди за спірним договором у якості частини будівлі, а також – відзив №1304 від 02.06.2009р. з додатком (а.с.а.с.10, 11 т.2) відносно доповнених підстав позову, в якому зазначено про відсутність порушень при укладання спірного договору приписів ст.761 Цивільного кодексу України зважаючи на набуття Відповідачем відповідних майнових прав за договором №А-15/40 від 20.06.2007р.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 15.04.2009р. до участі у справу у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю „Торговельний будинок „Амстор” (далі – Третя особа).

Третя особа надала письмові пояснення № 2695 від 28.04.2009р.(а.с. 48 т.1), в яких зазначила про відсутність доказів порушення прав Позивача та вказала, що є наймачем частини приміщення в тому ж торгівельному центрі, де Позивач орендує площі під розміщення плазмових панелей, та письмові пояснення №3325 від 22.05.2009р. (а.с.132 т.1), в яких зазначила про те, що перешкоди Позивачу в користуванні його майно не здійснювалися, а також - додаткові документи для залучення у справу (а.с.а.с.50-61, 107-110 т.1).

Відносно доповнених правових підстав позову Третьою особою надані пояснення №3510 від 02.06.2009р. (а.с. 16 т.2), в яких зазначено, що зважаючи на укладений із Відповідачем договір про передачу майнових прав вимоги ст. 761 Цивільного кодексу України не порушені.

Крім того, Третьою особою заявлене клопотання №3483 від 02.06.2009р. (а.с.13 т.2) про розгляд справи у відсутності свого представника.

Позивачем надані заперечення на відзив відповідача та пояснення Третьої особи (а.с.126 т.1).

У судових засіданнях представники учасників справи підтримали свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними у справі документами, оскільки їх цілком достатньо для правильної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши у судових засіданнях представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

20.06.2007р. між Відповідачем (Наймодавець) та Третьою особою (Наймач) укладено договір найму нерухомого майна №А-15/40 (а.с.а.с.107-109 т.1), згідно п. 1.1, 1.2, 1.3, 7.1 якого Наймодавець передає, а Наймач приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення суспільно-торгівельного центру, розташованого за адресою: м. Маріуполь, пр. Металургів, 112, загальною площею 8 800,00 м. кв., для використання його для розташування торгівельних площ та розміщення персоналу для здійснення торгівельної діяльності, по 02.06.2008р., яке (приміщення) було передане за актом прийому-передачі від 20.06.2007р. (а.с.110 т.1).

Як вбачається із Свідоцтва про право власності на нерухоме майно та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.а.с.80, 81 т.1) Відповідач є власником будівлі, в якій розташоване зазначене нежитлове приміщення.

31.08.2007р. між Відповідачем (Орендодавець) та Позивачем (Орендар) був укладений договір оренди №А-15/50 (а.с.а.с.9-14 т.1), згідно п.1.1., п.11.1 якого Орендодавець зобов’язався передати, а Орендар прийняти в строкове оплатне користування місця для розміщення плазмових панелей 42 дюйми в кількості – 21 одиниці, що знаходяться за адресою: м. Маріуполь, пр. Металургів, 112, строком до 01.09.2010р.

Згідно умов вказаного договору оренди (далі – спірний договір):

- п. 1.2. - місця розміщення відео засобів, що надаються в користування за цим договором, сторони визначають у додатку № 1 (а.с.16 т.1);

- згідно п. 1.3. договору вартість об’єкту оренди визначається виходячи із вартості 1кв.м.;

- у п.3.1 та 5.2. договору об’єкт оренди визначається сторонами як приміщення;

- п.6.8. - встановлена відповідальність Орендаря перед Орендодавцем за пошкодження об’єкту оренди або будівлі в цілому, а п. 12.9. – обмеження щодо вчинення дій, які можуть призвести до збільшення ризиків для об’єкту оренди або будівлі в цілому;

- розділ 10 визначає домовленості сторін щодо поліпшень об’єкту оренди, здійснення поточного і капітального ремонту, нарахування та використання амортизаційних відрахувань;

- п. 11.2. договір оренди припиняється, у тому числі - у разі загибелі (знищення) об’єкту оренди, або звернення стягнення на нього або будівлю, частиною якої він є, іпотекодержателем;

- Орендар у п. 12.15. повідомлений про те, що об’єкт оренди, будівля, частиною якої він є, перебуває в іпотеці.

31.08.2007р. відповідно до умов п. 2.1 договору об’єкт оренди був переданий, про що сторонами складений та підписаний відповідний акт прийому-передачі (а.с.15 т.1).

На виконання грошових зобов’язань за договором оренди №А-15/50 від 31.08.2007р. Позивач перерахував на рахунок Відповідача 73331,25грн., що підтверджується банківськими виписками про здійснення платежів з орендної плати на користь Відповідача за спірним договором, які наявні у матеріалах справи (а.с.а.с. 38-47 т.1), а також довідками сторін (а.с.а.с. 114, 115, 131 т1) та актом звірки розрахунків, підписаним обома сторонами (а.с.138 т.1).

22.09.2008р. між Відповідачем (наймодавець) та Третьою особою (наймач) укладено договір найму нерухомого майна №А-15/73 (а.с.а.с.57-59 т.1), згідно п. 1.1, 1.2, 1.3, 7.1 якого, Наймодавець передає, а Наймач приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення суспільно-торгівельного центру, розташованого за адресою: м. Маріуполь, пр. Металургів, 112, загальною площею 8 600,00 м. кв., для використання його для розташування торгівельних площ та розміщення персоналу для здійснення торгівельної діяльності, до 01.10.2011р., яке (приміщення) було передане за актом прийому-передачі від 01.11.2008р. (а.с.60 т.1).

Всі вказані договори укладені в простій письмовій формі і нотаріально не посвідчувалися.

Згідно наданого Відповідачем листування (а.с.а.с.89-105 т.1) між сторонами тривають розбіжності, пов’язані із виконанням, у тому числі - спірного договору, його розірванням та демонтажем розміщених Позивачем відеозасобів.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 13.04.2009р. №33/44 (а.с.а.с.82-84 т.1) задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Амстор” про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Системи внутрішнього телебачення” основного боргу у розмірі 1620,51грн., штрафу у розмірі 6469,07грн., індексу інфляції у розмірі 2175,38грн., 3% річних у розмірі 631,23грн. за договором оренди №А-15/50 від 31.08.2007р.

Як вбачається з ухвали Донецького апеляційного господарського суду від 28.04.2009р. (а.с.125 т.1) станом на поточний момент здійснюється апеляційний перегляд зазначеного рішення Господарського суду Донецької області.

За таких обставин Позивач наполягає на задоволені заявлених позовних вимог.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву №1085 від 08.05.2009р. (а.с.а.с.85-87 т.1), відзиві на доповнені підстави позову №1304 від 02.06.2009р. (а.с.10 т.2) і поясненнях №1279 від 02.06.2009р. (а.с.12 т.2), №1403 від 05.06.2009р. (а.с.19 т.2).

Як вбачається із наданого Відповідачем договору №А-15/40 від 20.06.2007р. (а.с.11 т.2), укладеному із Третьою особою, остання передає, а він приймає майнові права володіння і користування частиною площі зовнішньої поверхні торгового центру (стін та даху) і внутрішньої поверхні стін, стелі у торгівельному залі (перший поверх) суспільно-торгівельного центру „Амстор”, розташованого за адресою: м. Маріуполь, пр. Металургів, 112 для розміщення тимчасових та стаціонарних рекламних засобів (світлових і несвітлових, не наземних (повітряних), плоских і об’ємних стендів, щитів, панно, транспарантів, табличок, коробів, механічних, динамічних та електронних табло, екранів, панелей, складних просторових конструкцій, які використовуються для розміщення реклами.

Третя особа свою позицію по суті розглядуваної справи сформулювала у письмових поясненнях № 2695 від 28.04.2009р.(а.с. 48 т.1), №3325 від 22.05.2009р. (а.с.132 т.1) та №3510 від 02.06.2009р. (а.с.16 т.2)

Суд розглядає заявлені позовні вимоги з урахуванням доповнених підстав згідно заяви Позивача від 21.05.2009р. (а.с.123 т.1), оскільки згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України до прийняття рішення у справі позивач управнений змінювати підстави позову.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача такими, що підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

З огляду на матеріали справи та зміст позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні спірного договору оренди недійсним.

Виходячи із змісту абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978р. № 3, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків. З огляду на це, та враховуючи критерії обґрунтованості судового рішення, визначені в абз. 3 п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судове рішення” від 29.12.1976р. № 11, предметом судової оцінки, спрямованої на з’ясування законності спірного договору, мають бути фактичні обставини спірних правовідносин учасників справи.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються його положеннями та іншими актами законодавства, зокрема – Цивільним кодексом України, в контексті приписів яких в редакції на момент укладання договору оренди згідно вимог ст. 58 Конституції України та п. 10 Роз’яснення ВАСУ „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111, судом буде здійснюватися оцінка правомірності та обґрунтованості заявлених вимог.

Виходячи із наведених Позивачем підстав позову у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, останній стверджує, що спірний договір є недійсним, оскільки: його предметом є частина нежитлового приміщення, але він, незважаючи на трирічний строк дії, укладений в простій письмовій формі; орендар був позбавлений обумовленого договором права користуватися об’єктом оренди у зв’язку із здійсненням у приміщенні господарської діяльності Третьої особи, що вказує на фіктивність договору; через збіг об’єктів оренди за укладеними Відповідачем договорами оренди з Позивачем (спірний договір) та Третьої особою, на момент укладання спірного договору Відповідачеві не належало право користування на об’єкт оренди за спірним договором.

Стосовно зазначених підстав недійсності спірного договору позиція суду полягає у такому:

Щодо необхідності дотримання вимог законодавства про нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію спірного договору:

Так, відповідно до ч.2 ст.793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. В свою чергу, згідно ст. 794 Цивільного кодексу України такий договір підлягає і державній реєстрації.

За змістом наведених норм умовами їх обов’язкового застосування є:

- можливість віднесення об’єкту оренди до будівлі (іншої капітальної споруди) або її окремої частини;

- встановлення строку орендних правовідносин тривалістю не менші, ніж три роки.

Як було встановлено судом, строк спірного договору згідно п. 11.1 визначається проміжком часу з моменту підписання (31.08.2007р.) і до 01.09.2010р. – тобто на три роки, проти чого Відповідач або Третя особа наразі не заперечують.

Однак, на думку Відповідача, викладену у відзиві №1085 від 08.05.2009р. (а.с.а.с.85-87 т.1), об’єкт оренди не може бути кваліфікованим у якості будівлі іншої капітальної споруди або їх окремої частини, оскільки є простором торговельного залу. Водночас, Відповідач не заперечує, що предметом договору є частина нежитлового приміщення, проте остання (стіни та стеля) не пов’язана фундаментом із землею.

Суд, дослідивши зміст спірного договору в контексті встановлення ознак об’єкту оренди згідно вимог ст.ст. 213 та 637 Цивільного кодексу України відносно правил тлумачення змісту правочин, дійшов висновку про безпідставність зазначених заперечень Відповідача, оскільки:

- по-перше, в абз. 2 п. 3.1. та п. 5.2. договору об’єкт оренди безпосередньо вказується як приміщення, щодо якого здійснюється користування та визначається можливість проведення реконструкції, ремонту та технічного переобладнання, а в п.6.8. та 12.15. об’єкт оренди згадується в контексті частини будівлі;

- по-друге, Відповідач в своєму відзиві визнає віднесення предмету оренди до частини нежитлового приміщення. В свою чергу, приписи ч. 2 ст. 793 та 794 Цивільного кодексу України не визначають безпосередню пов’язаність частини приміщення фундаментом із землею у якості обов’язкової умови застосування приписів відповідних норм, на чому цілком слушно наголосив Позивач у своїх запереченнях на відзив і пояснення третьої особи (а.с.126 т.1). В свою чергу, виходячи із визначення терміну будівля, наведеного в п. 3 Класифікатора державного майна, затвердженого наказом ФДМ України № 461 від 15.03.2006р., що підлягає застосуванню в розглядуваному випадку за аналогією в порядку ст. 8 Цивільного кодексу України, остання (будівля) складається із наземних або підземних приміщень, утворених несучими та огороджувальними або сполученими (несуче-огороджувальними) конструкціями. Відтак, оскільки згідно ст. 181 Цивільного кодексу України наявність пов’язаності будівлі фундаментом із землею є обов’язковою ознакою будівлі як об’єкту нерухомості, остільки складові частини цієї будівлі, що її утворюють як таку, об’єктивно пов’язані через загальний фундамент із землею. Ствердження Відповідачем протилежного є безпідставним, оскільки призводить до абсурдного висновку про те, що приміщенням як частиною об’єкту нерухомості можуть бути лише ті приміщення, які розташовані на першому поверсі та підлогою пов’язані із фундаментом, тоді як приміщення наступних поверхів вже не підпадають під ознаки частини будівлі;

- по-третє, віднесення Відповідачем об’єкту оренди спірного договору лише до простору торговельного залу взагалі є юридично неспроможним, тому що згідно із ч. 2 ст. 283 Господарського кодексу України та ст. 760 Цивільного кодексу України простір сам по собі в принципі не може бути об’єктом оренди, оскільки не є річчю у розумінні ст.ст. 179, 181 Цивільного кодексу України, і не має жодних індивідуалізуючих ознак. В розглядуваному випадку простір, як фізична категорія, визначає лише відповідні розмірні параметри об’єкту нерухомості, приналежного Відповідачу. При цьому, загальновідомим у розумінні ч. 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України за висновком суду є те, що простір має об’ємні характеристики та вимірюється мірами об’єму, тоді як об’єкт оренди в п. 1.3. спірного договору визначається через міри площі, що притаманно саме приміщенню як частині будівлі. Більш того, згадані в Розділі 10 спірного договору домовленості сторін щодо можливості поліпшень об’єкту оренди, проведення поточного та капітального ремонтів, нарахування амортизаційних відрахувань та відновлення об’єкту оренди несумісні до реалізації відносно простору, але цілком прийнятні до застосування відносно будівлі або її частини. Цей висновок кореспондується із визначенням термінів поточного та капітального ремонтів, наведеного у Листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 30.04.2003 р. N 7/7-401. Це саме стосується і наведеної в п. 11.2 підстави для припинення спірного договору у вигляді загибелі (знищення) об’єкту оренди, що неможливо вчинити до простору.

Крім того, у наданому Відповідачем листі №556 від 24.02.2009р. (а.с.99 т.1) вбачається віднесення останнім Позивача до орендарів (поряд із іншими) частини будівлі торгівельного центру, приналежного Відповідачу.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що об’єктом (незалежно від його визначення у якості місць для розміщення відео засобів) спірного договору оренди є саме частина будівлі громадсько-торговельного комплексу, співвласником якого є Відповідач. З урахуванням викладеного вище відносно строку такого договору, останній, згідно вимог ст.ст. 793 та 794 Цивільного кодексу України мав бути нотаріально посвідченим та зареєстрованим у реєстрі правочинів.

З урахуванням викладеного, суд відмовляє у задоволенні клопотання Відповідача про виклик в порядку ст. 30 Господарського процесуального кодексу України представників КП „БТІ м. Донецька” для дачі пояснень з питань віднесення майна, орендованого Позивачем за спірним договором, до нерухомого. Дійсно, за змістом ч. 2 зазначеної статті викликані особи гіпотетично повинні мати певні відомості щодо обставин справи, проте, із наявних матеріалів не вбачається участі вказаних осіб в укладанні спірного договору, а отже – останні не спроможні повідомити суду інформацію стосовно фактичних обставин справи. Більш того, мета виклику таких осіб фактично зведена до намагання Відповідача у такий спосіб отримати певну думку з питання правового характеру, адже кваліфікація об’єкту договору виходячи із його умов перебуває у залежності виключно від правової оцінки договору та інших документів як доказів в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, що віднесено до виключної компетенції суду.

Міркування Відповідача щодо об’єктивної неможливості вчинення нотаріального посвідчення та державної реєстрації спірного договору у зв’язку із неможливістю надання витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно згідно вимог п. 58 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ст. 4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” є безпідставними, оскільки зумовлені хибним ототожненням об’єкту оренди із простором торгівельного залу, а не частиною будівлі громадсько-торговельного комплексу, як це встановив суд.

В свою чергу, зважаючи на наявне свідоцтво про право власності на вказану будівлю (а.с.80 т.1), відсутні будь-які перешкоди в отримані витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно відносно такої будівлі згідно положень п.п.1.6., 1.7. та 5.2. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно для можливості вчинення правочину відносно її частини. Варто наголосити, що у такому випадку витяг має надаватися відносно всієї будівлі, а не її частини, як намагається зазначити Відповідач.

Суд вважає за необхідне звернути увагу Відповідача на безпідставності ототожнення реєстрації договору, передбаченій в ст. 794 Цивільного кодексу України, із реєстрацією відповідного речового права згідно Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”. Так, державна реєстрація договорів здійснюється нотаріусами відповідно до Тимчасового порядку, затвердженого Постановою КМУ від 26.05.2004р. № 67, шляхом внесення запису до Державного реєстру правочинів одночасно із нотаріальним посвідченням такого правочину та не є (не замінює і не замінюється) реєстрацією відповідного речового права.

З урахуванням наведених вище висновків суду спірний договір згідно ст.ст. 209 та 210 Цивільного кодексу України мав здійснюватися у нотаріальній формі та підлягати держаній реєстрації. Наразі, як вбачається із матеріалів справи, вказаних вимог закону дотримано не було. Недотримання наведених вимог законодавства щодо нотаріального посвідчення угоди згідно ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України зумовлює висновок суду про нікчемність такої угоди.

Враховуючи правову позиції Вищого господарського суду України, викладену в п. 20 Інформаційного листа „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” від 13.08.2008р. №01-8/482, кваліфікація договору як нікчемного не перешкоджає розгляду і вирішенню по суті позову стосовно визнання недійсним такого договору.

Щодо фіктивності спірного договору:

За змістом ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Оскільки правова природа спірного договору передбачає виникнення у якості наслідків його укладання взаємообумовлених права і обов’язків у його сторін, остільки відсутність наміру досягти таких наслідків має бути притаманною двом сторонам договору, як на цьому слушно зауважує Відповідач.

Між тим, вчинення дій з виконання спірного договору – зокрема у здійсненні Позивачем платежів та їх прийняття Відповідачем у загальній сумі 73331,25грн.– у повній мірі спростовує твердження Заявника позову щодо фіктивності правочину. Зазначений висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, приведеною в абз. 2 п. 13 Постанови Пленуму „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978р. № 13

Таким чином, посилання Позивача на наявність ознак фіктивності спірного договору у зв’язку із випадками неможливості здійснити доступ до об’єкту оренди є юридично неспроможним (незалежно від наявності або відсутності таких фактів не допуску). Недопущення до об’єкту оренди може лише вказувати за наявність порушення умов договору у вигляді його неналежного виконання, проте згідно п. 16 згадуваної Постанови Пленуму „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978р. № 13, це не може мати наслідком визнання договору недійсним.

Відтак, вказана підстава позовних вимог судом відхиляється.

Щодо співпадіння об’єктів оренди за спірним договором та договором, укладеним між Відповідачем та Третьою особою:

Як було встановлено судом, на момент укладання спірного договору, все приміщення торгівельного залу відповідної будівлі було передано в оренди Третій особі згідно договору найму нерухомого майна №А-15/40 від 20.06.2007р. та акту приймання-передачі до нього від 20.06.2007р.

Факт перебування об’єктів оренди за спірним договором в межах об’єкту, переданого в оренду Третій особі, підтверджується додатком до спірного договору (а.с.15 т.1), що визначає місце розташування плазмових панелей Позивача, поясненнями представників Відповідача та Третьої особи, надані у судовому засіданні 13.05.2009р. (а.с.119 т.1), у тому числі – за результатами огляду вказаного додатку, а також – змістом письмових пояснень Третьої особи №3325 від 22.05.2009р. (а.с.132 т.1).

Між тим, перебування об’єкту оренди за спірним договором в оренді Третьої особи у складі іншого майна за укладеним раніше договором унеможливлює передачу такого об’єкту Позивачу без припинення відносно нього попередніх орендних правовідносин.

Дійсно, за змістом ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України оренда (найм) полягає у строковому платному користуванні певним майном (в даному випадку – частиною приміщення) на підставі договору.

В силу юридичного факту укладання договору оренди орендар (наймач) набуває відповідне зобов’язальне право на володіння та користування приміщенням, що цілком відповідає змісту ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України.

