Рішення № 98457797, 30.06.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2021 року Справа № 160/6280/21

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ніколайчук С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, головного управління Державної казначейської служби України Дніпропетровської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача – ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору на стороні позивача – ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору на стороні позивача – ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача – Благолійний фонд «Екологія геос» про визнання дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

20.04.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом Держави Україна в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, головного управління Державної казначейської служби України Дніпропетровської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача – ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору на стороні позивача – ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору на стороні позивача – ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача – Благолійний фонд «Екологія геос», в якій просить:

- визнати протиправними дії чи бездіяльність Держави Україна в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації за результатом розгляду скарги до Кабінету Міністрів України за №БЛ-12339835 від 06.04.2021 року;

- зобов`язати Державу Україна в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації вчинити дії на поновлення конституційних прав співавторів технології ОСОБА_5 « ІНФОРМАЦІЯ_1 » шляхом запровадження у виробництво технології ОСОБА_5 « ІНФОРМАЦІЯ_1 »;

- зобов`язати головне управління Державної казначейської служби України Дніпропетровської області відшкодувати за рахунок держави моральну шкоду ОСОБА_1 за моральні страждання продовж 2006-2021 років у розмірі 10000 місячних прожиткових мінімумів для працездатних осіб, ОСОБА_2 за моральні страждання продовж 2006-2021 років у розмірі 10000 місячних прожиткових мінімумів для працездатних осіб, ОСОБА_3 за моральні страждання продовж 2006-2021 років у розмірі 10000 місячних прожиткових мінімумів для працездатних осіб, ОСОБА_4 за моральні страждання продовж 2006-2021 років у розмірі 10000 місячних прожиткових мінімумів для працездатних осіб;

- відшкодувати ОСОБА_1 одноразову матеріальну шкоду (упущена вигода), яка складає 1 відсоток від розміру субсидій для громадян на 2021 рік для оплати енергоносіїв та комунальних послуг у розмірі 350 млн. грн.;

- відшкодувати ОСОБА_2 одноразову матеріальну шкоду (упущена вигода), яка складає 1 відсоток від розміру субсидій для громадян на 2021 рік для оплати енергоносіїв та комунальних послуг у розмірі 350 млн. грн.;

- відшкодувати ОСОБА_3 одноразову матеріальну шкоду (упущена вигода), яка складає 1 відсоток від розміру субсидій для громадян на 2021 рік для оплати енергоносіїв та комунальних послуг у розмірі 350 млн. грн.;

- відшкодувати ОСОБА_4 одноразову матеріальну шкоду (упущена вигода), яка складає 1 відсоток від розміру субсидій для громадян на 2021 рік для оплати енергоносіїв та комунальних послуг у розмірі 350 млн. грн.;

- відшкодувати ОСОБА_3 матеріальну шкоду за період з 1 січня 2007 року по дату забезпечення реалізації у виробництво спільної інтелектуальної власності по вказаним заявкам на винаходи у розмірі всіх місячних сальних Єдиних соціальних внесків до Пенсійного фонду;

- відшкодувати ОСОБА_3 матеріальну шкоду за період з 1 січня 2007 року по дату її виплати шкоду у розмірі всіх місячних прожиткових мінімумів для працездатних осіб;

- відшкодувати ОСОБА_4 матеріальну шкоду за період з 1 вересня 2015 року по дату забезпечення реалізації у виробництво спільної інтелектуальної власності по вказаним заявкам на винаходи у розмірі всіх місячних мінімальних Єдиних соціальних внесків до Пенсійного фонду;

- відшкодувати ОСОБА_4 матеріальну шкоду за період з 1 вересня 2015 року по дату її виплати шкоду у розмірі всіх місячних прожиткових мінімумів для працездатних осіб;

- відшкодувати ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі вартості газу та електричної енергії за опалювальний період 2020-2021 року;

- перерахувати вказані кошти за моральні страждання у розмірі 40 тисяч місячних прожиткових мінімумів для працездатних осіб та упущену вигоду ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у розмірі 1400 млн. грн., які є коштами платників податків, на рахунок Благодійного фонду «Екологія-Геос», код отримувача 33474710, АТ КБ «Приватбанк» НОМЕР_1 , НОМЕР_2 .

В обґрунтування позову зазначено, що позивач не отримав відповідь на звернення по суті розгляду скарги до Держави Україна в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації за № БЛ-12339835 від 06.04.2021 року, що порушує його конституційні права. На думку позивача, відповідач не вчинив жодних дій для вирішення питань, які викладені у скарзі №БЛ-12339835 від 06.04.2021 року щодо забезпечення енергетичної, екологічної безпеки, конституційних прав громадян України та позивача, поновлення інтересів держави в енергетичній, екологічній та оборонній сфері, поновлення права на особисту безпеку та особистих немайнових прав позивача, а також громадян України на безпечне для їх життя та здоров`я довкілля шляхом запровадження винаходів ОСОБА_2 , тому позовні вимоги просить задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 року залишено без руху.

26.04.2021 року через систему “Електронний суд” було подано клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 року та від 17.05.2021 року позовну заяву залишено без руху повторно, позивачем не в повному обсязі виконано вимоги ухвали суду.

19.05.2021 року позивачем через систему “Електронний суд” було подано клопотання про звільнення від сплати судового збору, тобто всі недоліки позовної заяви позивача усунуті.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.05.2021 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.05.2021 року заяву ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання даного адміністративного позову – задоволено, звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання даного адміністративного позову в адміністративній справі № 160/6280/21.

Через “Електронний суд” надійшло клопотання позивача про розгляд справи у загальному провадженні із викликом сторін.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) стосовно розгляду справи №160/6280/21 в судовому засіданні за участі сторін.

04.06.2021 року через “Електронний суд” надійшло клопотання позивача про розгляд справи у загальному провадженні із викликом сторін.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.06.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) стосовно розгляду справи №160/6280/21 в судовому засіданні за участі сторін.

14.06.2021 року втретє через “Електронний суд” надійшло клопотання позивача про розгляд справи у загальному провадженні із викликом сторін.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2021 року повернуто клопотання ОСОБА_2 про розгляд справи в порядку загального провадження без розгляду.

18.06.2021 року через “Електронний суд” надійшло клопотання позивача про розгляд справи у загальному провадженні із викликом сторін.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.06.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) стосовно розгляду справи №160/6280/21 в судовому засіданні за участі сторін.

Ухвалою суду від 21.05.2021 року відповідачам було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Копія ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.05.2021 року направлена сторонам у справі та отримана відповідачем-1 31.05.2021 року та відповідачем-2 04.06.2021 року, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

В силу ч. 4 ст. 124, ч. 8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.

Відповідачем на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не було надіслано до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не було повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.

Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач звернувся на урядову гарячу лінію Кабінету Міністрів України зі зверненням, в якому просив: прийняти рішення про здійснення контролю про надання Дніпропетровською облдержадміністрацією наступної інформації - документу, згідно запиту № 1 від 04.07.2020 (13№ 81/0/263-20 від 06.07.2020), який засвідчує: у чому саме полягає безперспективність реалізації проектів у рамках реалізації програми «« ІНФОРМАЦІЯ_2 », а саме: Проекту розробки змін до законодавчих актів з метою врегулювання статусу « ІНФОРМАЦІЯ_3 » - альтернативна сировина для безпечного, економічного та екологічного виробництва енергії передбачає: 1) внесення змін до статті 1 першого пункту та викласти абзац тридцять четвертий Закону України "Про електроенергетику" у такій редакції: “зелений" тариф - спеціальний тариф, за яким закуповується електрична енергія, вироблена на об`єктах електроенергетики, у тому числі на введених в експлуатацію чергах будівництва електричних станцій (пускових комплексах), з альтернативних джерел енергії « ІНФОРМАЦІЯ_3 » - продукти згоряння горючих і окислювальних речовин у вигляді молекул води, пари, вуглекислого газу, суміші вуглекислого газу і пари, а також відпрацьованих газів інших горючих і окислювальних речовин виробленої на об`єктах електроенергетики та теплоенергетики.

Розгляд вказано звернення розподілено на Дніпропетровську обласну державну адміністрацію, звернення за №БЛ-12339835 від 06.04.2021 року.

Відповіді по суті звернення або інформації по суті запиту №БЛ-12339835 від 06.04.2021 року від Дніпропетровської обласної державної адміністрації позивачем не отримано, відповідачем-1 не надано суду доказів надання відповіді на звернення ОСОБА_2 за №БЛ-12339835 від 06.04.2021 року.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача-1 щодо ненадання відповіді на звернення №БЛ-12339835 від 06.04.2021 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про звернення громадян” (далі - “Закон №393/96-ВР”) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Згідно з ст. 19 Закону №393/96 органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.

Статтею 20 Закону №393/96-ВР передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про доступ до публічної інформації” (далі - “Закон №2939-VI”) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Статтею 12 Закону № 2939-VI передбачено, що запитувачами інформації є фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень.

Розпорядниками інформації визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Розпорядники інформації зобов`язані, зокрема, надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації, а запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні, запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Отже, згідно з вимогами чинного законодавства України відповідач зобов`язаний надати відповідь на звернення або відмовити у задоволенні звернення. В обох випадках розпорядник інформації повинен викласти своє рішення у письмовій формі та направити на адресу запитувача.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.05.2020 року у справі № 804/1594/15 стосовно аналогічного спору за позовом ОСОБА_2 .

Постановою Пленуму Вищого Адміністративного Суду України № 10 від 29.09.2016 р. “Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації”, яка була прийнята для забезпечення однакового застосування адміністративними судами положень законодавства про доступ до публічної інформації, надано відповідні роз`яснення.

Зокрема, в п. 1 постанови Пленуму ВАСУ зазначено, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

У пункті 6 вищевказаної постанови Пленуму ВАСУ зазначено, що обмеження доступу до інформації (будь-якої) може бути правомірним тільки після застосування “трискладового тесту”.

Пунктом 6.2 постанови Пленуму ВАСУ визначено, що з відмови у доступі до публічної інформації повинно вбачатися: 1) якому з перелічених у пункті 1 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ інтересів (далі - правомірні інтереси) відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам); 2) у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв`язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (пункт 2 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ); 3) чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (пункт 3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ) (щодо визначення суспільного інтересу див. пункт 6.4).

Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих трьох підстав “трискладового тесту” означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Тому, якщо під час розгляду справи в суді буде з`ясовано, що відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію розпорядник не застосовував “трискладового тесту” або застосував його лише частково, то це є підставою для визнання таких дій розпорядника протиправними.

Суд зазначає, що відпоідачем-1 взагалі не було вчинено належних дій, спрямованих на розгляд звернення позивача. Доказів зворотного суду не надано.

У ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантоване право на свободу одержувати інформацію.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону № 2939-VІ розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Отже, враховуючи, що запитувана позивачем інформація не є інформацією з обмеженим доступом, спірна інформація є публічною у розумінні Закону № 2939-VІ та відповідач-1 є її розпорядником, суд вважає, що позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної державної адміністрації за результатом розгляду звернення за №БЛ-12339835 від 06.04.2021 року, підлягають задоволенню судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року в справі №800/369/17 зазначено, що право особи на доступ до публічної інформації включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а й право на своєчасність її отримання. Не вчинення розпорядником інформації у встановлений Законом України «Про доступ до публічної інформації» строк відповідних дій є протиправною бездіяльністю.

Як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Відповідну правову позицію виклав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 464/5990/16-а.

Термін «бездіяльність» являє собою пасивний спосіб поведінки, коли суб`єкт утримується від вчинення будь-яких дій, спрямованих на виконання обов`язку, який на нього покладений.

З наведених вище обставин справи (ненадання відповіді на запит по суті у строки передбачені Законо України "Про звернення громадян") в даному випадку має місце протиправна бездіяльність відповідача-1.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України уразі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного та належного захисту прав позивача та їх відновлення, враховуючи дискреційність повноважень органів влади щодо надання відповіді, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Дніпропетровську обласну державну адміністрацію розглянути звернення ОСОБА_1 за № БЛ-12339835 від 06.04.2021 року та надати письмову відповідь за наслідками розгляду звернення по суті.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Держави Україна в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації вчинити дії на поновлення конституційних прав співавторів технології ОСОБА_5 « ІНФОРМАЦІЯ_1 » шляхом запровадження у виробництво технології ОСОБА_5 « ІНФОРМАЦІЯ_1 », суд зазначає, що вказана вимога є передчасною.

Як встановлено судом у цій справі, відповідачем-1 не було належним чином розглянуто звернення позивача та не надано відповідь, відтак, вимоги стосовно вчинення дій, спрямованих не на належний розгляд заяви, є передчасними.

Неправильно обраний спосіб захисту порушеного права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху, а в певних випадках за таких обставин може бути відмовлено в позові.

Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд України у постанові від 24.05.2017 року в справі № 6-951цс16, з якої вбачається, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні правовідносини.

Таким чином, в задоволенні вказаної вимоги належить відмовити.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надавати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 та 20.02.2018 (справи №№ 804/2252/14, 818/1394/17 відповідно) та у постанові від 20.05.2020 (справа №821/1269/17).

Отже, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд зазначає, що на підтвердження заподіяння позивачу моральної шкоди, останнім не надано жодного належного доказу, у зв`язку з чим суд не має можливості встановити та підтвердити наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями відповідача-1 та негативними наслідками, що настали для позивачів у вигляді заподіяної моральної шкоди.

Беручи до уваги те, що позивачем не доведено і не надано суду відповідних доказів завдання йому моральної шкоди позивачем не обґрунтовано розрахунок відповідної шкоди та не надано доказів причинно-наслідкового зв`язку саме між ненаданням відповідачем-1 відповіді на звернення та сумою матеріальної шкоди, нанесеної відповідачем-1, суд зробив висновок про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині вимог.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 818/1434/17, від 19 жовтня 2020 року у справі 580/194/19.

Отже, вимоги в цій частині позову є необґрунтованими та не підлягають задоволенню судом.

Стосовно позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відносно третіх осіб, суд зазначає, що такі позовні вимоги не можуть бути предметом даного спору, оскільки статус третьої особи не передбачає стягнення моральної шкоди на користь останньої.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з п.1 ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі “Беллет проти Франції”, суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

При цьому, суд зауважує, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Оцінивши надані сторонами у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, відповідно до ст.86 КАС України, та надавши відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника в світлі висновку, викладеного в пункті 25 Рішення Європейського Суду з прав людини “Проніна проти України” (заява №63566/00, Страсбург 18 липня 2006 року), врахувавши важливість для позивача, як автора програми “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ©”, поставлених у зверненнях питань, що стосуються соціально-економічних, політичних та особистих прав позивача, суд зробив висновок про можливість винесення законного і об`єктивного рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати під час розгляду справи не здійснювались.

Керуючись ст. ст. 241 - 246, 255, 295, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Держава України в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації (49004, м. Дніпро, пр. О. Поля, 1), головного управління Державної казначейської служби України Дніпропетровської області (49000, м. Дніпро, вул. Челюскіна, 1, код ЄДРПОУ 37989316), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору на стороні позивача – ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору на стороні позивача – ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору на стороні позивача – ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору на стороні позивача – Благолійний фонд “Екологія геос” (52030, Дніпропетровська область, смт. Обухівка, вул. Сонячна, 43) про визнання дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної державної адміністрації щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 за №БЛ-12339835 від 06.04.2021 року.

Зобов`язати Дніпропетровську обласну державну адміністрацію розглянути звернення ОСОБА_1 за №БЛ-12339835 від 06.04.2021 року та надати письмову відповідь за наслідками розгляду звернення по суті.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук