Decision № 119727509, 13.06.2024, Tsentralnyi District Court of Mykolayiv City

н\п 2/490/214/2024 Справа № 490/1331/22

Центральний районний суд м. Миколаєва

___________

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2024 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Гуденко О.А., при секретарі - Красноноженко Л.О.,

за участі представника позивача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2022 року позивач звернувся до суду за позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за ст. 625 ЦК України у вигляді 3% річних в розмірі 24 745,16 доларів США, що в еквіаленті становить 662 393,23 грн за час невиконання умов кредитного договору № 109-Ф/07 звід 06.06.2007 року за період з з 16.08.2018 по 15.08.2021 року , та судові витрати.

Позов мотивовано тим, що 06.06.2007 року ВАТ АБ «Укргазбанк» ( правонаступником якого є позивач, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію юридичної особи АБ «Укргазбанк» і Статутом АБ «Укргазбанк» (банк)) та ОСОБА_1 уклалдено кредитний договір № 109-Ф/07 . В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором з ОСОБА_2 було укладено договір поруки №109-П/07 від 06.06.2007 року, відповідно до умов якого поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором. За умовами п.1.1. Кредитного договору, Банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 350 000,00 (триста п`ятдесят тисяч) доларів США 00 центів на поточні потреби на строк з 06 червня 2007 року по 06 червня 2017 р. зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи з 17 % річних.

У порушення умов Договору, позичальник ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконував , в результаті чого утворилась заборгованість по кредитному договору, яку відповідно до рішення від 41 січня 2014 року по справі № 2610/18049/2012 Шевченківського районного суду м.Києва стягнуто з відповідачів в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 109-Ф/07 від 06.06.2007 року в сумі 575 825,15 дол США. та 2 606 113 (два мільйони шістсот шість тисяч сто тринадцять) грн. 66 коп., та витрати з оплати судового збору у розмірі 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп. та витрати з оплати інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 15 грн. 00 коп. - з кожного. Вказане судове рішення набуло законної сили, виконавчі листи за цим рішенням були пред`явлені до виконання 04.09.2014 року.

Проте до теперішнього часу рішення суду в повному обсязі не викнано, заборгованість за кредитним договром не погашена.

Оскільки рішення суду до теперішнього часу не виконані, заборгованість за вказаним кредитним договром позичальником не погашена в повному обсязі, просять задвольнити позовні вимоги в повному обсязі на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

11 жовтня 2023 року на адресу суду надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач остаточно просить стягнути на свою користь з відповідачів в солідарному порядку заборгованість, розраховану на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України за цим кредитним договором у розмірі 81 351,28 долари США за період з 12.03.2017 року по 23 лютого 2022 року та судові витрати у розмірі 44 623,54 грн сплаченого судового збору, посилаючись на правову позицію, викладену в Постановах ВП ВС від 28.03.2018 року № 444/9519/12, від 24.01.2018 року № 517/1987/2012 .

Зазначають, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості за вкахзаним крежитним договором 18.11.2016 року погашено 28 383,23 долари США, тому залишок непогашеної частини заборгованоітсі , стягнутої за рішенням суду, становить 547 441,92 долари США, га яку і нараховано 3/ річних за весь час неповернення заборгованості.

Відзиву на позов не надходило.

Ухвалою судувід 04.07.2022 рокуприйнято позов дорозгляду тапризначено підготовчесудове засідання на 08листопада 2022 року на 12.30 год.

Ухвалою суду від 20.04.2023 року закрито підготовче провадження по справі за позовом Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних.

В судовому засіданні за участю представника позивача ОСОБА_3 13 вересня 2023 року позиваач зобов`язано надати суду додаткові докази в строк до 10 жовтня 2023 року та оголошено перерву в судовому засіданні до 10 жовтня 2023 до 16.00 годин.

10.10.2023 року відд пердстанвика позивача надійшли письмові пояснення на обгрунтування залишку заборгованості за вказаним кредитним договром . Також зазначають, що процедура банкуртсва ОСОБА_4 , була проведена відповідно до ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", про те кредитні зобов`язання ОСОБА_5 за кредитним договром № 109-Ф/07 не пов`язані з здійсненням підприємницької діяльності.

Дійсно при ліквідації банкурта-позичальника Банком було заявлено та включено ліквідатором банкрута до реєстру вимог кредиторів вимоги за кредитним договром № 109-Ф/07 від 06.06.2007 року у розсірі 25 144 717,04 грн, проте згідно ухвали господарського суду миколаївської області від 26.12.2017 року відбулося лише чаткове погашення вимог кредитора ПАТ "Укргазбанк" у розмірі 725 568,00 грн. Звертає увагу суду на те, що положення ст. 48 У "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регулює правовідносини при банкрутстві фізичної особи-підприємця і не пов`язані з зоюбов`язаннями фізичної особи.

Представник позивачаМікайилов Р. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та наполягали на їх задоволенні.

Відповідачі усудове засідання багаторазово не з`явилися, належним чином були повідомлені, про що свідчать зворотні поштові повідомлення, наявні в матеріалах справи, атакож шляхом оголошення на сайті Судова влада.

Судом за згодою позивача ухвалено про заочний розгляд справи в порядку ст. 280-281 ЦПК України.

Вислухавши пояснення представника позиваач, вивчивши доводи позову і матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 06 червня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк", що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію юридичної особи АБ «Укргазбанк» і Статутом АБ «Укргазбанк» (банк) та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений Кредитний договір №109-Ф/07 від 06.06.2007 року. За умовами п.1.1. Кредитного договору, банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 350 000,00 (триста п`ятдесят тисяч) доларів США 00 центів на поточні потреби на строк з 06 червня 2007 року по 06 червня 2017 року зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи з 17 % річних.

06 червня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк", що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію юридичної особи АБ «Укргазбанк» і Статутом АБ «Укргазбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) був укладений Договору іпотеки без оформлення заставної.

06 червня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 був укладений договір поруки №109-П/07 від 06.06.2007 року.

Рішенням (заочне) від 24 січня 2014 року Шевченківського районного суду м. Києва в позов Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №109-Ф/07 від 06 червня 2007 року - задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк заборгованість за кредитним договором №109-Ф/07 від 06 червня 2007 року у розмірі 575 825 (п`ятсот сімдесят п`ять тисяч вісімсот двадцять п`ять) доларів США 15 центів та 2 606 113 (два мільйони шістсот шість тисяч сто тринадцять) грн. 66 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк (03087, м. Київ, вул. Єреванська, 1, код ЄДРПОУ 23697280, МФО 320478) штраф у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк витрати з оплати судового збору у розмірі 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп. та витрати з оплати інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 15 грн. 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк" витрати з оплати судового збору у розмірі 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп. та витрати з оплати інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 15 грн. 00 коп.

26 грудня 2017 року Господарським судом Миколаївської області було винесено ухвалу у справі № 915/682/15, якою було затверджено звіт ліквідатора за підсумками ліквідаційної процедури та ліквідаційний баланс фізичної особи ОСОБА_1 станом на 21.12.2017. Припинено підприємницьку діяльність ОСОБА_1 . Закрито провадження у справі № 915/682/15

При цьому судом постановлено , що вимоги кредиторів, не задоволені за відсутності майна банкрута, вважати погашеними. Вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Законом строк або відхилені господарським судом, вважати погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнати такими, що не підлягають виконанню.

Вимоги кредиторів щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю громадян, вимоги щодо стягнення аліментів, а також інші вимоги особистого характеру, які не були задоволені в порядку виконання постанови господарського суду про визнання фізичної особи банкрутом або які погашені частково чи не заявлені після визнання фізичної особи банкрутом, можуть бути заявлені після закінчення провадження у справі про банкрутство фізичної особи відповідно в повному обсязі або в незадоволеній їх частині в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Як вбачається з вказаної ухвали господарського суду, Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" приймав участь у справі про банкрутство ОСОБА_1 , як кредитор: перша черга кредиторських вимог у сумі 25144717,04 грн.

09.11.2016 ліквідатором зі спеціального рахунку банкрута перераховано АБ «УКРГАЗБАНК» грошові кошти в розмірі 725568,00 грн. в рахунок часткового погашення вимог кредитора першої черги .

Як вбачається з ухвали від 23.12.2015 року та від 10.02.2016 року господарського суду Миколаївської обаастіу вказаній справі, вимоги кредитора ПАТ АБ "Укргазбанк" , як забезпечені заставою майна банкрута, грунтуються на кредитному договру від 06.06.2007 року № 109-Ф/07 та договорі іпотеки від 06.06.2007 року.

Як підтверджується наданою позивачем випискою по особовому рахунку за вищевказаним кредитним договром за період з 06.06.2007 по 23.02.2022, дійсно останній раз було зараховано на погашення прострочених відсотків 18.11.2016 року 28 383,23 дол.США, Згідно розрахунку позивача, загальна сума заборгованості за кредитом станом на 23.02.2022 року становить 547 441,92 дол.США, з яких 303 331,38 дол.США заборгованості по тілу кредиту та 244 108,34 долари США заборгованість за відсоткам.

За період з 12 березня 2017 року до 23.02.2022 року неа вказану суму заборгованості Банком нараховано 3/ річних за еперіод несвоєчасного погашення кредиту у загальному розмірі 81 351,29 доларів США.

Заперечень проти наданого розрахунку , як і заяви про застосування строку давності, відповідачі суду не надали.

Відповідно дост.4 ЦПК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, та враховуючи положення цивільно-процесуального законодавства позивач повинен довести підставу позову, тобто обставини, з якими він, як з юридичними фактами, пов`язує свою матеріально-правову вимогу, а суд повинен з`ясувати обставини, які пов`язані саме з предметом спору, встановити характер правовідносин, зумовлених фактами, що мають місце, та правові норми, якими врегульовані ці правовідносинист. 263 ЦПК України. При цьому, факти та підстави позову, які підведені під гіпотезу певної норми матеріального права, вказують на юридичну природу спірних правовідносин, що являється предметом позову.

За змістом ч. ч. 1, 2, 3ст. 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При вирішенні спору між сторонами, суд враховує, що одним із проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Ця позиція суду ґрунтується нарішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року №15-рп/2004у справі №1-33/2004.

Згідност. 10-13 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права та розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюі законами України, як і застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наданий сторонами, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів, як то визначено п.27Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 року №2 «Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», при цьому жодна із сторін не була поставлена судом у менш сприятливе становище, порівняно з іншою стороною, на чому наголошується у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України», в п.48 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» вказано на принципі рівності сторін, як одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого (іншого) учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів, суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно дост. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Статтею 1046 ЦК Українипередбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Відповідно до частини першоїстатті 1049 ЦК Українипозичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідност. 526 ЦК Українизобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно дост. 610 ЦК України: невиконання зобов`язання, є порушенням зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Позичальник не виконав грошове зобов`язання, а отже, права та інтереси кредитора в охоронюваних правовідносинах забезпечуються частиною другоюстатті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У випадку, коли позичальник своєчасно не повертає борг, то згідностатті 625 ЦК Українивін має сплатити суму боргу, а також інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Беручи до уваги зазначене, правовідносини, які склалися між Банком та відповідачами на підставі договору кредиту , є грошовими зобов`язаннями і, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін, на них поширюється дія частини другоїстатті 625 ЦК, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 1ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно вимог ч. 2ст. 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) відповідно достатті 625 ЦК Україниє мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 04.02.2020 у справі 912/1120/16 з посиланням на подібну правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Також, відповідно до частини другоїстатті 625 ЦК України, кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат. Водночас, інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою. Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19.

Абзацом 6статті 1 цього Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"визначенокредитораяк юридичну або фізичну особу, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів).Конкурсні кредитори- кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство.Поточні кредитори- кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини 1, 6статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідностатті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У випадку, коли позичальник своєчасно не повертає борг, то згідно зістаттею 625 ЦК Українивін має сплатити суму боргу, а також інфляційні втрати та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Правовий аналіз положень ст.ст.526,599,611,625 ЦК Українидає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18).

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст.625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц, від 01 липня 2020 року у справі №535/757/17, від 15листопада2023 року у справі №711/4585/22.

Вимагати сплати суми боргу, з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі №905/600/18).

До того ж, визначене ч.2 ст.625ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг) (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15червня 2023 року у справі №921/94/21).

Отже, у розумінні вищенаведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та трьох процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц вказано, що у ч.2 ст.625 ЦК України прямо зазначено, що 3% річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.

Відповідно до п.8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19), Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст.625ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18).

Передбачені частиною другоюстатті 625 ЦК Україниінфляційні втрати та 3 % річних від простроченої суми входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання (постанови Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16, від 22 березня 2017 року у справі № 6-2311цс16, від 30 березня 2016 року у справі № 6-2168цс15, а також Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц).

Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19)).

Отже,оскільки Банкскористався своїмправом тазаявив вимогидо ОСОБА_1 ,у справіпро банкрутствота реалізувавсвоє правона отриманняпевної частиникоштів боржниказа вкзанимкредитним договромв процесібанкрутства ОСОБА_1 ,а згіднорішення господарськогосуду Миколаївськоїобласті від 26.12.2017року -вимогикредитора ПАТ"Укргазбанк"за кредитнимдоговором №109-Ф/07від 06.06.2007,не задоволеніза відсутностімайна банкрута ОСОБА_6 вважатипогашеними -то відсутніправові підставидля стягненняз ОСОБА_6 заборгованості зі сплати річних процентів як акцесорних(додаткових) до основної вимоги ( зобов`язання з повернення кредиту за договром № 109-Ф/07), яка є погашеною за рішенням суду та в силу положень законодавства.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задволення позовних вимог про стягнення заборгованості за 3% річних за вказаним кредитним договором в солідарному порядку з ОСОБА_1 .

