Рішення № 95002246, 08.02.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/7131/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1493 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

3 грудня 2020 року ОСОБА_1 (надалі – позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини А1493 (надалі – відповідач або в/ч А1493) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправною бездіяльність в/ч А1493 в частині ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати в/ч А1493 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (із виплати додаткової відпустки) із розрахунку 469,76 в день за період з 29 травня 2020 року по 28 серпня 2020 року тривалістю 91 календарний день у сумі 42748,16 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з військової служби у травні 2020 року не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2020 роки, а її виплату проведено лише 28 серпня 2020 року. На цій підставі, позивач вважав, що він має право на одержання середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних при звільненні сум.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 8 грудня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

5 січня 2021 року до суду від відповідача надійшов відзив на позов, у якому відповідач проти позову заперечував, вказував на те, що у зв`язку з відсутністю у в/ч А1493 на день звільнення позивача з військової служби інформації про наявність у нього статусу учасника бойових дій, виплата компенсації за соціальну відпустку, як учаснику бойових дій, за період з 2019 по 2020 роки (28 днів) у сумі 12757,02 грн проведена після отримання вказаного вище клопотання, а саме 28 серпня 2020 року.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач проходив військову службу у в/чА1493, що не заперечується відповідачем.

Наказом командира в/ч А1493 (по стройовій частині) від 28 травня 2020 року №105 молодшого сержанта ОСОБА_1 , командира відділення взводу снайперів в/ч А1493, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, звільнено з військової служби за контрактом у запас за підпунктом “д” (через службову невідповідність), з 28 травня 2020 року виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.

ОСОБА_1 має статус ветерана війни-учасника бойових дій, що підтверджено копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 11 листопада 2015 року.

При звільненні позивача зі служби в/чА1493 не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2020 роки.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року у справі №440/4874/20 закрито провадження у справі №440/4874/20 за позовом ОСОБА_1 до в/ч А1493 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії у зв`язку з тим, що виплата компенсації за соціальну відпустку, як учаснику бойових дій, за період з 2019 по 2020 роки (28 днів) у сумі 12757,02 грн проведена відповідачем 28 серпня 2020 року.

Ухвала суду набрала законної сили 16 листопада 2020 року.

Посилаючись на наявність підстав для виплати середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних позивачу при звільненні сум (грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2019-2020 роки) по день фактичного розрахунку, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (надалі – КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Переданим на розгляд суду у цій справі питанням є наявність чи відсутність підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у разі несвоєчасної виплати військовослужбовцю при звільненні з військової служби грошової компенсації за додаткову відпустку.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, згідно з яким під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Отже, компенсація за невикористані дні відпустки належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

При цьому, оскільки спеціальним законодавством, яким урегульовано порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні з військової служби, суд вважає за можливе застосувати до спірних відносин норми статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

З урахуванням наведеного, доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм Кодексу законів про працю України є необґрунтованими.

Такий висновок суду узгоджується з висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України– в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Аналогічні висновки щодо правозастосування у спірних відносинах викладені у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі №400/3365/19, що враховується судом з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у пунктах 58-61 постанови від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 дійшов таких висновків.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

До того ж, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (зокрема, пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (зокрема, висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 квітня 2019 року у справі №761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

У цій справі позивач звільнений з військової служби з 28 травня 2020 року, на дату звільнення зі служби не мав претензій до роботодавця щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку учаснику бойових дій за 2019-2020 роки.

З позовом про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити згадану компенсацію ОСОБА_1 до суду звернувся лише у вересні 2020 року. При цьому позивач жодним чином не обґрунтував неможливість своєчасного звернення до роботодавця з питання проведення з ним повного розрахунку при звільненні.

Водночас, виплата компенсації за соціальну відпустку, як учаснику бойових дій, за період з 2019 по 2020 роки (28 днів) у сумі 12757,02 грн проведено відповідачем у добровільному порядку 28 серпня 2020 року ще до звернення позивача до суду.

Правомірність розрахунку суми грошової компенсації позивачем не оспорюється.

Строк затримки повного розрахунку при звільненні з 29 травня 2020 року по 28 серпня 2020 року складає 91 день.

Середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за останньою займаною посадою на день звільнення з військової служби становило 469,76 грн.

Отже, середній заробіток за період з 29 травня 2020 року по 28 серпня 2020 року становитиме 42748,16 грн, що значно перевищує суму компенсації, сплачену в/ч А1493 у добровільному порядку 28 серпня 2020 року.

Зважаючи на вищенаведені фактичні обставини цієї справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Визначаючи обґрунтований та співмірний розмір відшкодування, суд виходить з таких міркувань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначила, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця (пункт 81); суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (пункт 89).

У підпункті 94.5 пункту 94 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

Згідно інформації, отриманої із офіційного сайту Національного банку України (https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial), середній розмір процентних ставок по кредитам у 2020 році складав - 13,2%.

Застосовуючи вищевикладені висновки Верховного Суду до спірних правовідносин суд враховує, що позивача було звільнено 28.05.2020 через службову невідповідність, з клопотанням про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку він звернувся лише 20.07.2020, водночас, через відсутність у військової частини А1493 на день звільнення позивача інформації про наявність у нього статусу учасника бойових дій (що підтверджується листом ВЧ А1493 від 14.05.2020 № 23/187, а.с. 38), компенсація відповідачем була проведена 28.08.2020 за наслідками розгляду клопотання позивача.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у розмірі 418,70 грн (визначено як добуток множення суми нарахованої компенсації у розмірі 12757,02 грн на середній розмір процентної ставки по кредиту за 2020 рік із врахуванням кількості днів затримки розрахунку: (12757,02 грн х 13,2% : 366 днів х 91 день = 418,70 грн).

Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду від висновків, викладених у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зокрема, в частині запропонованого способу обчислення середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України, не відступала.

А тому, суд вважає за можливе застосувати такі висновки до спірних відносин у цій справі.

Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути з Військової частини А1493 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 419,80 грн.

З урахуванням наведеного вище, позовні вимоги ОСОБА_1 належить задовольнити частково.

Згідно з частиною першою 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач від сплати судового збору звільнений, оскільки є учасником бойових дій.

Відповідач доказів понесення судових витрат не надав.

Відтак, підстави для розподілу судового збору відсутні.

Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 241-246, 262, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Військової частини А1493 (вул. Котелевська, 2, с. Терентіївка, Полтавський район, Полтавська область, 38732, код ЄДРПОУ 26615696) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1493 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 травня 2020 року по 28 серпня 2020 року.

Стягнути з Військової частини А1493 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 травня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 418,70 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя К.І. Клочко