Рішення № 97435993, 03.06.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/608/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Цховребової М.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 р. № Ф-23657-52 у розмірі 8624,73 грн. (вісім тисяч шістсот двадцять чотири гривні 73 коп.), яка була складена по відношенню до ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Ухвалою суду від 19.01.2021 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно зі змістом адміністративного позову та відповіді на відзив, позивач просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, з таких підстав, зокрема:

- з реєстру виконавчих проваджень позивач дізнався про відкриття виконавчого провадження з примусового стягнення заборгованості за Вимогою № Ф-23657-52 від 07.11.2019 р. про сплату боргу (недоїмки). З метою з`ясування підстав та періодів нарахування вказаної заборгованості, позивач 02.12.2020 року звернувся із відповідним запитом до відповідача. 29 грудня 2020 року позивачем був отриманий лист № 27378/К/15-32-13-05-14. Відповідно до змісту вказаного листа позивача було взято на облік як фізичну особу-підприємця, а з 29.01.2009 по 12.04.2019 позивач перебував на спрощеній системі оподаткування. Також, у відповідності до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» згідно із реєстрацією» незалежної професійної діяльності від 20.06.2018 р. № 002657 та встановлення ознаки незалежної професійної діяльності в реєстраційній картці (запис від 27.08.2018), та відповідно до обраної позивачем системи оподаткування в автоматичному режимі в інформаційній системі податкового органу було проведено нарахування: 21.01.2019 - 2457,18 грн. - за 4-й квартал 2018 року нараховано єдиного внеску ФОП; 21.01.2019 - 2457,18 грн. - за 4-й квартал 2018 року нараховано єдиного внеску особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність; 19.04.2019 - 2457,18 грн. - за 1-й квартал 2019 року нараховано єдиного внеску особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність; 19.07.2019 - 2457,18 грн. - за 2-й квартал 2019 року нараховано єдиного внеску особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність; 21.10.2019 - 2457,18 грн. - за 3-й квартал 2019 року нараховано єдиного внеску особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Вказаним листом зазначено, що всього згідно із базою даних ІС ДПС, станом на 31.10.2019 р. сума недоїмки зі сплати нарахованих сум єдиного внеску складала 8624,733 грн. (з врахуванням сплачених у 2019 році сум);

- 19.12.2019 р. позивач, також з метою з`ясування наявності або відсутності заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування було направлено відповідачу лист від 19.12.2019 р. 27.01.2020 р. було отримано відповідь, в якій відповідачемвказується на наявності заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) та на підстави нарахування єдиного внеску. Відповідно до змісту вказаного листа позивачеві нараховано єдиний внесок платнику: як фізичній особі-підприємцю починаючи з четвертого кварталу 2017 р. по 19.04.2019 р.; як особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність від 20.06.2018 р. № 002657 та встановлення ознаки незалежної професійної діяльності в реєстраційній картці (запис від 27.08.2018) починаючи з третього кварталу 2018 р. по четвертий квартал 2019 р. В якості нормативного обґрунтування відповідач послався на ч. 5 ст. 4, п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

- не погоджуючись із таким нарахуванням, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом про визнання протиправними дії Головного управління ДПС в Одеській області щодо нарахування та стягнення з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з третього кварталу 2018 р. по четвертий квартал 2019 р. включно у загальному розмірі 13924,02 грн. як особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність. 20 липня 2020 р. Одеським окружним адміністративним судом у складі судді Білостоцького О.В. було прийнято рішення по справі № 420/1146/20, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки Головним управління ДПС в Одеській області вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, як рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого може здійснюватись стягнення заборгованості з позивача не було винесено, то відповідно відсутній факт порушення прав позивача. До того ж суд не надавав оцінку доводам позивача про відсутність підстав для нарахування єдиного соціального внеску як особі, що здійснює незалежну професійну діяльність, та протилежній позиції відповідача, оскільки на думку суду зазначені обставини можуть бути предметом оцінки та дослідження в судовому провадженні з оскарження відповідного рішення контролюючого органу у разі його прийняття;

- підставою для відмови у задоволенні позову була відсутність вимоги про сплату боргу (недоїмки). Відсутність такої вимоги підтверджувалась змістом листування позивача із відповідачем та наданими представником відповідача поясненнями. Разом із тим, оскаржувана Вимога про сплату боргу була винесена до моменту розгляду справи № 420/1146/20 та до моменту отримання відповідачем листа від 19.12.2019 р. щодо надання інформації про наявність заборгованості по сплату єдиного соціального внеску;

- позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем 29.01.2009 р. (запис № 2 536 000 0000 003150), 01.01.2012 р. перейшов на спрощену систему оподаткування, 12.04.2019 р. знявся з реєстраційного обліку (запис № 25360060004003150). Видом діяльності позивача була 69.10 «Діяльність у сфері права». 25.03.2019 р. позивачем було зареєстровано Адвокатське бюро «Комендантов Геннадій» (код ЄДРПОУ 42906734, запис 1 556 102 0000 069643). Видом діяльності вказаного Адвокатського бюро є 69.10 «Діяльність у сфері права». Отже, з огляду на системний аналіз норм права, Податковим кодексом України не передбачена можливість взяття на подвійний облік в якості фізичної особи-підприємця та в якості особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Також, взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність передбачає подання до контролюючого органу відповідної заяви із пакетом документів;

- позивач не подавав заяви про реєстрацію його як особи, яка здійснює професійну діяльність, оскільки здійснював діяльність яка фізична особа-підприємець (самозайнята особа), а згодом шляхом заснування Адвокатського бюро;

- щодо питання обліку та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Закон № 2464 не передбачає можливість обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, а відтак розмежовує фізичних осіб-підприємців, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність;

- з моменту реєстрації позивача в якості фізичної особи-підприємця згідно з Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», до позивача не можуть застосовуватись положення ч. 3 ст. 5 Закону України № 2464. Вказане також підтверджується положеннями п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464, відповідно до яких єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Разом із тим, п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 передбачено, що єдиний внесок нараховується для фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, базою нарахування є сума, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величин бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Отже, в розумінні Закону № 2464 позивач, перебуваючи на податковому обліку, як фізична особа — підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинен перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, вести єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа - підприємець із відповідними видами діяльності. Така сама правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 21.01.2016 р. по справі № К/800/44702/14;

- позивач також звертає увагу на прийняття Касаційним адміністративним судом рішення по зразковій справі № 520/3939/19 від 02.09.2019 р., яким було зазначено наступне: «...одночасно врахуванням того, що позивач не перебуває на обліку платника єдиного внеску як особа, яка здійсню незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітність як такий платник, КАС дійшов до висновку про безпідставне встановлення відповідачем позивачу як платнику єдиного внеску фізичні особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності та нарахування на цій підставі єдиного внеску»;

- позиція відповідача зводиться до наступної тези, платник податку, незалежно від того чи зареєстрований такий платник фізичною особою-підприємцем, в автоматичному режимі (тобто без подання відповідної заяви) становиться на облік в якості особи, що здійснює незалежну професійну діяльність із наступним нарахуванням та сплати єдиного внеску;

- ознайомившись із відзивом на позовну заяву, позивач не погоджується із доводами, наведеними у відзиві. У позовній заяві, позивачем із посиланням на приписи Податкового кодексу України (зокрема п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 та пп. 65,4.4. п. 65.4 ст. 65 Податкового кодексу України) було зазначено неможливість одночасного взяття на подвійний облік в якості фізичної особи-підприємця та в якості особи, які здійснює незалежну професійну діяльність. Також, акцентувалося увага на тому, що взяття на облік особи, яка здійснює професійну діяльність передбачає подання до контролюючого органу відповідної заяви із пакетом документів (п. 63.3 ст. 63 Податкового кодексу України). Крім цього, у позовній заяві позивач вказував, що Законом України «Про збір та облік єдиного внеску та загальнообов`язкове державне соціальне страхування» розмежовує облік та сплату фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (зокрема положення ч. 3 ст. 5 Закону № 2464 в частині взяття на облік та положення п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 в частині нарахування єдиного внеску). Тобто, Податковим кодексом України встановлено неможливість одночасного взяття на облік в якості фізичної особи-підприємця та в якості особи, що здійсню незалежну професійну діяльність. Так само, Закон № 2464 розмежовує облік та нарахування єдиного внеску фізичній особі-підприємцю та особі, що здійснює незалежну професійну діяльність. Відповідачем у відзиві на позов не спростовано доводи позивача щодо недопустимості подвійного обліку особи в автоматичному режимі в якості фізичної особи-підприємця та особи, що здійснює незалежну професійну діяльність. Крім цього, проігноровано доводи позивача із посиланням на приписи Закону № 2464 щодо розмежування обліку та як наслідок, одночасної сплати платником в якості фізичної особи-підприємця та особи, що здійснює незалежну професійну діяльність. За таких обставин, відзив на позов не є обґрунтованим.

Згідно зі змістом відзиву на позовну заяву, відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню із зазначенням таких фактичних обставин:

- відповідно до фактичних обставин справи, станом на 31 жовтня 2019 року в інтегрованій картці платника податків позивача рахувалась заборгованість у сумі 8 624,73 грн. На підставі цих даних, а також згідно статті 25 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності з 1 січня 2011 року (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон 2464) та згідно з пунктом 4 розділу VI «Інструкції про порядок нарахування і сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953, зі змінами доповненнями, була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 року № Ф-23657-52;

- ОСОБА_1 (РHOKПП НОМЕР_1 ) заресстрований як фізична особа-підприємець в Ізмаїльському управлінні ГУ ДПС в Одеській області (Кілійська ДПІ, код ДПІ – 1516) з 29.01.2009 року по 12.04.2019 року, в т.ч. в якості платника єдиного податку 3 групи з 01.01.2012 по 12.04.2019, реєстрація незалежної професійної діяльності від 20.06.2018 року № 002657 та встановлення ознаки незалежної професійної діяльності в реєстраційній картці (запис від 27.08.2018 року);

- відповідно до зазначеного та обраної системи оподаткування в автоматичному режимі в ІС «Податковий блок» за 2018 року були проведені нарахування: 19.01.2018 року - 2112,0 грн за 4-й квартал 2017 року нараховано єдиний внесок фізичній особі-підприємцю, 19.04.2018 року - 2457,18 грн за 1-й квартал 2018 року нараховано єдиний внесок фізичній особі-підприємцю, 19.07.2018 року - 2457,18 грн за 2-й квартал 2018 року нараховано єдиний внесок фізичній особі-підприємцю, 19.10.2018 року - 2457,18 грн за 3-й квартал 2018 року нараховано єдиний внесок фізичній особі-підприємцю, 19.10.2018 року - 1638,12 грн за 3-й квартал 2018 року нараховано єдиний внесок особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність (за серпень-вересень 2018 року). Всього 11121,66 гривень за 2018 рік;

- станом на 31.12.2018 року в IКП платника наявна переплата в сумі 60,87 гривень;

- в 2019 році в автоматичному режимі в IC «Податковий блок» були проведені нарахування: 21.01.2019 року - 2457,18 грн. за 4-й квартал 2018 року нараховано єдиний внесок фізичній особі-підприємцю; 21.01.2019 року – 2457,18 грн. за 4-й квартал 2018 року нараховано єдиний внесок особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність; 19.04.2019 року – 2754,18 грн. за 1-й квартал 2019 року нараховано єдиний внесок особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність; 19.07.2019 року – 2754,18 грн. за 2-й квартал 2019 року нараховано єдиний внесок особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність; 21.10.2019 року – 2754,18 грн. за 3-й квартал 2019 року нараховано єдиний внесок особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Всього станом на 31.10.2019 року нараховано єдиного внеску 13176,90 грн, сплачено 4491,3 грн, з урахуванням переплати на 01.01.2019 в сумі 60,87 грн., заборгованість становить 8624,73 грн.;

- обов`язок стати на облік в контролюючих органах як платник єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) виникає у адвоката якщо до реєстру адвокатів України внесено запис про здійснення адвокатської діяльності;

- з 01.01.2017 до ст. 7 Закону № 2464 було внесено зміни, одна із яких стосується порядку нарахування єдиного соціального внеску фізичними особами-підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, у разі відсутності у них доходу у звітному році або окремому місяці звітного року. Так, якщо раніше такі платники ЄСВ мали право самостійно визначати базу нарахування ЄСВ у разі відсутності доходу і сплатити суму єдиного соціального внеску з урахуванням встановленої максимальної величини бази нарахування ЄСВ та розміру мінімального страхового внеску, то з 01.01.2017 таке самостійне визначення бази для нарахування ЄСВ стає їх обов`язком. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464). Отже, платник єдиного внеску, визначений у п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до визначеної ст. 7 Закону № 2464, бази нарахування єдиного внеску незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем. Враховуючи викладене, якщо особи провадять незалежну професійну діяльність, то вони сплачують єдиний внесок у розмірі 22% бази нарахування, визначеної ст. 7 Закону № 2464 в терміни, встановлені ст. 9 Закону № 2464. З урахуванням зазначеного, нарахування ОСОБА_1 заборгованості з єдиного внеску як особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність – є правомірним;

- позивачем 25.03.2019 року було зареєстроване адвокатське бюро, 12.04.2019 року було припинено підприємницьку діяльність, остання сплата по єдиному внеску відбулась 15.04.2019 року у розмірі 918,06 грн. Позивач до 15.04.2019 року сплачував єдиний внесок за себе як фізичну особу-підприємця, а з моменту створення адвокатського бюро та здійснення адвокатської діяльності у такій організаційно-правовій формі не сплачувався єдиний внесок взагалі в супереч зазначеним вимогам п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464. Враховуючи викладене, вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 07.11.2019 року № Ф-23657-52 на суму 8624,73 грн. є винесеною відповідно до норм законодавства, а тому позовні вимоги – є повністю необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками справи, а також докази в їх сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 29.01.2009 року по 12.04.2019 року, про що зроблено відповідні записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців. (а.с.9-11)

25.03.2019 року було зареєстровано Адвокатське бюро «Комендантов Геннадій», основним видом діяльності якого за КВЕД є: 69.10 Діяльність у сфері права. (а.с.12-15)

7 листопада 2019 року відповідачем сформовано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-23657-52 У (а.с.36), якою позивача повідомлено, що станом на 26 жовтня 2020 року заборгованість зі сплати єдиного внеску позивача становить 8624,73 грн., та що відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, ГУ ДПС в Одеській області вимагає сплатити (недоїмку, штрафи, пеню) в сумі, усього: сума боргу – 8624,73 грн., у тому числі: недоїмка – 8624,73 грн.

Не погоджуючись з Вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-23657-52-У від 07.11.2019 р. у розмірі 8624,73 грн., позивач оскаржив її у судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Частиною 1 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Згідно зі змістом відзиву на позовну заяву, відповідачем визнаються фактичні обставини справи, зокрема, що:

- ОСОБА_1 (РHOKПП НОМЕР_1 ) заресстрований як фізична особа-підприємець в Ізмаїльському управлінні ГУ ДПС в Одеській області (Кілійська ДПІ, код ДПІ – 1516) з 29.01.2009 року по 12.04.2019 року, в т.ч. в якості платника єдиного податку 3 групи з 01.01.2012 по 12.04.2019, реєстрація незалежної професійної діяльності від 20.06.2018 року № 002657 та встановлення ознаки незалежної професійної діяльності в реєстраційній картці (запис від 27.08.2018 року);

- відповідно до зазначеного та обраної системи оподаткування в автоматичному режимі в ІС «Податковий блок» за 2018 року були проведені нарахування:

- 19.01.2018 року - 2112,0 грн за 4-й квартал 2017 року нараховано єдиний внесок фізичній особі-підприємцю,

- 19.04.2018 року - 2457,18 грн за 1-й квартал 2018 року нараховано єдиний внесок фізичній особі-підприємцю,

- 19.07.2018 року - 2457,18 грн за 2-й квартал 2018 року нараховано єдиний внесок фізичній особі-підприємцю,

- 19.10.2018 року - 2457,18 грн за 3-й квартал 2018 року нараховано єдиний внесок фізичній особі-підприємцю,

- 19.10.2018 року - 1638,12 грн за 3-й квартал 2018 року нараховано єдиний внесок особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність (за серпень-вересень 2018 року). Всього 11121,66 гривень за 2018 рік;

- станом на 31.12.2018 року в IКП платника наявна переплата в сумі 60,87 гривень;

- в 2019 році в автоматичному режимі в IC «Податковий блок» були проведені нарахування:

- 21.01.2019 року - 2457,18 грн. за 4-й квартал 2018 року нараховано єдиний внесок фізичній особі-підприємцю;

- 21.01.2019 року – 2457,18 грн. за 4-й квартал 2018 року нараховано єдиний внесок особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність;

- 19.04.2019 року – 2754,18 грн. за 1-й квартал 2019 року нараховано єдиний внесок особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність;

- 19.07.2019 року – 2754,18 грн. за 2-й квартал 2019 року нараховано єдиний внесок особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність;

- 21.10.2019 року – 2754,18 грн. за 3-й квартал 2019 року нараховано єдиний внесок особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