Що стосується стягнення вказаної заборгованості з поручителя ОСОБА_2 .

Так, судом встановлено, що ПАТ "Укргазбанк" реалізувало право на стягнення з поручителя заборгованості шляхом звернення до суду з позовом до визнання боржника банкрутом.

Верховний Суд України у постанові від 29 березня 2017 року № 6-2013цс16 висловив правову позицію, відповідно до якої припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації юридичної особи - боржника за цим зобов`язанням не припиняє поруки, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи - боржника. Положення статті 559 ЦК України стосовно припинення поруки з припиненням забезпеченого нею зобов`язання не можуть застосовуватись до правовідносин, в яких обов`язок поручителя щодо виконання зобов`язання за основним договором виник з рішення суду, а не лише з договору поруки.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1147/11 (провадження 61-1537св17) вказала, що наявний чинний запис про ліквідацію юридичної особи - боржника у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не свідчить про припинення основного зобов`язання та спірних договорів поруки, оскільки моментом реалізації кредитором права на захист порушеного права є звернення до суду із позовом до моменту ліквідації боржника.

Таким чином, враховуючи, що позивач звернувся до суду з даним позовом до припинення підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 , ( як основного боржника, позичальника за кредитним договром) у зв`язку з банкрутством, то банкрутство останньої не свідчить про припинення зобов`язання поручителя, оскільки моментом реалізації кредитором права на захист порушеного права є звернення до суду із позовом до проведення ліквідації боржника.

Зобов`язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При укладенні договору поруки, поручитель приймає на себе всі ризики, пов`язані з невиконанням зобов`язання боржником, у тому числі й ті, що виникають унаслідок припинення боржника з його подальшим виключенням із реєстру. Оскільки покладення на особу, яка забезпечує виконання зобов`язання, цих ризиків відбулося за договором, укладеним поручителем саме з кредитором, то всі прийняті ризики повинні покладатися на особу, яка забезпечує виконання зобов`язання, і після припинення боржника (юридичної особи). Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка забезпечує виконання зобов`язання, тобто, звільнення останньої від таких ризиків повинно бути окремо урегульовано в договорі між нею і кредитором.

Отже, сам факт ліквідації боржника за основним зобов`язанням за наявності заборгованості боржника за основним зобов`язанням не є підставою для припинення поруки, якщо кредитор за основним зобов`язанням до внесення запису до відповідного реєстру про припинення боржника (юридичної особи) реалізував своє право на стягнення заборгованості з поручителя, пред`явивши до нього позов.

Частиною 1статті 559 ЦК України(в редакції, на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Статтею 609 ЦК Українивстановлено, що зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Правовий аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації юридичної особи - боржника за цим зобов`язанням не припиняє поруки, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи - боржника.

Аналогічний висновок викладено у Постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі №569/15240/14-ц

Суд, встановивши наявність заборгованості за кредитним договором № 109-Ф/07 від 06.06.2007 та те, що позивач ПАТ "Укргазбанк" реалізував своє право на стягнення заборгованості з поручителів у 2012 році шляхом пред`явлення, у тому числі, до поручителя ОСОБА_2 позову про стягнення заборгованості,та заборгованість стягнута рішенням суду від 24 січня 2014 року , а банкрутство боржника - ОСОБА_1 відбулося у період 2015-2017, згідно ухвали Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2017 року, приходить до висновку, що заявлена позовна вимога про солідарне стягнення із ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 109-ф/07 від 06.06.2007 року від 03.03.2008 року як 3 % річних за час невиконання зобов`язань за кредитним договорому за заявлений період невиконання - підлягає до задоволення.

Керуючисьст. 141 ЦПК Українисуд вирішує питання про стягнення судового збору пропорційно до задволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 18, 79-81, 141, 259, 263-265, 280 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Позов Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних - задовольнити частково.

Стягнути на користь Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" ( код ЄДРПОУ 23697280) з ОСОБА_2 ( РНКОПП НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі 81 351,28 доларів США як 3 % річних за час невиконання зобов`язань за кредитним договором № 109-Ф/07 від 06 червня 2007 року та 22 622 грн судового збору.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних за час невиконання кредитного договору № 109-Ф/07 від 06 червня 2007 року - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст рішення складено 14 червня 2024 року

Суддя О.А. Гуденко