Decision № 117985218, 26.03.2024, Commercial Court of Kyiv City

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.03.2024Справа № 911/566/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (01001, місто Київ, вулиця Госпітальна, будинок 12-Г) в особі філії - Волинське обласне управління Акціонерного товариства "Ощадбанк" (вул. Червоного Хреста 8, м. Луцьк, Волинська область, 43016)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРКА" (вул. Андрія Іванова 10, оф. 1, м. Київ, 01010)

про стягнення 35 581,87 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії Волинське обласне управління Акціонерного товариства "Ощадбанк" звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарка" про стягнення 35 581,87 грн., а саме 23 266,84 грн. заборгованості з РКО згідно тарифного пакету, 2 930,91 грн. пені, 1619,86 грн. процентів річних та 7 764,26 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору банківського рахунку № 637114 від 26.01.2015 року в частині своєчасної оплати вартості послуг за обслуговування тарифного пакету, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.03.2023 року у справі №911/566/23 на підставі статті 27, пункту 1 частини 1 статті 31 Господарського процесуального кодексу позовні матеріали Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Волинське обласне управління Акціонерного товариства "Ощадбанк" передані за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.05.2023 року справу №911/566/23 передано на розгляд судді Селівону А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через канцелярію суду 01.06.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 15.05.2023 року надійшла заява № 55/5.9-03/609 від 26.05.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/566/23 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 911/566/23 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 15.06.2023 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на юридичну адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Андрія Іванова 10, оф. 1, м. Київ, 01010, а також на адресу: вул. Вокзальна, будинок 22, село Чаруків, Луцький район, Волинська область, 45653, що зазначена як місцезнаходження відповідача у Договорі банківського рахунку № 637114 від 26.01.2015 року.

Проте, ухвала суду від 15.06.2023 року повернута відділенням поштового зв`язку 15.07.2023 року та 01.09.2023 року відповідно неврученою відповідачу у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

В той же час, судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача ТОВ "ФАРКА" (вул. Андрія Іванова 10, оф. 1, м. Київ, 01010) адресі, зазначеній на конверті, що повернувся.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 911/566/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 15.06.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАРКА" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено за матеріалами справи, що 26.01.2015 року між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" в особі філії - Волинського обласного управління АТ "Ощадбанк" (Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" перейменовано в Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України") (Банк за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФАРКА" (Клієнт за договором, відповідач 1 у справі) було укладено Договір банківського рахунку №637114 (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого Банк зобов`язується надавати Клієнту послуги з розрахунково-касового обслуговування, які пов`язані із переказом грошей з рахунки (на рахунок) цього Клієнта, видачою йому грошей у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов`язується оплачувати вартість таких послуг та надає Банку право користуватися тимчасово вільними коштами Клієнта на власний розсуд.

Розділами 1-10 Договору сторони погодили предмет договору, порядок відкриття рахунку та здійснення операцій з розрахунково-касового обслуговування, вартість послуг та умови оплати, права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність сторін, порядок закриття рахунку, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до пункту 9.1 Договору цей Договір набуває чинності з дати підписання сторонами та діє протягом одного календарного року. Дія Договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах, якщо жодна із сторін не попередить в письмовій формі іншу сторону про припинення його дії не менш ніж за один місяць до закінчення відповідного строку дії Договору.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів письмового повідомлення за один місяць до закінчення терміну дії цього договору однією із сторін іншої сторони про припинення Договору, суд дійшов висновку, що вказаний Договір був автоматично пролонгованим у відповідності до пункту 9.1 Договору.

Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний представниками Банка і Клієнта та скріплений печатками юридичних осіб.

При цьому судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором банківського рахунку, який регулюється приписами глави 72 Цивільного кодексу України та § 1 глави 35 Господарського кодексу України.

Згідно вимог статті 342 Господарського кодексу України рахунки юридичної особи, що є клієнтом банку, відкриваються в установах банків за місцем її реєстрації чи в будь-якому банку на території України за згодою сторін. Порядок відкриття рахунків в установах банків за межами України встановлюється законом.

Суб`єктам господарювання, які мають самостійний баланс, рахунки відкриваються для розрахунків за продукцію, виконані роботи, надані послуги, для виплати заробітної плати, сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), а також інших розрахунків, пов`язаних з фінансовим забезпеченням їх діяльності.

Відповідно до частини 1, 2 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

За умовами частини 1 статті 1067 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладання Договору від 26.01.2015 року) договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Відповідно до частини 1 - 3 статті 1068 Цивільного кодексу України визначено операції за рахунком, що виконуються банком.

Зокрема, Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до пункту 2.1 Договору Банк протягом трьох банківських днів після надання всіх необхідних документів зобов`язується відкрити Клієнту поточний рахунок № НОМЕР_1 у валюті гривня України / долар США та зобов`язується надавати послуги з розрахунково-касового обслуговування (далі - Послуги), відповідно до умов цього Договору, законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.

Згідно з пунктом 2.5 Договору Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів Клієнта та встановлювати обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд, крім випадків, передбачених законодавством України та цим Договором

З матеріалів справи вбачається, що Банком на виконання умов Договору було відкрито відповідачу поточний рахунок №26005300637114, за яким позивачем здійснювалось розрахунково-касове обслуговування Клієнта, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями виписок по рахунку за період з 06.03.2015 - 31.12.2016 та з 01.01.2017 - 01.02.2023.

Заперечень щодо факту відкриття на підставі спірного Договору поточного рахунку, його обслуговування позивачем та отримання наданих банком послуг з розрахунково-касового обслуговування від відповідача до суду не надходило.

Доказів пред`явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів, а також термінів надання Банком послуг з розрахунково-касового обслуговування матеріали справи не містять, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору в частині надання послуг відповідачем також не надано.

Таким чином, суд доходить висновку, що позивачем виконано прийняті на себе обумовлені Договором зобов`язання з відкриття поточного рахунку та здійснення його розрахунково - касового обслуговування в обсягах, передбачених умовами правочину, та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень.

Частиною 4 статті 1068 Цивільного кодексу України передбачено, що клієнт зобов`язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

Відповідно до пункту 2.3 Договору оплата за Послуги, надані Банком Клієнту відповідно до переліку операцій з розрахунково-касового обслуговування здійснюється згідно з Тарифами за послуги ТВБВ № 10002/03 філії - Волинське обласне управління AT „Ощадбанк" (Додаток №1 до цього Договору, який є його невід`ємною складовою частиною), які можуть бути змінені Банком в порядку, визначеному умовами цього Договору) (далі - Тарифи).

Вартість Послуг Банку визначена в Тарифах у вигляді суми тарифу - вартості послуги (пункт 3.1. Договору).

Згідно з підпунктом 2.1.2.1 пункту 2.1.2. Тарифів за послуги філії - Волинське обласне управління АТ «Ощадбанк», що є Додатком №1 до Договору, вартість послуг за щомісячне обслуговування Тарифного пакету становить 299,00 грн., строком сплати не пізніше 5-го числа наступного місяця.

Відповідно до пункту 3.2 Договору при настанні термінів оплати вартості наданих Банком Послуг з розрахунково-касового обслуговування Клієнт доручає Банку здійснювати договірне списання коштів в передбаченому Тарифами розмірі, що необхідний для оплати наданих Банком Послуг з Рахунку(ів) Клієнта, а також інших поточних рахунків Клієнта, відкритих в AT „Ощадбанк" або тих, що будуть відкриті протягом строку дії цього Договору.

Пунктом 4.2.4. Договору також передбачено, що із укладенням цього Договору Клієнт надає Банку право договірного списання, а Банк має право використати надане право договірного списання та здійснювати договірне списання коштів з будь якого Рахунку(ків), зазначеного(них) в пункті 2.1. цього Договору, а також інших поточних рахунків Клієнта, відкритих в AT «Ощадбанк» або тих, що будуть відкриті протягом строку дії цього Договору, за будь-якими договорами, укладеними та такими, що будуть укладені між Клієнтом та Банком, у розмірі вимоги Банку, що виникатиме відповідно до умов таких договорів. Отримувачем коштів при здійсненні договірного списання коштів з Рахунку(ів) Клієнта відповідно до умов цього пункту Договору є Банк.

Як випливає із умов підпункту 4.3.10. пункту 4.3. Договору Клієнт зобов`язався сплачувати вартість Послуг Банку згідно з Тарифами в порядку, визначеному Розділом 3 цього Договору.

Крім цього, Клієнт зобов`язався своєчасно поповнювати Рахунок грошовими коштами, у разі відсутності або недостатності коштів на Рахунку, з метою належного виконання своїх обов`язків за цим Договором щодо сплати на користь Банку вартості наданих ним Послуг, в тому числі з метою забезпечення можливості здійснення Банком права договірного списання коштів у сумі, необхідній для повної оплати Послуг, а також в інших випадках, визначених цим Договором, для реалізації Банком права договірного списання коштів з Рахунку (підпункт 4.3.11. пункту 4.3. Договору).

Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи, в порушення умов Договору Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАРКА" свої зобов`язання щодо оплати наданих банком послуг належним чином не виконало, позаяк останнє списання коштів з рахунку відповідно до пункту 4.2.4. Договору відбулося 08.06.2016 року в сумі 55,16 грн. та в подальшому зважаючи на відсутність коштів на рахунку відповідача банк був позбавлений можливості здійснити договірне списання коштів.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, станом на 01.02.2023 року у відповідача виникла перед Банком заборгованість за розрахунково-касове обслуговування згідно тарифного плану у розмірі 23 266,84 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по рахунку за період з 06.03.2015 - 31.12.2016 та з 01.01.2017 - 01.02.2023.

При цьому судом враховано, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним Договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час укладання спірного Договору), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Такого ж змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судом).

Отже, аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків клієнта є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21).

Таким чином, надані банком виписки по рахунку відповідача, які є первинними банківськими документами, належним чином підтверджують обставини користування ТОВ "ФАРКА" зазначеним рахунком у спірний період, якому, відповідно, кореспондує обов`язок зі сплати вартості щомісячного обслуговування Тарифного пакету за Договором за отримані відповідачем послуги розрахунково-касового обслуговування у сумі 23 266,84 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частинами 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З метою досудового врегулювання спору банком неодноразово на адресу ТОВ «ФАРКА» направлялися листи від 20.01.2017 року, 05.02.2018 року, 31.05.2019 року, 22.06.2020 року про наявну прострочену заборгованість за Договором за розрахунково - касове обслуговування з пропозицією її погашення, однак вказані листи були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем в позовній заяві, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також положенням Договору банківського рахунку відповідач свої зобов`язання щодо оплати послуг за розрахунково-касове обслуговування за період з 08.08.2016 - 01.02.2023 року не виконав, у зв`язку з чим станом на 01.02.2023 року за відповідачем рахується заборгованість за Договором в сумі 23 266,84 грн., яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору банківського рахунку №637114 від 26.01.2015 року та/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін також відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідача заборгованості за послуги розрахунково-касового обслуговування в сумі 23 266,84 грн. підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, відповідно до вимог пункту 6.1. Договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність у відповідності з вимогами законодавства України. Кожна із Сторін за цим Договором зобов`язується відшкодовувати іншій Стороні збитки, заподіяні невиконанням чи неналежним виконанням передбачених цим Договором зобов`язань понад неустойку (пеню, штрафу).

Пунктом 6.4 Договору передбачено, що за несвоєчасне поповнення рахунку(ів) відповідно до умов підпункту 4.3.11. цього Договору, що призвело до неможливості здійснити договірне списання грошових коштів за надані Банком Послуги, Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі 0,2% від належної до сплати суми за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати за надані Банком послуги за Договором, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення пеню в сумі 2 930,91 грн. за період з 01.08.2022 - 31.01.2023 року, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 1 619,86 грн. процентів річних та 7 764,26 грн. втрат від інфляції за період з 01.02.2020 - 31.01.2023 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, відсотків річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та інфляційних втрат, з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 619,86 грн. процентів річних та 7 764,26 грн. інфляційних втрат за невиконання Договору підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також суд зазначає, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 10.09.2020 року у справі № 916/1777/19.

Зокрема, як встановлено судом, позивачем при здійсненні розрахунку пені згідно умов пункту 6.4 Договору застосовано період нарахування з 01.08.2022 року по 31.01.2023 року та як зазначено позивачем в заяві від 26.05.2023 року № 55/5.9-03/609 - за останні 6 місяців перед зверненням до суду з даною позовною заявою, що не відповідає приписам частини 6 статті 232 ГК України щодо строку нарахування пені в межах 6 місяців періоду прострочення, початок перебігу якого не може бути змінений сторонами та починається з дня, наступного за днем граничного виконання зобов`язання.

Зокрема, дослідивши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок пені, суд доходить висновку про те, що він не містить всіх обов`язкових елементів, а саме не вказано періоду нарахування за кожним окремим з прострочених щомісячних платежів, який виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання, оскільки позивачем здійснено нарахування пені на всю суму заборгованості, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості здійснити власний розрахунок та, відповідно, перевірити правильність наданого позивачем розрахунку пені.

Поряд із цим суд зауважує, що позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Суд наголошує на те, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення.

При цьому формулювання позовних вимог відноситься до виключної компетенції позивача у справі.

Натомість невизначення позивачем чіткого змісту позовних вимог та відповідного їх розрахунку (в частині пені) нівелює можливість дотримання судом принципів господарського судочинства та унеможливлює правильне і своєчасне вирішення господарського спору.

Окрім цього суд звертає увагу на визначені приписами статті 13 ГПК України засади здійснення судочинства у господарських судах, а саме змагальність сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, оскільки за висновками суду наведений позивачем у позовних матеріалах розрахунок пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за Договором є невизначеним, та за умови, що, такий розрахунок не може бути здійснений судом самостійно, суд зазначає, що позивачем належними доказами не доведено правомірність нарахування пені в загальній сумі 2930,91 грн., у зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог у вказаній частині відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачами не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРКА" (вул. Андрія Іванова 10, оф. 1, м. Київ, 01010, код ЄДРПОУ 39930898) на користь Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (01001, місто Київ, вулиця Госпітальна, будинок 12-Г) в особі філії - Волинське обласне управління Акціонерного товариства "Ощадбанк" (вул. Червоного Хреста 8, м. Луцьк, Волинська область, 43016, код ЄДРПОУ 09303328) 23 266 (двадцять три тисячі двісті шістдесят шість) грн. 84 коп. основної заборгованості, 1 619 (одну тисячу шістсот дев`ятнадцять) грн. 86 коп. процентів річних, 7 764 (сім тисяч сімсот шістдесят чотири) грн. 26 коп. інфляційних втрат та 2462,92 (дві тисячі чотириста шістдесят дві) грн. 92 коп. витрат по оплаті судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 26 березня 2024 року.

Суддя А.М. Селівон