Decision № 128145058, 16.06.2025, Dnipropetrovsk Circuit Administrative Court

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2025 рокуСправа №160/5612/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ремез К.І.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

19.02.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області з вимогами про:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 14.01.2025 № 045750030666;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу період роботи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 03.09.1991 по 26.02.2001 згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), що дає право на призначення пенсії за вислугу років весь період трудової діяльності згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 та період навчання з 01.09.1986 по 20.06.1991 згідно диплому серії НОМЕР_3 та здійснити призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з моменту звернення, тобто з 08.01.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.01.2025 Позивач звернувся до Відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років, до якої було додано необхідний пакет документів. Рішенням Відповідача від 14.01.2025 № 045750030666 у призначенні пенсії було відмовлено.

Підставами відмови стало незарахування до страхового стажу періодів роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 через невідповідність по батькові паспортним даним та наявне виправлення в даті народження на титульній сторінці. Також Відповідач вказав на незарахування періоду роботи з 03.09.1991 по 26.02.2001 через те, що печатка не відповідає назві підприємства при прийнятті, відсутність довідки про реорганізацію та індивідуальних відомостей про застраховану особу. Крім того, Відповідач зазначив про відсутність спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Також даною ухвалою встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позов.

10.03.2025 за допомогою підсистеми «Електронний суд» на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки данні в трудовій книжці позивача по батькові не відповідає паспортним даним.

24.03.2025 за допомогою підсистеми «Електронний суд» на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримує свої позовні вимоги.

У зв`язку з перебуванням судді Ремез К.І. у відпустці з 21.04.2025 по 23.05.2025, з 27.05.2025 по 13.06.2025 рішення у цій адміністративній справі ухвалюється судом 16.06.2025.

Позивач вважає таке рішення протиправним та необґрунтованим, оскільки:

Щодо незарахування періоду роботи з 03.09.1991 по 26.02.2001: Позивач посилається на норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Порядок підтвердження трудового стажу № 637, зазначаючи, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Записи в трудовій книжці Позивача за спірний період містять всі необхідні відомості, підписи посадових осіб та печатки підприємства. Недоліки, зазначені Відповідачем (невідповідність печатки назві підприємства, відсутність довідки про реорганізацію, індивідуальні відомості), є формальними і не можуть позбавити Позивача права на зарахування цих періодів до стажу. Відповідальність за належне ведення трудових книжок покладається на адміністрацію підприємств, а не на працівника.

Щодо неврахування по батькові та виправлення в даті народження: Позивач зазначає, що ці недоліки є формальними, оскільки подальший зарахований стаж згідно Реєстру застрахованих осіб збігається з періодами, зазначеними в трудовій книжці, а внески сплачувались страхувальниками як роботодавцями.

Щодо відсутності спеціального стажу: Позивач стверджує, що має необхідний спеціальний стаж, який дає право на призначення пенсії за вислугу років. Позивачка працювала на посадах вихователя ГПД, лаборанта клінічної лабораторії, фельдшера-лаборанта, що підтверджується записами в трудовій книжці. Ці посади, на думку Позивача, відносяться до спеціального стажу відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909. Позивач також посилається на правові висновки Верховного Суду щодо тлумачення норм стосовно спеціального стажу, який пов`язаний не лише з місцем роботи, а й з посадою та характером виконуваної роботи.

Щодо незарахування періоду навчання: Позивач зазначає, що період навчання у Ленінградському державному педагогічному інституті ім. О.І.Герцена, підтверджений дипломом серії НОМЕР_3 , повинен бути зарахований до стажу роботи відповідно до п. "д" ч. 3 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Відтак, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до спеціального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно записів трудової книжки від 03.09.1991 серії НОМЕР_2 .

Згідно записів трудової книжки Позивачки від 03.09.1991 серії НОМЕР_2 :

-запис № 1 від 03.09.1991 прийнята на посаду вихователя ГПД СШ №43 тимчасово на період декретної відпустки основного працівника (наказ №569-к від 02.09.1991);

-запис № 2 від 26.02.2001 звільнена за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України (наказ РОО від 26.02.2001 №81-к);

-запис № з від 01.03.2001 зарахована на посаду лаборанта клінічної лабораторії Центральної міської клінічної лікарні №6 (наказ №33к від 26.02.2001);

-запис №4 від 01.01.2003 звільнена за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України (наказ №273 к від 25.12.2002);

-запис №5 від 01.12.2003 прийнята на посаду фельдшера-лаборанта на період декретної відпустки основного працівника до Міської лікарні №5 м. Донецька (наказ №495 к від 28.11.2003);

-запис № 6 від 25.02.2005 переведена на посаду фельдшера-лаборанта на постійній основі (наказ від 03.03.2005 №74к);

-запис №7 від 15.09.2014 звільнена за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України (наказ №178 к пар.1 від 15.09.2014).

Судом встановлено, на підставі довідки РС-право, що позивачу зарахований стаж навчання за період з 01.09.1986 по 20.06.1991, тому не підлягає задоволенню.

Пунктом 7-1 частини 1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Згідно з Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров`я і соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 за №909, зокрема, згідно розділу 1 «Освіта» - це посади завідуючих, вихователів, логопедів, сурдопедагогів, тифлопедагогів, вихователів-керівників, музичних керівників дошкільних дитячих закладів всіх типів і найменувань.

Частиною 1 статті 10 Закону України «Про освіту» передбачено, що невід`ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.

Частиною 3 статті 14 Закону України «Про освіту» визначено, що здобуття позашкільної освіти забезпечується закладами позашкільної освіти різних типів, форм власності та підпорядкування, іншими закладами освіти, сім`єю, громадськими об`єднаннями, підприємствами, установами, організаціями та іншими юридичними і фізичними особам.

Абзацом 3 частини 4 статті 21 Закону України «Про позашкільну освіту» визначено, що педагогічні працівники закладів позашкільної освіти мають право на пенсію за вислугою років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням викладеного, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу період роботи з 03.09.1991 по 26.02.2001.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 1211,20 грн, що документально підтверджується квитанцією про сплату судового збору.

А отже, суд приходить до висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судових витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 14.01.2025 № 045750030666.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу період роботи ОСОБА_1 , з 03.09.1991 по 26.02.2001 згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за вислугу років весь період трудової діяльності згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 та здійснити призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з моменту звернення, тобто з 08.01.2025.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.І. Ремез