Хоча передача майна в оренду за змістом ст. 346 Цивільного кодексу України не призводить до втрати Орендодавцем права власності на таке майно, на строк оренди Орендодавець (наймодавець) позбавлений можливості здійснювати щодо об’єкту оренди передані Орендарю (наймачу) права на приміщення (володіння та користування), оскільки в протилежному випадку відбулося б фактичне одностороннє припинення правовідносин з оренди, що є неприпустимим з огляду на ст. 629 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.291 Господарського кодексу України. Більш того, продовження власником-орендодавцем після передачі майна в оренду орендарю здійснення повноважень з користування та володіння цим майном (його частини) шляхом надання цих повноважень іншій особі несумісне із гарантованою ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України можливістю орендаря здійснювати впродовж строку договору набуті права відносно об’єкту оренди.

Отже, права володіння та користування можуть бути передані орендодавцем орендарю шляхом укладання договору оренди виключно у разі наявності таких прав у самого орендодавця на момент вчинення такої угоди, що у повній мірі узгоджується із приписами ст. 761 Цивільного кодексу України, на яку посилається Позивач в заяві про доповнення підстав позову (а.с.123 т.1).

Вчинення певних угод відносно майна є окремним випадком реалізації повноважень власника, встановлених ч.1 ст. 317, ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України. Разом із тим, за змістом наведених норм під час здійснення своїх прав власник не може порушувати права та законні інтересі інших осіб, що кореспондується із приписами ст. 13 Цивільного кодексу України.

Таким чином, спірний договір порушує положення ст.ст. 631, 761 Цивільного кодексу України, а отже – не відповідає вимогам ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Більш того, об’єктивна відсутність у Відповідача можливості передати Позивачу за спірним договором згідно акту передачі від 31.08.2007р. (а.с.15 т.1) права володіння та користування відповідним об’єктом оренди, які (права) до того вже були набуті Третьої особою, зумовлює первісну юридичну неможливість настання правових наслідків, обумовлених спірним договором.

В свою чергу, вказана обставина вказує на невідповідність спірного договору вимогам ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України, що згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є самодостатньою підставою для визнання спірного договору недійсним. При цьому суд вважає за необхідне наголосити, що викладена вище позиція відносно відсутності ознак фіктивності правочину у зв’язку із недоведеністю відсутності намірів створювати правові наслідки, передбачені договором, не спростовує висновків щодо об’єктивної юридичної неможливості (незалежно від намірів) створити такі наслідки.

Правильність висновків суду щодо недійсності договору оренди, вчиненого відносно майна, яке вже перебуває в оренді, підтверджується і правовою позицією Вищого господарського суду, наведеною, зокрема, у постанові від 29.11.2007р. у справі №52/454-06.

Заперечення Відповідача з цього приводу, які ґрунтуються на наявності укладеного із Третьою особою договору про передачу майнових прав судом розцінюються як юридично неспроможні, оскільки:

- по-перше, виходячи із наявних матеріалів справи та змісту п. 6.1. договору №А-15/40 від 20.06.2007р., передача Третьою особою відповідних майнових прав Відповідачу зумовлена наявністю у неї статусу орендаря відповідного приміщення. Між тим, із змісту наданого до матеріалів справи договору найму нерухомого майна №А-15/40 від 20.06.2007р. не вбачається встановлення для Орендаря можливості здійснювати передачу набутих майнових прав щодо об’єкту оренди (приміщення чи його окремих частин) іншій особі, у тому числі – Відповідачу. Можливості вчинення такої передачі прав не передбачають і приписи діючого законодавства, які регламентують правовідносини з найму (оренди), за винятком укладання договору піднайму (суборенди). Проте, наданий договір №А-15/40 від 20.06.2007р. про передачу майнових прав за своєю правовою сутністю (об’єктом та взаємообумовленими правами і обов’язками сторін) не може бути віднесений до договору суборенди (піднайму). Більш того, на думку суду, співпадіння і збереження статусів суборендаря (піднаймача) і власника в принципі є неможливим, оскільки запроваджує автоматичне припинення орендних правовідносин між власником та орендарем відносно відповідного об’єкту суборенди через відновлення у такий спосіб власником всіх визначених ст.ст. 317 та 319 Цивільного кодексу України повноважень щодо майна;

- по-друге, набуття Відповідачем від Третьої особи майнових прав, достатніх у розміні ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України для укладання договорів оренди відносно відповідних частин нерухомого майна, зокрема із Позивачем, є несумісним із подальшим існуванням орендних правовідносин між Відповідачем та Третьою особою. Дійсно, відновлення у такий спосіб прав Відповідача щодо користування та володіння конструктивними елементами нежитлового приміщення (стіни та стеля/дах), переданих (прав) до того Третій особі – Орендарю, призводить до зменшення об’єкту оренди до простору торгового залу над підлогою, що не може кваліфікуватися як частина нежитлового приміщення, а отже – і об’єкт оренди у розумінні ч. 1 ст. 181, ч. 1 ст. 760 та 793 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 283 Господарського кодексу України. За відсутністю майнових прав з володіння та користування відносно складових (конструктивних елементів) частини приміщення, які його утворюють, Орендар не може мати відповідних прав відносно цієї частини приміщення в цілому. Між тим, запровадження подібних за своїми юридичними наслідками змін в орендні правовідносини має опосередковуватися змінами саме до договору оренди, а не у спосіб укладання окремого договору про передачу майнових прав.

- по-третє, за змістом ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України управнений на вчинення дії з передачі майна в найм суб’єкт визначається законодавцем альтернативно – або власник, або особа, яка має відповідні майнові права. За висновком суду, вказана законодавча дефініція опосередковує за правилами логіки саме сильну диз’юнкцію – або один вид управленого суб’єкту, або іншій – співпадіння виклюється. Враховуючи, що Відповідач є власником об’єктів оренди за спірним договором, він не може перебувати у альтернативному статусі особи, що має майнові права у розумінні ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України. В свою чергу, як співвласник, він обмежений наявними орендними правовідносинами із Третьою особою, а отже – об’єктивно не може бути жодним з двох передбачених діючим законодавством управнених суб’єктів для передання відповідного майна в найм (оренду).

Зважаючи на викладене, суд, оцінюючи наданий Відповідачем договір про передачу майнових прав, укладений із Третьою особою, в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, не має достатніх правових підстав для кваліфікації його у якості доказу, що спростовує наведені Позивачем додаткові підстави позову.

Суд вважає за необхідне наголосити, що встановлене співпадіння об’єктів оренди за спірним договором та договором найму, укладеному між Відповідачем і Третьою особою, є самодостатньою підставою для задоволення заявлених вимог, яка не перебуває у залежності від кваліфікації об’єкту оренди за спірним договором у якості частини будівлі (приміщення) або лише частиною її конструктивних елементів, оскільки у будь-якому разі відповідні права на цей об’єкт оренди управнена була здійснювати лише Третя особа.

На визначеність цього управленого суб’єкту для реалізації прав відносно об’єкту оренди за спірним договором не вливає і фактичне здійснення/нездійснення безпосереднього використання відповідних частин приміщення в поточній господарській діяльності Третьої особи, оскільки реалізація прав відносно об’єкту оренди здійснюється саме у зв’язку із користуванням наданим приміщенням в цілому, в межах якого такий об’єкт розташований.

Суд відхиляє аргументи Відповідача щодо невизнання спірного договору недійсним в межах розгляду його позову до Товариства з обмеженою відповідальністю „Системи внутрішнього телебачення” про стягнення грошових коштів за цим же договором у справі № 33/44 від 13.04.2009р, оскільки:

- у зв’язку із апеляційним оскарженням (а.с.125 т.1) вказане рішення відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України не набуло законної сили і не може враховуватися при вирішенні цієї справи;

- за змістом ст. 83 Господарського процесуального кодексу України визнання пов’язаного із предметом спору договору недійсним повністю або частково є правом, а не обов’язком суду при вирішенні спору зокрема щодо спонукання до примусового виконання обов’язків за таким договором, а, відтак, не обмежує сторін у праві ініціювати питання про відповідність такого договору закону в межах окремого позову.

Характер допущенних при укладанні спірного договору порушень діючого законодавства унеможливлює застосування положень ст.217 Цивільного кодексу України щодо недійсності лише окремих частин спірного договору, оскільки такі порушення зачіпають договір в цілому.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 236 Цивільного кодексу України спірний договір є недійсним з моменту його вчинення, а можливість настання передбачених ним прав та обов’язків на майбутнє припиняється.

При цьому, з урахуванням правої позиції Вищого господарського суду України, викладеною в п. 19 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008р. №01-8/211, наведені законодавчі приписи вказують на те, що рішення суду про визнання договору недійсним має зворотну силу в часі, і ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України не встановлює винятків із правил частини 1 цієї статті, а лише конкретизує ч. 1 ст. 216 цього Кодексу, згідно якої недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Посилання Відповідача у поясненнях №1279 від 02.06.2009р. (а.с.12 т.2) на неможливість визнання спірного договору недійсним з моменту укладання у зв’язку із неможливість відновити первісний стан (застосувати реституційні наслідки) в частині повернення фактичного здійсненого користування майном спростовуються приписами абз. 2 ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України, згідно яких у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, діючий Цивільний кодекс України у повній мірі врегулював питання застосування реституційних наслідків до всіх видів недійсних правочиніів, за яким відбувався майновий обіг (виконання) між сторонами, на відміну від положень Цивільного кодексу УРСР, відносно якого і була сформульована згадана Відповідачем, але не актуальна для розглядуваного спору, правова позиція Вищого арбітражного суду України у п. 3.2. Роз’яснення „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” №02-5/111 від 12.03.1999р.

У світлі зазначених положень спірний договір з моменту його укладання не є належною підставою для набуття його сторонами згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України та ст. ст.173,174 Господарського кодексу України взаємообумовлених прав та обов’язків, зокрема – права користуватися об’єктом оренди Позивачем, та права отримувати грошові кошти за таке користування Відповідачем.

Однак, згідно із правовою позицією Вищого господарського суду України, наведеній в абз. 3 п. 19 згадуваного Інформаційного листа від 07.04.2008р. №01-8/211, щодо імперативної визначеності законом моменту, з якого договір визнається судом недійсним, зазначений момент не підлягає обов’язковому визначені у резолютивній частині рішення.

Водночас, враховуючи, що майнових вимог про застосування реституційних наслідків за спірним договором в межах розглядуваної справи не висувалось, суд, зважаючи на правову позицію Вищого господарського суду України, викладену у п. 17 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008р. №01-8/211, не вбачає за необхідне вирішувати питання про такі наслідки у цій справі.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати підлягають компенсації Відповідачем у повному обсягу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Системи внутрішнього телебачення”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 33913128) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Амстор”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 32123041) про визнання договору оренди №А-15/50 від 31.08.2007р. недійсним задовольнити у повному обсягу.

2. Визнати недійсним договір оренди №А-15/50 від 31.08.2007р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Системи внутрішнього телебачення”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 33913128) та Товариства з обмеженою відповідальністю „Амстор”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 32123041).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Амстор”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 32123041) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Системи внутрішнього телебачення”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 33913128) витрати по сплаті державного мита в сумі 85 грн. 00 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

За згодою сторін у судовому засіданні 10.06.2009р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст судового рішення підписано 10.06.2009р.

5. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його підписання або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання ним законної сили.

Суддя Попков Д.О.

Часті запитання

Який тип судового документу № 3823291 ?

Документ № 3823291 це Decision

Яка дата ухвалення судового документу № 3823291 ?

Дата ухвалення - 10.06.2009

Яка форма судочинства по судовому документу № 3823291 ?

Форма судочинства - Economic

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 3823291 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Statistics about the court decision No. 3823291, Commercial Court of Donetsk Oblast

The court decision No. 3823291, Commercial Court of Donetsk Oblast was adopted on 10.06.2009. The procedural form is Economic, and the decision form is Decision. On this page, you will find key information about this court decision. We offer convenient and quick access to actual court decisions so that you can keep up to date with the most recent court precedents. Our database includes the full range of information you need, allowing you to find useful information conveniently.

The court decision No. 3823291 refers to case No. 37/109пд

This decision relates to case No. 37/109пд. Companies, which are mentioned in the text of this judgment:


Our platform enables searching by various criteria, such as region or court name. In addition, detailed customisation in the personal account is possible, which significantly speeds up the process of searching for data. That allows you to effectively save time when obtaining the necessary information from the register of court decisions and other official sources.

Previous document : 3823287
Next document : 3823294