Ухвала суду № 98619635, 27.07.2021, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/12039/21

Провадження №: 2/755/6085/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" липня 2021 р. Суддя Дніпровського районного суду м. Києва САВЛУК Т.В., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» про визнання нарахування незаконними, припинення бездіяльності, зобов`язання провести перерахунок за надані послуги, та стягнення маральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

До Дніпровського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» про визнання нарахування незаконними, припинення бездіяльності, зобов`язання провести перерахунок за надані послуги, та стягнення маральної шкоди.

22 липня 2021 року вказану позовну заяву, у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, було передано в провадження судді Савлук Т.В.

23 липня 2021 року вказану справу було передано судді Савлук Т.В. відповідно до контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України)

Статтею 175 Цивільного процесуального кодексу України визначені основні вимоги до позовної заяви, які мають бути дотримані особами, які звертаються до суду за захистом своїх прав та інтересів шляхом пред`явлення позову до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦК України, учасники справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Крім того, згідно положення ч. 5 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Так, відповідно до положень ч. 2, 4, 5 ст. 95 Цивільного процесуального кодексу України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Відповідно до ч. 8 ст.14 Цивільного процесуального кодексу України, особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, можуть подати процесуальні, інші документи, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний підпис», якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно ч.9 ст.14 Цивільного процесуального кодексу України, суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи в електронній формі. Процесуальні та інші документи і докази у паперовій формі не пізніше трьох днів з дня їх надходження до суду переводяться в електронну форму та долучаються до матеріалів електронної судової справи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Частиною 8 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України, встановлено, що якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника). Так, зазначену позовну заяву було направлено в електронному вигляді. При цьому вона не містить електронного цифрового підпису, у відповідності до згаданих норм Цивільного процесуального кодексу України та ч.1 ст.5 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», де визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (ч. ч. 1 - 2 ст. 6 зазначеного Закону).

Відповідно до ч.1 ст.7 вказаного Закону, оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі, з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Позовна заява була направлена в електронному вигляді та не містить електронного цифрового підпису, у відповідності до згаданих норм ЦПК України та ч.1 ст.5 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», де визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (ч.ч.1-2 ст.6 зазначеного Закону). Відповідно до ч.1 ст.7 Закону оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі, з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Згідно із ст.1 ЗУ «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Крім того, п.15 ч.1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.

Відповідно до п.15.15 п.15 ч.1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацію України у газеті "Голос України" та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

У номері «Голосу України» за 1 грудня 2018 року опубліковано оголошення про створення та забезпечення функціонування ЄСІТС. З 1 січня 2019 ЄСІТС буде функціонувати в тестовому режимі, а дослідна експлуатація системи розпочнеться з 1 березня 2019 року.

На підставі рішення Вищої ради правосуддя № 624/0/15-19 від 28 лютого 2019 року Державною судовою адміністрацією України відкликано оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Правова позиція щодо повернення заяв, поданих у електронній формі до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи також викладена Верховним Судом в ухвалах від 30 серпня 2018 року у справі № 405/8608/13-ц, від 10 травня 2019 року у справі № 522/1959/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 712/281/20.

Наказом Державної судової адміністрації України № 628 від 22 грудня 2018 року «Про проведення тестування підсистеми «Електронний суд» у місцевих та апеляційних судах» вирішено запровадити тестовий режим експлуатації підсистеми «Електронний суд» у місцевих та апеляційних судах України (пілотних судах).

Відповідно до пункту 2 цього наказу місцевим та апеляційним судам у ході тестового режиму експлуатації підсистеми «Електронний суд» слід керуватися вимогами Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (із змінами і доповненнями), у частині функціонування підсистеми «Електронний суд» (далі - Положення № 30).

Згідно із пунктом 1 Розділу ХІ Положення № 30, з 22 грудня 2018 року у всіх місцевих та апеляційних судах обмін електронними документами між судом, фізичними особами та учасниками судового процесу забезпечується засобами підсистеми "Електронний суд". Учасники судового процесу за допомогою зареєстрованого Електронного кабінету можуть надсилати копії електронних документів іншим учасникам судової справи, крім випадків, коли інший учасник не має зареєстрованого електронного кабінету, подавати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, а також отримувати судові рішення та інші електронні документи (пункт 2 Положення № 30).

Електронний кабінет - захищений веб-сервіс, за допомогою якого забезпечується взаємодія авторизованого користувача з АСДС у режимі реального часу. Порядок реєстрації та роботи з електронним кабінетом встановлюється адміністратором (пункт 15 частини першої Розділу ІІ Положення № 30).

Згідно з вимогами розділу XI Положення № 30 обмін процесуальними документами в електронній формі повинен здійснюватися з офіційних електронних адрес (Електронних кабінетів), які вони мають створити в підсистемі "Електронний суд", розміщеній за посиланням: https://cabinet.court.gov.ua.

Отже в даній справі при отриманні та надісланні процесуальних документів, заяв по суті справи та додатків до них слід керуватися положеннями п.п. 15.1. п.15 ч.1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, згідно якого передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.

Враховуючи викладене, всі документи мають подаватися в паперовому вигляді, а письмові заяви повинні мати власноручний підпис заявника (представника заявника).

Підпис - це графічне накреслення, що позначає виконавця підпису та наноситься ним з метою посвідчення. Як почерковий об`єкт підпис має характерні риси. Зокрема, це посвідчувальний знак обов`язково певної особи; виконується нею власноруч у вигляді графічного креслення; наноситься на документ з метою посвідчення різних фактів та подій.

Суд акцентує увагу, що особистий підпис - це власноручно виконаний зразок почерку, що дозволяє ідентифікувати особу, що його виконала. У той же час, відсутність особистого підпису позивача ОСОБА_1 , не дає суду можливості встановити вираження справжньої волі особи на настання відповідних правових наслідків у зв`язку з подачею відповідного позову. Наведене вказує на те, що письмові звернення особи, які не містять підпису, можуть бути подані поза волею такої особи, а отже не мають юридичної сили.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України)

Так, відповідно до ч. 1 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до прохальної частини позовної заяви, ОСОБА_1 пред`явив позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» з вимогами: «Визнати нарахування відповідача за гаряче водопостачання по квартирі АДРЕСА_1 , без урахування встановлених в квартирі двох приладів обліку гарячої води та фактично споживання гарячої води за приладами обліку в квартир - незаконними.

Припинити бездіяльність відповідача, яка полягає в ігноруванні вимог договору № 460036 021 від 01 липня 2014 року та показів встановлених в квартирі двох приладів обліку гарячої води.

Зобов`язати відповідача надати позивачу відповідь на вищезазначену заяву від 29 червня 2021 де в т.ч.: надати розгорнутий (повний) акт звірки по гарячому водопостачанню квартири АДРЕСА_1 , починаючи з дати укладання договору № 460036 021, від 01 липня 2014 року, де вказані прилади обліку починаючи з показань кухня - 0 м3, ванна -0м3; В акті зазначити в графі за кожен місяць споживання гарячої води, ціна гарячої води, сума до сплати за місяць, і фактична оплата за це місяць позивачем за споживання гарячої води.

Зобов`язати відповідача зробити перерахунок за споживання гарячої води, з урахуванням фактичного споживання гарячої води по квартирі АДРЕСА_1 , та показники двох приладів гарячої води встановлених в квартирі.

Зобов`язати відповідача на користь позивача виплатити моральну шкоду в розмірі 50 000,00 гривень»

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єктів та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, регулюються положеннями Закону України «Про судовий збір».

Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір входить до складу судових витрат.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з розглядом справи та вирішенням, а у випадках звільнення від сплати цих осіб - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

До позовної заяви позивачем не додано квитанції про сплату судового збору у зв`язку з посиланням на звільнення від сплати судового збору відповідно до п. 1, 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Положеннями статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік категорій осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору.

На підставі Закону України № 484-VIII від 22.05.2015 р. частина перша статті 5 Закону України «Про судовий збір» викладена в іншій редакції, відповідно до якої положення щодо звільнення від сплати судового збору споживачів (за позовами, що пов`язані з порушенням їхніх прав) виключено.

За змістом Закону України «Про судовий збір» зі змінами, які прийняті пізніше, ніж Закон України «Про захист прав споживачів», вбачається, що з 1 вересня 2015 року споживачі за позовами, що пов`язані з порушенням їхніх прав, не відносяться до суб`єктів, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях, тому посилання позивача на положення Закону України «Про захист прав споживачів» не можуть бути взяті до уваги.

Таким чином, за першим (часовим) критерієм перевагу в застосуванні має стаття 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки її остання редакція ухвалена пізніше останньої редакції статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Така правова позиція підтверджується і практикою Верховного Суду України в питаннях сплати судового збору в справах про захист прав споживачів (ухвала від 01.03.2016 року, справа № 6-484ц16).

Згідно із ст. 21 ЗУ «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Пунктом 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Таким чином, позивач, вважаючи себе споживачем, при зверненні до суду у дотримання вимог ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України, зобов`язаний викласти зміст позовних вимог та обставини, якими він обґрунтовує вказані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», зазначивши про те, яке право споживача порушено у відповідності до ст. 22 цього Закону, таким чином навівши підтвердження того, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються цим Законом.

Проте в позовній заяві відсутнє таке обґрунтування позовних вимог.

Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

У зв`язку з цим, застосування Закон України «Про захист прав споживачів» до даних правовідносин, можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови, процедури виконання договору, та інше, тобто ті, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними Законами (Цивільний кодекс України).

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров`я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Системний аналіз положень Закону України «Про захист прав споживачів» доводить, що для того, щоб особа була звільнена від сплати судового збору, недостатньо зазначити, що це є позов про захист прав споживачів, оскільки такий позов повинен містити предмет та обставини, які вказують на порушення прав позивача як споживача послуг. Тобто, предмет та підстави позову повинні вказувати на те, що такий позов пов`язаний з порушенням права споживача, з зазначенням такого права та способу захисту відповідно до положень, передбачених цим Законом.

Однак в порушення даних вимог закону, позивач у своїй позовній заяві взагалі не посилається на зміст позовних вимог та обставини, якими він обґрунтовує вказані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», не зазначає про те, яке право споживача порушено у відповідності до ст. 22 цього Закону.

Відповідно до ст. 4 Закон України «Про захист прав споживачів»: споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: захист своїх прав державою; належну якість продукції та обслуговування; безпеку продукції; необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав; об`єднання в громадські організації споживачів (об`єднання споживачів). Споживачі також мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів. Споживачі зобов`язані: 1) перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар; 2) в разі необхідності роз`яснення умов та правил використання товару - до початку використання товару звернутися за роз`ясненнями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх функції; 3) користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації; 4) з метою запобігання негативним для споживача наслідкам використання товару - застосовувати передбачені виробником в товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких правил в документації - дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, встановлених для товарів такого роду.

Жодна з перелічених у ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» підстав, які дають право особі захистити порушене право споживача, не пов`язані з предметом пред`явленого позову до суду.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, сплачується судовий збір в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (908,00 грн.).

Згідно положень ч.3 ст.6 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Відповідно до предмету позову позивачем пред`явлено чотири окремі вимог немайнового характеру, що зумовлює сплату судового збору за кожну позовну вимогу в розмірі 908,00 грн.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного суду у своїй постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 761/11472/15-ц дійшов до висновку, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди, яка визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою. А тому за неї підлягає сплаті судовий збір як за позовну вимогу майнового характеру згідно абз. 3 пп. 1 п.1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», який складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що позивачу необхідно сплатити судовий збір за позовну вимогу про стягнення моральної шкоди, як за позовну вимогу майнового характеру, у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (908,00 грн.) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

На виконання ухвали суду позивач має надати оригінал платіжного документу про сплату судового збору за чотири вимоги немайнового характеру в розмірі 3 632,00 гривень та за вимогу майнового характеру в розмірі 908,00 гривень.

Додатково роз`яснюю, що при зверненні з позовом до Дніпровського районного суду міста Києва судовий збір сплачується за наступними реквізитами: отримувач коштів: УК у Дніпровському районі м. Києва, Код отримувача (код ЄДРПОУ): 38012871, банк отримувача Державне Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО): 899998, рахунок отримувача: UA478999980313141206000026005 , код класифікації доходів бюджету: 22030101.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України, позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і треті осіб.

На виконання ухвали позивачу необхідно надати позовну заяву з власноручним виконаним зразком почерку, що дозволяє ідентифікувати особу, що його виконала, та надати копії позовної заяви у відповідності до кількості відповідачів та третіх осіб.

Недотримання обов`язкових вимог до змісту позову є перешкодою до відкриття провадження у справі.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких-не допустити судовий процес у безладний рух. Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

У зв`язку з наведеним, вимога суду про усунення недоліків позову не є порушенням права на справедливий судовий захист.

Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

За таких обставин, суд приходить до висновку, про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху та надати строк позивачу для усунення зазначених в ухвалі недоліків, оскільки позовна заява не відповідає вимогам процесуального закону.

На підставі викладеного та керуючись статями 4, 175, 177, 185 Цивільного процесуального кодексу України, суддя,-

п о с т а н о в и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» про визнання нарахування незаконними, припинення бездіяльності, зобов`язання провести перерахунок за надані послуги, та стягнення маральної шкоди, - залишити без руху.

Надати можливість позивачу виправити недоліки в строк не більше ніж десять днів з дня отримання позивачем ухвали, про що у вказаний термін надати суду документальні підтвердження.

Попереджаю, що у разі невиконання вимог суду щодо усунення вказаних недоліків, Ваша заява буде вважатись неподаною та підлягає поверненню.

С у д д я: