Decision № 118740247, 12.04.2024, Sokalskyi Raion Court of Lviv Oblast

Справа № 454/3898/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2024 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Веремчук О. А. ,

за участю секретаря Баран О.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Сокалі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокурати, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди-,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом (з урахування уточнень) до Львівської обласної прокурати, Державної казначейської служби України та просив стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 700 000 гривень відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову посилався на те, що 07.12.2015 року ОСОБА_1 було пред`явлено підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, а саме в заздалегідь не обіцяному отриманні та зберігання майна, одержаного злочинним шляхом, тобто кримінальному правопорушенні передбаченому ст. 198 КК України, та заздалегідь необіцяному приховуванні тяжкого злочину, тобто кримінальному правопорушенні передбаченому ч.1 ст. 396 КК України. Так, 6.12.2015р. близько 17.00 год. в с.Гута Червоноградського району Львівської області ОСОБА_1 за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_2 та особою, кримінальне провадження щодо якої виділено в окреме провадження, без надання заздалегідь до вчинення злочину такої обіцянки, отримали від неповнолітнього ОСОБА_3 попередньо викрадений ним належний ОСОБА_4 автомобіль марки «ВАЗ 2103» р.н.з. НОМЕР_1 , достовірно знаючи про здобуття даного транспортного засобу шляхом незаконного заволодіння таким, відтранспортували даний автомобіль в смт.Іваничі Волинської області, де переховували такий до виявлення працівниками поліції, чим вчинили дії, спрямовані на приховування тяжкого злочину, без надання заздалегідь обіцянки про це. 29.01.2016 року Червоноградською місцевою прокуратурою складено та затверджено обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 , який обвинувачувався у вчиненні заздалегідь не обіцяному отриманні та зберіганні майна, одержаного злочинним шляхом, тобто кримінальному правопорушенні передбаченому ст. 198 КК України, та заздалегідь необіцяному приховуванні тяжкого злочину, тобто кримінальному правопорушенні передбаченому ч.1 ст. 396 КК України. 01.02.2016 року до Сокальського районного суду Львівської області був скерований вищезазначений обвинувальний акт для розгляду. Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 20.09.2016 року проведено підготовче судове засідання та кримінальне провадження призначено до судового розгляду.

Вироком Сокальського районного суду Львівської області від 13.06.2022 року, ОСОБА_1 був виправданий у пред`явленому обвинуваченні за ст. 198 КК України та ч. 1 ст. 396 КК України.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 20.02.2023 року вирок Сокальського районного суду Львівської області від 13.06.2022 року залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.

Таким чином, ОСОБА_1 перебував під слідством та судом в період із 07.12.2016 року по 20.02.2023 року, тобто 6 років 2 місяці 13 днів.

За цей період часу кардинально змінився усталений спосіб його життя, він не міг бачитись із рідним, друзями. Піддавався важким і тяжким образам в силу звинувачення у вчиненні кримінального правопорушення. Більше того внаслідок незаконного звинувачення люди почали його називати злочинцем і поставили на ньому тавро бандита. ОСОБА_1 важко переживав несправедливе до нього відношення та незаконне звинувачення. Враховуючи вищевказані обставини справи, довготривале кримінальне переслідування, непоправні зміни в його житті, позивач оцінив розмір моральної шкоди у сумі 700 000 грн. Тому, посилаючись на ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» просив позов задовольнити.

Ухвалою відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

Представник Державної казначейської служби України подав відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, мотивуючи тим, що Казначейство відповідно до наданих повноважень здійснює лише виконання рішень про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ (в тому числі і виконання рішень про стягнення коштів з Державного бюджету для відшкодування (компенсації) відповідної шкоди). Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин ( ч.2 ст. 2 ЦК України). Таким чином, відповідачем у справі, на думку Казначейства, має бути Держава Україна, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади. Такими органом у цій справі є відповідні державні органи дії/бездіяльність яких, на думку позивача, спричинили моральні страждання, заподіяли моральну шкоду. Казначейство може бути залучено до участі у справі виключно в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, зважаючи на те, що на органи Казначейства покладено функції з виконання судових рішень по даній категорії справ. Щодо відшкодування моральної шкоди представник зазначив, що вона є значно завищеною і такою, що не відповідає обставинам справи, оскільки щодо позивача винесено виправдувальний вирок, а не обвинувальний. Тому прийняття такого вироку не могло справити на позивача істотно негативно психічного впливу та підірвати його ділову репутацію. Додав, що виправдувальний вирок є достатньо справедливою сатисфакцією для згладжування душевних страждань ОСОБА_1 .. Крім цього, представник Казначейства зауважив, що позивач повинен обґрунтувати та надати належні докази на підтвердження факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі заявник оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Також він повинен надати до суду обгрунтований розрахунок суми, яку він просить стягнути, а також довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Серед іншого зазначив, що оскільки у країні діє воєнний стан, то є неприпустимим ухвалення рішень судом в більшому розмірі, ніж передбачено законом, оскільки це призводить до порушення вимог розумності та справедливості, а також до безпідставного збагачення за рахунок держави. Відтак, вказує, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Представником відповідача Львівською обласною прокуратурою подано відзив на позовну заяву, в якому представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції вказав, що позивач повинен обґрунтувати та надати належні докази на підтвердження факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі заявник оцінює заподіяну грошову шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Також, на думку представника прокуратури, позивач повинен надати суду обґрунтований розрахунок суми, яку він просить стягнути. Розмір відшкодування шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок держави. В матеріалах справи не наведені докази того, що позивачу завдані душевні та психічні страждання та які свідчать про погіршення стану здоров`я позивача, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, в стосунках з іншими людьми, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану і інші негативні моменти та впливи, спрямовані на порушення стосунків з оточуючими людьми, а також суттєве обмеження прав та можливостей, які потребують додаткових матеріальних затрат для їх відновлення до попереднього стану, що передував моменту притягнення до кримінальної відповідальності. Додав, що у зв`язку з тим, що Україна зазнає колосальних збитків через повномасштабне воєнне вторгнення російської федераціїі фінансування сектору безпеки і оборони має визначальне значення. Відтак, обов`язок держави відшкодувати завдану громадянину моральну шкоду не може стояти вище обов`язку боронити свою незалежність та територіальну цілісність, тоді як ефективне виконання цього обов`язку безпосередньо залежить від належного фінансування. Серед іншого представник зазначив, що при розрахунку моральної шкоди за час перебуванням під слідством та судом необхідно застосовувати розмір прожиткового мінімуму для працезданих осіб, а не мінімальну заробітну плату, як зазначав позивач. Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт заподіяння йому моральних страждань, причинно-наслідкового зв`язку між заподіянням моральних страждань і оціненою шкодою, тому просить відмовити.

12.10.2024 року представником позивача адвокатом Огорілком Ю. В. подано відповідь на відзив, в якому просив задовольнити позовні вимоги, оскільки законодавством України чітко визначено порядок нарахування моральної шкоди, заподіяної незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Крім того, вказує, що Великою Палатою Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц було вирішено питання щодо визначення належного відповідача у справі про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою.

У судовому засіданні представник позивача, адвокат Огорілко Ю. В. підтримав уточнені позовні вимоги, просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представника відповідача Львівської обласної прокуратури у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог, покликаючись на мотиви, викладені у відзиві на позов.

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, хоча належними чином повідомлявся про розгляд даної справи, підтвердження чого міститься в матеріалах справи. Заяв чи клопотань не подавав, причин неявки не повідомляв.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

ОСОБА_1 07.12.2015 року було пред`явлено підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, а саме в заздалегідь не обіцяному отриманні та зберігання майна, одержаного злочинним шляхом, тобто кримінальному правопорушенні передбаченому ст. 198 КК України, та заздалегідь необіцяному приховуванні тяжкого злочину, тобто кримінальному правопорушенні передбаченому ч.1 ст. 396 КК України. Так, 6.12.2015р. близько 17.00 год. в с.Гута Червоноградського району Львівської області ОСОБА_1 за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_2 та особою, кримінальне провадження щодо якої виділено в окреме провадження, без надання заздалегідь до вчинення злочину такої обіцянки, отримали від неповнолітнього ОСОБА_3 попередньо викрадений ним належний ОСОБА_4 автомобіль марки «ВАЗ 2103» р.н.з. НОМЕР_1 , достовірно знаючи про здобуття даного транспортного засобу шляхом незаконного заволодіння таким, відтранспортували даний автомобіль в смт.Іваничі Волинської області, де переховували такий до виявлення працівниками поліції, чим вчинили дії, спрямовані на приховування тяжкого злочину, без надання заздалегідь обіцянки про це.

29.01.2016 року Червоноградською місцевою прокуратурою складено та затверджено обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 , який обвинувачувався у вчиненні заздалегідь не обіцяному отриманні та зберіганні майна, одержаного злочинним шляхом, тобто кримінальному правопорушенні передбаченому ст. 198 КК України, та заздалегідь необіцяному приховуванні тяжкого злочину, тобто кримінальному правопорушенні передбаченому ч.1 ст. 396 КК України.

Вироком Сокальського районного суду Львівської області від 13.06.2022 року, ОСОБА_1 був виправданий у пред`явленому обвинуваченні за ст. 198 КК України та ч. 1 ст. 396 КК України.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 20.02.2023 року вирок Сокальського районного суду Львівської області від 13.06.2022 року залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.

Позивач перебував під слідством та судом 6 років 2 місяці 13 днів, у зв`язку із чим просить стягнути з відповідача моральну шкоду, завдану йому, оскільки стверджує, що дії відповідача завдали йому глибоких душевних страждань.

При ухваленні рішення суд керується наступним.

Статтею 2 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 56 Конституції України гарантовано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкода, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Пунктами 1 ч. 1 ст. 2 зазначеного вище Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.

Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).

У частинах 5, 6 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкода, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» вказано, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до ст. 13 вказаного Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством; відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298 цс 18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Суди попередніх інстанцій правильно керувалися тим, що на підставі положень Закону № 266/94-ВР особа має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили. Разом з тим, суди не врахували, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 знаходився під слідством та судом протягом 74 місяців 13 днів в період з 07.12.2015 (повідомлено про підозру) по 20.02.2023 (набрання виправдувальним вироком законної сили) фактично втративши більше 6 років 2 місяця 13 днів спокійного повноцінного життя.

За цей період безсумнівно позивачу було завдано моральної шкоди, оскільки обвинувачення його у вчиненні кримінальних правопорушень негативно вплинуло на його репутацію, на соціальні зв`язки, він ніс душевні страждання. Внаслідок цього він був змушений змінити звичний спосіб життя та пристосовуватися до іншого способу життя.

Стосовно визначення розміру відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню в якості грошової компенсації позивачу, суд виходить з того, що в п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995р. зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У своїх численних рішеннях Європейський Суд з прав людини зазначає, що компенсація моральної шкоди має бути адекватною.

Як вже зазначалося вище, відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкода, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Оскільки відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 квітня - 8000,00 гривень, тому розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Таким чином, суд з урахуванням розумності та справедливості, беручи до уваги роз`яснення Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» вважає, що з Державного бюджету України на користь позивача необхідно стягнути 600 000, 00 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, виходячи з такого розрахунку: 8000 (мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2024 року) * 75 (кількість місяців перебування позивача під судом та слідством).

Заявлений до стягнення розмір моральної шкоди в сумі 700 000, 00 гривень суд вважає належним чином необґрунтованим та недоведеним.

Доводи відповідачів не можуть бути прийняті судом, оскільки Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановленому в ньому, у випадку винесення виправдувального вироку.

Щодо посилання представника прокуратури на те, що при розрахунку моральної шкоди за час перебування під слідством та судом необхідно застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб та посилання при цьому на позицію, викладену у постанові КЦС від 27.06.2018 у справі №497/2885/15-ц, то суд вважає, що такі доводи є безпідставними та спростовуються висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298 цс 18).

Отже, враховуючи тривалість вимушених змін у житті позивача, глибину душевних страждань, яких він зазнав та з урахуванням вимог розумності і справедливості суд вважає, що на користь позивача із Державного бюджету України підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 600 000 гривень. Визначений розмір моральної шкоди, на думку суду, буде достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи та не призведе до її безпідставного збагачення.

Вирішуючи питання про стягнення судового збору, суд враховує наступне.

Згідно частин 1, 6 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання: позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Враховуючи наведене, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а відповідачами є органи державної влади, позов до яких задоволено частково, в силу вимог статті 141 ЦПК України, судовий збір слід компенсувати за рахунок держави в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 600 000 (шістсот тисяч) гривень відшкодування моральної шкоди.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 19.04.2024 року.

Головуючий: О. А. Веремчук