Рішення № 99927809, 27.09.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2021 р. Справа№200/9012/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Арестової Л.В, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження ( у порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (місцезнаходження: вул. Серова, буд. 1а, м. Маріуполь, Донецька область; код ЄДРПОУ: 13492430) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

В С Т А Н О В И В :

20 липня 2021 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України адміністративно-господарських санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році, у розмірі 89 864, 64 грн. та пеню у розмірі 1 599,33 гривень на р/р UA608999980313141230000005652 Донецьке ГУК/Добропільс. МТГ/50070000; ЄДРПОУ ГУ ДКСУ 37967785; МФО 899998; код платежу 50070000. ЄДПРОУ відділення Фонду (стягувача) 13492430.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 липня 2021 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику осіб.

Позивач у позовній заяві зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у відповідача у 2020 році відповідно до наданого відповідачем звіту «Про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік» складала 29 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складала 1 особу, кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу повинно було складати 1 особа.

Донецьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів отримано від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області інформацію щодо середньооблікової кількості штатних працівників на підставі звітності ФОП ОСОБА_1 (Форма Д4) про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік склала – 28, 33 особи за рік та 0 осіб - штатних працівників, яким встановлена інвалідність. Така інформація повністю суперечить даним, відображеним відповідачем у наданому до Фонду соціального захисту інвалідів звіті.

Таким чином, відповідач не виконав нормативу працевлаштування інвалідів в кількості однієї особи. Посилається на судову практику зі вказаного питання.

Так, згідно розрахунку, зробленого на підставі відомостей, отриманих від ГУ ПФУ у Донецькій області, позивачем розраховано суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання відповідачем нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році, що становить 89 864, 64 грн. та пеню у розмірі 1 599, 33 грн.

На підставі викладеного, просить суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, у якої зазначив, що обов`язок зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування. Відповідач вживав заходів, спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та недопущення правопорушення у сфері господарювання. Так, 04 лютого 2020 року був укладений безстроковий трудовий договір з гр. ОСОБА_2 , який був розірваний 31 липня 2021 року, який є особою з інвалідністю 3 групи.

Таким чином, в межах квоти ФОП було виконано всі норми законодавства, що регулюють дані правовідносини, і тому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав до суду відповідь на відзив, яким зазначив, що у справах цієї категорії визначальним є дослідження фактів вжиття роботодавцем належних заходів щодо створення робочих місць та працевлаштування на них осіб з інвалідністю, зокрема, створення робочих місць для осіб з інвалідністю та своєчасне, достовірне, в повному обсязі інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю. Відповідачем протягом 2020 року, згідно вимог наказу Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316 не було подано до Добропільського міського центру зайнятості жодного звіту за формою 3-ПН.

Зазначає, що працевлаштування гр. ОСОБА_3 , не є належним доказом створення робочого місця інваліда, оскільки згідно довідки МСЕК інвалідність працевлаштованої особи була встановлена на строк до 01.06.2020 року, після чого ОСОБА_3 повинен був звернутись до органів охорони здоров`я для проходження чергового огляду у медико-соціальної експертної комісії, чого останній не зробив.

Вказує, що для визначення показника «середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність», від якого і залежить чи виконало підприємство норматив із працевлаштування, необхідно підсумувати всі місяці протягом яких особа з інвалідністю пропрацювала на основному місці роботи та поділити на 12 місяців звітного періоду. Таким чином, норми щодо працевлаштування осіб з інвалідністю будуть вважатись виконаними, якщо такі особи пропрацюють на підприємстві не менш ніж 6 місяців звітного року.

Відповідач надав до суду заперечення на відповідь на відзив, яким зазначає, що твердження позивача стосовно того, що довідка МСЕК видана ОСОБА_3 є нечинною, є припущенням, тому що ОСОБА_3 встановлена інвалідність з дитинства.

Так вважає, що відповідачем не було допущено порушення вимог законодавства, та просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі з причин незаконності та необґрунтованості вимог.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступні обставини.

ФОП ОСОБА_1 08.02.2021 року подав до фонду соціального захисту інвалідів зо його місцезнаходженням звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю Форма №10-ПОI, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників фактично за рік складає– 29 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність – 1 особа; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»- 1; фонд оплати праці штатних працівників – 2 378,90 грн.

25.05.2021 року Донецьке обласне відділення фонду захисту інвалідів Міністерства соціальної політики України направив керівникові Головного управління Пенсійного фонду україни в Донецькій області лист № 03-13/584, яким просив надати щомісячну інформацію за 2020 рік щодо фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 із зазначенням наступних даних:

- середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу, осіб:

- з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність;

- фонд оплати праці штатних працівників.

