Decision № 126031705, 21.03.2025, Ternopil Circuit Administrative Court

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/813/25

21 березня 2025 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Дерех Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження з врахуванням особливостей, визначених ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернулася до суду з позовом до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (надалі, відповідач), в якому просить визнати протиправною бездіяльність Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що полягає у незакінченні виконавчого провадження №64587392, щодо виконання постанови №46809085 від 24.04.2019 року, виданої Тернопільським міським відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, щодо стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 40282,84 гривень, зобов`язати Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції закінчити виконавче провадження №64587392, щодо виконання постанови №46809085 від 24.04.2019 року виданої Тернопільським міським відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, щодо стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 40282,84 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила те, що оскільки у виконавчому провадженні №64587392 з ОСОБА_1 стягується виконавчий збір, а у виконавчому провадженні №75176259 основна винагорода приватного виконавця, на даний час відбувається одночасне стягнення з позивача виконавчого збору та основної винагороди приватного виконавця, що призводить до подвійного стягнення за одним і тим самим виконавчим документом, а тому позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив закінчити виконавче провадження №64587392 про стягнення виконавчого збору. Однак, відповідач відповідачем відмовлено позивачу у закінченні виконавчого провадження №64587392, що і слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 18.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суддею одноособово, з урахуванням особливостей, визначених статтею 287 КАС України. Відповідно до статей 268-269 КАС України встановлено відповідачу - строк до 24.02.2025 для подання відзиву на позовну заяву; відповідачу строк до 24.02.2025 для подання до суду належним чином завірених копій матеріалів виконавчого провадження ВП №46809085, ВП№64587392, ВП №75176259.

Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Просить врахувати, що державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП №46809085, якою внаслідок невиконання боржником рішення суду в добровільному порядку на підставі статей 3, 27, 40 Закону України "Про виконавче провадження" постановлено стягнути з боржника виконавчий збір. Звернув увагу суду на тому, що державним виконавцем при примусовому виконанні виконавчого провадження №46809085 були вчинені дії примусового характеру на виконання рішення суду в повному розмірі, згідно матеріалів виконавчого провадження рішення суду частково виконано.

Судом встановлено, що 16.03.2015 головним державним виконавцем Першого відділу держаної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції прийнято Постанову про відкриття виконавчого провадження у ВП №46809085 з виконання виконавчого листа №2/9644/2012, виданого 17.10.2012 Тернопільським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованості за кредитним договором № BL 582 та додатковою угодою № BL 582/BL 582-KL + до генерального договору про надання кредитних послуг № BL 582 від 28.11.2007 р. в розмірі 399609,40 грн., а також судового збору в розмірі 3219 грн.

24.04.2019 головним державним виконавцем Першого відділу держаної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції прийнято Постанову про стягнення виконавчого збору у ВП №46809085 з боржника ОСОБА_1 40282,84 грн.

На адресу Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м.Івано-Франківськ) надійшла заява стягувача - Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" про повернення виконавчого документу без подальшого виконання. Борг станом на 09.07.2021 становить 400203,37 грн., виконавчий збір становить 37992,02 грн.

Після цього, 09.02.2021 старшим державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м.Івано-Франківськ) прийнято у ВП №46809085 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження.

23.02.2021 старшим державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м.Івано-Франківськ) прийнято Постанову про відкриття виконавчого провадження у ВП №64587392 з виконання Постанови №46809085 від 24.04.2019.

В той же час, приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Мелихом А.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №75176259 від 30.05.2024 з виконання виконавчого листа №2/9644/2012 від 17.10.2012 виданого Тернопільським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованості за кредитним договором № BL 582 та додатковою угодою № BL 582/BL 582-KL до генерального договору про надання кредитних послуг № BL 582 від 28.11.2007 р. в розмірі 399609,40 грн., а також судового збору в розмірі 3219 грн.

Як слідує з пункту 2 вказаної постанови, зобов`язано стягнути з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця в розмірі 37992,02 грн.

Листом Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №13649 від 12.02.2025, наданому у відповідь на заяву представника позивача, відмовлено у закінченні виконавчого провадження №64587392.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (далі Закон №1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частина перша статті 5 Закону №1404-VIII передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно із частиною першою статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною восьмою статті 27 цього Закону встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 42 Закону №1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Статтею 45 Закону №1404-VIII визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.

Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.

Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Згідно з приписами частин першої - п`ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» №1403-VIII від 02.06.2016 (далі Закон №1403-VIII) за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно з частиною сьомою статті 31 Закону №1403-VIII приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

На виконання приписів статті 31 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України №643 від 08.09.2016 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця.

Пунктом 19 цього Порядку визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Матеріалами справи підтверджено, що за одним і тим же виконавчим документом, а саме: виконавчим листом №2/9644/2012 від 17.10.2012, виданим Тернопільським міськрайонним судом здійснюється стягнення з позивача як виконавчого збору, так і основної винагороди приватного виконавця.

Суд зазначає, що основна винагорода приватного виконавця і виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча і є за своєю суттю формами винагороди виконавців, проте не є однаковими поняттями. Згідно з приписами статті 45 Закону №1404-VIII спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення.

Слід зазначити, що Верховний Суд, вирішуючи питання щодо подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа, у постанові від 13.04.2023 у справі №160/695/22 висловив наступну правову позицію.

Закон №1404-VIII містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення із боржників виконавчого збору та основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа. З одного боку, Закон №1404-VIII не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред`явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям. З іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні у державного виконавця.

Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.

Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення беззаперечно тягне за собою додаткові витрати. Вказана обставина може розглядатися як накладання непропорційного та надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.

Верховний Суд у вищевказаній постанові від 13.04.2023 зазначив, що з-поміж учасників виконавчого провадження в рамках спірних правовідносин у зв`язку з неповнотою законодавчого регулювання саме боржник перебуває у найбільш уразливому становищі, якого зобов`язано сплатити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.

При цьому, Верховний Суд наголосив, що питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа є несправедливим з огляду на те, що стягнення виконавчого збору чи основної винагороди одночасно як таких, є неприпустимим. Тобто у контексті вирішення адміністративного спору Верховний Суд дійшов висновку, що з точки зору дотримання засад виконавчого провадження, передбачених зокрема пунктом 5 частини першої статті 2 Закону №1404-VIII, справедливим може бути лише стягнення однієї з указаних сум.

Розв`язуючи це питання, Верховний Суд повторно зазначив, що законодавство про виконавче провадження не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.

Водночас, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.

Отже, Верховний Суд у постанові від 13.04.2023 у справі №160/695/22 дійшов висновку, що для розв`язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України), до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону №1404-VIII.

Застосування частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII до спірних правовідносин дає підстави зробити такий висновок:

у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.

Застосування аналогії закону дозволяє також зробити висновок, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 21.07.2022 у справі №320/6215/19.

За наведених обставин, враховуючи в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19 та від 13.04.2023 у справі №160/695/22, суд вважає, що оскільки приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Мелихом А.І. 30.05.2024 відкрито виконавче провадження ВП №75176259 з виконання виконавчого листа №2/9644/2012 від 17.10.2012 виданого Тернопільським міськрайонним судом та стягується з ОСОБА_1 основна винагорода приватного виконавця у визначеному законом розмірі, то підстави для подальшого стягнення з позивача суми виконавчого збору, який стягнутий в межах виконання цього ж виконавчого документа, - відсутні.

Таким чином, суд вважає, що відповідач повинен був закінчити виконавче провадження №64587392 щодо виконання постанови №46809085 від 24.04.2019 про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору на підставі частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII.

Однак, доказів закінчення вказаного виконавчого провадження сторонами не представлено, а судом не здобуто. Натомість, як слідує з матеріалів справи, відповідачем у листі від 12.02.2025 відмовлено позивачу у закінченні виконавчого провадження №64587392.

Суд звертає увагу, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №342/158/17 від 17.04.2019 суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, з огляду на що з метою належного та ефективного захисту прав позивача позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не закінчення виконавчого провадження №64587392, зобов`язання закінчити вказане виконавче провадження на підставі частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII.

Саме на такий спосіб захисту порушених прав позивача, як належний та ефективний, вказав Верховний Суд у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності оскаржуваної бездіяльності.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Сплачений судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь позивача в порядку ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що полягає у не закінченні виконавчого провадження №64587392, щодо виконання постанови №46809085 від 24.04.2019 року виданої Тернопільським міським відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, щодо стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 40282,84 гривень.

Зобов`язати Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції закінчити виконавче провадження №64587392, щодо виконання постанови №46809085 від 24.04.2019 року виданої Тернопільським міським відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, щодо стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 40282,84 гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено та підписано 21 березня 2025 року.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Реквізити учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач - Тернопільський відділ Державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місцезнаходження: вул. Острозького князя, 14, м. Тернопіль, Тернопільська обл., Тернопільський р-н,46006 код ЄДРПОУ:45000236).

Головуюча суддяДерех Н.В.