Ухвала суду № 93938739, 29.12.2020, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/10590/20

У Х В А Л А

«29» грудня 2020 року Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого - судді Глинської Д.Б.

при секретарі Лань М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,

В С Т А Н О В И В :

28 грудня 2020 року у канцелярію суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, в якій вона просить постановити ухвалу, якою зупинити продаж арештованого майна: нежитлових приміщень 22-25 загальною площею 110,1 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належать на праві приватної власності ОСОБА_2 , в тому числі зупинити реалізацію арештованого майна – номер лоту: 457519; найменування лоту: «Іпотека.1/2 частки нежитлового приміщення 22-25, загальною площею 110,1 кв.м. та 1/2 частки нежитлового приміщення 22-25, загальною площею 110, 1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ».

В обґрунтування цієї заяви покликається на те, що на виконанні у старшого державного виконавця Шевченківського державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Кіт В.Ю. перебуває виконавче провадження №46478852 про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «Сбербанк» 2 429 681,83 грн.

ОСОБА_2 , є власником нежитлових приміщень 22-25, загальною площею 110,1 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

В рамках виконавчого провадження №46478852 10 грудня 2020 року о 15.59 год. на веб – порталі електронних торгів СЕТАМ «Open Market» розміщене оголошення про реалізацію нерухомого майна - номер лоту:457519; найменування лоту: «Іпотека.1/2 частки нежитлового приміщення 22-25, загальною площею 110,1 кв.м. та 1/2 частки нежитлового приміщення 22-25, загальною площею 110, 1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 »; дата проведення аукціону: 11.01.2021 09:00; дата закінчення торгів:11.01.2021 18.00; місцезнаходження майна: АДРЕСА_1 ; організатор торгів: Державне підприємство «СЕТАМ» (ідентифікаційний код: 39958500).

Вона, ОСОБА_1 , має намір звернутися в суд із цивільним позовом, предметом якого буде вимога: визнати за нею право власності на 1/2 нежитлових приміщень 22-25, загальною площею 110,1 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та зняти з вказаних нежитлових приміщень арешт.

Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Враховуючи вищенаведене, просить вжити заходи забезпечення позову.

У відповідності до ч.1 ст.153 Цивільного процесуального кодексу України ( далі - ЦПК України) в судове засідання сторони не викликались.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Ознайомившись з поданою заявою, матеріалами справи, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Частиною 3 статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У роз`ясненні, які дані в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних

вимог.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину, а також має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Як зазначено в п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з роз`яснень даних в п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При чому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

У своїй заяві ОСОБА_1 зазначає, що на виконанні у старшого державного виконавця Шевченківського державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Кіт В.Ю. перебуває виконавче провадження №46478852 про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «Сбербанк» 2 429 681,83 грн.

Згідно з ч.1 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.61 Закону України «Про виконавче провадження», реалізація арештованого майна здійснюється шляхом проведення електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України. Початкова ціна продажу нерухомого майна визначається в порядку, встановленому статтею 57 вказаного Закону.

Заявник просить забезпечити позов шляхом зупинення продажу арештованого майна в межах виконавчого провадження. Тобто, із заяви слідує, що на даний момент відбувається стадія виконання рішення суду в примусовому порядку.

Законом України «Про виконавче провадження» у статті 34 врегульовано питання зупинення вчинення виконавчих дій, і це питання відноситься виключно до компетенції виконавця.

Зупинення виконавчого провадження це повноваження державного виконавця, яке може бути оскаржене до суду. Тобто законодавством чітко визначено обставини, які можуть бути підставою для зупинення виконавчого провадження, та порядок вирішення питання про зупинення виконавчого провадження, а саме питання про зупинення виконавчого провадження вирішується державним виконавцем, на примусовому виконанні якого знаходиться виконавче провадження.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного СудуУкраїни від 22грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» вказано, що не допустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили.

Суд враховує, що майно арештоване в рамках відкритого державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) виконавчого провадження №46478852 з примусового виконання виконавчого листа , виданого 16.08.2012 Шевченківським районним судом м. Львова, на виконання рішення по справі №2/5328/11.

Тому з огляду на норми ст. 129-1 Конституції України та ст. 18 ЦПК України щодо обов`язковості виконання судових рішень, застосування запропонованого заявником виду забезпечення позову фактично може призвести до зупинення виконання рішення суду, яке набрало законної сили, і матиме наслідком порушення прав та законних інтересів інших осіб, що не допускається, а також суперечить чинному законодавству.

Вивчивши заяву про забезпечення позову, суд приходить до висновку що заява про забезпечення позову не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 149-153, 157, 247, 258-260, 353 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: Д. Б. Глинська