Decision № 127909547, 05.06.2025, Ivanivskyi Raion Court of Odessa Oblast

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/1266/24

Провадження № 2/499/44/25

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

05 червня 2025 року селище Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді Погорєлова І.В., за участю секретаря судового засідання Дібрової О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в селищі Іванівка Березівського району Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору служба у справах дітей Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області, про встановлення факту утримання неповнолітньої дитини

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з вищевказаним позовом, згідно якого просив суд встановити факт перебування неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на утримання вітчима ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто позивача.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на ті обставини, що 15.07.2022 року між ОСОБА_1 (далі позивач) та ОСОБА_5 укладено шлюб. Після державно реєстрації шлюбу ОСОБА_5 змінила прізвище на ОСОБА_6 .

Від даного шлюбу подружжя має одну спільну неповнолітню дитину доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

До укладення шлюбу з позивачем, відповідачка у шлюбі з ОСОБА_3 народила синів ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьком дітей є ОСОБА_3 , який залучений до участі у справі у якості співвідповідача.

На підставі рішення Іванівського районного суду Одеської області від 05 листопада 2012 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_9 стягнуто аліменти на утримання дітей.

Позивач вказує на ту обставину, що тривалий час (понад 10 років) ОСОБА_3 не виконує свій обов`язок щодо утримання своєї дитини ОСОБА_4 , не сплачує аліменти на дитину, ані за рішенням суду ані за домовленістю з колишньою дружиною, у зв`язку з чим станом на травень 2024 року у нього утворилась заборгованість зі сплати аліментів у сумі 263 829,59 грн. Батько не піклується про свою неповнолітню дитину, впродовж понад 10 років, не приділяє дитині уваги та не має можливості утримувати неповнолітнього сина.

Станом на теперішній час, повне матеріальне утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснюється виключно його вітчимом ОСОБА_1 , оскільки його мати не працює, здійснює догляд за спільною дитиною подружжя - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Не отримує допомоги ОСОБА_4 і від дідуся та бабусі, оскільки вони померли, що підтверджується свідоцтвами про смерть.

Не зважаючи на те, що шлюб між позивачем та відповідачем укладено лише 15 липня 2022 року, позивач опікується та утримує пасинків, в тому числі ОСОБА_4 , з 2015 року.

Позивач отримує постійний дохід та має фактичну можливість надавати матеріальну допомогу як спільній з відповідачем доньці, так і пасинку, тобто утримувати їх, що підтверджується відомостями з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наразі, у зв`язку із введенням воєнного стану внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, позивач призваний до лав Збройних сил України та з 13 травня 2022 року перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія-електрика радіо маркерного пункту взводу радіотехнічного забезпечення вузла зв`язку та радіотехнічного забезпечення.

В зв`язку з перебуванням на військовій службі, позивач та його родина мають право користуватись пільгами, визначеними чинним законодавством України. При цьому, тоді як дружина та спільна дочка мають більш захищений чинним законодавством статус, як члени родини військовослужбовця, то ОСОБА_4 є уразливим в цьому питанні, та не має такої можливості. Також, позивач має хвилювання за майбутнє своєї родини, в тому числі й ОСОБА_4 , у випадку, якщо з позивачем щось станеться.

Отже, необхідність визнання факту перебування ОСОБА_4 на утриманні позивача зумовлена, в першу чергу, необхідністю отримання ним в подальшому права на користування пільгами, які гарантовані державою членам родини військовослужбовців, а також особам, що перебувають на їх утриманні.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, заяв та клопотань не надали, про причини неявки не повідомили, при цьому представник позивача була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, шляхом отримання судової повістки через систему електронний суд, тому суд визнає їх неявку з неповажних причин.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, раніше надавала до суду заяву про слухання справи у її відсутність, позов визнала в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, на адресу суду повернувся конверт, в якому відповідачу направлялася судова повістка з відміткою, що адресат відсутній за вказаною адресою, разом з тим, враховуючи, що судова повістка направлялася відповідачу за встановленим у визначеному законом порядку місцем реєстрації, то у відповідності дост.128 ЦПК Українивідповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, заяв та клопотань не надав, відзиву не надіслав, про причини неявки не повідомив, тому суд визнає його неявку з неповажних причин.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, однак в матеріалах справи наявна заява про слухання справи у його відсутність.

Згідно ч.1, ч.2 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження;

5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Відповідно доч.3ст.223ЦПК України,якщо учасниксправи абойого представникбули належнимчином повідомленіпро судовезасідання,суд розглядаєсправу завідсутності такогоучасника справиу разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи вищевказану норму, суд не вбачає підстав для відкладення розгляд справи та вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами у відсутність сторін.

Відповідно до ч.2ст.247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши докази наявні в матеріалах справи, суд не вбачає підстави для задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до свідоцтва про народження, відповідач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_2 мають спільну дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до копії рішення Іванівського районного суду Одеської області від 11.10.2012, яке набрало чинності 22.10.2012 року, шлюб між відповідачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_10 ) розірвано.

Згідно копії рішення Іванівського районного суду Одеської області від 05.11.2012 року, яке набрало законної сили, 15.11.2012 року, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_10 ) стягнуто аліменти на утримання дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_4 .

Згідно інформації з Березівського відділу ДВС у Березівському районі Одеської області, боржник ОСОБА_3 має заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 263827,59 гривень станом на квітень 2024 року.

Також, судом встановлено, що позивач та відповідач ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_10 ) уклали шлюб 15.07.2022 року.

Відповідно до свідоцтва про народження, позивач та відповідач ОСОБА_2 мають спільну дитину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Згідно довідки про склад сім`ї, відповідач ОСОБА_2 проживає разом з чоловіком ОСОБА_1 , синами ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донькою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Згідно копії акту обстеження умов проживання, стосунки у сім`ї ОСОБА_1 та ОСОБА_2 теплі та дружні, всі необхідні умови проживання створено.

Позивач ОСОБА_1 , згідно довідки військової частини НОМЕР_1 , перебуває на військовій службі за мобілізацією з 13.05.2022 року.

Згідно з відомостей з реєстру застрахованих осіб, ОСОБА_1 наразі отримує стабільне фінансове забезпечення як військовослужбовець, за 2023 рік склав 494273,15 грн.

Згідно з відомостей з реєстру застрахованих осіб, ОСОБА_2 за 2023 рік отримала 8100,00 грн. офіційного доходу.

Також судом було досліджено копія свідоцтва про народження відповідача ОСОБА_2 (дівоче прізвище ОСОБА_11 ), а також свідоцтва про смерть її батьків, тобто дідуся та бабусі зі сторони матері - дитини ОСОБА_4 .

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та яким обставинами вони підтверджуються (п. 1 ч. 1 ст. 264 ЦПК України).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частиною 2 статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян на підставі Конституції України гарантується.

Касаційний цивільний суд Верховного Суду у справі №363/214/17-ц від 22.08.2018 року, прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку не є вичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

У справі, позивач просить встановити факт перебування на його утримуванні неповнолітньої дитини дружини від попереднього шлюбу, а саме: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Необхідність визнання факту перебування ОСОБА_4 на утриманні позивача зумовлена, в першу чергу, необхідністю отримання ним в подальшому права на користування пільгами, які гарантовані державою членам родини військовослужбовців, а також особам, що перебувають на їх утриманні, про що вказано в позові.

Зазначені заявником обставини дають суду підстави вважати, що вимога заявника фактично пов`язана з виникненням, зміною або припиненням особистих майнових прав батьків дитини, які закріплені в Сімейному кодексі України. Такими до прикладу можуть бути право батьків на визначення місця проживання дитини, а такий спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом; право матері чи батька на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав у випадку, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, відібрання дитини, тощо.

Слід звернути увагу, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.

Відповідно до статті 15СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У даній справі позивач просить установити факт утримання ним дитини дружини від попереднього шлюбу, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для біологічного батька дитини.

Так, у статті 165СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Доведення факту одноосібного виховання дітей вітчимом пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких біологічний батько не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дітей, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Згідно з ч.1 ст. 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч.1 ст. 268 СК України).

Виходячи з аналізу вищевказаних норм, суд зазначає, що ОСОБА_1 , перебуваючи у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , має право на участь у вихованні дитини дружини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (за умови проживання однією сім`єю). При цьому обов`язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Таким чином, у вітчима виникає обов`язок утримувати дітей лише у разі відсутності у них матері та батька, або вони з поважних причин не можуть надавати належного утримання, що відповідає правовій позиції Верховного суду у постанові від 14.12.2023 року № 160/11228/23.

Як вбачається з матеріалів справи батьками ОСОБА_4 є відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_10 ), які відповідно до вищенаведених норм права зобов`язані утримувати своїх дітей, незалежно від того чи перебувають вони у шлюбі та чи проживають разом з дітьми або окремо від них.

Позивач є вітчимом ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Однак позивачем не надано суду достатніх та переконливих доказів того, що батьки вказаної дитини з поважних причин не можуть надавати дітям належного утримання.

З наданих суду документів, а саме виконавчого провадження вбачається, що ОСОБА_3 має заборгованість по сплаті аліментів.

Заборгованість по аліментам не свідчить, що батько дитини не в змозі сплачувати аліменти на їх утримання, немає даних, що він непрацездатний, не отримує інші доходи тощо, тобто даний письмовий доказ не свідчить, що батько з поважних причин не може утримувати дітей.

Також суд зауважує, що ні позивачем ні його представником не надано жодних переконливих доказів того, що позивач матеріально утримує дитини, в матеріалах справи відсутні докази, які саме витрати він несе на утримання дитини.

Таким чином з огляду на вищенаведене, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог, виходячи з того, що у судовому засіданні позивачем не надано суду достатніх та переконливих доказів того, що біологічні батьки дитини з поважних причин не можуть надавати дитині належного утримання та виховання.

Застосовуючи норми процесуального права, суд виходив з такого.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

На виконання вимог ст.141 ЦПК України у зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстрована АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстрований АДРЕСА_3 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору служба у справах дітей Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області, про встановлення факту утримання неповнолітньої дитини відмовити.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі протягом 30 днів апеляційної скарги з дня проголошення судового рішення.

Якщо апеляційну скаргу не було подано, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяІгор ПОГОРЄЛОВ