У відповідь на вказаний запит Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надало позивачу лист від 10.06.2021 року № 0500-2003-8/15039, відповідно до якого за даними інформаційних баз Пенсійного фонду України по страхувальнику Фізичної особи-підприємцю ОСОБА_1 наявна наступна інформація за 2020 рік: середньооблікова кількість штатних працівників за січень – 28, лютий – 28, березень -30, квітень 29, травень 29, червень 29, липень – 27, серпень 27, вересень – 27 осіб, жовтень – 28, листопад – 29, грудень 29 осіб. У графі працівникам, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність – в кожному місяці вказано – 0 осіб.

27 травня 2021 року позивачем було направлено запит до Добропільського міського центру зайнятості щодо отримання інформації відносно подання відповідачем звітності за формою № 3-ПН, інформації щодо направлення до відповідача осіб з інвалідністю для працевлаштування, інформації про відмови з боку відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, інформації щодо запропонованих відповідачем в односторонньому порядку умов неповного робочого дня або неповного робочого тижня для осіб з інвалідністю, а також отримання інформації щодо наявності заявок на перекваліфікацію осіб з інвалідністю за 2020 рік.

Добропільський міський центр зайнятості листом від 03.06.2021 року № 02/975/01-45-21 повідомил Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, що ФОП ОСОБА_1 за 2020 рік звітність за формою № 3-ПН «Інформації про попит на робочу силу (вакансії)» для осіб з інвалідністю не надавалася.

На підставі наведеного, враховуючи наведені відповідачем у звітності за формою № 4-Д дані, відділенням Фонду було розраховано суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання у 2020 році нормативу робочих місць для працевлаштування (однієї) особи з інвалідністю, яка склала 89 864,64 грн. (а.с. 11).

За порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій нарахована пеня в розмірі 1 599,33 грн. (а.с. 12).

В матеріалах справи наявний трудовий договір № 54 від 05 лютого 2020 року між працівником ОСОБА_3 і фізичною особою, яка використовує найману працю ОСОБА_1 предметом якого є зобов`язання працівника особисто виконувати функції слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів на 0, 5 ставки, дотримуватися техніки безпеки, трудової дисципліни та правил внутрішнього трудового розпорядку. Фізична особа зобов`язується оплачувати працю працівника у розмірі 2 361, 50 грн. на місяць. Договір є безстроковим. Час виконання робіт встановлюється з 08.00-12.00.

Наказом фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 від 04 лютого 2020 року № 5-к, “Про прийняття працівників” - з 05 лютого 2020 року прийнят ОСОБА_3 на посаду слюсаря з ремонту колісних засобів з окладом 4 723,00 грн. на 0, 5 ставки.

ФОП ОСОБА_1 направлено до Головного управління ДПС у Донецькій області повідомлення про прийняття з 05.02.2020 працівника ОСОБА_3 на роботу.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 05 березня 2019 року ОСОБА_3 є особою з інвалідністю з дитинства 3 групи.

Згідно із довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0916759 ОСОБА_3 встановлено третю групу інвалідності по зору з 23.03.2018 року, причина інвалідності – з дитинства, дата чергового переогляду – 14.05.2020 року.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На реалізацію Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 31 січня 2007 року №70, якою затверджено низку нормативно-правових актів, зокрема Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування

Пунктом 2 вказаного Порядку визначено, що звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 затверджено Форму звітності № 3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії)”, Порядок подання форми звітності № 3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії)”.

Згідно з п. 5 Порядку Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Аналіз наведених норм показав, що на підприємства, установи та організації покладається обов`язок зі створення спеціальних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Такий обов`язок реалізується сукупністю заходів роботодавця: виділення робочих місць для осіб з інвалідністю; звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць; працевлаштування осіб з інвалідністю, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.

При цьому, працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі, спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця; звіт форми №3-ПН, що подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

У зв`язку із чим, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Таким чином, передбачена ч. 1 ст. 20 Закону України від 21.03.1991 року №875-XII міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 18 Закону №875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 17, ч. 1 ст. 18, ч.ч. 2, 3, 5 ст. 19 Закону №875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулась до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

Відповідно до ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Суми адміністративно-господарських санкцій і пені, що надійшли до державного бюджету, використовуються Фондом соціального захисту інвалідів.

Відповідно ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Усталена судова практика судів касаційної інстанції свідчить, що обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до нормативу, встановленого Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості (постанови від 07.02.2018 у справі № П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17, від 21.08.2018 у справі № К/9901/29529/18, від 22.01.2020 у справі № 920/472/16(5021/2509/2011), від 17.06.2020 у справі № 5021/2509/2011, від 24.06.2020 у справі № К/9901/31243/19) .

Положеннями ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" передбачено обов`язок роботодавця, серед іншого, створювати для осіб з інвалідністю умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.

Обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Обов`язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаним шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.

До обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для інвалідів, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості (висновок про застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 по справі № 920/385/19).

Згідно наданого відповідачем звіту форми №10-ПОI за 2020 рік про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу ФОП ОСОБА_1 у 2020 році становила 29 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність – 1 особа. Разом з цим, відповідно до данних інформаційних баз Пенсійного фонду України по страхувальнику Фізичної особи-підприємцю ОСОБА_1 наявна наступна інформація за 2020 рік: середньооблікова кількість штатних працівників за січень – 28, лютий – 28, березень -30, квітень 29, травень 29, червень 29, липень – 27, серпень 27, вересень – 27 осіб, жовтень – 28, листопад – 29, грудень 29 осіб. У графі працівникам, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність – в кожному місяці вказано – 0 осіб.

Відповідно до наданих до суду документів у ФОП ОСОБА_1 працював з 04 лютого 2020 по 31 липня 2020 року на 0,5 ставки ОСОБА_2 , якій є особою з інвалідністю третьої групи.

Слід враховувати, що в силу положень ч. 5 ст. 19 Закону України від 21.03.1991 року №875-XII виконанням роботодавцем нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю в силу приписів ч. 3 ст. 17, ч. 1 ст. 18, ч.ч. 2, 3 5 ст. 19 Закону України від 21.03.1991 року №875 фактично віднесено укладання трудового договору з особою з інвалідністю, яка самостійно звернулась до роботодавця або була направлена до нього державною службою зайнятості.

Охарактеризування такого працевлаштування як трудового випливає і з положень ст. 21 Кодексу законів про працю в Україні, згідно яких (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом ч. 2 вказаної статті Кодексу законів про працю в Україні (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Крім того, за правилами ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю в Україні працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (Звіт форми Д4).

Отже, виходячи з вказаних положень законодавства, є підстави вважати, що саме наявність трудового договору та повідомлення управління пенсійного фонду вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці.

Таким чином, укладення відповідачем у спірному періоді договору із особою з інвалідністю та не повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (Звіт форми Д4) не підтверджує виконання підприємством обов`язку із працевлаштування особи з інвалідністю, а відтак не може впливати на норматив робочих місць, установлений для підприємства у звітному періоді.

Також, слід враховувати, що згідно відомостей Звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, надбавки, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також Інформації від органу пенсійного фонду про страхувальників, які звітували про нарахування заробітної плати та єдиного внеску, що містяться в матеріалах адміністративної справи, середньооблікова кількість штатних працівників з січня 2020 року у ФОП ОСОБА_1 складала 28 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність, 0 осіб.

Судом встановлено, що відповідач протягом 2020 року не направляв до центра зайнятості жодної звітності. Вказана обставина не заперечується відповідачем.

Частиною п`ятою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно частини першої цієї статті, вважається працевлаштування підприємством осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.

Відтак, виконанням нормативу робочих місць в розумінні статті 19 цього Закону вважається саме працевлаштування підприємством інвалідів, а не лише створення робочих місць для таких осіб, що зумовлено загальною спрямованістю законодавства про соціальний захист та реабілітацію інвалідів на забезпечення реалізації ними трудових прав та обов`язків нарівні з іншими працівниками без додаткових соціальних гарантій у сприянні їх працевлаштування. Зазначене узгоджується з правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 25.04.2018 у справі №819/537/16.

Водночас, як вже було зазначено судом, протягом 2020 року відповідач не направляв до центра зайнятості жодної звітності. Так, відповідач мав подати не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії (з 31 липня 2020 року) Форму звітності № 3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії)”, чим спростовуються доводи відповідача про виконання установленого законом нормативу.

Суд констатує, що обов`язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Адже статтею 18-1 вказаного Закону такий обов`язок покладено на державну службу зайнятості.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені, зокрема в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року в справі № 802/707/17-а (провадження №К/9901/35221/18), які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За правилами частин 1, 5 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, оскільки відповідачем не виконано вимоги Закону №875-XII, не вжито належних заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, суд погоджується із обґрунтованістю адміністративного позову та наявністю підстав для його задоволення.

Згідно вимог ч.2 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Керуючись ст. ст. 2-15, 31-32, 72-80, 160-161, 168, 171, 173-183, 192-198, 210, 223-225, 227-229, 241-246, 250-251, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (місцезнаходження: вул. Серова, буд. 1а, м. Маріуполь, Донецька область; код ЄДРПОУ: 13492430) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) про стягнення адміністративно-господарських санкцій – задовольнити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році, у розмірі 89 864, 64 гривень та пеню у розмірі 1 599,33 гривень на р/р UA608999980313141230000005652 Донецьке ГУК/Добропільс. МТГ/50070000; ЄДРПОУ ГУ ДКСУ 37967785; МФО 899998; код платежу 50070000. ЄДПРОУ відділення Фонду (стягувача) 13492430.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 27 вересня 2021 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Л.В. Арестова