Рішення № 96164397, 07.04.2021, Варвинський районний суд Чернігівської області

Справа №731/548/20

Провадження №2/731/39/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2021 року смт Варва

Варвинський районний суд Чернігівської області в складі:

судді Савенка А.І.,

за участю секретаря Трохименко Т.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Колісника Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Господар» Варвинської селищної ради Чернігівської області про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за період затримки розрахунку та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, -

В С Т А Н О В И В:

15 грудня 2020 року до Варвинського районного суду Чернігівської області надійшла вказана позовна заява.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог та зміну підстав позову від 16 січня 2020 року (а.с. 110-118), посилається на те, що у період з 12 травня 2008 року до 18 червня 2019 року працювала у Комунальному підприємстві «Господар». 01 травня 2013 року вона була переведена на посаду економіста із збуту, яка віднесена до категорії «Професіонали». При переведенні на цю посаду, а також при кожному подальшому підвищенні на підприємстві посадових окладів у період з 01 травня 2013 року до 30 червня 2018 року їй було встановлено значно занижений посадовий оклад, тобто оклад без застосування коефіцієнтів, затверджених колективним договором. Так, колективними договорами комунального підприємства «Господар» за 2013-2016 роки передбачено, що роботодавець зобов`язується: здійснювати оплату праці працівників з урахуванням вимог КЗпП, закону України «Про оплату праці» та Галузевої угоди, але в будь-якому випадку не нижче встановленого законом мінімального розміру заробітної плати; встановити мінімальну тарифну ставку робітника І розряду на рівні 120 відсотків мінімального розміру заробітної плати, встановленої законом, помноженої на коефіцієнти згідно з додатками №1, №2, №3 до Галузевої угоди. У колективному договорі на 2017-2018 рік роботодавець зобов`язується: здійснювати оплату праці з урахуванням вимог Галузевої угоди, але в будь-якому випадку не нижче встановленого законом мінімального розміру заробітної плати; встановити мінімальну тарифну ставку робітника І розряду на рівні 120 відсотків розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом; встановити коефіцієнти співвідношення мінімальної тарифної ставку робітника І розряду за видами робіт та окремими професіями до встановленої колективним договором мінімальної тарифної ставки робітника І розряду згідно з Додатком №4 до колективного договору; встановити коефіцієнти співвідношення розмірів мінімальних місячних посадових окладів професіоналів до мінімальної тарифної ставки робітника І розряду згідно з Додатком №5 до Колективного договору.

За фактом порушення чинного законодавства Управлінням Держпраці у Чернігівській області винесено керівництву КП «Господар» припис від 26 липня 2019 року про усунення виявлених порушень, однак в частині оплати праці припис не виконаний.

На підставі ст. ст. 96, 97, 116, 117 КЗпП, ст. ст. 6, 34 Закону України «Про оплату праці» та колективних договорів комунального підприємства «Господар» за 2013-2018 роки просить стягнути з відповідача: 1) недораховану і невиплачену заробітну плату за період з 01 травня 2013 року до 30 червня 2018 року станом на 30 червня 2018 року у сумі 31 748,24 грн, без урахування податків та інших обов`язкових платежів; 2) середній заробіток за час затримки розрахунку, тобто з 18 червня 2019 року по день ухвалення рішення; 3) компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати у сумі 25 678,01 грн, без урахування податків та інших обов`язкових платежів; 4) усі судові витрати по справі.

Провадження у справі відкрито 23 грудня 2020 року та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження на 22 січня 2021 року.

12 січня 2021 року надійшов відзив відповідача на позовну заяву (а.с. 40-45), відповідно до якого позовні вимоги ОСОБА_1 не визнають та просять відмовити у їх задоволенні у повному обсязі. Зазначають, що положення Галузевих угод є обов`язковими лише для суб`єктів соціального діалогу, що перебувають у сфері дії сторін, а в іншому випадку носять рекомендаційний характер. При цьому КП «Господар» не є суб`єктом соціального діалогу, оскільки таким суб`єктом є Федерація роботодавців ЖКГ України.

16 січня 2021 року позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог та зміну підстави позову (а.с. 110-117).

22 січня 2021 року розгляд справи відкладено до 02 березня 2021 року у зв`язку зі зміною підстави позову для надання відповідачу часу для подання відзиву.

03 лютого 2021 року відповідач подав відзив на позов, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог та зміну підстави позову від 16 січня 2020 року (а.с. 193-200). Зазначають, що розмір заробітної плати позивача був установлений з дотриманням мінімальних гарантій, встановлених законодавством. Законодавством не заборонено застосування під час укладення колективного договору положень галузевої угоди, до якої підприємство належить за характером діяльності. Разом з тим, незважаючи на те, що підприємство у своїх колективних договорах зобов`язалось здійснювати оплату праці згідно з галузевою угодою, сторони колективного договору, провівши переговори, прийняли узгоджене рішення про встановлення розміру заробітної плати з урахуванням мінімальних державних соціальних гарантій, але без обов`язкового застосування положень галузевої угоди. При цьому розмір виплат за результатами праці обмежувався фінансовими можливостями підприємства та визначався виключно за погодження з власником підприємства. У статті 13-1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначена заборона втручання сторони профспілок у визначену законом статутну діяльність сторони роботодавців. Пункт 5.1.2 колективних договорів на 2013-2016 роки не передбачає визначення розміру посадових окладів керівників, професіоналів, фахівців, а лише встановлює мінімальну ставку робітника І розряду. Наголошують, що положення галузевих угод є обов`язковими лише для учасників соціального діалогу. Просять при ухваленні рішення врахувати правові висновки Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 296/1091/16-ц та від 11 січня 2020 року у справі № 727/4884/16-ц.

02 березня 2021 року розгляд справи відкладено до 23 березня 2021 року у зв`язку з неявкою сторони позивача, через хворобу. 23 березня 2021 року у розгляді справи оголошено перерву у зв`язку з необхідністю заслухати особисті пояснення позивача та свідка – економіста підприємства.

Позивач ОСОБА_1 позов підтримала в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві, з урахуванням зменшення позовних вимог та зміни підстави позову. Додатково пояснила, що при розрахунку посадового окладу (а.с.122), за період 2013-2016 років вона виходила з необхідності застосування мінімальної заробітної плати, помноженої на коефіцієнт 1,2 (відповідно до колективних договорів в частині визначення мінімальної ставки робітника першого розряду) та застосування коефіцієнту 1.8 (згідно до додатків галузевої угоди для професіоналів). При цьому, у додатках до галузевих угод коефіцієнт для професіоналів має диференціацію, від 1.8 до 2.2, але вона ґрунтувала свій розрахунок виходячи з мінімального значення. При розрахунку за 2017-2018 роки застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб помножений на 1.2, потім на коефіцієнт 1,5 – за видами робіт та коефіцієнт 1,8 для професіоналів. Зауважила, що з 01 липня 2019 року, на виконання припису Держпраці, в КП Господар було здійснено розрахунки заробітної плати з аналогічних коефіцієнтів, передбачених додатками до колективних договорів.

Представник позивача ОСОБА_2 позов ОСОБА_1 підтримав у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві, з урахуванням зменшення позовних вимог та зміни підстави позову. Наголошував, що на підприємстві діяла тарифна схема оплати праці, колективні договори містили зобов`язання роботодавця вираховувати розміри окладів, відповідно до додатків галузевих угод, а колективні договори 2017 -2018 років взагалі мали окремі додатки з відповідними коефіцієнтами, однак, вони не були застосовані роботодавцем.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. Пояснив, що колективні договори визначали лише мінімальну ставку робітника 1 розряду, та гарантію оплати праці в розмірі, що не може бути нижчим встановленого законом мінімального розміру заробітної плати. Зважаючи на що, розмір посадових окладів визначався виходячи з фінансових можливостей підприємства. Коефіцієнти, вказані в галузевих угодах не підлягали до застосування, оскільки КП Господар не було учасником відповідного соціального діалогу. Після отримання припису Держпраці щодо визначення посадових окладів, такі були розраховані із застосуванням коефіцієнтів, зважаючи на наявність у підприємства відповідних фінансових можливостей.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, а також свідка, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що в період з 01 травня 2013 року до 18 червня 2019 року позивач ОСОБА_1 працювала економістом із збуту у Комунальному підприємстві «Господар» Варвинської селищної ради Чернігівської області, що підтверджується копіями трудової книжки, наказу про переведення № 65-к від 08 травня 2013 року та наказу про звільнення № 103-к від 18 червня 2019 року (а.с. 10-13, 14, 47).

Посадовою інструкцією позивача підтверджується, що її посада економіста із збуту належить до категорії «Професіонали» (а.с. 219-220).

Положеннями ст. 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 96 КЗпП України системами оплати праці є тарифна та інші системи, що формуються на оцінках складності виконуваних робіт і кваліфікації працівників. Мінімальний посадовий оклад (тарифна ставка) встановлюється у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Згідно зі ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до Статуту Комунального підприємства «Господар» (а.с. 53-62, 63-70) підприємство засноване на власності територіальної громади селища. Засновником є Варвинська селищна рада. Підприємство є юридичною особою, має зведений самостійний баланс, рахунки в банках, веде бухгалтерський облік, відповідає за своїми зобов`язаннями, зобов`язане забезпечувати додержання законодавства про працю. Форми, система та розміри оплати праці працівників підприємства визначаються при укладанні трудових договорів (контрактів) з ними на основі чинного законодавства з урахуванням результатів господарської діяльності, фонду оплати праці та трудового вкладу кожного працівника. Оплата праці на підприємстві встановлюється з дотриманням норм і гарантій, передбачених чинним законодавством, відповідними угодами (генеральними, галузевими (регіональними)). У будь-якому разі розмір виплат не повинен бути нижчим, від офіційно встановленого державою мінімального розміру заробітної плати. При цьому трудові відносини на підприємстві визначаються і припиняються відповідно до колективного договору та чинного законодавства України.

За змістом статей 10-13, 18 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності. Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і первинною профспілковою організацією, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності - представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони, та встановлює, зокрема, зобов`язання сторін щодо регулювання нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.

Так само і стаття 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» встановлює імперативне правило, що умови колективних договорів є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Пунктами 5.1 розділу 5 Колективних договорів Комунального підприємства «Господар» на 2013, 2014 та на 2015-2016 роки (а.с. 71-82, 83-94, 125-147) передбачено, що роботодавець зобов`язується: 5.1.1. здійснювати оплату праці працівників згідно із Галузевою угодою (на 2013 рік – між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010-2012 роки; на 2014-2016 роки - між Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Профспілкою працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2013-2015 роки), але в будь-якому випадку не нижче встановленого законом мінімального розміру заробітної плати; 5.1.2. встановити мінімальну ставку робітника І розряду у розмірі 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом, помноженої на коефіцієнти згідно з додатками №1, №2, №3 до Галузевої угоди.

Отже, твердження сторони відповідача про те, що п. 5.1.2 колективних договорів на 2013-2016 роки не передбачає визначення розміру посадових окладів керівників, професіоналів, фахівців, а лише встановлює мінімальну ставку робітника І розряду, не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи, зокрема засвідченими копіями вказаних колективних договорів, наданими самим відповідачем (а.с. 77, 89, 131).

Додатками №3 до Галузевих угод на 2010-2012 та 2013-2015 роки встановлені коефіцієнти співвідношень розмірів мінімальних місячних посадових окладів професіоналів до мінімальної тарифної ставки робітника І розряду основного виробництва (мінімального посадового окладу (ставки) працівника основної професії) на рівні 1,8 - 2,2.

Свідок ОСОБА_4 пояснила, що вона працює економістом, та вказала, що заробітна плата працівникам комунального підприємства «Господар» протягом 2013-2018 років нараховувалася та виплачувалася відповідно до фінансових можливостей підприємства. Оклад працівників визначався в разі підвищення заробітної плати директора, внаслідок чого, іншим працівникам розраховувались оклади. Вказала, що з липня 2019 року, до розрахунку брались коефіцієнти, аналогічні до розрахунку позивача по справі.

Суд вважає помилковим твердження відповідача про те, що у позові слід відмовити на тій підставі, що положення Галузевих угод є обов`язковими лише для суб`єктів соціального діалогу, до яких КП «Господар» не належить. Так, дійсно, КП «Господар» не є суб`єктом соціального діалогу (а.с. 186), а тому Галузеві угоди мають для нього рекомендаційний характер. Разом з тим, обов`язковий характер для КП «Господар» мають положення колективного договору, де прямо зазначено, що мінімальна ставка робітника І розряду визначається у розмірі 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом, помноженої на коефіцієнти згідно з додатками №1, №2, №3 до Галузевої угоди.

Оскільки відповідач передбачив застосування норм галузевих угод (додатків до угод) у колективних договорах за 2013-2016 роки, то вказані додатки є обов`язковими для використання підприємством при виконанні колективних договорів.

За таких обставин суд не враховує правові висновки Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 296/1091/16-ц та від 11 січня 2020 року у справі № 727/4884/16-ц, оскільки вказані висновки стосуються позовів, що мають іншу підставу.

Відповідно до п. 5 розділу 5 колективного договору Комунального підприємства «Господар» на 2017-2018 роки (а.с. 95-100) роботодавець зобов`язується: 5.1.1. здійснювати оплату праці працівників з урахуванням вимог Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці» та Галузевої угоди між Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Об`єднанням організацій роботодавців «Всеукраїнська конфедерація роботодавців житлово-комунальної галузі України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2016-2018 роки, але в будь-якому випадку не нижче встановленого законом мінімального розміру заробітної плати; 5.1.2. встановити … мінімальну тарифну ставку робітника І розряду у розмірі 120 відсотків розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом; …5.1.4. встановити коефіцієнти співвідношення мінімальної тарифної ставки робітника І розряду (місячної тарифної ставки) за видами робіт та окремими професіями до встановленої колективним договором мінімальної тарифної ставки робітника І розряду згідно з Додатком №4 до колективного договору; 5.1.5. встановити коефіцієнти співвідношення розмірів мінімальних місячних посадових окладів … професіоналів до мінімальної тарифної ставки робітника І розряду основного виробництва (мінімального посадового окладу (ставки) працівника основної професії) згідно з Додатком №5 до Колективного договору.

Додатком №4 до колективного договору на 2017-2018 роки встановлені коефіцієнти співвідношень мінімальної тарифної ставки робітника І розряду (місячної тарифної ставки) за видами робіт та окремими професіями до встановленої колективним договором мінімальної тарифної ставки робітника І розряду, зокрема коефіцієнт 1,5 співвідношення мінімальної тарифної ставки робітника І розряду (місячної тарифної ставки) до мінімальної тарифної ставки робітника І розряду основної професії за видом робіт «Експлуатація та обслуговування обладнання систем водозабезпечення та водовідведення» (а.с. 176).

Додатком №5 до колективного договору на 2017-2018 роки встановлені коефіцієнти співвідношень розмірів мінімальних місячних посадових окладів професіоналів до мінімальної тарифної ставки робітника І розряду основного виробництва (мінімального посадового окладу (ставки) працівника основної професії) на рівні 1,8-2,2 (а.с. 177).

Отже, коефіцієнти співвідношень розмірів мінімальних місячних посадових окладів професіоналів до мінімальної тарифної ставки робітника І розряду основного виробництва (мінімального посадового окладу (ставки) працівника основної професії) у 2017-2018 роках були установлені на підприємстві саме у обов`язковому для виконання колективному договорі, навіть без посилання на галузеві угоди.

На підставі наведеного суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення невиплаченої заробітної плати, оскільки, починаючи з 01 травня 2013 року і до 30 червня 2018 року її посадовий оклад був нижчим від розміру, передбаченого колективним договором.

У розрахунку позивача (а.с. 7-8) та у листі відповідача № 748 від 22 листопада 2019 року (а.с. 18-19) зазначені посадові оклади позивача ОСОБА_1 за період з 01 травня 2013 року до 18 червня 2019 року, а саме: з 01 травня 2013 року – 2 007,00 грн; з 01 червня 2016 року - 3 993,00 грн; з 01 грудня 2016 року – 4 406,00 грн; з 01 березня 2017 року – 4 896,00 грн; з 01 травня 2017 року – 5 153,00 грн; з 01 грудня 2017 року – 5 392,00 грн; з 01 липня 2018 року – 7 330,00 грн.

Згідно з п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до примітки 1 в додатку № 1 до Постанови Кабінету Міністрів України № 1298 від 30 серпня 2002 року «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» (зі змінами), а також Листа Мінсоцполітики України №2963/0/2-19/52 від 12 лютого 2019 року, посадові оклади (тарифні ставки) за розрядами Єдиної тарифної сітки визначаються шляхом множення окладу (ставки) працівника 1 тарифного розряду на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад (тарифну ставку) визначено у гривнях із копійками, цифри до 0,5 відкидаються, від 0,5 і вище — заокруглюються до однієї гривні.

Мінімальний розмір заробітної плати, визначений Законом України «Про Державний бюджет України на 2013 рік»: з 01 січня 2013 року – 1 147,00 грн, з 01 грудня 2013 року – 1 218,00 грн.

Мінімальний розмір заробітної плати, визначений Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік»: з 01 січня 2014 року – 1 218,00 грн.

Мінімальний розмір заробітної плати, визначений Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік»: з 01 січня 2015 року – 1 218,00 грн, з 01 вересня 2015 року – 1 378,00 грн.

Мінімальний розмір заробітної плати, визначений Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік»: з 01 січня 2016 року – 1 378,00 грн, з 01 травня 2016 року – 1 450,00 грн, з 01 грудня 2016 року – 1 600,00 грн.

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»: з 01 січня 2017 року – 1 600,00 грн, з 01 травня 2017 року – 1 684,00 грн, з 01 грудня 2017 року – 1 762,00 грн.

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік»: з 01 січня 2018 року до 01 липня 2018 року – 1 762,00 грн.

Недоплата за період з 01 травня 2013 року до 30 листопада 2013 року – 3 297,00 грн (17 346 (1 147,00 х 120% х коефіцієнт 1,8 х 7 місяців) – 14 049 (2 007,00 х 7 місяців)).

Недоплата за період з 01 грудня 2013 року до 31 грудня 2013 року – 624,00 грн (2 631 (1 218,00 х 120% х 1,8) – 2 007,00).

Недоплата за 2014 рік – 7 488,00 грн (31 572 (1 218,00 х 120% х 1,8 х 12) – 24 084 (2 007,00 х 12)).

Недоплата за період з 01 січня 2015 року до 31 серпня 2015 року – 4 992,00 грн (21 048 (1 218,00 х 120% х 1,8 х 8) – 16 056 (2 007,00 х 8)).

Недоплата за період з 01 вересня 2015 року до 31 грудня 2015 року – 3 880,00 грн (11 908,00 (1 378,00 х 120% х 1,8 х 4) – 8 028,00 (2 007,00 х 4)).

Недоплата за період з 01 січня 2016 року до 30 квітня 2016 року – 3 880,00 грн (11 908,00 (1 378,00 х 120% х 1,8 х 4) – 8 028 (2 007,00 х 4)).

Недоплата за період з 01 травня 2016 року до 31 травня 2016 року – 1 125,00 грн (3 132,00 (1 450,00 х 120% х 1,8) – 2 007,00).

Недоплата за період з 01 червня 2016 року до 30 листопада 2016 року – 00,00 грн (18 792 (1 450,00 х 120% х 1,8 х 6) – 23 958,00 (3 993,00 х 6)).

Недоплата за період з 01 грудня 2016 року до 31 грудня 2016 року – 00,00 грн (3 456 (1 600,00 х 120% х 1,8) – 4 406,00).

Недоплата за період з 01 січня 2017 року до 30 квітня 2017 року – 2 132,00 грн (20 736,00 (1 600,00 х 120% х 1,5 х 1,8 х 4) – 18 604,00 (4 406,00 х 2 + 4 896,00 х 2)).

Недоплата за період з 01 травня 2017 року до 30 листопада 2017 року – 2 121,90 грн (38 192,00 (1 684,00 х 120% х 1,5 х 1,8 х 7) – 36 071,00 (5 153,00 х 7)).

Недоплата за період з 01 грудня 2017 року до 31 грудня 2017 року – 317 грн (5 709,00 (1 762,00 х 120% х 1,5 х 1,8) – 5 392,00).

Недоплата за період з 01 січня 2018 року до 30 червня 2018 року – 1 902,00 грн (34 254,00 (1 762,00 х 120% х 1,5 х 1,8 х 6) – 32 352,00 (5 392,00 х 6)).

Отже, сума недоплаченої позивачеві заробітної плати за період з 01 травня 2013 року до 30 червня 2018 року становить 31 758,00 грн (3 297,00 + 624,00 + 7 488,00 + 4 992,00 + 3 880,00 + 3 880,00 + 1 125,00 + 2 132,00 + 2 121,00 + 317,00 + 1 902,00).

Разом з тим, у доданому до позовної заяви розрахунку недоплаченої суми зарплати за період з 01 травня 2013 року до 30 червня 2018 року, після зменшення позовних вимог, позивач визначила, що розмір недоплаченої суми заробітної плати за цей період становить 31 748,24 грн (а.с. 120-121, 122).

Враховуючи принцип диспозитивності в цивільному судочинстві, закріплений у ст. 13 ЦПК України, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача недоплаченої позивачеві заробітної плати за період з 01 травня 2013 року до 30 червня 2018 року в межах заявлених позовних вимог, тобто в сумі 31 748,24 грн.

Відповідно до положень ст. ст. 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам. Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітна плата. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Пунктом 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Ставка податку на доходи фізичних осіб у період 2018-2021 років становить 18% доходу, ставка військового збору – 1,5%.

Отже, сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати станом на грудень 2020 року (місяць звернення з позовною заявою) за період з 01 травня 2013 року до 30 червня 2018 року становить 21 873,67 грн (за травень 2013 року – 654,03 грн (471 – 19,5% = 379,15 х 172,5 : 100) + за червень 2013 року – 654,03 (471 – 19,5% = 379,15 х 172,5 : 100) + за липень 2013 року – 654,79 (471 – 19,5% = 379,15 х 172,7 : 100) + за серпень 2013 року – 662,38 (471 – 19,5% = 379,15 х 174,7 : 100) + за вересень 2013 року – 662,38 (471 – 19,5% = 379,15 х 174,7 : 100) + за жовтень 2013 року – 658,20 (471 – 19,5% = 379,15 х 173,6 : 100) + за листопад 2013 року – 655,93 (471 – 19,5% = 379,15 х 173,0 : 100) + за грудень 2013 року – 862,48 (624 – 19,5% = 502,32 х 171,7 : 100) + за січень 2014 року – 859,47 (624 – 19,5% = 502,32 х 171,1 : 100) + за лютий 2014 року – 851,43 (624 – 19,5% = 502,32 х 169,5 : 100)+ за березень 2014 року – 822,30 (624 – 19,5% = 502,32 х 163,7 : 100) + за квітень 2014 року – 780,10 (624 – 19,5% = 502,32 х 155,3 : 100) + за травень 2014 року – 732,88 (624 – 19,5% = 502,32 х 145,9 : 100) + за червень 2014 року – 720,83 (624 – 19,5% = 502,32 х 143,5 : 100) + за липень 2014 року – 715,81 (624 – 19,5% = 502,32 х 142,5 : 100) + за серпень 2014 року – 706,26 (624 – 19,5% = 502,32 х 140,6 : 100) + за вересень 2014 року – 672,10 (624 – 19,5% = 502,32 х 133,8 : 100) + за жовтень 2014 року – 644,48 (624 – 19,5% = 502,32 х 128,3 : 100) + за листопад 2014 року – 623,38 (624 – 19,5% = 502,32 х 124,1 : 100) + за грудень 2014 року – 590,73 (624 – 19,5% = 502,32 х 117,6 : 100) + за січень 2015 року – 557,58 (624 – 19,5% = 502,32 х 111,0 : 100) + за лютий 2015 року – 504,33 (624 – 19,5% = 502,32 х 100,4 : 100) + за березень 2015 року – 406,38 (624 – 19,5% = 502,32 х 80,9 : 100) + за квітень 2015 року – 294,86 (624 – 19,5% = 502,32 х 58,7 : 100)+ за травень 2015 року – 277,28 (624 – 19,5% = 502,32 х 55,2 : 100) + за червень 2015 року – 274,27 (624 – 19,5% = 502,32 х 54,6 : 100) + за липень 2015 року – 282,30 (624 – 19,5% = 502,32 х 56,2 : 100) + за серпень 2015 року – 288,33 (624 – 19,5% = 502,32 х 57,4 : 100) + за вересень 2015 року – 420,88 (970 – 19,5% = 780,85 х 53,9 : 100) + за жовтень 2015 року – 436,50 (970 – 19,5% = 780,85 х 55,9 : 100) + за листопад 2015 року – 413,07 (970 – 19,5% = 780,85 х 52,9 : 100) + за грудень 2015 року – 404,48 (970 – 19,5% = 780,85 х 51,8 : 100) + за січень 2016 року – 394,33 (970 – 19,5% = 780,85 х 50,5 : 100) + за лютий 2016 року – 402,14 (970 – 19,5% = 780,85 х 51,5 : 100) + за березень 2016 року – 387,30 (970 – 19,5% = 780,85 х 49,6 : 100) + за квітень 2016 року – 347,48 (970 – 19,5% = 780,85 х 44,5 : 100) + за травень 2016 року – 400,60 (1 125,00 – 19,5% = 902,25 х 44,4 : 100) + за січень 2017 року – 211,44 (778,00 – 19,5% = 629,29 х 33,6 : 100) + за лютий 2017 року – 203,26 (778,00 – 19,5% = 629,29 х 32,3 : 100) + за березень 2017 року – 69,55 (288,00 – 19,5% = 231,84 х 30,0: 100) + за квітень 2017 року – 66,77 (288,00 – 19,5% = 231,84 х 28,8 : 100) + за травень 2017 року – 66,34 (303 – 19,5% = 243,91 х 27,2 : 100) + за червень 2017 року – 61,47 (303 – 19,5% = 243,91 х 25,2 : 100) + за липень 2017 року – 60,73 (303 – 19,5% = 243,91 х 24,9 : 100) + за серпень 2017 року – 60,98 (303 – 19,5% = 243,91 х 25,0 : 100) + за вересень 2017 року – 55,12 (303 – 19,5% = 243,91 х 22,6 : 100) + за жовтень 2017 року – 51,47 (303 – 19,5% = 243,91 х 21,1 : 100) + за листопад 2017 року – 48,78 (303 – 19,5% = 243,91 х 20,0 : 100) + за грудень 2017 року – 48,23 (317 – 19,5% = 255,18 х 18,9 : 100) + за січень 2018 року – 43,64 (317 – 19,5% = 255,18 х 17,1 : 100) + за лютий 2018 року – 41,08 (317 – 19,5% = 255,18 х 16,1 : 100) + за березень 2018 року – 37,77 (317 – 19,5% = 255,18 х 14,8 : 100) + за квітень 2018 року – 35,47 (317 – 19,5% = 255,18 х 13,9 : 100) + за травень 2018 року – 35,47 (317 – 19,5% = 255,18 х 13,9 : 100).

За таких обставин суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, станом на грудень 2020 року (місяць звернення з позовною заявою), за період з 01 травня 2013 року до 30 червня 2018 року, обрахованої із суми невиплаченого грошового доходу після утримання податків і обов`язкових платежів (19,5%), тобто в сумі 21 873,67 грн. При цьому суд не погоджується із розрахунком компенсації, здійсненим позивачем, оскільки у ньому сума компенсації обчислена із донарахованої суми заробітку без відрахування податків і обов`язкових платежів, що суперечить вищенаведеним положенням законодавств, які визначають порядок її обрахунку.

Відповідач донараховану позивачем суму заробітної плати та нараховану суму компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати під час розгляду справи не оспорював, будь-яких розрахунків не надавав.

Відповідно до положень ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, позовна вимога про стягнення недоплаченої позивачеві заробітної плати, а також позовна вимога про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, яка включається до фонду додаткової заробітної плати, не обмежуються будь-яким строком, а тому суми такої недоплати та компенсації підлягають стягненню.

Разом з тим, за змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Отже, на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні поширюється передбачений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк позовної давності.

Водночас Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 роз`яснив, що положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

За таких обставин, оскільки відповідач до цього часу так і не виплатив позивачу недораховану та невиплачену заробітну плату за період з 01 травня 2013 року до 30 червня 2018 року, суд констатує, що строк позовної давності щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не сплинув.

При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові № 761/9584/15-ц від 26 червня 2019 року, про те, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, керуючись загальними засадами цивільного законодавства, такими як справедливість, добросовісність та розумність. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Судом встановлено, що позивач знала про порушення своїх трудових прав, які полягають у заниженні посадового окладу та недоплаті заробітної плати, ще у червні 2019 року (а.с. 16, 17, 18-19, 20, 21), проте звернулася до суду лише 15 грудня 2020 року.

У своєму листі до позивача №748 від 22 листопада 2019 року відповідач повідомив, що приведення у відповідність до діючого законодавства нарахування її заробітної плати при істотних змінах праці буде проведено в термін до 31 грудня 2019 року (а.с. 18). При цьому той факт, що відповідач не виконав зобов`язань, взятих на себе зазначеним листом, став відомий позивачеві 01 січня 2020 року.

Відповідач заперечував проти права позивача на донарахування та отримання доплати до виплаченої їй заробітної плати, а тому факт порушення цього права та сума відповідної доплати були встановлені лише під час судового розгляду.

Сума недорахованої та невиплаченої заробітної плати за період з 01 травня 2013 року до 30 червня 2018 року (31 748,24 грн), навіть з нарахованою на неї компенсацією втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (21 873,67 грн), є значно меншою від середнього заробітку за період затримки розрахунку (визначено позивачем - 183 405,00 грн, станом на день ухвалення рішення – 221 064,16 грн).

З огляду на неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 53 621,91 грн, тобто у сумі недоплаченої заробітної плати разом з компенсацією втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, яка підлягає стягненню.

Такий підхід до визначення суми середнього заробітку узгоджується також із правовим висновком, сформованим у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року по справі № 480/3105/19, де роз`яснено, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Згідно з ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач була звільнена від сплати судового збору за позовні вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, то судовий збір з відповідача слід за вказаними вимогами стягнути в дохід держави пропорційно до розміру позовних вимог (93,38 %), а за позовною вимогою, за якою позивач ОСОБА_1 сплатила судовий збір та яку задоволено частково, судовий збір слід стягнути з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (24,26 %) на корить позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 141, 247, 263, 265, 273, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) до Комунального підприємства «Господар» Варвинської селищної ради Чернігівської області (код ЄДРПОУ 35074998, юридична адреса: 17600, Чернігівська область, смт Варва, вул. Шевченка, 18) про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за період затримки розрахунку та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Господар» Варвинської селищної ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 недораховану та невиплачену заробітну плату за період з 01 травня 2013 року до 30 червня 2018 року, без урахування податків та інших обов`язкових платежів, у сумі 31 748 (тридцять одна тисяча сімсот сорок вісім) гривень 24 копійки.

Стягнути з Комунального підприємства «Господар» Варвинської селищної ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати за період з 01 травня 2013 року до 30 червня 2018 року у зв`язку з порушенням строків її виплати, без урахування податків та інших обов`язкових платежів, у сумі 21 873 (двадцять одна тисяча вісімсот сімдесят три) гривні 67 копійок.

Стягнути з Комунального підприємства «Господар» Варвинської селищної ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки розрахунку з 19 червня 2019 року по день винесення рішення, без урахування податків та інших обов`язкових платежів, у сумі 53 621 (п`ятдесят три тисячі шістсот двадцять одна) гривня 91 копійка.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.

Стягнути з Комунального підприємства «Господар» Варвинської селищної ради Чернігівської області на користь держави судовий збір у сумі 785 (сімсот вісімдесят п`ять) гривень 14 копійок.

Стягнути з Комунального підприємства «Господар» Варвинської селищної ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 536 (п`ятсот тридцять шість) гривень 30 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду через Варвинський районний суд Чернігівської області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 09 квітня 2021 року.

Суддя А.І.Савенко