Рішення № 94198053, 15.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2021 року м. Київ № 826/18250/14

Окружний адміністративний суд міста у складі судді Мазур А.С., одноособово у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу:

за позовом ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора

про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просив суд:

- визнати протиправним і скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 23.10.2014 №2491-ц про звільнення державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України у зв`язку з припинення трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України;

- зобов`язати Генеральну прокуратуру України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України та в частині зобов`язання Генеральної прокуратури виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі за один місяць;

- зобов`язати Генеральну прокуратуру проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Ухвалою суду від 24.11.2014 відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою від 23.12.2014 суд ухвалив звернутися до Верховного Суду України із зазначеною ухвалою для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади» положенням Конституції України, а саме пункту 8 частини першої статті 3, частини третьої статті 1, пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» положенням статті 8, частини другої статті 19, статті 21, частин другої та третьої статті 22, частин другої та третьої статті 24, частини першої статті 38, частини першої статті 43, статті 58, частини другої статті 61, статті 62, частини першої статті 64 Конституції України в їх системному взаємозв`язку.

Ухвалою суду від 23.12.2014 зупинено провадження у справі № 826/18250/14 до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності положень Закону України «Про очищення влади» Конституції України, питання щодо чого порушено відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2014 у справі № 826/18250/14.

Ухвалою суду від 15.03.2019 поновлено провадження у справі №826/18250/14.

Рішенням суду від 18.04.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2019, позов ОСОБА_1 задоволено повністю та:

- визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 23.10.2014р. №2491-ц про звільнення державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу аконів про працю України;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України з 24.10.2014;

- зобов`язано Генеральну прокуратуру України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.10.2014 по 18.10.2019 у розмірі 1 251 639,65грн. (один мільйон двісті п`ятдесят одна тисяча шістсот тридцять дев`ять гривень, 65 копійок);

- зобов`язано Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

- допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України з 24.10.2014;

- допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 23 405,55грн. (двадцять три тисячі чотириста п`ять гривень, 55 копійок).

Постановою Верховного Суду від 18.06.2020 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2019 в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі змінено в мотивувальній частині, а в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано та в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншій частині рішення судів залишено без змін.

Ухвалою суду від 02.07.2020 суддя ОСОБА_2 прийняла до свого провадження дану адміністративну справу, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ураховуючи вищевикладене, суду належить вирішити вимогу позивача про зобов`язання Генеральної прокуратури України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У постанові від 18.06.2020 Верховний Суд зауважив, що під час попереднього розгляду справи суди при вирішенні вищевказаної позовної вимоги належним чином не перевірили складові заробітної плати позивача за два останні місяці роботи (серпень-вересень 2014 року), не дослідили питання кількості фактично відпрацьованих ним днів у серпні та вересні 2014 року, які беруться за основу для визначення середньоденного грошового забезпечення, не надали оцінку розрахунковим листам за 2014 рік із зазначенням видів нарахувань та виплат заробітку позивачу.

13.07.2020 до суду надійшла заява ОСОБА_1 від 13.07.2020 про зміну позовних вимог, відповідно до якої вимогу про стягнення з відповідача середнього заробітку він виклав у такій редакції:

- стягнути з відповідача - Офісу Генерального прокурора на користь позивача ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.10.2014 по 30.06.2020 включно у розмірі 3 333 503,77 грн., витрати на проведення розрахунку втраченого заробітку за час вимушеного прогулу - 4500 грн., висновок Київського наукового-дослідного інституту судових експертиз Житомирського відділення від 10.07.2020 №1861/20-25 - 6 276 грн.

Тобто, позивач конкретизував свою вимогу, заявлену в первісному позові, про зобов`язання Генеральної прокуратури України виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу, визначивши період вимушеного прогулу з 23.10.2014 по 30.06.2020 та розмір середнього заробітку, що належить стягнути за цей період.

Згідно з приписами частини першої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Встановлене даною правовою нормою право позивача, зокрема, щодо збільшення або зменшення розміру позовних вимог має обмеження в часі, а саме є обмеженим першим судовим засіданням, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк чинення яких відповідно до цього кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Заява позивача від 13.07.2020 оформлена належним чином та подана в установлений строк, однак, позивач не надав суду доказів направлення її копії та доданих до неї документів відповідачу, суд відповідно до частини сьомої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України не приймає цю заяву до розгляду та повертає позивачу.

16.11.2020 позивач звернувся до суду із заявою від 15.11.2020, в якій просив стягнути з відповідача - Офісу Генерального прокурора на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу внаслідок невиконання рішення суду про поновлення на роботі з 24.10.2014 по 15.11.2020 всього за 1 514 робочих днів у розмірі 3 739,37 грн. та витрати, понесені позивачем на проведення судового економічної експертизи у розмірі 10 776 грн.

Відповідно до частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.

Ураховуючи, що позивач звернувся до суду із указаною заявою поза межами установленого тридцятиденного строку, а заявлена позовна вимога стосується стягнення з відповідача середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, а не стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яку наразі належить вирішити суду, суд не вбачає підстав для прийняття цієї заяви до розгляду, що зумовлює необхідність її повернення позивачеві без розгляду.

При цьому суд уважає за доцільне роз`яснити позивачеві, що він не позбавлений права звернутися із указаною вимогою в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

З огляду на те, що відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 23.12.2019 №351 «Про день початку роботи Офісу Генерального прокурора» з 02.01.2020 розпочав свою роботу Офіс Генерального прокурора, а згідно з пунктом 1 наказу Генерального прокурора від 27.12.2019 №358 «Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора» юридичну особу «Генеральна прокуратура України» перейменовано в «Офіс Генерального прокурора» без змін ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку про необхідність змінити назву відповідача з Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора (далі також - відповідач).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Генеральної прокуратури України від 23.10.2014 №2491-ц державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 на підставі статті 16 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» звільнено з посади начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пунктів 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2019, та, зокрема, зміненого в мотивувальній частині щодо позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі постановою Верховного Суду від 18.06.2020:

- визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 23.10.2014р. №2491-ц про звільнення державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України з 24.10.2014.

- зобов`язано Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

- допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України з 24.10.2014;

- допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 23 405,55грн. (двадцять три тисячі чотириста п`ять гривень, 55 копійок).

Згідно з частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Ураховуючи рішення суду про визнання протиправним звільнення та поновлення на раніше займаній посаді на користь позивача підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. При цьому суд звертає увагу, що спір про поновлення позивача на роботі розглядався судом більше одного року з причин, що не залежали від нього, тому обмеження наразі періоду вимушеного прогулу річним строком не підлягає застосуванню до позивача.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, що міститься в постанові від 26.08.2020 у справі №501/2316/15-ц вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Беручи до уваги вищевикладене, при визначенні періоду вимушеного прогулу позивача у зв`язку з протиправним звільненням суд виходить із наступного:

- наказом Генеральної прокуратури України від 23.10.2014 №2491-ц позивача звільнено із займаної посади 23.10.2014;

- рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2019 позивача поновлено на роботі з 24.10.2014 і в цій частині воно допущене до негайного виконання, тобто 18.04.2019.

Відповідно до пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту України від 29.07.1993 №58, останній день роботи вважається днем звільнення.

Відтак, перебіг періоду вимушеного прогулу позивача у зв`язку з його протиправним звільненням розпочався з наступного після звільнення дня, тобто з 24.10.2014.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості, і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні.

У пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Отже, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно, і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов`язок полягає в тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Оскільки вищевказане рішення прийняте судом за наслідками розгляду справи в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін, то, наразі, має його значення дата його отримання відповідачем.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, Генеральна прокуратура України отримала копію вищевказаного судового рішення 23.04.2019, що зумовило виникнення у відповідача обов`язку видати наказ про поновлення позивача на роботі відразу після отримання копії рішення.

Отже, період вимушеного прогулу позивача у зв`язку з протиправним звільненням тривав з 24.10.2014 (наступний день після звільнення) по 23.04.2019 (день отримання відповідачем копії рішення суду про поновлення позивача на роботі), тоді як позивач помилково визначив цей період з 23.10.2014 по 30.06.2020.

За висновком суду, період часу з 24.04.2019 по 30.06.2020 і надалі це - період невиконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на посаді, який не охоплюється періодом вимушеного прогулу.

Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України в разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Обов`язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення його на роботі настає тільки тоді, коли така затримка була допущена з вини власника або уповноваженого ним органу. Якщо ж це сталося не з вини власника або уповноваженого ним органу, а з вини самого працівника, середній заробіток за час затримки поновлення на роботі не повинен йому виплачуватися.

Однак, питання стягнення на користь позивача середнього заробітку з відповідача у зв`язку з невиконанням рішенням суду про поновлення позивача на посаді наразі не є предметом даного спору, тому не підлягає вирішенню судом.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Пунктом 3 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Одноразова винагорода за підсумками роботи за рік і за вислугу років включається до середнього заробітку шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду 1/12 винагороди, нарахованої в поточному році за попередній календарний рік.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 4 Порядку №100 визначено складові, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо). Також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути визначені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних дні за цей період.

Судом встановлено, що згідно з довідкою Генеральної прокуратури України від 13.08.2019 №18-570зп середньомісячний заробіток ОСОБА_1 становить 17 290,77 грн. із розрахунку середньоденного заробітку в розмірі 823,37 грн.

Такі ж відомості містяться і в довідці Офісу Генерального прокурора від 15.09.2020 №21-11-7зп.

З розрахункових листів позивача за 2014 рік вбачається, що:

1) за серпень 2014 року позивач отримав 26 530,96 грн. (4 відпрацьованих робочих дні), в тому числі:

- оклад - 4 684,20 грн.,

- класний чин - 28,00 грн.,

- вислуга прокурорів - 284,88 грн.,

- надбавка за овз - 997,08 грн.,

- відпустка - 19 894,45 грн.,

- премія разова 3 421,00 грн.,

- премія щомісячна - 1 196,50 грн.,

- індексація доходів - 24,85 грн.

2) за вересень 2014 року позивач отримав 20 280,30 грн. (11 відпрацьованих робочих днів), в тому числі:

- оклад - 1 710,50 грн.,

- класний чин - 70,00 грн.,

- вислуга прокурорів - 712,20 грн.,

- надбавка за овз - 2 492,70 грн.,

- відпустка - 11 145,30 грн.,

- премія щомісячна - 7 976,64 грн.,

- контроль 15 мін - «-» 3 827,04 грн.

Відповідно до вищевикладених положень пункту 4 Порядку №100 відповідачем вірно при розрахунку середньомісячної та середньоденної заробітної плати позивача не включено до його заробітної плати за серпень 19 894,45 грн. відпускних та 3 421,00 грн. разової премії, а за вересень - 11 145,30 грн. відпускних та здійснено розрахунок з урахуванням 15 відпрацьованих за ці місяці робочих днів:

Місяці для розрахункуВідпрацьовано днівЗаробітна плата, що включається в розрахунок середньої та середньоденної заробітної плати, грн.Серпень 2014 року113 215,51 (26 530,96 - 19 894,45 - 3 421,00)Вересень 2014 року49 135,00 (20 280,30 - 11 145,30)

Отже, середньоденний заробіток позивача станом на час звільнення становить 823,37 грн. (3 215,51 грн. + 9 135,00 грн. : 15 = 823,37 грн.), а середньомісячний заробіток - 17 290,77 грн. (823,37 грн. х 21 робочий день (середня планова кількість робочих днів за серпень-вересень 2014 року) = 17 290,77 грн.).

Відтак, у вищевказаних довідках відповідач правильно визначив розмір середньомісячного та середньоденного заробітку позивача станом на час його звільнення, тоді як позивач невірно визначив розмір свого середньоденного заробітку станом на час звільнення 1 033,10 грн.

Ухвалою суду від 22.12.2020 було зобов`язано Офіс Генерального прокурора надати довідку про середньоденний заробіток відповідного працівника Генеральної прокуратури України з урахуванням поетапного збільшення за посадою, аналогічною тій, яку обіймав ОСОБА_1 станом на день звільнення, починаючи з 24.10.2014 по теперішній час.

Проте, відповідач вимог вказаної ухвали суду належним чином не виконав, інформацію про середньоденний заробіток позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення заробітної плати з 24.10.2014 по теперішній час не надав. Тому суд самостійно визначив цей коефіцієнт та обрахував середньоденний заробіток позивача з урахуванням цього коефіцієнта.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на час звільнення позивача розмір посадового окладу на посаді начальника Головного управління Генеральної прокуратури України, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», складав 3 421,00 грн.

З 01.12.2015 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» розмір посадового окладу за вищевказаною посадою збільшено до 4 519,00 грн.У зв`язку з цим з 01.12.2015 по 06.09.2017 розмір середньоденного заробітку позивача підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення в розмірі 1,32 (4 519,00 грн. : 3 421,00 грн. = 1,32) і становить 1 086,85 грн. (823,37 грн. х 1,32 = 1 086,85 грн.).

З 06.09.2017 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2017 №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» розмір посадового окладу за вищевказаною посадою збільшено до 10 000,00 грн. У зв`язку з цим з 06.09.2017 розмір середньоденного заробітку позивача підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення в розмірі 2,21 (10 000,00 грн. : 4 519,00 грн.= 2,21) і становить 2 401,94 грн. (1 086,85 грн. х 2,21 = 2 401,94 грн.).

Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу позивача з 24.10.2014 по 23.04.2019 становить

1) з 24.10.2014 по 30.11.2015 - 277 робочих днів;

2) з 01.12.2015 по 05.09.2017 - 441 робочих днів;

3) з 06.09.2017 по 23.04.2019 - 386 робочих дні.

Отже, середній заробіток позивача за відповідні періоду вимушеного прогулу становить:

Період вимушеного прогулуКількість робочих днів Розмір середньоденного заробітку (з урахуванням коефіцієнта підвищення) (грн.)Розмір суми середнього заробітку за відповідний період вимушеного прогулу (грн.)24.10.2014-30.11.2015277823,37228 073,4901.12.2015-05.09.20174411 086,85479 300,85 06.09.2017-23.04.20193862 401,94927 148,84 Разом:1 634 523,18

Відтак, з огляду на виконаний судом розрахунок середньоденного заробітку позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення його посадового окладу за відповідний період, а також зважаючи на виконаний судом розрахунок середнього заробітку позивача за відповідні періоди вимушеного прогулу, на його користь належить стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з протиправним звільненням в розмірі 1 634 523,18 грн.

Враховуючи те, що суд не взяв до уваги усі надані позивачем розрахунки суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на його користь, оскільки в ньому невірно визначені період вимушеного прогулу та середньоденний заробіток за відповідні періоди, а позовна вимога в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не містить конкретної суми середнього заробітку та періоду вимушеного прогулу, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до пунктів 2 та 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Ураховуючи, що за станом на час ухвалення судом рішення середньоденний заробіток позивача з урахуванням коефіцієнта підвищення становить 2 401,94 грн., а середня кількість робочих днів в місяці - 21 робочий день, його середньомісячний заробіток становить 50440,74 грн.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору

Частина третя статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, відносить витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

В клопотанні від 04.08.2020 позивач просив суд взяти до уваги понесені ним судові витрати, понесені ним у зв`язку з оплатою послуг ФОП ОСОБА_3 щодо розрахунку середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, на підтвердження чого надав суду відповідні докази.

Проте, суд не вбачає підстав для відшкодування позивачу згаданих судових витрат, як і будь-яких інших витрат, понесених у зв`язку із обчисленням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь його користь середнього заробіток за час вимушеного прогулу, суд не взяв до уваги розрахунок ФОП ОСОБА_3 та інші докази щодо стосуються визначення розміру.

Відповідно до ч. 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) задовольнити.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01601, м.Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) 1 634 523,18 грн. (один мільйон шістсот тридцять чотири тисячі п`ятсот двадцять три гривні 18 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 50 440,74 грн.(п`ятдесят тисяч чотириста сорок чотири гривні 74 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.С. Мазур