Decision № 124923772, 05.02.2025, Prymorskyi District Court of Odessa City

Справа № 522/173/24-Е

Провадження № 2/522/2724/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Федчишеної Т. Ю.,

за участі секретаря судового засідання Глущенко Т. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту з майна, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту з майна.

В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син ОСОБА_2 . Після його смерті відкрилася спадщина на 1/5 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті сина, оскільки є його єдиним спадкоємцем.

Листом від 14.06.2023 нотаріусом їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на вищевказане майно, оскільки на нього накладено арешт постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АВ 994068 від 06.02.2009, виданою Першим Приморським відділом ДВС Одеського управління юстиції Шкімбовою І. С.

30.11.2023позивач звернуласядо Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про скасування арешту, однак листом від 22.12.2023 відповідачем їй відмовлено у скасуванні арешту та рекомендовано звернутися до суду.

Указує,що виконавчіпровадження,де бспадкодавець ОСОБА_2 згідно з витягом з АСВП від 28.11.2023 був боржником відсутні, а позивач, як його спадкоємець, не була стороною виконавчого провадження і питання процесуального правонаступництва позивача після смерті її сина, який був стороною у вказаному виконавчому провадженні, в судовому порядку не вирішувалося. Зазначає, що їй невідомо хто був стягувачем у виконавчому провадженні, в якому накладено спірний арешт, виконавче провадження знищено, будь-яких матеріалів виконавчого провадження у неї немає та стягувача встановити неможливо, тому відповідачем нею визначено виконавчу службу.

Посилаючись на наведене, просить скасувати арешт, накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АВ 994068 від 06.02.2009, виданою Першим Приморським відділом ДВС Одеського управління юстиції Шкімбовою І. С. на 1/5 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Відзив від відповідача на позовну заяву ОСОБА_1 до суду не надходив.

Сторони у судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Від представника позивача адвоката Пуленко А. Г. надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та її представника.

Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Згідно з ч. 4 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 зазначено, що у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

У зв`язку з цим, датою ухвалення цього судового рішення є 05.02.2025.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Хмельницьким будинком урочистих подій 15.05.1985, актовий запис № 1522.

За ОСОБА_2 зареєстровано право спільної часткової власності на 1/5 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 04.12.2006, виданого Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, про що 28.03.2021 Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено відповідний актовий запис № 4026.

Відповідно до листа державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори у місті Одесі Вахненко Ю. О. від 14.06.2023 № 1610с/02-14, 30 серпня 2021 року заведена спадкова справа 497с/2021 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 . Єдиним спадкоємцем за законом на все майно померлого ОСОБА_2 є його мати- ОСОБА_1 .

Листом від 14.06.2023 вих.№ 1611с/02-14 державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори у місті Одесі Вахненко Ю. О. роз`яснено ОСОБА_1 , що під час безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено наявність арештів на майно спадкодавця ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з чим їй необхідно звернутися до суду для зняття арештів з нерухомого майна. Зазначено, що після зняття арештів з нерухомого майна та за наявності всіх необхідних документів, їй буде видано свідоцтво про право на спадщину.

В Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наявний запис про обтяження нерухомого майна 1/5 частки квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , тип обтяження - арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 8439434, дата реєстрації 06.02.2009 16:58:38, власник ОСОБА_2 , підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, АВ 994068, 06.02.2009, Перший Приморський відділ ДВС Одеського міського управління юстиції, ОСОБА_3 .

Листом начальника Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гусєва О. від 22.12.2023 № 193753 у відповідь на заяву ОСОБА_1 про зняття арешту з майна ОСОБА_2 , зазначено, що згідно відомостей, які містяться в автоматизованій системі виконавчого провадження, інформації відносно постанови про арешт майна боржника АВ 9940688 від 06.02.2009 електронна система не містить, так як на дату внесення реєстратором обтяження 8439434 до реєстру заборон, автоматизована система виконавчого провадження не була введена в дію та не існувала. Постанови про арешт майна боржника виносились державним виконавцем власноручно на паперових носіях, бланках суворої звітності з відповідними серіями. Стосовно виконавчого провадження, на підставі якого виносилась постанова про арешт повідомлено, що згідно Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 № 2274/5, а саме Розділу 9 пункту 9.9, норми якої діяли на день прийняття державним виконавцем рішення, строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання до архіву, становить три роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік. Виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягали знищенню. Крім того повідомлено, що на час розгляду звернення неможливо встановити, на підставі якого виконавчого документу було відкрито виконавче провадження та накладено арешт, про що реєстратором внесено запис про обтяження 8439434. Зазначено, що статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено вичерпний перелік підстав для зняття арешту з майна. В даному випадку арешт може бути знято відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», за рішенням суду. Рекомендовано для вирішення питання, порушеного у зверненні, звернутись до суду для отримання відповідного рішення про зняття арешту.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85 гс 19) зазначено, що відповідачем усправах запозовами прозвільнення з-підарешту майнає боржникабо особа,в інтересахякої накладеноарешт намайно увиконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби.

Аналогічний за змістом висновок щодо застосування норм права викладено

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19) та у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19-ц (провадження № 61-12594 св 21), від 08 грудня 2022 року у справі № 331/1383/20 (провадження № 61-7109 св 22).

За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

У позовній заяві позивач зазначає, що постановою Першого Приморського відділу ДВС Одеського управління юстиції АВ 994068 від 06.02.2009 накладено арешт на майно ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При цьому їй невідомо хто був стягувачем у виконавчому провадженні, в якому накладено спірний арешт, виконавче провадження знищено, будь-яких матеріалів виконавчого провадження у неї немає та стягувача встановити неможливо, тому відповідачем нею визначено виконавчу службу.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, має навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 280/1356/16-ц (провадження № 61-18231св18) у випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин належними і допустимими доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.

Разом з тим, як слідує з матеріалів справи, позивачем не надано доказів, відповідно до яких можливо було б встановити, у якому виконавчому провадженні накладено арешт на спірне нерухоме майно, суті виконавчого провадження, який виконавчий документ слугував підставою для його відкриття, хто є стягувачем у такому виконавчому провадженні, що є суттєвим під час вирішення спору про зняття арешту з майна.

При цьому, посилаючись на неможливість встановлення стягувача у виконавчому провадженні, в якому накладено спірний арешт, позивачем не доведено вжиття усіх можливих та достатніх заходів для встановлення особи, в інтересах якої накладено арешт відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АВ 994068 від 06.02.2009, виданої Першим Приморським відділом ДВС Одеського управління юстиції Шкімбовою І. С.

Водночас арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

У позовній заяві відсутні докази вчинення позивачем дій, крім направлення до виконавчої служби заяви про знаття арешту, щодо встановлення виконавчого провадження, в рамках якого спірний арешт накладено та стягувача у такому виконавчому провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Разом з тим, із клопотанням про витребування доказів у разі неможливості їх самостійного отримання, позивач до суду не зверталася.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому суд зауважує, що право суду на збирання доказів, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, у справах позовного провадження є обмеженим відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК, а збирання доказів у порушення наведеної процесуальної норми може призвести до порушення принципу змагальності цивільного судочинства.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Крім того,суд зауважує,що у постановіВерховного Судувід 06травня 2024року усправі №725/3352/23зазначено,що законому спірнихправовідносинах передбаченийінший спосібсудового захиступорушеного правапозивачки якспадкоємця,яке можебути захищенев порядкупозовного провадженняшляхом поданняпозову про визнання права власності на спадкове майно і зняття із нього арешту.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2023 року у справі № 463/2924/22 та від 03 травня 2023 року у справі № 463/3251/22.

При цьому пред`явлення позивачем позову про зняття арешту з майна без пред`явлення вимоги про визнання права власності на спадкове майно, як неодноразово зазначав Верховний Суд, свідчить про обрання позивачем неефективного способу захисту прав.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження» (абзац 1 пункту 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна»).

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 13, 81, 141, 279, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту з майна - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ЄДРПОУ 41404999, м. Одесв, вул. Пастера, 58.

Суддя Тетяна ФЕДЧИШЕНА

05.02.25