Всього станом на 31.10.2019 року нараховано єдиного внеску 13176,90 грн, сплачено 4491,3 грн, з урахуванням переплати на 01.01.2019 в сумі 60,87 грн., заборгованість становить 8624,73 грн.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються заперечення, та на виконання ухвали суду відповідачем суду також надано копії, зокрема інтегрованої картки за період з 31.12.2017 року по 31.10.2019 року для фізичних осіб – підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, щодо ОСОБА_1 . (а.с.64-70)

З урахуванням наданих сторонами документів, наявних в матеріалах справи, у суду не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Тому, згідно з ч. 1 ст. 78 КАС України, зазначені обставини, не підлягають доказуванню.

Отже, спірність позицій сторін в даному випадку полягає у виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Так, рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 2 вересня 2019 року у зразковій справі № 520/3939/19, 04.12.2019 року залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду:

- визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Харківській області від 04 березня 2019 року № Ф-141392-17 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 8024,60 грн.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Спірні правовідносини врегульовані Основами законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженими Законом України від 14 січня 1998 року №16/98-ВР, Законом України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за № 460/26905, Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року №1162, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за №1553/26330 (далі - Порядок № 1162), Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування зареєстрованим постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

Частиною першою статті 7 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначені особи, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а частиною другою цієї статті встановлено, що перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України за видами.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 Закону № 2464-VI).

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI).

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).

Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (у редакції Закону №77-VIII від 28.12.2014) платниками єдиного внеску є:

фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Законодавець розмежовує платників єдиного внеску на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що Закон № 2464-VI не визначає такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску.

Позивач є платником єдиного внеску - фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, тобто є платником єдиного внеску в розумінні пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 2464-VI облік осіб, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (частина друга статті 5 Закону № 2464-VI).

Відповідно до статті 5 Закону № 2464-VI та інших нормативно-правових актів розроблено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за № 1553/26330, (далі - Порядок № 1162), який є нормативно-правовим актом у розумінні частини третьої статті 117 Конституції України та джерелом права, яке застосовується судом, відповідно до частини другої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цим Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).

Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах, зокрема, 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464 (пункт 3 розділу І Порядку № 1162).

Дані про взяття на облік платників єдиного внеску в порядку інформаційної взаємодії передаються державному реєстратору в день взяття їх на облік за місцезнаходженням чи місцем проживання із зазначенням: дати взяття на облік, найменування та коду за ЄДРПОУ контролюючого органу, в якому такого платника взято на облік, реєстраційного номера платника єдиного внеску (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 1162).

Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб-підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV) (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 1162).

Суд встановив, що позивач як фізична особа-підприємець із 30 вересня 2016 року перебуває на обліку контролюючого органу як платник єдиного внеску, що підтверджується відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Розділом ІІІ Порядку № 1162 встановлено порядок взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755.

Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 1 розділу ІІІ Порядку №1162).

Платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини першої статті 4 Закону № 2464, подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (пункт 2 розділу ІІІ Порядку №1162).

Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 3 розділу ІІІ Порядку №1162).

Аналіз положень цього Порядку свідчить про те, що взяття контролюючим органом на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється виключно за заявою такої особи за формою № 1-ЄСВ. Взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» Порядок №1162 не передбачає.

Суд встановив, що позивач після отримання свідоцтва від 28 жовтня 2016 року №1836, яким йому присвоєно (підтверджено) кваліфікацію судового експерта з правом проведення автотоварознавчих експертиз за спеціальністю 12.2 «Визначення вартості колісних транспортних засобів та розміру збитку, завданого власнику транспортного засобу», заяву за формою № 1-ЄСВ до контролюючого органу не подавав. Натомість 21 лютого 2018 року відповідач самостійно встановив позивачу як фізичній особі-підприємцю ознаку незалежної професійної діяльності до ІКП з КБК 71040000 (а. с. 234-235, том 1), що не узгоджується з нормами Порядку №1162, якими визначена процедура взяття на облік платників єдиного внеску.

Щодо внесення відомостей про платника єдиного внеску до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.

Державний реєстр створюється для забезпечення, зокрема, ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації (частина перша статті 16 Закону № 2464-VI).

Державний реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб (частина друга статті 16 Закону № 2464-VI).

Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац другий частини третьої статті 16 Закону № 2464-VI).

Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац третій частини першої статті 20 Закону № 2464-VI).

Відомості про фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами (абзац третій частини другої статті 20 Закону № 2464-VI).

Постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562, затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Положення №10-1), яке відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.

З метою забезпечення обробки інформації в Реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки (пункт 1 розділу ІІІ Положення № 10-1).

Облікова картка відкривається у разі, зокрема, надходження у складі звітності відомостей про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; в інших випадках, передбачених Законом (пункт 2 розділу ІІІ Положення № 10-1).

До облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.

Дослідивши форму витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (додаток 8 до Положення № 10-1, пункт 6 розділу V), Суд зазначає, що до відомостей, які містить цей витяг, віднесено й відомості щодо статусу застрахованої особи, серед типів якого нормотворець визначає фізичну особу-підприємця і самозайняту особу, під якою мається на увазі особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, що обумовлює висновок про те, що такого статусу застрахованої особи, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, Положення № 10-1 не визначає.

Системний аналіз норм Закону № 2464-VI та Положення № 10-1 дає підстави для висновку про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи-підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до ПФУ щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Враховуючи те, що позивач не перебуває на обліку платника єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітність як такий платник, Суд доходить висновку про безпідставне встановлення відповідачем позивачу як платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності та нарахування на цій підставі єдиного внеску.

Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за № 460/26905, зі змінами від 15 травня 2018 року (далі - Порядок № 435), визначає процедуру, форму, строки подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до Державної фіскальної служби України, яка є центральним органом виконавчої влади, який реалізує, зокрема, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, її територіальних органів.

Пунктом 16 розділу IV «Формування звіту» Порядку № 435 передбачено, що фізичні особи-підприємці, які мають ознаку незалежної професійної діяльності, формують та подають до органів доходів і зборів окремі Звіти (додаток 5).

Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Положення пункту 16 розділу IV «Формування звіту» Порядку № 435 відсилають до додатка 5 «Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску», розділом 6 якого визначені типи платника, серед яких окремо зазначено ФО - на загальній системі оподаткування, ФО - на спрощеній системі оподаткування, особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, членів фермерського господарства. Визначення окремого типу платника «фізичної особи-підприємця, яка має ознаку незалежної професійної діяльності» формою звіту не передбачено.

Отже, приписи пункту 16 Порядку № 435 про обов`язок формування та подання звіту фізичною особою-підприємцем, яка має ознаку незалежної професійної діяльності, не відповідають положенням пунктів 4 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI. Особи, визначені цими пунктами, є окремими платниками єдиного внеску з певними особливостями їх обліку, різною базою нарахування єдиного внеску та порядку його сплати, а тому поєднання нормотворцем двох різних статусів платників єдиного внеску на рівні підзаконного нормативно-правового акта призводить до невідповідності норм Порядку положенням Закону.

Суд констатує наявність колізії між приписами нормативно-правових актів різної юридичної сили - невідповідність між приписами закону та положеннями підзаконного нормативно-правового акта. За правилом колізійного принципу "lex superior derogate legi interior" нормативний акт вищої юридичної сили має пріоритет над нормативним актом нижчої юридичної сили. Отже, потрібно резюмувати, що положення закону за своєю юридичною силою превалюють над нормами підзаконних нормативно-правових актів. Відповідно визначення спеціального «змішаного» правового статусу на рівні підзаконного нормативного-правового акта (Порядку), з огляду на невідповідність положенням закону, є неправомірним, а тому не повинно братися до уваги в аспекті правозастосовної діяльності.

Враховуючи зазначене, Суд доходить висновку, що статус фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності та, як наслідок, порядок обліку та сплати єдиного внеску такою особою Закон № 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не передбачає.

Доводи учасників справи щодо статусу та порядку взяття на облік платника єдиного внеску та перебування на обліку, які ґрунтуються на аналізі норм Податкового кодексу України та розробленого відповідно до нього Порядку № 1588, Суд не враховує при вирішенні спірних правовідносин з огляду на положенням пункту 1.3 статті 1 Податкового кодексу України, за якими цей Кодекс не регулює питання, зокрема, погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також положення частини другої статті 2 Закону № 2464-VI, згідно з якими виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic» №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява №77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)»), серія А, № 30, пункти 48-49; «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), серія А, № 82, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), серія А, № 226-А, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. згадані вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Отже, контролюючий орган, дотримуючись принципів законності та належного врядування як суттєвих елементів принципу верховенства права, повинен був врахувати, що хоча процедура щодо обліку платника єдиного внеску була встановлена нормативно-правовим актом, однак у частині визначення типів (видів) платників єдиного соціального внеску не відповідала Закону № 2464-VI, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру відповідали принципам належного врядування, оскільки надано перевагу приписам не Закону, а нормативно-правовому акту, нижчому за ієрархією.

Оскільки йшлося про майновий інтерес, то контролюючий орган повинен був діяти у належний спосіб (у цьому випадку з урахуванням приписів Закону № 2464-VI, де не передбачено такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності) та з урахуванням послідовності дій (способів) у частині взяття на облік платника єдиного внеску з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (зміни таких) та застосовувати ті процедури, які б вказували на ясність дій.

З урахуванням наведеного Суд дійшов таких висновків:

1. За наявного існуючого правового регулювання взяття та перебування на обліку платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності не передбачено.

2. Взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску - фізичної особи-підприємця (пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI) та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами.

3. Підзаконний нормативно-правовий акт спеціальної облікової політики в частині визначення такої категорії платників єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності не відповідає статті 4 Закону № 2464-VI.

4. Зміна контролюючим органом обліку особи платника єдиного внеску в спосіб, не встановлений Законом або встановлений підзаконним нормативно-правовим актом, який не відповідає Закону в цій частині, та нарахування на підставі таких дій єдиного внеску, суперечить принципам законності та належного врядування.

5. Аналіз поданих на розгляд Суду типових справ вказує на наявність інших ознак та особливостей, які впливають на елементи бази нарахування єдиного внеску (наявність інвалідності платника внеску, перебування у трудових правовідносинах, отримання пенсії за віком тощо), вирішення цих справ з особливостями перебуває за межами зразкової справи.

Аналіз обставин, викладених у матеріалах справ № 520/3679/19, № 520/3017/19, №520/1629/19, № 520/3528/19, № 520/3250/19, № 520/1911/19, № 520/3251/19, вказує на наявність типових ознак, властивих зразковій справі, якими є:

перебування позивача на обліку контролюючого органу як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як фізичної особи-підприємця та як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність;

встановлення контролюючим органом за власною ініціативою платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності, що обумовило виникнення в останнього обов`язку сформувати та подати до органів доходів і зборів окремий звіт;

визначення статусу «фізичної особи-підприємця з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності» на рівні підзаконних нормативно-правових актів;

можливість подвійного нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за результатами здійснення одного й того ж виду господарської діяльності: як підприємницької, так і незалежної професійної діяльності.

На підставі вищенаведеного та враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що рішення Верховного Суду від 2 вересня 2019 року у справі № 520/3939/19 – є зразковим для справи № 420/608/21.

Крім того, суд звертає увагу сторін, що відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, обов`язковими для врахування судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин є висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, за результатами розгляду будь-якої, а не лише викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відповідно, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин судом також враховані висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду № 520/3939/19 від 4 грудня 2019 року також на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.

При цьому щодо решти доводів сторін слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно

суд дійшов висновків, що:

- позиція відповідача зі спірних питань – є помилковою, такою, що не відповідає положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини,

- вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07 листопада 2019 року № Ф-23657-52 У про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 8624,73 грн., прийнята (сформована) відповідачем: не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для її формування; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вона спрямована, тому вона є протиправною та підлягає скасуванню, отже позовні вимоги позивача – підлягають задоволенню повністю у спосіб, встановлений у вищенаведеному врахованому судом рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 2 вересня 2019 року у зразковій справі № 520/3939/19, яке 04.12.2019 року залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до позовної заяви додано квитанцію № ПН3432 від 15 січня 2021 року про сплату судового збору за подання даного адміністративного позову в сумі 908,00 грн. (а.с.6)

Відповідно, стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає судовий збір в сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок).

Згідно з п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України (в редакції, чинній до 17.07.2020 року) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зокрема, процесуальні строки щодо розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року № 731-ІХ, який набрав чинності 17.07.2020 року, зокрема, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.04.2021 р. № 405) до 30 червня 2021 р. на території України продовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, Прикінцевими та Перехідними положеннями КАС України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (місцезнаходження: вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044; ідентифікаційний код юридичної особи: 43142370) про визнання протиправною та скасування вимоги – задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області від 07 листопада 2019 року № Ф-23657-52 У про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 8624,73 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.Г. Цховребова