Sentence № 125031833, 06.02.2025, Kaharlytskyi Raion Court of Kyiv Oblast

Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/731/24

номер провадження 1-кп/368/88/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.02.2025 року м. Кагарлик Київської області

Кагарлицький районнийсуд Київської області у складі:

Головуючий: суддя ОСОБА_1

При секретарі: ОСОБА_2

-розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Кагарлицького районного суду Київської області в м. Кагарлик кримінальне провадження за ч. 2 ст. 286 КК України, яке внесено 18.03.2024 року в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12024110000000184 відносно обвинуваченого:

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ, громадянина України, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , офіційно працевлаштованого, одруженого, має на утриманні двох малолітніх дітей, раніше не судимого (раніше до кримінальної відповідальності на притягувався), -

- якому в рамках даного кримінального провадження 28.03.2024 року органом досудового розслідування повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (тяжкого злочину), який передбачено:

-ч.2ст.286КК України, - у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого, -

-відносно якого в рамках даного кримінального провадження запобіжний захід не обрано, -

- з участю сторін кримінального провадження:

- сторона обвинувачення:

Прокурор - ОСОБА_4

- потерпіла сторона:

Потерпілий - ОСОБА_5

- сторона захисту:

Обвинувачений - ОСОБА_3

Захисник обвинуваченого - авдокат ОСОБА_6

В С Т А Н О В И В :

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення:

- 18.03.2024 року, орієнтовно о 19 год. 15 хв., - обвинувачений ОСОБА_3 , керуючи технічно справним легковим автомобілем марки «Volvo», модель «V50», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись у правій крайній смузі руху по вул. Незалежності в м. Кагарлик Київської області, - в бік м. Київ, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, який позначений інформаційно - вказівними дорожніми знаками, - 5.38.1, 5.38.2 - «Пішохідний перехід», на якому перебував пішохід, - проявив неуважність, несвоєчасно відреагував на зміну дорожньої обстановки, не зменшив швидкість, а в разі потреби, - не зупинився, в результаті чого в межах вищевказаного пішохідного переходу, - здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_7 , що рухалась зліва на право, - відносно напрямку руху авто.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження, з якими була госпіталізована до лікарні, де невдовзі, - померла.

Смерть ОСОБА_7 настала від численних ушкоджень кісток скелета та внутрішніх органів з крововтратою.

Під час руху водій, - обвинувачений ОСОБА_3 , допустив порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 підпункт «б», «д», 18.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі Правил дорожнього руху), а саме:

- п. 1.5, - дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків;

- п. 2.3, - для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:

- підпункт «б»: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

- підпункт «д»: не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;

- п. 18.1: водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 підпункту «б», пунктів 18.1 Правил дорожнього руху, водієм, - обвинуваченим ОСОБА_3 , - знаходяться у прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками у вигляді смерті пішохода ОСОБА_7 .

Отже, - вищевказані дії обвинуваченого ОСОБА_3 суд кваліфікує за ч. 2 ст. 286 КК України, - дії з необережності, які виразилися у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілому.

Відповідно, суд вважає, що обвинувачений ОСОБА_3 скоїв кримінальне правопорушення (тяжкий злочин), яке передбачено ч. 2 ст. 286 КК України, а тому є підстава для притягнення його до кримінальної відповідальності та призначення йому покарання у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України.

Докази на підтвердження встановлених судом вищевказаних обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів:

- згідно ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, який передбачено цим Кодексом.

- згідно ч. 2 ст. 2 КК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Отже, суд зазначає, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є склад кримінального правопорушення, тобто наявність у діях обвинуваченого ОСОБА_3 усіх юридичних ознак кримінального правопорушення (тяжкого злочину), визначеного в диспозиції ч. 2 ст. 286 КК України.

В даному випадку кримінальна відповідальність обвинуваченого ОСОБА_3 настає за протиправні діяння, які були ним вчинені з необережності з урахуванням положень ст. 25 КК України.

Отже, підставою кримінальної відповідальності обвинуваченого ОСОБА_3 є вчинення ним суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, тобто, - при наявності об`єктивних (об`єкт, діяння, наслідки, причиновий зв`язок) і суб`єктивних (суб`єкт, вина) ознак, які характеризують дане суспільно небезпечне діяння як злочин.

Кримінальна відповідальність передбачає законно обґрунтований обов`язок обвинуваченого ОСОБА_3 , який скоїв тяжкий злочин, який передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, - піддатися осуду з боку держави і бути покараним у повній відповідності з законом.

Такий обов`язок виник з моменту скоєння обвинуваченим ОСОБА_3 кримінального правопорушення (тяжкого злочину), який передбачено ч. 2 ст. 286 КК України і створює тим самим кримінальні правовідносини між обвинуваченим ОСОБА_3 і державою.

Склад кримінального правопоррушення (тяжкого злочину).

Об`єкт кримінального правопорушення (тяжкого злочину):

-безпека дорожнього руху;

-життя громадянки, - загиблої ОСОБА_7 .

Предмет кримінального правопорушення (тяжкого злочину):

- автомобіль марки «VOLVO», модель «V50», (легковий загальний універсал, рік випуску - 2010, колір сірий, номер кузова НОМЕР_2 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , - видане ТСЦ 8046, - належить обвинуваченому, - ОСОБА_3 ).

Об`єктивна сторона складу кримінального правопорушення (тяжкого злочину) складається з:

1.Порушення правилдорожнього руху(ПДР)обвинуваченим ОСОБА_3 , зокрема, п.1.5.,п.2.3.(підпункт«б»),п.18.1Правил дорожньогоруху,затверджених постановоюКабінету МіністрівУкраїни №1306від 10жовтня 2001року,та введенихв діюз 01січня 2002року, - які перебувають упрямому причинномузв`язку звиникненням дорожньо-транспортноїпригоди,та настаннямнаслідків увигляді спричиненнясмерті ОСОБА_7 .

2. Суспільно небезпечний наслідок кримінального правопорушення (тяжкого злочину), який передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, та який скоїв обвинувачений ОСОБА_3 полягає в наступному:

- загибель людини, - ОСОБА_7 .

3. Причиновий зв`язок між порушенням та наслідками, що підтверджуєтьсявисновком судовихекспертиз,які булипроведено врамках даногокримінального провадження(зокрема,-висновком судовоїавтотехнічної експертизи обставин і механізму ДТП).

Отже, суд вважає, що в даному випадку є причиновий зв`язок між порушення правил дорожнього руху обвинуваченим ОСОБА_3 , зокрема, п.1.5.,п.2.3.(підпункт«б»),п.18.1Правил дорожньогоруху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року та введених в дію з 01 січня 2002 року, та фактом настання ДТП, - в результаті чого загинула ОСОБА_7 .

Суб`єкт кримінального правопорушення (тяжкого злочину):

Суб`єктом кримінального правопорушення (тяжкого злочину), який передбачено ч. 2 ст. 286 КК України є особа, яка до часу вчинення кримінального правопорушення (тяжкого злочину) досягла 16 ти річного віку, відповідно, обвинувачений ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - є суб`єктом кримінального правопорушення (тяжкого злочину), передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Суд окремо зазначає, що для кваліфікації дій винного за ст. 286 КК України не має значення, чи керувала особа власним транспортним засобом, який належить їй на праві власності, чи керувала транспортним засобом, який належить іншій особі, - фізичній чи юридичній, вчинила ДПТ під час роботи чи у вільний від роботи час, керувала транспортним засобом правомірно або в результаті самовільного захоплення і крадіжки, чи були в винного в момент керування транспортним засобом права водія або він не мав чи був їх позбавлений.

Вищевказані обставини мають значення лише при вирішенні судом питання про відшкодування шкоди (моральної та матеріальної), яка завдана кримінальним правопорушенням (злочином), який передбачено ст. 286 КК України, проте, - як встановлено судом в судовому засіданні з пояснень потерпілого ОСОБА_5 , - шкода (матеріальна та моральна), яка була заподіяна скоєнням злочину обвинуваченим ОСОБА_3 , - відшкодована обвинуваченим потерпілому в добровільному порядку, - ще на стадії досудового розслідування.

Суб`єктивна сторона складу кримінального правопорушення (тяжкого злочину):

Необережна форма вини обвинуваченого ОСОБА_3 .

Винність обвинуваченого ОСОБА_3 в судовому засіданні у вчиненні кримінального правопорушення (тяжкого злочину), який передбачено ч. 2 ст. 286 КК України повністю доведена зібраними та дослідженими в судовому засіданні доказами:

- показаннями обвинуваченого ОСОБА_3 в судовому засіданні, який надав наступні показання:

- Положення ст. 18 КПК України, та ст. 63 Конституції України йому судом роз`яснені та зрозумілі.

Дослівно, - зазначив, що обставини, які викладені в обвинувальному акті щодо обставин вчиненого ним злочину, - відповідають дійсності, тому добавити нічого не зможе, він не оспорює жодного факту, який зазначено в обвинувальному акті, (зокрема, - визнає порушення ним ПДР, які зазначені слідчим в обвинувальному акті), а тому вину свою визнає беззаперечно, в повному обсязі, щиро кається, та просить суворо його не карати.

Додатково на запитання суду обвинувачений ОСОБА_3 повідомив, що:

- посвідчення водія отримав більше 20 років тому, і стаж водія в нього відповідний;

- визнає, що в той момент, коли трапилося ДТП, - йому було бути більш уважним;

- з потерпілим він розрахувався ще під час досудового рослідування, - сплатив йому кошти на відшкодування матеріальної та моральної шкоди;

- він щиро просив вибачення у потерпілого, який його вибачив, та, відповідно, - подав до суду письмову заяву про те, що він не має до нього претензій ні матеріального ні морального характеру, цивільний позов заявляти не буде, і в подальшому потерпілий претензій до нього мати не буде.

- за весь час, поки має посвідчення водія він лише один раз притягувався до адміністративної відповідальності, - це було орієнтовно в 2019 році, наскільки пам`ятає, - за перевищення швидкості;

- просить суд не призначати покарання, пов`язане з позбавлення волі, та не призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Суд, оцінюючи покази обвинуваченого ОСОБА_3 , які були надані ним в добровільному порядку під час судового слідства, з яких видно, що він повністю визнає себе винним в інкримінованих йому діях, що його визнання вини та відповідні покази не є результатом якихось погроз з боку потерпілої сторони або обіцянок працівників правоохоронних органів (слідчих, прокурорів), приходить до висновку, що показання обвинуваченого ОСОБА_3 є логічними, послідовними, та, зглядаючись на обставини справи, які були безпосередньо досліджені в судовому засіданні, - достовірними та обґрунтованими, а тому вони є підставою для притягнення обвинуваченого ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності за скоєння ним кримінального правопорушення (тяжкого злочину), який передбачено ч. 2 ст. 286 КК України.

Окрім повного визнання обвинуваченим ОСОБА_3 своєї вини у скоєнні ним кримінального правопорушення (тяжкого злочину), який передбачено ч. 2 ст. 286 КК України, органами досудового слідства зібрано і інші докази на підтвердження винуватості обвинуваченого ОСОБА_3 у скоєнні кримінального правопорушення (тяжкого злочину), передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, однак, за клопотанням прокурора ОСОБА_4 , проти якого (клопотання) - не заперечували ні сторона захисту (обвинувачений ОСОБА_3 , його захисник, - адвокат ОСОБА_6 ), ні потерпілийй ОСОБА_5 , - та в силу ч. 3 ст. 349 КПК України суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, зокрема, суд визнав за недоцільне:

- допит потерпілого;

- допит свідків, які зазначені в обвинувальному акті;

- дослідження матеріалів справи, - доказів вини обвинуваченого, які були зібрані органами досудового слідства під час досудового слідства, -

- обмежившись допитом обвинуваченого ОСОБА_3 , та дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого, (зокрема, - висновок органу пробації досудова доповідь), дослідженням матеріалів, що стосуються речових доказів, витрат на залучення експерта, заходів забезпечення позову, обґрунтовуючи своє рішення наступним.

Згідно ч.3ст.349КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Положення ч. 3 ст. 349 КПК України обвинуваченому ОСОБА_3 було роз`яснено судом в судовому засіданні, які йому зрозумілі.

Окрім того, захисник обвинуваченого ОСОБА_3 , - адвокат ОСОБА_6 зазначив, що ним було також роз`яснено його підзахисному процесуальні наслідки беззаперечного визнання вини та скороченого порядку розгляду кримінального провадження, які його підзахисному зрозумілі, та з якими він погоджується.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 , - адвокат ОСОБА_6 зазначив, що, на його думку, - визнання вини обвинуваченим та скорочений порядок дослідження доказів, - ні в якому разі не суперечить законним правам та інтересам обвинуваченого, навпаки, - дана процесуальна дія лише сприятиме оперативному розгляду кримінального праводження, та винесення справедливого, законного вироку в розумні строки.

Відповідно, суд на підставі положень ч. 3 ст. 349 КПК України обмежився допитом обвинуваченого ОСОБА_3 , дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого, зокрема, - висновок органу пробації (досудова доповідь), дослідженням матеріалів кримінального провадження, що стосуються речових доказів, витрат на залучення експерта, заходів забезпечення кримінального провадження.

Що стосується потерпілого ОСОБА_5 , то потерпілий в судовому засіданні (в судових дебатах) зазначив, що не має претензій ні матеріального ні морального характеру до обвинуваченого ОСОБА_3 , цивільний позов подавати не буде, так як обвинувачений відшкодував йому шкоду, заподіяну злочином (як моральну, так і матеріальну), а тому він, як потерпілий, - не має та не бути мати в подальшому до обвинуваченого ніяких претензій, щодо покарання, - просить суд обвинуваченого суворо не карати, та просив суд не призначати обвинуваченому покарання, яке буде пов`язане з реальним позбавленням волі.

Підстав для зміни обвинувачення чи визнання частини обвинувачення необгрунтованою, - судом в даному кримінальному провадження, - не вбачаються.

Обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 :

- суд, дослідивши обставини скоєння обвинуваченим ОСОБА_3 кримінального правопорушення (тяжкого злочину), ввжає, що в даному випадку мають місце наступні пом`якшуючі вину обвинуваченого обставини:

- щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, - що передбачено п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України:

- так, суд, з огляду на поведінку обвинуваченого ОСОБА_3 як безпосередньо після скоєння кримінального правопорушення, так і під час досудового розслідування (стадія досудового розслідування), так і під час слухання кримінального провадження в суді (судове провадження), - суд вважає, що в діях обвинуваченого ОСОБА_3 є достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_3 щиро розкаявся, так як обвинувачений безпосередньо після скоєння ним злочину, - надавав посильну допомогу потерпілому, просив вибачення в потерпілого, в добровільному порядку відшкодував всі збитки (матеріальну та моральну шкоду, заподіяну злочином), - ще на стадії досудового розслідування, під час досудового розслідування щиро розкаявся, мав належну процесуальну поведінку (з`являвся за кожним викликом до слідчого), активно сприяв розкриттю злочину, також і в судовому засіданні обвинувачений неодноразово просив вибачення потерпілого (в тому числі і під час судових дебатів), щиро каявся у скоєному злочині, зазначаючи, що скоєння ним злочину, - чи не найбільша помилка в його житті;

- добровільне відшкодування завданого збитку, - що передбачено п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України:

- так, в матеріалах справи міститься письмова розписка потерпілого, в якій потерпілий зазначає, що ніяких претензій (матеріального та морального характеру) до обвинуваченого не має, та не буде мати в майбутньому, так як обвинувачений відшкодував йому шкоду, завдану злочином, - в повному обсязі.

Таку ж правову позицію (щодо відшкодування шкоди та відсутності претензій до обвинуваченого), - потерпілий підтвердив в судовому засіданні, - під час промови в судових дебатах.

Суд зазначає, що обставин, які б обтяжували кримінальну відповідальність обвинуваченого ОСОБА_3 , та які передбачені ст. 67 КК України, - судом в судовому засіданні, - не встановлено.

Мотиви суду при призначенні покарання, та звільнення від відбування покарання:

- Суд, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 у відповідності з положеннями ст. 65 КК України, враховує:

- ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (тяжкого злочину);

- особу обвинуваченого ОСОБА_3 ;

- наслідки вчиненого кримінального правопорушення (тяжкого злочину);

- наявності відомостей про судимість;

- правову позицію державного обвинувача (прокурора);

- правову позицію потерпілої сторони;

- правову позицію сторони захисту (обвинуваченого та його захисника).

Правова позиція прокурора в судовому засіданні щодо визнання винуватим обвинуваченого та призначення покарання:

- в судовому засіданні (в судових дебатах) прокурор просила суд визнати винуватим ОСОБА_3 у скоєнні ним кримінального правопорушення (тяжкого злочину), передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та, відповідно, - просила призначити обвинуваченому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі, вважала за можливе застосувати до засудженого положення ст. 75 КК України (звільнення обвинуваченого від відбування призначеного судом основного покарання у виді позбавлення волі), та встановити іспитовий термін строком на 3 (три) роки.

Також просила на період іспитового строку встановити засудженому обов`язки, які передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76, та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.

Правова позиція потерпілого в судовому засіданні щодо визнання винуватим обвинуваченого та призначення покарання:

- в судовому засіданні потерпілий просив не призначати обвинуваченому покарання, яке буде пов`язане з реальним позбавленням волі, так як не має до обвинуваченого претензій ні матеріального ні морального характеру.

Правова позиця обвинуваченого в судовому засіданні щодо винуватості його у скоєнні кримінального правопорушення, та призначення йому виду та міри покарання:

- в судовому засіданні обвинувачений свою вину у скоєнні кримінального правопорушення (тяжкого злочину), який передбачено ч. 2 ст. 286 КК України, - визнав повністю, беззаперечно.

Обвинуваченим не оспорюються обставини скоєння ним кримінального правопорушення, які зазначені у обвинувальному акті.

Обвинувачений просив не призначати йому основне покарання, яке буде пов`язане з реальним позбавленням волі, також просив не призначати йому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Правова позиця захисника обвинуваченого в судовому засіданні щодо винуватості обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, та призначення обвинуваченому виду та міри покарання:

- в судовому засіданні захисник обвинуваченого зазначив, що так як його підзахисний беззаперечно визнав вину у скоєнні кримінального правопорушення (тяжкого злочину), яке передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, та його підзахисний не оспорює обставини скоєнні злочину, - то захисник обвинуваченого вважає, та просить суд не призначати обвинуваченому покарання, яке буде пов`язане з реальним позбавленням волі, окрім того, - просив суд при призначення покарання обвинуваченому застосувати положення ст. 69 КК України, а саме, - не призначати обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, так як посвідчення водія потрібно обвинуваченому для його роботи та забезпчення побутових потреб сім`ї.

Отже, з урахуванням вищевказаних правових позицій сторін процесу, та що стосується призначення обвинуваченому виду та міри покарання, суд зазначає наступне:

- так, санкція ч. 2 ст. 286 КК України, у скоєнні якого (тяжкого злочину) обвинувачується ОСОБА_3 в рамках даного кримінального провадження, - передбачає покарання у виді:

-основне покарання,-позбавлення волі на строк від трьох до восьми років, та -

-додаткове покарання,-позбавленням правакерувати транспортнимизасобами на строк до трьох років або без такого.

Згідно ч.1ст.12КК України кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.

Згідно ч.2ст.12КК України кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність) за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов`язане з позбавленням волі.

Згідно ч. 3 ст. 12 КК України злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.

Згідно ч.4ст.12КК України нетяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п`яти років.

Згідно ч.5ст.12КК Українитяжким злочиномє передбаченецим Кодексомдіяння (дія чси бездіяльність), за вчиненняякого передбаченеосновне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Відповідно, враховуючи санкцію ч. 2 ст.ю 286 КК України та положення ч. 1 ст. 12, ч.ч. 3, 5 ст. 12 КК України, - обвинувачений ОСОБА_3 скоїв кримінальне правопорушення (тяжкий злочин).

Згідно положень ст.25КК України кримінальне правопорушення (тяжкий злочин), яке передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, та яке скоїв обвинувачений ОСОБА_3 , - є необережним кримінальним правопорушенням, - тяжким злочином.

Отже,враховуючи тіобставини,що: обвинувачений ОСОБА_3 , - раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, відповідно, - раніше не судимий, кримінальне правопорушення тяжкий злочин, - скоїв вперше, кримінальне правопорушення не пов`язане з насильством, злочин скоєно з необережності, шкода, завдана злочином, - відшкодована обвинуваченим в добровільному порядку в повному обсязі ще на стадії досудового розслідування, внаслідок чого потерпілий не має до обвинуваченого претензій ні матеріального ні морального характеру, є в наявності лише обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченого, при повній відсутності обставин, що обтяжують покарання (зокрема, - кримінальне правопорушення в сфері дорожнього руху - не було скоєне в стані алкогольного сп`яніння), враховуючи позицію державного обвинувача (прокурора), яка вважала за можливе застосувати до обвинуваченого покарання, не пов`язане з позбавленням волі (застосувати положення ст.ст. 75, 76 КК України), враховуючи висновок органу пробації про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого без призначення реального покарання (обмеження чи позбавлення волі), то суд вважає, що подальше виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_3 можливо здійснити в умовах без ізоляції від суспільства, призначивши йому покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, - як основне покарання у виді позбавлення волі, так і додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Що стосується розміру призначеного покарання, то слід призначити обвинуваченому ОСОБА_3 основне покарання за вчинення кримінального правопорушення - тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, - у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки, - мінімальна межа санкції, яка передбачена ч. 2 ст. 286 КК України, так як суд вважає, що призначення покарання у мінімальній межі можливе, - з огляду на особу обвинуваченого, обставини скоєного злочину, наслідків скоєного злочину, та добровільне відшкодування обвинуваченим шкоди, заподіяної злочином, - ще на стадії досудового розслідування, та враховуючи правову позицію потерпілого, який просив не призначати обвинуваченому покарання, яке б було пов`язане з позбавленням волі, а також враховуючи правову позицію прокурора.

Суд вважає, що призначення самого такого виду та міри основного покарання, - буде достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченого, та попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень.

Що до призначення додаткового покарання, то суд зазначає наступне:

- так, санкція ч. 2 ст. 286 КК України в частині, що стосується призначення/непризначення додаткового покарання є альтернативною, тобто, - законодавець дає право суду, з урахуванням обставин справи в кожному конкретному випадку, - призначати чи непризначати додаткове покарання.

Так, суд вважає, що додаткове покарання у виді позбавлення прав керування транспортними засобами в даному випадку є доцільним, та, відповідно, - слід призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, хоча і в мінімальній межі, яка передбачена для такого виду додаткового покарання терміном один рік.

Свою правову позицію щодо необхідності призначення додаткового покарання суд обгрунтовує наступним:

- перш за все, - суд наголошує, що в даному випадку хоча злочин і скоєний обвинуваченим ОСОБА_3 з необережності, проте, - злочин вчинений в сфері безпеки дорожнього руху, тобто, цей злочин скоєний особою (обвинуваченим ОСОБА_3 ) в зв`язку з керуванням ним транспортним засобом (легковим автомобілем), право на керування транспортного засобу обвинувачений має в зв`язку з тим, що мав посвідчення водія, а тому, - апріорі, особа, яка керує транспортним засобом, - повинна беззаперечно дотримуватися правил дорожнього руху, відповідно, - злочин, причому, - тяжкий, - скоєно обвинуваченим в зв`язку з використанням обвинуваченим ОСОБА_3 свого права на керування транспортним засобом.

Також суд наголошує на тому, що внаслідок вчинення обвинуваченим ОСОБА_3 злочину має місце найтяжчий наслідок, - загибель людини, - ОСОБА_7 (що і є одним із елементів складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, - об`єктивна сторона).

Суд наголошує, що при призначенні покарання суд керується засадами, зокрема, одна з яких, співмірність покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, наслідкам кримінального правопорушення, особі, яка скоїла таке кримінальне правопорушення, а тому суд вважає, що непризначення доадкового покарання, а саме, - непозбавлення прав керування транспортними засобами обвинуваченого ОСОБА_3 при наявності смерті особи (яка загинула внаслідок скоєння злочину), - не буде відповідати засаді співмірності вчиненого кримінального правопорушення, його наслідкам.

Окрім того, суд критично відноситься до того, що, як стверджує сторона захисну (як обвинувачений так і його захисник), - що право керування транспортного засобу необхідне обвинуваченому задля виконання ним службових обов`язків по місцю роботи.

Так, як вбачається із довідки № 29 від 28.11.2024 року, яка видана «НАУКОВО ВИРОБНИЧИМ ПІДПРИЄМСТВОМ БЛОЧНО МОДУЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ», - обвинувачений ОСОБА_3 з 08.10.2024 року працює в даному підприємстві на посаді виконавця робіт.

Суд вважає, що стороні захисту слід було б подати до суду посадову інструкцію особи, яка обіймає посаду виконавця робіт, в якій мало б бути зазначено, що керування транспортним засобом відноситься до посадових обов`язків особи, яка заяймає таку посаду, тобто, - сторона захисту, на думку суду, - повинна була довести ту обставину, що без наявності у обвинуваченого ОСОБА_3 права керування транспртними засобами обвинувачений ОСОБА_3 буде позбавлений роботи.

Проте, - такі процесуальні дії сторона захисту не здійснила.

Крім того, - суд критично відноситься до тієї обставини, що, як зазначив обвинувачений ОСОБА_3 , - він притягався до адміністративої відповідальності в сфері забезпечення безпеки дорожньо руху саме за перевищення швитдкості.

Свою критичність суд обгрунтовує тим, що в матеріалах кримінального провадження міститься довідка СЕД 3659 2024, яка видана 19.04.2024 року Управлінням інформаційно аналітичної підтримки ГУ НП в Київській області, з якої вбачається, що ОСОБА_3 (обвинувачений по даній справі) притягався до адіміністративної відповідальності 22.05.2019 року за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, - за порушення правил ПДР, що спричнило пошкодження транспортних засобів.

Відповідно, - з даної довідки вбачається, що обвинувачений вже притягувався до адімінстративної відповідальності за вчинення ДТП, а, отже, - ним вже допускалися порушення правил дорожнього руху, проте, - на щастя для обвинуваченого ОСОБА_3 , - ДТП відбулося без потерпілих, що і потягнуло за собою притягнення ОСОБА_3 саме до адміністративної відповідальності, а не до кримінальної відповідальності, - як в даному кримінальному провадженні, - в якому предметом розгляду є доведення факту ДТП з загиблою людиною.

Окрім того, - сторона захисту не надала суду відомості, чи має дружина обвинуваченого права на керування транспортними засобами, так як в такому випадку, - позбавлення прав керування транспортними засобами, - мінімізує негативні наслідки для сім`ї засудженого при позбавленні прав керування обвинуваченого, - адже сім`я не залишається без особи, яка має право керування транспортними засобами.

Враховуючи вищевикладене, - суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, - так як призначення такого додаткового покарання є співмірним наслідкам скоєного злочину та особі обвинуваченого (в частині того, що ним вже допускався факт скоєння ДТП).

Що ж стосується того, що суд призначає додаткове покарання у виді позбавлення права керування терміном не на 3 (три) роки, (як на тому наполягав прокурор в судовому засіданні), а лише в мінімальній межі, яка передбачена для даного виду покарання, - терміном 1 (один) рік, то судж свою правову позицію в даному випадку обгрунтовує наступним:

- перш за все, суд наголошує на тому, що прокурором в судовому засіданні під час судових дебатів взагалі не обгрунтовано, чому необхідно позбавляти обвинуваченого на 3 (три) роки позбавлення права керування транспортними засобами, - чому не на два роки, чому не на один рік, тощо.

Суд вважає, що прокурору в судових дебатах слід було б обгрунтувати, чому сторона обвинувачення вважає, що до обвинуваченого слід застосувати максимальну межу додаткового покарання, яка передбачена ч. 2 ст. 286 КК України.

На противагу прокурору суд обгрунтовує свою правову позицію щодо призначення обвинуваченому додаткового покарання в мінімальній межі наступними обставинами:

- так, як вбачається з обставин скоєння кримінального правопорушення (тяжкого злочину), яке передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, - обвинувачений скоїв кримінальне правопорушення (злочин) в сфері безпеки дорожнього руху вперше, кримінальне правопорушення скоєне не в стані алкогольного сп`яніння, поведінка обвинуваченого свідчить про його щире каяття та визнання вини, що, на думку суду, - також враховується при призначенні додаткового покарання.

Крім того, - суд зважає на ту обставину, що на утриманні обвинуваченого перебувають двоє малолітніх дітей, що передбачає ту обставину, що дітей необхідно возити до дошкільного навчального закладу, в школу.

Взагалі, суд вважає, що в даному випадку позбавлення обвинуваченого прав керування транспортним засобом, звісно, - тягне за особою, - деякі негативні наслідки для сім`ї обвинуваченого (в розрізі вирішення побутових потреб сім`ї), проте, - суд вважає, що в даному випадку суспільний інтерес до покарання особи, винуватої у вчиненні кримінального правопорушення, (причому, - таке кримінальне правопорушення згідно положень ст. 12 КК України, - відноситься до категорії тяжких злочинів), - апріорі переважає перед обмеженнями прав обвинуваченого, які зазнає обвинувачений на період виконання додаткового покарання, призначеного судом у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Також при призначенні покарання обвинуваченому суд, з огляду на обставини справи, встановлені судом в судовому засіданні та позиції прокурора, - вважає за можливе застосувати положення ст. 75 КК України.

Обґрунтування позиції суду.

Згідно положень ст.. 75 КК України якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопогрушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового кримінального правополрушення і виконає покладені на нього обов`язки.

Що стосується розкаювання обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), то суд зазначає про ту обставину, що обвинувачений ОСОБА_3 , - зглядаючись на його поведінку як під час досудового слідства, так і під час судового слухання справи, - переконав суд у своєму щирому розкаюванні.

Суд вважає, що, враховуючи поведінку обвинуваченого під час слухання кримінального провадження, яка слугує як доказ того, що обвинувачений ОСОБА_3 - щиро розкаявся, усвідомив в повному обсязі всю протиправність своєї поведінки, що, відповідно, поруч з позицією сторони державного обвинувачення, який просить застосувати до обвинуваченого положення ст. 75 КК України, - дає змогу суду застосувати при призначенні покарання у відношенні засудженого ОСОБА_3 положення ст.ст. 75, 76 КК України.

Що стосуєтьсяположень ст.76КК України, то суд в даному випадку, застосовуючи положення даної статті матеріального права, вважає за необхідне покласти на засудженого обов`язки, які передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, а саме:

1. періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2. повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Також суд при призначенні покарання засудженому врахував досудову доповідь органу пробації від 29.01.2025 року у відношенні обвинуваченого ОСОБА_3 , згідно якої:

- на думку органу пробації дані про особу обвинуваченого ОСОБА_3 свідчать про можливість виправлення гр. ОСОБА_3 , без ізоляції від суспільства;

- орган пробації вважає доцільним окрум обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України, - покласти на засудженого додатковий обов`язок, передбачений ч. 3 ст. 76 КК України, зокрема, - не виїжджати за межі України без погодження з органом пробації.

В даному випадку суд вважає, що вищевказана доповідь органу пробації є слушна, яка грунтується на нормах права та всебічному дослідженні особи обвинуваченого, а тому, окрім іншого, суд вважає за доцільне покласти на обвинуваченого обов`язок, який передбачено п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, а саме, -не виїжджати за межі України без погодження з органом пробації.

Відповідно,на підставіст.65КК України суд вважає, що застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі строком 3 (три) роки, з застосуванням положень ст.ст. 75, 76 КК України, - з урахуванням обставин вчиненого злочину, з урахуванням особи обвинуваченого та його характеризуючих обставин, які були досліджені судом, - таке покарання буде необхідним та достатнім покаранням для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, тому суд, враховуючи ті обставини, що обвинувачений ОСОБА_3 , - раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, відповідно, - раніше не судимий, кримінальне правопорушення скоїв вперше, кримінальне правопорушення не пов`язане з умислом обвинуваченого та не пов`язане з насильством, так як кримінальне правопорушення скоєно з необережності, шкода, завдана злочином, - відшкодована потерпілому обвинуваченим в добровільному порядку в повному обсязі ще на стадії досудового розслідування, внаслідок чого потерпілий не має до обвинуваченого претензій ні матеріального ні морального характеру, є в наявності обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченого, при повній відсутності обставин, що обтяжують покарання, враховуючи позицію державного обвинувача (прокурора), яка вважала за можливе застосувати до обвинуваченого покарання, не пов`язане з позбавленням волі, враховуючи висновок органу пробації про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого без призначення реального покарання (обмеження чи позбавлення волі), тому суд вважає, що до обвинуваченого необхідно застосувати такий вид покарання як позбавлення волі строком на 3 (три) роки, з застосуванням положень ст. 75 КК України, (іспитовий строк терміном на 1 рік), та положень ст. 76 КК України.

Підстав для застосування положень ст. 69 КК України щодо обвинуваченого ОСОБА_3 (як на тому наполягав захисник обвинуваченого), - судом в судовому засіданні не виявлено.

Також суд вважає, що правова позиція захисника обвинуваченого про можливість застосування ст. 69 КК України до додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, - не грунтується на вимогах ст. 69 КК України.

Суд наголошує, зокрема, - стороні захисту, - що положення ч. 1 ст. 69 КК України застосовуються лише до основного покарання, та не поширюється на додаткові покарання.

Що ж стосується ч. 2 ст. 69 КК України, - то положення даної статті можуть бути застосовані до додаткового покарання лише і лише в разі належного обгрунтування, чого, - сторона захисту не зробила.

Цивільний позов:

Цивільний позов в даному кримінальному провадженні потерпілим, - ОСОБА_5 не заявлений, напроти, - в судових дебатах потерпілий зазначив, що не має ніяких претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого, та в подальшому їх мати не буде, окрім того, - в матеріалах кримінального провадження міститься письмова розписка потерпілого, аналогічна його правовій позиції, висловленій в судових дебатах.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд:

- суд вважає за доцільне дослідити матеріали кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_3 :

- згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_4 , який видано 5 серпня 1997 року Ленінградським РУ ГУ МВС України в м. Києві, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Київ, відповідно, - обвинувачений є громадянином України, на час скоєння кримінального правопорушення (тяжкого злочину) досягнув віку кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення (тяжкого злочину), передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, так як кримінальна відповідальність за вчинення кримінального правопорушення (тяжкого злочину), який передбачено ч. 2 ст. 286 КК України настає з моменту досягнення осудною особою віку 16 ти років, відповідно, обвинувачений є суб`єктом вчинення кримінального правопорушення (тяжкого злочину), який передбачено ч. 2 ст. 286 КК України;

-згідно карткифізичної особи платникаподатків ДПІ у Києво Святошинському районі, яка видана 09.11.2010 року, - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (обвинувачений в рамках даного кримінального провадження), - має РНОКПП: НОМЕР_5 ;

-згідно довідки вимогина судимість№ 88 16042024/32210, - станом на 19.04.2024 року у відношенні обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ, - відомостей про притягнення до кримінальної відповідальності чи судимостей немає.

Факт непритягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності чи наявності у нього судимостей, на думку суду, - позитивно (для сторони захисту) впливають при вирішенні питання про призначення виду та міри покарання обвинуваченому;

- згідно довідки № 233, яка видана 12.04.2024 року Фастівською багатопрофільноюлікарнею,- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,який проживаєза адресою: АДРЕСА_1 ,-на облікув психіатричномукабінеті неперебуває;

- згідно довідки № 294, яка видана 12.04.2024 року Фастівською багатопрофільною лікарнею, - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , - на обліку в наркологічному кабінеті не перебуває;

- згідно довідки характеристики, яка видана 10.04.2024 року Фастівською міською радою Київської області, - обвинувачений по місцю фактичного проживання, - характеризується позитивно, на його утриманні знаходиться дружина да двоє малолітніх дітей, фактично без реєстрації проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

-згідно довідки характеристики№ 29,яка видана28листопада 2024року «НАУКОВО ВИРОБНИЧИМ ПІДПРИЄМСТВОМ БЛОЧНО МОДУЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ», - обвинувчений по місцю роботи характеризується позитивно;

-обвинувачений ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , -має посвідченняводія серії НОМЕР_6 ,- з якого вбачається, що обвинувачений має право на керування транспортними засобами, - категорії В1, В, С1, С;

-згідно свідоцтвапро щлюбсерії 1 О№ 125497,яке видане11листопада 2011року виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво Святошинського району Київської області, - обвинувачений ОСОБА_3 , - одружений;

-згідно свідоцтвапро народженнясерії НОМЕР_7 ,яке видане18липня 2012року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Фастівського міськрайонного управління юстиці у Київській області, - обвинувачений ОСОБА_3 є батьком малолітньої дитини, - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

-згідно свідотцвапро народженнясерії НОМЕР_8 ,яке видане22грудня 2015року відділом реєстрації актів цивільного стану Фастівського міськрайонного управління юстиції у Київській області, - обвинувачений ОСОБА_3 є батьком малолітньої дитини, - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

-згідно довідкиСЕД 3659 2024,яка видана19.04.2024року Управлінням інформаційно аналітичної підтримки ГУ НП в Київській області, - обвинувачений ОСОБА_3 (обвинувачений по даній справі), - притягувався до адіміністративної відповідальності 22.05.2019 року, - за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, - за порушення правил ПДР, що спричнило пошкодження транспортних засобів;

-згідно досудовоїдоповіді органупробації від29.01.2025року у відношенні обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ, громадянина України, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 :

- на думку органу пробації дані про особу обвинуваченого ОСОБА_3 свідчать про можливість виправлення гр. ОСОБА_3 , без ізоляції від суспільства;

- орган пробації вважає доцільним окрім обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України, - покласти на засудженого додатковий обов`язок, передбачений ч. 3 ст. 76 КК України, зокрема, - не виїжджати за межі України без погодження з органом пробації.

Вирішення судом питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження:

Заходи забезпечення кримінального провадження в кримінальному провадженні передбачені ст. 131 КПК України.

Арешт майна:

Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України заходом забезпечення кримінального провадження є арешт майна.

В матеріалах справи міститься ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 03.04.2024 року в справі № 761/11221/24, прорвадження № 1 кс./761/7675/2024 року, згідно резолютивної частини якої:

-Накладено арештна майно,тимчасово вилучене18березня 2024року підчас оглядумісця події(дорожньо транспортноїпригоди) проїзноїчастини поблизубудинку №12по вул.Незалежності вм.Кагарлик Київськоїобласті,а саме:на автомобіль«VOLVOV50»,реєстраційний номер НОМЕР_1 ,що належить ОСОБА_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , та який поміщено на територію майданчика тимчасового затримання транспортних засобів за адресою: Київська область, Фастівський район, с. Борисів, пров. Боженка, 23, з забороною відчужувати та розпоряджатися та розпоряджатися зазначеним транспортним засобом.

Автомобіль марки «VOLVO V50», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , та який поміщено на територію майданчика тимчасового затримання транспортних засобів за адресою: АДРЕСА_3 повернути ОСОБА_3 на відповідальне зберігання.

Згідно ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасноз ухваленнямсудового рішення,яким закінчуєтьсясудовий розгляд,вирішує питанняпро скасуванняарешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/абог незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та норму процесуального права, суд приходить до висновку щодо наступного (в частині забезпечення кримінального провадження арешту майна):

-арешт намайно (увиді заборонивідчужувати тарозпоряджатися транспортнимзасобом),-на автомобільмарки «VOLVO»,модель «V50», (легковий загальний універсал, рік випуску - 2010, колір сірий, номер кузова НОМЕР_2 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , - видане ТСЦ 8046, - належить ОСОБА_3 ), який накладенийна підставіухвали слідчогосудді Шевченківського районного суду м. Києва від 03.04.2024року всправі №761/11221/24, провадження № 1 кс/761/7675/2024, -скасувати,- для вирішення питання долі речових доказів в порядку, та на умовах, які передбачені ч. 9 ст. 100 КПК України.

Запобіжний захід:

- згідно п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України заходом забезпечення кримінального провадження є запобіжні заходи.

Запобіжний захід в даному кримінальному провадженні у відношенні обвинуваченого ОСОБА_3 , - станом на час винесення вироку, - не обрано, правових підстав для обрання у відношенні обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу, - немає.

Вирішення судом питання щодо речових доказів по справі:

Вирішення питання щодо речових доказів врегульовано ст. 100 КПК України, так:

Згідно ч.9 ст.100КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу.

В матеріалах справи міститься постанова слідчого від 21.03.2024 року Про визнання та приєднання до матеріалів кримінального провадження речових доказів, згідно постановляючої частини якої:

1. Оптичний носій (DVD+R диск 4.7GB VIDEX) визнати речовим доказом по кримінальному провадженню № 12024110000000184 від 18 березня 2024 та зберігати в матеріалах вищевказаного кримінального провадження.

Вищевказаний речовий доказ, - оптичний носійінформації (DVD+R диск4.7GBVIDEX, - додаток до протоколу зняття показань технічних приладів та технічних засобів від 20.03.2024 року), -знаходиться вматеріалах кримінальногопровадження приєднано до матеріалів кримінального провадження за клопотанням прокурора.

В матеріалах кримінального провадження міститься постанова слідчого від 19.03.2024 року Про визнання та приєднання до кримінального провадження речових доказів, згідно постановляючої частини якої:

1. Визнати та приєднати в якості речових доказів до кримінального провадження № 12024110000000184 від 18.03.2024 автомобіль марки «VOLVO»,модель «V50», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 належить ОСОБА_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

2. Автомобіль марки «VOLVO», модель «V50», реєстраційний номер НОМЕР_1 , помістити та залишити на зберіганні на території майданчика тимчасового затримання транспортних засобів, за адресою: Київська область, Фастівський р-н, с. Борисів, провул. Боженка, 23.

Станом на момент винесення вироку речовий доказ у виді автомобіля марки «VOLVO»,модель «V50», (легковий загальний універсал, рік випуску - 2010, колір сірий, номер кузова НОМЕР_2 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , - видане ТСЦ 8046, - належить ОСОБА_3 ), - знаходиться на відповідальному зберіганні згідно зберігальної розписки від 10.04.2024 року, - у ОСОБА_3 , - залишити власнику, - ОСОБА_3 , ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженцю м. Київ, громадянину України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий 5 серпня 1997 року Ленінградським РУ ГУ МВС України в м. Києві, РНОКПП: НОМЕР_5 , фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 ,моб.тел.: НОМЕР_9 ).

Враховуючи вищевикладену норму КПК України, що стосується речових доказів, суд приходить до висновку щодо наступного:

-легковий автомобільмарки «VOLVO»,модель «V50», (легковий загальний універсал, рік випуску - 2010, колір сірий, номер кузова НОМЕР_2 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , - видане ТСЦ 8046, - належить ОСОБА_3 ), який знаходиться згідно зберігальної розписки від 10.04.2024 року на відповідальному зберіганні у ОСОБА_3 , - залишити власнику, - ОСОБА_3 , ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженцю м. Київ, громадянину України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий 5 серпня 1997 року Ленінградським РУ ГУ МВС України в м. Києві, РНОКПП: НОМЕР_5 , фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 ,моб.тел.: НОМЕР_9 ).

-Оптичний носійінформації (DVD+R диск 4.7GB VIDEX, - додаток до протоколу зняття показань технічних приладів та технічних засобів від 20.03.2024 року), -залишити вматеріалах кримінальногопровадження протягом всього часу їх зберігання.

Окрім того, суд зазначає, що підстав для застосування спеціальної конфіскації в рамках даного кримінального провадження, - немає.

Вирішення судом питання щодо роцесуальних витрат:

Згідно ч.1ст.126КПК України суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку або ухвалою.

Згідно ч.2ст.124КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Згідно матеріалівкримінального провадження (довідки на витрати на залучення експертиз в кількості трьох, - висновок експерта від 03.04.2024 № СЕ 19/111 24/18053 ІТ, висновок експерта № СЕ 19/111 24/19632 ФП від 23.04.2024, висновок експерта від 25.04.2024 року № СЕ 19/111 24/24488 - ІТ), - документально підтверджені витрати на залучення експерта (проведення експертиз) в даному кримінальному провадженні становлять кошти в сумі 13631 (тринадцять тисяч шістьсот тридцять одну) грн. 04 коп., - процесуальни витрат,

З огляду на вищевказані норми процесуального права та матеріали кримінального провадження в частині витрат на залучення експерта, суд приходить до висновку щодо стягнення з обвинуваченого ОСОБА_3 , ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця м. Київ, громадянина України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий 5 серпня 1997 року Ленінградським РУ ГУ МВС України в м. Києві, РНОКПП: НОМЕР_5 , фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , тел.: НОМЕР_9 ), на користьдержави коштив сумі 13631(тринадцятьтисяч шістьсоттридцять одну)грн.04коп.,-процесуальни витрат, -витрат назалучення експертів.

Враховуючи вищевикладене,керуючись ст.ст. 12, 23, 24, 51 53, 65, 66, 75, 76, ч. 2 ст. 286 КК України, ч. 1 ст. 369, 370, 371, ч.ч. 2, 3 ст. 373, 374 376 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні ним кримінального правопорушення (тяжкого злочину), який передбачено ч. 2 ст. 286 КК України, - як за порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого, і призначити йому:

- основне покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки;

- додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом строком на 1 (один) рік.

Відповідно до положень ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_3 звільнити відвідбування призначеногойому судомосновного покаранняу видіпозбавлення волі,-з іспитовимстроком на1(один)рік, - якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

В порядку п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України на період іспитового строку покласти на засудженого ОСОБА_3 наступі обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Заходи забезпечення кримінального провадження.

Запобіжні заходи.

Запобіжний захід, як вид забезпечення кримінального провадження, (п. 9 ч. 2 ст. 131, ст. 176 КПК України) у відношенні обвинуваченого ОСОБА_3 , - до вступувироку взаконну силу,- не обирати.

Арешт намайно (увиді заборонивідчужувати тарозпоряджатися транспортнимзасобом),-на автомобільмарки «VOLVO»,модель «V50», (легковий загальний універсал, рік випуску - 2010, колір сірий, номер кузова НОМЕР_2 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , - видане ТСЦ 8046, - належить ОСОБА_3 ), який накладенийна підставіухвали слідчогосудді Шевченківського районного суду м. Києва від 03.04.2024року всправі №761/11221/24, провадження № 1 кс/761/7675/2024, -скасувати,- для вирішення питання долі речових доказів в порядку, та на умовах, які передбачені ч. 9 ст. 100 КПК України.

Цивільний позов.

Цивільний позов по даному кримінальному провадженню не заявлявся.

Речові докази по справі:

-легковий автомобільмарки «VOLVO»,модель «V50», (легковий загальний універсал, рік випуску - 2010, колір сірий, номер кузова НОМЕР_2 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , - видане ТСЦ 8046, - належить ОСОБА_3 ), який знаходиться згідно зберігальної розписки від 10.04.2024 року на відповідальному зберіганні у ОСОБА_3 , - залишити власнику, - ОСОБА_3 , ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженцю м. Київ, громадянину України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий 5 серпня 1997 року Ленінградським РУ ГУ МВС України в м. Києві, РНОКПП: НОМЕР_5 , фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 ,моб.тел.: НОМЕР_9 ).

-Оптичний носійінформації (DVD+R диск 4.7GB VIDEX, - додаток до протоколу зняття показань технічних приладів та технічних засобів від 20.03.2024 року), -залишити вматеріалах кримінальногопровадження протягом всього часу їх зберігання.

Процесуальні витрати.

Стягнути з ОСОБА_3 , ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця м. Київ, громадянина України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий 5 серпня 1997 року Ленінградським РУ ГУ МВС України в м. Києві, РНОКПП: НОМЕР_5 , фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , тел.: НОМЕР_9 ), на користьдержави коштив сумі 13631(тринадцятьтисяч шістьсоттридцять одну)грн.04коп.,-процесуальни витрат, -витрат назалучення експертів.

Вирок може бути оскаржений до Київського Апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Кагарлицький районний суд Київської області.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку на підставі ч. 6 ст. 376 КПК України вручити негайно після його проголошення.

Учасники судового провадження мають право на підставі ч. 6 ст. 366 КПК України отримати в суді копію вироку.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні.

Суддя: ОСОБА_1