Рішення № 94233447, 18.01.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2021 р. № 520/31/20

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мороко А.С., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу № 520/31/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про стягнення суддівської винагороди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області на користь ОСОБА_1 частину невиплаченої суддівської винагороди за період від 28 березня 2015 року по 18 жовтня 2019 року в розмірі 1100000,00 грн, щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 % посадового окладу за період від 01 червня 2015 року по 30 вересня 2015 року з урахуванням індексації в сумі 30000,00 грн та 20 % посадового окладу за період від 23 серпня 2017 року по 18 жовтня 2019 року в сумі 280000,00 грн, всього стягнути 1410000,00 грн.

Ухвалою суду від 08.01.2020 відкрито спрощене провадження по даній справі.

Ухвалою суду від 03.03.2020 зупинено провадження по справі № 520/31/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про стягнення суддівської винагороди до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 200/9195/19-а.

Ухвалою суду від 17.12.2020 поновлено провадження у справі № 520/31/20.

Ухвалою суду від 18.01.2021 закрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про стягнення суддівської винагороди в частині позовних вимог про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області на користь ОСОБА_1 щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 % посадового окладу за період від 01 червня 2015 року по 30 вересня 2015 року з урахуванням індексації.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем неправильно здійснювалася виплата суддівської винагороди за період від 28 березня 2015 року по 18 жовтня 2019 року, виходячи з розміру, визначеному Законом України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 року та незаконно припинено виплату доплати за вислугу років у розмірі 15 та 20 відсотків у відповідні періоди.

27.01.2020 представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки управління вичинило всі необхідні дії в межах своєї компетенції задля дотримання вимог чинного законодавства України та не має права виходити за його межі, реалізуючи право позивача на виплату щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 % посадового окладу за період від 01 червня 2015 року по 30 вересня 2015 року та 20 % посадового окладу за період від 23 серпня 2017 року по 18 жовтня 2019 року.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Указом Президента України від 23.08.2012 № 484/2012 "Про призначення суддів" ОСОБА_1 призначено на посаду судді Зачепилівського районного суду Харківської області.

Наказом голови Зачепилівського районного суду Харківської області від 01.10.2012 № 2.3-14 позивача зараховано до штату суду із посадовим окладом згідно штатного розпису.

З матеріалів справи (розрахункових листів) вбачається, що позивач отримував суддівську винагороду у 10-кратному розмірі прожиткового мінімуму станом на 1 січня відповідного року, а з грудня 2018 року у розмірі 15 прожиткових мінімумів. Тобто посадовий оклад позивача у 2015 році становив 12180 грн., у 2016 році - 13780 грн. та з травня 14500 грн., у 2017 році - 16000 грн., у 2018 році - 17620 грн., а у грудні - 26430 грн., а у 2019 році - 28815 грн.

З жовтня 2012 року позивач отримував надбавку до посадового окладу за стаж роботи до 5-ти років у розмірі 15 відсотків.

Згідно наказу голови суду від 05 травня 2015 року позивачу припинено з 30.03.2015 виплату щомісячної доплати за вислугу років, як такому, стаж роботи якого на посаді станом на 30.03.2015 року становить менше 3-х років.

При цьому позивачеві за період з 01.06.2015 року по 30.09.2015 року щомісячна доплата в розмірі 15 відсотків до посадового окладу за вислугу років не виплачувалась, виплату доплати поновлено у листопаді 2015 року, як такому, стаж роботи якого станом на 01.10.2015 року становить більше 3-х років. Зазначену доплату позивач отримував до серпня 2017 року включно, до моменту припинення повноважень судді - закінчення п`ятирічного строку перебування на посаді (наказ від 18.08.2017).

З вересня 2017 року по листопад 2018 року позивачеві надбавка за вислугу років у розмірі 20 відсотків не виплачувалась. У грудні 2018 року, а саме з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення від 04.12.2018, розпочато виплату надбавки за вислугу років у розмірі 20 відсотків (наказ від 10.12.2018).

15 жовтня 2019 року позивача відраховано зі штату Зачепилівського районного суду Харківської області 18 жовтня 2019 року з посади судді у зв`язку із рішенням Вищої Ради правосуддя "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Зачепилівського районного суду Харківської області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України" від 17.09.2019 № 2484/0/15-19.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (стаття 130 Основного Закону України).

Частинами першою, другою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частина третя цієї ж статті встановлює базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Пунктом 22 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року (положення якого діяли на час існування спірних правовідносин до моменту виключення цього пункту Законом України від 16 жовтня 2019 року №193-IX) було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом (тобто Законом від 2 червня 2016 року), мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, № № 41-45, сторінка 529; 2015 рік, №№18-20, сторінка 132 із наступними змінами).

Пункт 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року (положення якого діяли на час існування спірних правовідносин до моменту виключення цього пункту Законом України від 16 жовтня 2019 року №193-IX) передбачав, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, № № 41-45, сторінка 529; 2015 рік, № № 18-20, сторінка 132 із наступними змінами).

Згідно з частиною першою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI (в редакції Закону "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

04 грудня 2018 року Конституційний Суд України прийняв рішення №11-р/2018, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII. Це положення належить застосовувати у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат".

Разом з тим, 6 грудня 2016 року був прийнятий Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-VIII, що набрав чинності 1 січня 2017 року.

Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Згідно пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Надаючи правову оцінку доводам позивача щодо розрахункової величини для визначення розміру посадового окладу судді, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, суд зазначає наступне.

Вказаним рішенням Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI (у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII). Частина третя статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року до визнання її неконституційною встановлювала розмір посадового окладу судді місцевого суду - 10 мінімальних заробітних плат. Ця норма застосовувалася для визначення розміру посадового окладу тих суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, як це було передбачено положеннями пункту 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року.

Визнаючи неконституційним положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного закону щодо розміру посадового окладу, в результаті яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

У рішенні від 4 грудня 2018 року №11-р/2018 Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.

Натомість Законом України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII, який набрав чинності 1 січня 2017 року, змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.

Отже, з прийняттям Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.

До таких висновків дійшов Верховний суд під час розгляду зразкової справи № 200/9195/19-а.

Також Верховний Суд у зразковій справі зауважив, що рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 не вирішувалось питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні, не впливають на конституційність норм Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII, зокрема пункту 3 його Прикінцевих та перехідних положень.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 520/11431/18 та від 9 серпня 2019 року у справі № 826/9404/17.

Отже, Верховний суд у зразковій справі відхилив доводи позивача про те, що з набранням законної сили рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 винагорода судді повинна розраховуватися на основі мінімальних заробітних плат, і погодився з доводами відповідача про необхідність застосування у такому випадку як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року.

До того ж, необхідно зазначити, що на час існування спірних правовідносин (з грудня 2018 року до 18 жовтня 2019 року включно), пункт 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року щодо порядку визначення суддівської винагороди для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, був чинним.

Таким чином, в даній адміністративній справі суд приходить до висновку про правильність нарахування позивачу суддівської винагороди, виходячи з 10 прожиткових мінімумів до моменту прийняття рішення Конституційним Судом України у грудні 2018 року та в подальшому до звільнення позивача з посади судді.

Вирішуючи спір в частині виплати доплат до посадового окладу за вислугу років у розмірі 15 та 20 відсотків за відповідні періоди, суд виходить з наступного.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача виплатити щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 % посадового окладу за період від 01 червня 2015 року по 30 вересня 2015 року з урахуванням індексації в сумі 30000,00 грн, суд вирішив закрити провадження в цій частині позовних вимог на підставі пункту 4 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства - якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, про що винесено відповідну ухвалу.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання виплатити щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 % посадового окладу за період з 23 серпня 2017 року по 18 жовтня 2019 року в сумі 280000,00 грн, суд зазначає наступне.

Згаданим Рішенням Конституційного Суду України визнано, таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", для цілей застосування окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами.

Положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VІII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Судом в даній адміністративній справі встановлено, що одночасно з набуттям п`ятирічного стажу роботи на посаді судді у серпні 2017 року, припинено повноваження позивача як судді, у зв`язку із закінченням п`ятирічного терміну, на який його призначено.

А отже, в силу частини 10 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VІII, яка передбачала, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу, щомісячна надбавка за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу позивачеві не призначалась та не виплачувалась.

І лише у грудні 2018 року, у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України Рішення від 04.12.2018 року, яким визнано, таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, позивачу розпочато нарахування 20 відсотків до посадового окладу.

Суд зазначає, що до моменту визнання неконституційними норм, які передбачали припинення виплату доплат до посадового окладу у зв`язку з нездійсненням повноважень судді, правові підстави для виплати щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 20 % посадового окладу були відсутні.

З огляду на встановлені судом обставини та їх правове регулювання, суд вважає необґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 , в зв`язку з чим позов задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (місцезнаходження: майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2, м. Харків, 61050, ідентифікаційний код - 26281249) про стягнення суддівської винагороди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справа розглядалась в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.С. Мороко