Рішення № 96801651, 09.04.2021, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/10097/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді Гончарука В.П.

за участі секретарів Краснової І.В., Гриценко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк», звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал банк» заборгованість за кредитним договором № 001-2008-1125 від 10 квітня 2008 року у розмірі по 69 960 доларів США 00 центів з кожного та витрати по сплаті судового збору.

Свої вимоги мотивував тим, що 10.04.2008 року з відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 001-2008-1125, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 145 770,00 доларів США, строком до 01 квітня 2032 року, зі сплатою 12,45 % річних за користування кредитом. Позивач свої зобов`язання по даному кредитному договору виконав в повному обсязі. Відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 06.06.2016 року виникла заборгованість у розмірі 212 994 доларів США 81 центів. Між Позивачем та Відповідачем-1 було укладено Додаткові угоди до Кредитного договору, відповідно до якої Відповідачу-1 встановлено наступні процентні ставки за користування кредитом: з 15.07.2008 року - 13,45% річних; з 01.08.2009 року - 9,42 % річних; з 01.08.2010 року - 14,37% річних; з 01.09.2011 року - 4,61% річних; з 01.09.2012 року - 16,14 % річних; з 13.03.2013 року - 6,0% річних; з 01.03.2014 року - 17,63 % річних; 3 01.03.2019 року - 13,45 % річних. Для забезпечення виконання зобов`язань Відповідачем-1 за Кредитним договором, 10.04.2008 року між Позивачем та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № 046-2008-1125-Р, також 25 серпня 2009 року, 28 вересня 2011 року та 13 березня 2013 року було підписано додаткові угоди до Договору поруки 1. Крім того, для забезпечення виконання зобов`язань Відповідачем-1 за Кредитним договором, 10.04.2008 року між Позивачем та ОСОБА_3 було укладено Договір поруки № 046-2008-1125-Р/1, також 25 серпня 2009 року, 28 вересня 2011 року та 13 березня 2013 року було підписано додаткові угоди до Договору поруки 2.

Позивач виконав свої зобов`язання у повному обсязі, а саме - в порядку передбаченому Кредитним договором видав Відповідачу кредитні кошти, шляхом банківського переказу коштів на його рахунок. А саме вказані кошти було перераховано на рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується меморіальним ордером. В свою чергу, Позичальник зобов`язався своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені договором терміни, а також виконати інші свої зобов`язання згідно кредитного договору. Однак, в порушення умов Кредитного договору та чинного законодавства України Відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 02 липня 2016 року відкрито провадження у даній справі.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19 лютого 2021 року. зустрічний позов ОСОБА_2 до АТ «Універсал Банк» треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання поруки такою, що припинена та зустрічний позов ОСОБА_3 до АТ «Універсал Банк» треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання поруки такою, що припинена - залишено без розгляду.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. До початку розгляду справи подав заяву про розгляд справи без його участі, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити з підстав викладених у ньому, відповіді на відзив та заяві про уточнення позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_1 та його Представник в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Поважність причин неявки в судове засідання не надали. Крім того, представник відповідача на адресу суду неодноразово направляв клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з запровадженням в Україні карантинних заходів, однак належних доказів того, що останній або його довіритель не можуть прибути в судові засідання з вагомих підстав суду не надано.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Поважність причин неявки в судове засідання не надали. Крім того, на адресу суду неодноразово направляли клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з запровадженням в Україні карантинних заходів, однак належних доказів того, що останні не можуть прибути в судові засідання з вагомих підстав суду не надано.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Судом встановлено, що 10.04.2008 року з відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 001-2008-1125, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 145 770,00 доларів США, строком до 01 квітня 2032 року, зі сплатою 12,45 % річних за користування кредитом.

Пунктом 1.1.1 даного договору передбачено, що за користування кредитними коштами понад встановлений строк (або термін погашення) нараховується процентна ставка в розмірі 37, 35 % річних.

Відповідно до п. 1.2 Договору строк кредитування за договором становить період: з дати надання кредитором кредиту позичальнику по 01 квітня 2032 року включно (що є датою остаточного погашення всієї суми кредиту). Строки та терміни надання та погашення Кредиту визначається умовами цього Договору.

Пунктом 1.3 Договору передбачено, що цільове призначення кредиту - на придбання майна, а саме: двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з п. 1.5 Договору погашення платежів за Кредитом здійснюється позичальником у валюті кредиту.

Відповідно до п. 5.3.2 Договору відповідач зобов`язався повернути кредит в сумі, вказаній у п. 1.1 цього Договору, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, а також у випадку невиконання або неналежного виконання взятих на себе зобов`язань за цим договором сплатити штрафні санкції та інші платежі, у строки та на умовах, що визначені договором.

Пунктом 2.8 Договору визначено, що при надходженні від позичальника коштів в погашення заборгованості позичальника перед кредитором за цим договором виконання зобов`язань позичальника здійснюється у наступній черговості: сплата комісійної винагороди в разі довгострокового погашення кредиту у випадку, визначеному у п. 4.1.1 цього Договору; сплата процентів за користування кредитом понад встановлений строк кредитування або терміни повернення суми кредиту згідно умов графіку погашення (процентів за підвищеною процентною ставкою; сплата нарахованих строкових процентів за користування кредитом за користування кредитом (процентів за базовою процентною ставкою); сплата простроченої заборгованості за кредитом (якщо прострочення буде мати місце); сплата строкої заборгованості за кредитом; штрафні санкції.

Між Позивачем та Відповідачем-1 було укладено Додаткові угоди до Кредитного договору, відповідно до якої Відповідачу-1 встановлено наступні процентні ставки за користування кредитом: з 15.07.2008 року - 13,45% річних; з 01.08.2009 року - 9,42 % річних; з 01.08.2010 року - 14,37% річних; з 01.09.2011 року - 4,61% річних; з 01.09.2012 року - 16,14 % річних; з 13.03.2013 року - 6,0% річних; з 01.03.2014 року - 17,63 % річних; 3 01.03.2019 року - 13,45 % річних.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 533 ЦК грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин» у разі, якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК.

Так, з матеріалів справи вбачається, що, укладаючи договір, його пунктами 1.1, 1.5 сторони визначили характер грошового зобов`язання та дійшли згоди, що грошовою одиницею виниклих зобов`язань являється долар США та погашення платежів позичальником здійснюється в доларах США.

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої палати Верховного суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18 містяться висновки щодо можливості ухвалення рішення про стягнення боргу в іноземній валюті.

Так, при розгляді даної категорії справ суд встановлює, чи визначено зобов`язання в іноземній валюті, чи у гривні з визначенням грошового еквівалента в іноземній валюті.

У разі визначення зобов`язання в іноземній валюті суд не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов`язання і в резолютивній частині рішення має зазначити розмір і вид іноземної валюти, що підлягає стягненню.

Аналогічна правова позиція міститься і в постанові Великої палати Верховного суду від 16 січня 2019 року в справі № 14-446цс18.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 001-2008-1125 від 10 квітня 2008 року, загальний розмір заборгованості станом на 06 червня 2016 року становить 212 994, 81 Доларів США.

Однак, Публічне акціонерне товариство «Універсал банк» просить суд стягнути з відповідачів за позовом заборгованість за кредитним договором № 001-2008-1125 від 10 квітня 2008 року у розмірі по 69 960 доларів США 00 центів з кожного.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем Публічним акціонерним товариством «Універсал банк» були виконані умови кредитного договору в частині надання кредитних коштів ОСОБА_1 , що підтверджується меморіальним ордером № 0462900USD001298 від 10.04.2008 року.

Положенням статті 611 Цивільного кодексу України, визначено правові наслідки порушення зобов`язання. Так, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема:

1. припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2. зміна умов зобов`язання;

3. сплата неустойки;

4. відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно положень ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з викладеного вище, порядку, умов та обставин укладення Кредитного договору між сторонами, добровільності даних договорів з боку сторін, суд приходить до висновку про задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «Універсал банк» про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості та процентів за його невиконання в валюті кредитування, тобто в доларах США в розмірі 69 960,00 доларів США.

Щодо заявлення вимог Публічного акціонерного товариства «Універсал банк» про стягнення з поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з позичальником заборгованості за кредитним договором № 001-2008-1125 від 10 квітня 2008 року у розмірі по 69 960 доларів США 00 центів з кожного, суд приходить до наступного.

Для забезпечення виконання зобов`язань Відповідачем-1 за Кредитним договором, 10.04.2008 року між Позивачем та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № 046-2008-1125-Р, також 25 серпня 2009 року, 28 вересня 2011 року та 13 березня 2013 року було підписано додаткові угоди до Договору поруки 1.

Крім того, для забезпечення виконання зобов`язань Відповідачем-1 за Кредитним договором, 10.04.2008 року між Позивачем та ОСОБА_3 було укладено Договір поруки № 046-2008-1125-Р/1, також 25 серпня 2009 року, 28 вересня 2011 року та 13 березня 2013 року було підписано додаткові угоди до Договору поруки 2.

Згідно п.2.1 вищезазначених договорів поруки «кредитор не вправі без згоди Поручителя змінювати умови Основного договору з Боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності Поручителя».

Також, п.2.1 вищезазначених договорів поруки роз`яснено, що під «згодою Поручителя» Сторони розуміють візування Поручителем змін до Основного договору шляхом отримання його письмової згоди з такими змінами.

Виходячи з положень ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно із ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Статтею 559 Цивільного кодексу України передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, договорами поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до належного виконання Позичальником взятих на себе зобов`язань по Кредитному договору чи виконанням Поручителем своїх зобов`язань, згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до п.4.2 Договорів поруки № 046-2008-1125-Р від 10.04.2008 року та № 046-2008-1125-Р/1 від 10.04.2008 року, порука припиняється із припиненням всіх зобов`язань боржника за основним договором, що забезпечується такою порукою.

З Договорів поруки № 046-2008-1125-Р від 10.04.2008 року та № 046-2008-1125-Р/1 від 10.04.2008 року не вбачається встановлення їх строку дії.

ПАТ «Універсал Банк» повідомленням від 07.10.2014 р. надіслав боржникам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вимоги про усунення порушень умов кредитного договору та вимагав погасити прострочену заборгованості за кредитним договором у сумі 171 154.79 доларів США, із зазначенням, що у випадку не виконання даної вимоги протягом 60 днів банк просив вважати термін повернення кредиту таким, що настав достроково та зазначив, що буде примусово стягувати всю заборгованість в судовому порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Виходячи з положень ч. 4 ст. 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителів про виконання ними солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто, протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 29 січня 2018 року по справі №756/12263/15-ц.

Окрім того, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №604/156/14-ц від 10.04.2019 року встановлено, що порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України). Отже, умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов`язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому у цьому випадку має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов`язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором. Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, у тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах, зокрема від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 1411/3467/12 (провадження № 14-594цс18).

Таким чином, суд відмовляє Публічному акціонерному товариству «Універсал банк» в задоволенні вимоги про стягнення з поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором № 001-2008-1125 від 10 квітня 2008 року.

Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В порядку ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 26 145 гривень 74 копійок, який був сплачений позивачем при зверненні до суду з даним позовом.

Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 611,612, 625, 530, 553-554, 559, 1048, 1054-1055 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавств при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин», та керуючись ст.ст. 7-13, 76-81, 139, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість по кредитному договору № 001-2008-1125 від 10 квітня 2008 року в сумі 69 960,00 доларів США, що еквівалентно станом на день винесення рішення 1 956 781,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» витрати по сплаті судового збору в розмірі 26 145 гривень 74 копійок.

В іншій частині задоволення позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 09 квітня 2021 року.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач - АТ «Універсал Банк» ЄДРПОУ 21133352, адреса: м . Київ, вул. Автозаводська, буд.54/19.

Відповідачі:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , АДРЕСА_4 .

Суддя: