Decision № 127402118, 16.05.2025, Kharkiv Circuit Administrative Court

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

16 травня 2025 року № 520/5327/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д. розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83,м. Одеса,Одеська обл., Одеський р-н,65012, код ЄДРПОУ20987385) третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.,м. Харків,Харківський р-н, Харківська обл.,61022, код ЄДРПОУ14099344) ,за участі третьої особи: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, 61022, м.Харків, м-н.Свободи,б.5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певн,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області , в якому просив суд:

-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 20987385) від 13.02.2025 № 204850020175 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 20987385 ) призначити та виплачувати з 18 січня 2025 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-IV.

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 20987385) при призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-IV ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з 18 січня 2025 року зарахувати до страхового стажу період робот з 08.04.1985 по 08.11.1985, з 24.11.1987 по 28.11.1987, з 04.12.1987 по 30.11.1992, з 01.12.1992 по 28.04.1995, з 11.05.1995 по 25.12.1995, з 23.05.1996 по 30.10.1996, з 01.10.1997 по 17.02.1999, період навчання з 01.09.1984 по 28.02.1985 та період проходження військової служби з 14.11.1985 по 13.11.1987.

Дослідивши надані матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) через веб-портал електронних послуг ПФУ, 05.02.2025 року подав заяву на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.

Заяву позивача від 05.02.2025року було розглянуто за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Одеській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Одеській області від 13.02.2025р. № 2048500201.75, було відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

З вищевказаного рішення вбачається, що відповідно до наданих документів, загальний страховий стаж позивача склав 25 років 5 міс 27 днів. Відповідач до страхового стажу позивача за наданими документами не врахував:

-згідно трудової книжки НОМЕР_3 періоди роботи з 08.04.1985 по 08.11.1985, з 24.11.1987 по 28.1.1.1987, з 04.12.1987 по 30.11.1992 у Харківському заводі ЧНПО «Каскад ВА»; з 01.08.1992 по 28.04.1995 у ТОТ «Темп», з 11.05.1995 по 25.12.1995 у Харківському заводі ЧНПО «Каскад ВА», оскільки порушені вимоги п. 2.26 та п.4.1 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників».

Не зараховано до страхового стажу період навчання з 01.08.1981 по 26.02.1985 у Білгородському механіко-технологічному технікумі та військова служба з 10.11.1985 по 13.11.1987, оскільки відсутня заява про нездійснення іншою державою пенсійних виплат.

Також, Відповідачем не зараховано до страхового стажу, як вбачається із форми РС- право період роботи з 23.05.1996 по 30.10.1996, з 01.10.1997 по 17.02.1999 .

Позивач не згоден зі вказаним рішенням, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку вищенаведеному, суд вказує наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Пунктом 1 частини першої статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються, зокрема, пенсія за віком.

Згідно із абзацом першим частини першої статті 24 Закону №1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Як передбачено частиною другою статті 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Наявність страхового стажу, передбаченого ч.ч. 1-3 ст. 26 Закону №1058-ІV, який дає право на призначення пенсії за віком визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Згідно з ч.1 ст.56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Щодо відмови відповідачем зарахувати періоду роботи згідно трудової книжки НОМЕР_4 з 08.04.1985 по 08.11.1985, з 24.11.198 7 по 28.11.1987, з 04.12.198 7 по 30.11.1992 у Харківському заводі ЧНЇЮ «Каскад ВА»; з 01.08.1992 по 28.04.1995 у ТОТ «Темп», з 11.05.1995 по 25.12.1995 у Харківському заводі ЧНПО «Каскад ВА»,

Як встановлено судом, до страхового стажу ОСОБА_1 не було зараховано періоди роботи згідно трудової книжки згідно трудової книжки НОМЕР_3 з 08.04.1985 по 08.11.1985, з 24.11.1987 по 28.11.1987, з 04.12.1987 по 30.11.1992 у Харківському заводі ЧНПО «Каскад ВА»; з 01.08.1992 по 28.04.1995 у ТОТ «Темп», з 11.05.1995 по 25.12.1995 у Харківському заводі ЧНПО «Каскад ВА», оскільки порушені вимоги п. 2.26 та п.4.1 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників». Для зарахування зазначених періодів роботи необхідно надати уточнюючі довідки.

В рішенні Відповідач від 13.02.2025 № 204850020175 посилається на пункт 2.26 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» № 58 від 29.07.1993 записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону та на пункт 4.1. Інструкції у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Інших причин у зарахуванні зазначених періодів роботи для призначення пенсії ОСОБА_1 у відповідача не має, як вбачається із прийнятого ним рішення від 13.02.2025 року № 204850020175

Відповідно до трудової книжки НОМЕР_3 позивач в період :

з 08.04.1985 (наказ про прийом на роботу №56 від 12.04.1985) по 08.11.1985 (наказ про звільнення № 112 від 06.11.1985), працював в ЧНПО «Каскад ВА» (записи в трудовій книжці 7-10).

з 24.11.1987 (наказ про прийом на роботу № 1106 від 28.01.1987) по28.11.1987 (наказ про звільнення № 3041 від 26.11.1987), працював в ЧНПО «Каскад ВА» (записи в трудовій книжці 11-14)

з 04.12.1987 (наказ про прийом на роботу №717 від 02.12.1987) по 30.11.1992 (наказ про звільнення № 1160 від 30.11.1992) працював в ЧНПО «Каскад ВА» (записи в трудовій книжці 14-15).

з 01.08.1992 (наказ про прийом на роботу № 86 від 29.07.1992) по 28.04.1995 (наказ про звільнення №1012 від 26.04.1995) у ТОТ «Темп» (записи трудової книжки 16-17).

з 11.05.1995 (наказ про прийом на роботу № 732 від 11.05.1995) по 25.12.1995 (наказ про звільнення з роботи № 46 від 25.12.1995) у Харківському заводі ЧНПО «Каскад ВА» (записи трудової книжки 18-19).

Записи в трудовій книжці внесені з посиланням на первинні документи та в них зазначено всі необхідні дані для зарахування періодів роботи до страхового стажу, а також скріплено печатками підприємств.

Також для підтвердження трудового стажу, позивач до позову надав дублікат трудової книжки.

Суд вказує, що спірний період підтверджується трудовою книжкою позивача. Недотримання роботодавцем порядку ведення трудової книжки не може ставитися в провину власнику трудової книжки та позбавляти його права на соціальний захист. Окремі недоліки та неточності, наявні в трудовій книжці, не залежали та не залежать від волевиявлення позивача.

Верховним Судом в постанові від 06 лютого 2018 року в справі № 677/277/17 висловлено правову позицію, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Згідно із частиною 3 статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Тобто, відповідач мав всі можливості для сприяння позивачеві в призначенні пенсії, однак відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, якщо такі були необхідні, на думку відповідача, стосовно періодів роботи позивача.

Натомість, як встановлено судом, відповідач протиправно відмовив в призначенні пенсії за віком позивачу.

Суд вказує, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у разі відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 20.02.2020 у справі №415/4914/16-а, від 31.03.2020 у справі №446/656/17 (режим доступу в ЄДРСР: 88534729), від 21.05.2020 у справі №550/927/17, від 16.06.2020 у справі №682/967/17 (режим доступу в ЄДРСР: 89869028), від 19.06.2020 у справі № 359/2076/17, від 26.10.2022 у справі № 345/4297/17, від 18.11.2022 у справі №560/3734/22, від 06.07.2023 у справі №200/5813/20-а .

Суд вказує, що відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України та статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Порядок №637).

Згідно з п. 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону № 1788-XII та п. 1 Порядку № 637, вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.

Суд також звертає увагу на позицію, яку було висловлено Верховним Судом у постанові від 17.01.2023 року у справі №392/1357/17 (режим доступу в ЄДРСР: 108443356):

«Пунктом 20 зазначеного Порядку визначено, що у разі коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати уточнюючі довідки.

При цьому, такий порядок підтвердження трудового стажу є обов 'язковим в разі відсутності в трудовій книжці відомостей про роботу.

Проте, судом першої інстанції досліджено трудову книжку позивача та встановлено, що остання заповнена без помилок і недоліків та містить відомості, що підтверджують пільговий трудовий стаж позивача за періоди з 18.07.1979 по 22.04.1980 та з 16.09.1982 по 01.06.1984 на посаді газоелектрозварника, за період 05.06.1984 по 01.05.1988 на посаді зварника.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність уточнюючих довідок не може бути безумовною підставою для відмови зарахувати спірні періоди до пільгового стажу».

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо відпови відповідачем зарахувати навчання в період з 01.09.1984р. по 28.02,1985р. до страхового стажу ОСОБА_1 .

Відповідно до диплому НОМЕР_5 , ОСОБА_1 навчався у Бєлгородському механіко-технологічному технікумі з 01.09.1984р. по 28.02.1985 р.

Судом встановлено, що період навчання позивача підтверджується записами трудової книжки, наданої до матеріалів справи.

Згідно ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-ІУ періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до п. «д» ч. З ст. 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Згідно з пунктом 8 Порядку №637 час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про професійно-технічну освіту» професійно- технічний навчальний заклад - це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров`я.

Статтею 18 вказаного Закону визначено, що до професійно-технічних навчальних закладів належать: професійно-технічне училище відповідного профілю; професійне училище соціальної реабілітації; вище професійне училище; професійний ліцей; професійний ліцей відповідного профілю,- професійно-художнє училище; художнє професійно-технічне училище; вище художнє професійно-технічне училище; училище- агрофірма; вище училище-агрофірма; училище-завод; центр професійно- технічної освіти; центр професійної освіти; навчально-виробничий центр,- центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів; навчально-курсовий комбінат; навчальний центр,- інші типи навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту або здійснюють професійно-технічне навчання.

Згідно з частиною 4 статті 19 вказаного Закону професійно-технічні навчальні заклади незалежно від форм власності та підпорядкування розпочинають діяльність, пов`язану з підготовкою кваліфікованих робітників та наданням інших освітніх послуг, після отримання ліцензії. Ліцензія видається у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.08.1993 №58 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110,- надалі - Інструкція), до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема, запис про час навчання у професійних навчально- виховних закладах та інших закладах у навчально-курсових комбінатах (центрі, пункті тощо) (пункт 2.19 Інструкції).

Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162 (далі - Інструкція №162), заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого терміну з дня прийому на роботу.

До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

За приписами пункту 2.15 Інструкції №162 студентам, учням, аспірантам і клінічним ординаторам, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить запис про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих та середніх спеціальних навчальних закладах, в партійних школах і школах профруху. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування із числа студентів, учнів, аспірантів клінічних ординаторів.

Відповідно до п.п. "в" пункту 2.16 Інструкції №162 в трудові книжки за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів наступних документів такі записи: про час навчання у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах (включаючи і час праці у студентських загонах, на виробничій практиці і при виконанні науково-дослідницької госдоговірної тематики), партійних школах, школах профруху в про час прибування в аспірантурі клінічній ординатурі, крім випадків, зазначених в п.2.15 цієї Інструкції.

Відповідно до Роз`яснення щодо прирівняння середньої спеціальної освіти, здобутої за часів існування Радянського Союзу в технікумах та училищах, до неповної вищої освіти, наданого листом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 16.03.2011 № 4.7-17/674 Законом Української РСР "Про народну освіту" від 28.06.74 технікуми (училища) віднесені до середніх спеціальних навчальних закладів, головним завданням яких була підготовка кваліфікованих фахівців із середньою спеціальною та загальною середньою освітою, які мають необхідні теоретичні знання і практичні навички за спеціальністю. Після набуття чинності Закону України "Про освіту" ( 1060-12 ) (з 1991 р.) та Закону України "Про вищу освіту" ( 2984-14 ) (з 2002 р.) технікуми та училища віднесені до вищих навчальних закладів І рівня акредитації, в яких здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста. Таким чином, середня спеціальна освіта, здобута за часів існування Радянського Союзу в технікумах та училищах, прирівнюється відповідно до чинного законодавства до неповної вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста.

Статтею 34 Закону УРСР «Про освіту» від 23.05.1991 №1060-ХІІ в Українській РСР вищими навчальними закладами є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.

Диплом про закінчення навчального закладу згідно приписів пункту 8 Порядку №637 від 12.08.1993 є належним доказом часу навчання в такому закладі.

Щодо відмови відповідачем зарахувати проходження строкової військової служби з 14.11.1985р. ло 13.11.1987 р. до страхового стажу позивача.

Відповідно до військового білету серія НОМЕР_6 , ОСОБА_1 проходив військову службу в період з 14.11.1985 по 13.11.1987. Також проходження військової служби позивачем підтверджується записами трудової книжки (запис 10 трудової книжки).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» час проходження військової служби зараховується громадянам до загального стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію зараховується військова служба та перебування в партизанських загонах і. з`єднаннях, служба в органах державної безпеки та органах внутрішніх справ, незалежно від місця проходження служби; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Щодо відмови зарахувати періоду роботи з 23.05.1996 по 30.10.1996, з 01.10.1997 по 1 7.02.1999 до страхового стажу позивача згідно трудової книжки.

Відповідач, як вбачається з форми РС-право не зарахував до страхового стажу період роботи позивача з 23.05.1996 по 30.10.1996 з 01.10.1997 по 17.02.1999рік.

Як встановлено судом, для підтвердження періоду роботи з 23.05.1996 по 30.10.1996 надав довідку про підтвердження роботи в ТОВ Сєвєрстудстрой, яка знаходитться на території російської федерації.

Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Так, позивач відповідно до трудової книжки з 01.10.1997 прийнятий на посаду механіка (наказ №026 від 01.10.1997) та звільнений з посади за власним бажанням (наказ № 60 від 17.02.1999), що підтверджується записами трудової книжки (22-23).

Позивач в цей період працював в організації Аграрний, яка знаходилась на території російської федерацією. Також для підтвердження цього періоду надав довідку, яка підписана посадовими особами та завірена печаткою.

Запис в трудовій книжці про роботу в період з 01.10.1997 по 17.02.1999, здійснений з посиланням на первинні документи, чіткий, зрозумілий, підписаний посадовою особою та засвідчений печаткою підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЗУ №1058-ІУ законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно із ч. 2 ст. 4 ЗУ №1058-ІУ якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Згідно із ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода від 13.03.1992) пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Угоди від 13.03.1992 укладеною між Україною і росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Згідно із абзацами 2, 3 ст. б Угоди між Урядом України і Урядом рф «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною 2 статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність: стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години ЗО хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022 та №58/2023 від 06.02.2023 строк дії режиму воєнного стану продовжувався.

У зв`язку з цим, постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 постановлено вийти з Угоди від 13.03.1992, вчиненої 13.03.1992 у м. москва. Постанова набрала чинності 02.12.2022.

Водночас, відповідно до ч,2 ст.13 Угоди від 13.03.1992, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 року Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Зі змісту наведеного слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи та заробітної плати на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж та заробітна плата мають враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески могли сплачуватись в росії. Тобто існувала гарантія врахування страхового стажу та заробітної плати кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17.

Відповідно до статті 13 Угоди від 13 березня 1992 року кожен учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди щодо цього учасника припиняється по спливу 6-місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і у разі її виходу з Угоди держави-учасниці, на території якої вони мешкають.

Відповідно до ч.І ст.70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов`язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.

Таким чином, припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, як на підставу для відмови позивачу у зарахуванні періоду роботи з 01.10.1997 по 17.02.1999 на території російської федерації, оскільки таке припинення не стосується (не впливає) на період трудової діяльності (навчання) позивача, що мало місце в час дії вказаної Угоди.

Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року підлягає застосуванню при зарахуванні позивачу періоду роботи з 01.10.1997 по 17.02.1999, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу.

Крім того, частиною 1 статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02,1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно- правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19 червня 2018 року у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Таким чином, оскільки Позивач працював у російській федерації в той час, коли усі вказані в позові міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати період роботи з 23.05.1996 по 30.10.1996, з 01.10.1997 по 17.02.1999 до спеціального стажу роботи.

Також, Верховний Суд в своїх постановах продовжує посилатися на Угоду від 13.03.1992 при вирішенні питань, які стосуються пенсійного забезпечення, як наприклад, в постанові Верховного Суду від 17 січня 2023 року у справі №211/1910/17 (режим доступу в ЄДРСР: 108443422) міститься посилання на Угоду від 13.03.1992 при вирішенні спірних правовідносин, зазначаючи, що ця Угода «чинна на момент виникнення спірних правовідносин»:

«18. В частині доводів касаційної скарги про наявність підстав для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії із заробітної плати, яка отримана в російських рублях в АТ «Магаданенерго» за період з 01 січня 1992 року по ЗО листопада 1992 року по курсу української гривні до російського рубля на день призначення пенсії 1,8699 грн за 10 російських рублів, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць співдружності незалежних держав в галузі пенсійного законодавства від 13 березня 1992 року (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Згідно статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць співдружності незалежних держав в галузі пенсійного законодавства, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього ЄРСР за час до набуття чинності цією Угодою,

Згідно пунктів 1, 2 Указу Президента України від 07 листопада 1992 року №549/92 «Про реформу грошової системи України», починаючи з 23-ї години 12 листопада 1992 року припинено функціонування рубля в грошовому обігу на території України.

Виходячи з аналізу наведених правових норм вбачається, що з моменту припинення функціонування рубля в грошовому обігу на території України та запровадження національної валюти, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії».

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

Відповідно до ч.З ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.І Європейської соціальної хартії та ст.46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.

За наявності чинних, у період навчання позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у врахуванні періодів роботи набутих на території російської федерації.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в Рішеннях від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011).

Усі первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії в належному розмірі тільки з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною агресором.

Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Проаналізувавши наведене, суд приходить до висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 20987385) від 13.02.2025 № 204850020175 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що судом скасовано рішення відповідача, а тому суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, заявлених позивачем, шляхом зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 20987385) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) про призначення пенсії за віком.

Суд зазначає, що згідно з вимогами ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з ме тою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів влад них повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень тау спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, протягом розумного строку.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Таким чином, проаналізувавши наведене, суд вважає за необхідне вказати, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, частково підтверджені нормативно та документально, а тому є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 245, 246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83,м. Одеса,Одеська обл., Одеський р-н,65012, код ЄДРПОУ20987385) ,за участі третьої особи: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, 61022, м.Харків, м-н.Свободи,б.5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 20987385) від 13.02.2025 № 204850020175 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 20987385) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83,м. Одеса,Одеська обл., Одеський р-н,65012, код ЄДРПОУ20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн.48 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Кухар М.Д.