Рішення № 99825005, 22.09.2021, Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 483/520/21

Провадження № 2/483/366/2021

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

22 вересня 2021 року м. Очаків

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:

головуючого - судді Шевиріної Т.Д.,

за участю секретаря - Данилової А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В :

08 квітня 2021 року Гребенюк О.С., який є представником акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК»), звернувся до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області із позовною заявою до ОСОБА_1 , предметом якої є: стягнення з відповідачки 15 034 грн 06 коп. в рахунок заборгованості за кредитним договором № SAMDN52000071605652 від 22 лютого 2019 року.

В обґрунтування позову зазначив, що 22 лютого 2019 року між позивачем та відповідачкою було укладено додаткову угоду до кредитного договору від 19 жовтня 2011 року. Відповідач зобов`язання за додатковою угодою належним чином не виконала, внаслідок чого станом на 15 березня 2021 року перед позивачем виникла вищезазначена заборгованість. Оскільки відповідачка умови додаткової угоди не виконала, допустила пропущення термінів сплати червоно платежу, банк змушений звернутися до суду з вказаним позовом.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, в якій також зазначив, що повністю підтримує позовні вимоги та не заперечує проти заочного розгляду справи (а.с. 28).

Відповідачка, будучи повідомленою про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилася, про причини своєї неявки не повідомила.

Суд на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України, враховуючи згоду позивача, ухвалив розглядати справу в заочному порядку.

Дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 19 жовтня 2011 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК», з одного боку, та ОСОБА_1 , з другого боку, був укладений кредитний договір, що складається з анкети-заяви позичальника (а.с. 6).

В подальшому ОСОБА_1 та AT КБ «Приватбанк» підписали додаткову угоду до договору № SAMDN52000071605652 від 22 лютого 2019 року (а.с. 7).

За змістом зазначеної угоди Банк здійснює (прощення) анулювання частини заборгованості, яка зазначена в п.1.2 Додаткової угоди, а саме здійснює прощення відсотків на 333 грн. 44, комісії на 0 грн., пені на 19 300 грн. 96 коп., штрафу на 0 грн 00 коп.

Клієнт здійснює платіж у розмірі не менше 6 552 грн 73 коп. у строк не пізніше 22 лютого 2019 року.

Строк повернення кредиту вказаний в п. 1.3 Додаткової угоди, а саме до 25 серпня 2019 року.

Відповідно п. 1.6 Додаткової угоди, ця угода згідно зі ст. 212 ЦК України, укладається під відкладальну обставину, а саме: у разі належного виконання Клієнтом зобов`язань, які передбачені договором та п 1.5 Угоди, вступають в дію умови про прощення заборгованості, визначені п.1.2 Угоди, умова про зміну процентної ставки, передбачена п. 1.4 Угоди.

Пунктом 1.6.1 Додаткової угоди встановлено, що в разі прострочення виконання Клієнтом будь-якого з зобов`язань, передбачених п. 1.5.2. Угоди та/чи будь-якого із зобов`язань, передбачених договором, на 31 день, умова про прощення частини заборгованості, передбачена п.1.2, Умова про зміну процентної ставки передбачена п. 1.4 Угоди, не застосовується.

Відповідно до п. 1.7, в разі порушення Клієнтом строків по погашенню кредиту, зазначених в п. 1.5.2, понад 31 безперервно: 1.7.1 терміном повернення кредиту є термін, вказаний в п. 1.3. Угоди. Вся заборгованість по кредиту, починаючи з дня, наступного за днем повернення кредиту (який визначається відповідно до п. 1.7.1 Угоди), є простроченою, зазначено п. 1.7.2 Угоди.

Позивач зазначає, що ОСОБА_1 належним чином зобов`язання за кредитним договором та Додатковою угодою не виконувала, у зв`язку із чим позивачем нарахована заборгованість, що станом на 15 березня 2021 року становить 15 034 грн 06 коп., з яких: 333 грн 44 коп. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 14 700 грн 62 коп. - заборгованість за пенею (а.с. 9-10).

Вирішуючи цивільно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За загальним правилом період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов`язання, не може перевищувати один рік (пункт 1 частини 2 статті 258 ЦК України). При цьому виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Відповідно до вимог ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Вирішуючи спір, суд враховує, що позивачем є юридична особа - банківська установа, яка має в своєму підпорядкуванні юридичний відділ, тобто представник позивача був обізнаний із нормами процесуального права, які регламентують принципи цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а також принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд та знає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи вбачається, що розрахунок заборгованості, про стягнення якої просить позивач, здійснювався за договором № SAMDN52000071605652 від 22 лютого 2019 року та додатковою угодою до нього.

Разом із тим, первинний договір № SAMDN52000071605652 від 22 лютого 2019 року в матеріалах справи відсутній.

Оскільки порушення умов додаткової угоди має наслідком скасування прощення нарахувань, що здійснюються за основним договором, відсутність останнього свідчить про недоведеність позивачем законних підстав для нарахування заборгованості та, як наслідок, необґрунтованість позовних вимог про стягнення боргу.

Наявна в матеріалах справи анкета-заява є доказом того, що 09 серпня 2011 року відповідачка зверталася до банку із заявою про видачу їй кредитної картки та встановлення кредитного ліміту, однак не має відношення ані до розрахунку заборгованості, ані до додаткової угоди, які стосуються іншого кредитного договору, а саме № SAMDN52000071605652 від 22 лютого 2019 року.

Отже, позивачем не надано суду доказів укладання між сторонами кредитного договору та отримання відповідачкою суми кредитного ліміту як за кредитним договором № SAMDN52000071605652 від 22 лютого 2019 року, так і за кредитним договором від 19 жовтня 2011 року в розмірі, зазначеному в позовній заяві.

Окрім того, позивачем не було надано доказів відкриття на ім`я відповідачки карткових рахунків з присвоєними номерами за первісним договором та додатковою угодою, виписок по рахункам, які мали б підтвердити рух грошових коштів, наявність або відсутність заборгованості, та з якого суд мав би встановити, який саме розмір грошових коштів було отримано позичальником за додатковою угодою.

Наданий позивачем до матеріалів позовної заяви розрахунок заборгованості за договором не є належним та допустимим доказом наявності цивільно-правових відносин між сторонами у справі, оскільки по суті є калькуляцією, якою позивач обґрунтовує розмір своїх вимог. Крім того, в матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості за первісним договором.

Розрахунок заборгованості, сам по собі не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру, а також укладення кредитного договору, оскільки нічим іншим не підтверджується і його правильність неможливо перевірити.

Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Однак, в силу принципу змагальності сторін, визначеного ст.12 ЦПК України, позивач мав надати належні та допустимі докази надання відповідачці грошових коштів за кредитним договором та розміру заборгованості у випадку її наявності, чого ним зроблено не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України, обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Слід також зазначити, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати на підтвердження всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, повинні бути виключно належними та допустимими.

З урахуванням того, що позивач свого процесуального обов`язку не виконав - не надав суду належних та допустимих доказів того, що 22 лютого 2019 року між сторонами дійсно був укладений кредитний договір № SAMDN52000071605652, суд дійшов про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволенню не підлягають, судові витрати слід віднести на рахунок позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити повністю.

Рішення є заочним і може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку для подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, воно може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржене позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених вище строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий: