Вирок № 93761815, 23.12.2020, Солонянський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 192/832/20

Провадження № 1-кп/192/112/20

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2020 року Солонянський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Щербини Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Гаркуши І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Солоне Солонянського району Дніпропетровської області кримінальне провадження №12020040570000169, відомості про що внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 березня 2020 року відносно

ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Кириківка Великописарівського району Сумської області, зареєстрований та мешкає в АДРЕСА_1 , не працевлаштований, має середню спеціальну освіту, не одружений, громадянин України, не військовозобов`язаний, раніше судимий Солонянським районним судом Дніпропетровської області:

-22 серпня 2006 року за ч. 3 ст. 185, ст. 75, ст. 76 КК України до 3 років позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік 6 місяців;

-19 серпня 2008 року за ч. 3 ст. 185, ст. 75, ст. 76 КК України до 4 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки;

-13 січня 2011 року за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 70, ст. 75, ст. 76 КК України до 2 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки;

-25 липня 2011 року за ч. 2 ст. 185, ст. 71 КК України до 2 років 2 місяців позбавлення волі;

-05 лютого 2015 року за ч. 2 ст. 185, ст. 75, ст. 76 КК України до 2 років обмеження волі з іспитовим строком 2 роки;

-09 грудня 2015 року за ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 70, ст. 71 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі; звільнився 26 лютого 2019 року по відбуттю строку покарання;

-27 травня 2020 року за ч. 2 ст. 185 КК України до 2 років позбавлення волі,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України,

за участю учасників судового провадження:

прокурора – Дякуна Г.Г.,

обвинуваченого – ОСОБА_1 ,

захисника обвинуваченого – адвоката Мулька А.В.,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , будучи раніше судимим згідно вироку Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2015 року та звільнившись 26 лютого 2019 року по відбуттю строку покарання, у період не знятої та непогашеної судимості за вчинення корисливих злочинів, на шлях виправлення не став та повторно вчинив нові кримінальні правопорушення за наступних обставин.

Так, ОСОБА_1 15 лютого 2020 року приблизно о 21 годині 00 хвилин, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_2 , впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає і вони залишаються таємними для оточуючих, з корисливих мотивів, маючи умисел, направлений на таємне, повторне викрадення чужого майна, взяв з полички мобільний телефон чорного кольору марки «Леново А396» вартістю 766 гривень, який належить ОСОБА_2 . З викраденим зник, розпорядившись ним на власний розсуд. Своїми діями ОСОБА_1 завдав потерпілій ОСОБА_2 матеріальну шкоду на загальну суму 766 гривень 00 копійок.

Умисні дії ОСОБА_1 кваліфікуються за ч. 2 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно.

Продовжуючи реалізовувати свою злочинну діяльність, ОСОБА_1 23 травня 2020 року приблизно о 16 годині 50 хвилин, перебуваючи біля будинку № 176 по вул. Соборній в смт Солоне Солонянського району Дніпропетровської області, побачив незнайому йому ОСОБА_3 , яка йшла по вул. Соборній в смт Солоне та несла в правій руці поліетиленовий пакет зі своїм майном. У цей час у ОСОБА_1 раптово виник злочинний умисел, спрямований на відкрите повторне викрадення чужого майна та він діючи повторно, з корисливих мотивів, з метою особистої наживи, підійшов зі спіни до ОСОБА_3 та штовхнув її на землю, після чого шляхом ривка з правої руки ОСОБА_3 відкрито заволодів поліетиленовим пакетом та речами, які знаходилися в ньому, а саме: грошовими коштами в сумі 114 гривень. Після цього був затриманий мешканцями смт Солоне. Своїми діями ОСОБА_1 завдав потерпілій ОСОБА_3 матеріальну шкоду на загальну суму 114 гривень 00 копійок.

Умисні дії ОСОБА_1 кваліфікуються за ч. 2 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно.

ОСОБА_1 свою вину в пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 185 КК України визнав повністю та своїми показаннями підтвердив вказані обставини вчиненого ним кримінального правопорушення.

Так, він у судовому засіданні пояснив, що 15 лютого 2020 року приблизно о 21 годині 00 хвилин він перебував у квартирі АДРЕСА_2 , де із знайомими вживав алкоголь. Там була і потерпіла ОСОБА_2 . Всі були в стані алкогольного сп`яніння. З полички він взяв мобільний телефон чорного кольору марки «Леново А396», який належить ОСОБА_2 , а потім всі вони пішли в кафе. Телефон ОСОБА_2 він не повернув, хоча знав де її знайти, а продав його на наступний день за 1400 гривень.

Свою вину в пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 186 КК України ОСОБА_1 визнав частково та у судовому засіданні пояснив, що 23 травня 2020 року приблизно о 16 годині 50 хвилин, перебуваючи біля будинку № 176 по вул. Соборній в смт Солоне Солонянського району Дніпропетровської області, він побачив раніше знайому йому ОСОБА_3 , яка йшла по вул. Соборній в смт Солоне та несла в руці гроші. Він попросив її дати йому гроші на що остання відмовила. Тоді він вихопив у неї з руки 14 гривень, а не 114 гривень, як написано в обвинувальному акті. Пояснив, що не штовхав потерпілу, та не забирав у неї пакет.

Потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які про час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, у судове засідання не з`явилися. З`ясувавши думку учасників судового провадження суд постановив здійснювати розгляд справи за відсутності потерпілих з урахуванням положень ст. 325 КПК України.

Враховуючи те, що обвинувачений, його захисник та прокурор не оспорюють всі обставини кримінального провадження щодо вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, суд, роз`яснивши учасникам кримінального провадження положення ст. 349 КПК України, постановив проводити судовий розгляд даного провадження щодо вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України щодо всіх його обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого та визнавши недоцільним дослідження інших доказів.

Крім того це повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Суд, оцінивши показання обвинуваченого ОСОБА_1 в сукупності з відомостями про предмет кримінального правопорушення і про обстановку його виявлення, прийшов до переконання в істинності встановлених вище обставин, визнаних обвинуваченим добровільно, значення змісту яких він правильно розуміє, що згідно зі ст. 18, ч. 2 ст. 95 КПК України виключає будь-які сумніви у свободі самовикриття.

Вина обвинуваченого у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України в судовому засіданні доказана повністю, оскільки обвинувачений є суб`єктом цього правопорушення, осудною та повнолітньою особою. Кваліфікуючою ознакою даного кримінального правопорушення є повторність, оскільки останнє вчинене в період не знятої та не погашеної судимості за вироком Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2015 року, а 26 лютого 2019 року ОСОБА_1 звільнився по відбуттю строку покарання. Він діяв таємно, з корисливих мотивів.

Стосовно доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, то суд вважає, що вона доведена в повному обсязі наступними доказами.

Показаннями свідка ОСОБА_4 , який в судовому засіданні пояснив, що 23 травня 2020 року він займався господарством в дворі свого будинку по АДРЕСА_3 . Приблизно о 17 годині він почув крики за двором, у зв`язку з чим підійшов до паркану та побачив, як йшла жіночка невеликого зросту та похилого віку, а за нею чоловік, який підбіг до неї, штовхнув її, вихопив з її рук пакет. Жінка впала. Свідок крикнувши своїй дружині щоб вони викликала поліцію, перестрибнув через паркан та підбіг до чоловіка, який вихопив пакет. Ним виявився обвинувачений, який став проситися щоб його відпустили. Жінка була неподалік, трималася за руку.

Показання свідка ОСОБА_5 суд оцінює критично, оскільки вони не в повній мірі узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_4 , а обвинувачений заперечував проти того, що вказаний свідок взагалі була присутня на місці події.

Не зважаючи на те, що обвинувачений по даному епізоду свою вину визнав частково, суд вважає, що його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України підтверджується також дослідженими судом письмовими доказами:

-протоколом огляду місця події від 23 травня 2020 року та фотознімками до них, з яких з`ясовано місце вчинення кримінального правопорушення, яке підтвердив свідок ОСОБА_4 (а.с.46-48, 105-106). Згідно фотознімків, на них присутній ОСОБА_1 , який тримає в руці грошові кошти. Під час складання протоколу будь-яких зауважень з боку ОСОБА_1 не було;

-протоколом про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується від 23 травня 2020 року, згідно якого потерпіла ОСОБА_3 23 травня 2020 року звернулася до поліції з відповідною заявою, в якій зазначила обставини, які викладені і в обвинувальному акті (а.с.104);

-протоколами пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 26 та 27 травня 2020 року, згідно з якими потерпіла ОСОБА_3 та свідок ОСОБА_4 впізнали ОСОБА_1 як особу, яка вихопила пакет 23 травня 2020 року у потерпілої. Суд критично ставиться до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 27 травня 2020 року за участю свідка ОСОБА_5 за наведених вище обставин;

-заявою ОСОБА_1 , згідно якої він надав дозвіл на добровільний огляд працівниками поліції вмісту його кишень та добровільно видав грошові кошти, які викрав у ОСОБА_3 23 травня 2020 року в сумі 114 гривень (а.с.107). Вказана заява написана власноручно ОСОБА_1 (а.с.107);

-постановою про визнання речовими доказами від 23 травня 2020 року, згідно якої грошові кошти були визнані речовими доказами по кримінальному провадженню та згідно розписки повернуті потерпілій ОСОБА_3 .

Стосовно посилань захисника про те, що вина обвинуваченого не доведена за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України у зв`язку з тим, що не була допитана потерпіла, суд зазначає, що оскільки потерпіла ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто є особою похилого віку та в судовому засіданні внаслідок свого віку не могла відповісти на запитання суду, то відсутність її показань не може свідчити про відсутність вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, кваліфікованого за ч. 2 ст. 186 КК України. У судовому засіданні ОСОБА_1 не заперечував проти того, що просив у ОСОБА_3 грошові кошти та після її відмови дати їх, самостійно вихопив їх з рук ОСОБА_3 . Заперечення обвинуваченого проти того, що він не вихоплював пакет з рук потерпілої відноситься, на думку суду, до викривленого розуміння обвинуваченим фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті, та не може свідчити про відсутність його вини.

Тому суд вважає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні даного кримінального правопорушення, кваліфікованого за ч. 2 ст. 186 КК України доведена дослідженими в судовому засіданні доказами, оскільки показання свідка ОСОБА_4 узгоджуються з дослідженими судом письмовими доказами та частково з показаннями самого обвинуваченого. Останній є суб`єктом цього правопорушення, осудною та повнолітньою особою. Кваліфікуючою ознакою даного кримінального правопорушення є повторність, оскільки останнє вчинене в період не знятої та не погашеної судимості за вироком Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2015 року, а 26 лютого 2019 року ОСОБА_1 звільнився по відбуттю строку покарання та після вчинення крадіжки у потерпілої ОСОБА_2 . Він діяв відкрито, з корисливих мотивів. Діяння обвинуваченого не є малозначним, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові № 401/2807/16-к від 13 листопада 2018 року.

Суд під час розгляду справи оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення.

Відповідно до вимог ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку і прийшов до висновку про повну доведеність вини ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні.

Стороною обвинувачення в обвинувальному акті, в якості обставини, яка пом`якшує покарання вказано щире каяття. Обставин, які обтяжують покарання стороною обвинувачення не зазначено.

Суд, оцінивши позицію обвинуваченого до скоєного, а також те, що він вину частково визнав, вважає, що в даній справі відсутня така обставина, яка пом`якшує покарання, як щире каяття. Також суд вважає, що в даній справі відсутні обставини, які обтяжують покарання.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 згідно з вимогами ст.ст. 65-67 КК України та роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які згідно ст. 12 КК України є нетяжким злочином (ч. 2 ст. 185 КК України) та тяжким злочином (ч. 2 ст. 186 КК України), особу обвинуваченого ОСОБА_1 , який є раніше судимим за вчинення аналогічних корисливих злочинів проти власності, вчинив злочин в період не знятої та не погашеної судимості, характеризується посередньо, не відшкодував завдані потерпілій ОСОБА_2 збитки, перебуває на обліку у лікаря нарколога, офіційно не працює, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.

Суд, вирішуючи питання про призначення покарання ОСОБА_1 , реалізовуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, вважає, що виправлення обвинуваченого в даному випадку не можливе без його ізоляції від суспільства, оскільки призначені покарання за попередні судимості не мали впливу на особу обвинуваченого, який через незначний проміжок часу після звільнення вчинив аналогічні корисливі кримінальні правопорушення.

Тому суд вважає, що підстави для застосування правил ст. ст. 69, 69?, 75 КК України відсутні.

На підставі викладеного, враховуючи конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, особу винного, його ставлення до вчиненого, суд вважає, що обвинуваченому необхідно призначити покарання в межах санкції ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі із застосуванням ч.ч. 1, 2 ст. 70 КК України щодо призначення покарання за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, вважаючи, що дане покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення, а також попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Оскільки ОСОБА_1 вчинив дані кримінальні правопорушення 15 лютого 2020 року та 23 травня 2020 року, а вироком Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2020 року, який набрав законної сили 27 червня 2020 року, засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, яке ним було вчинене 01 лютого 2020 року, тому суд вважає, що в даному випадку наявна сукупність кримінальних правопорушень.

Так, згідно ч. 4 ст. 70 КК України, за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

Тому суд вважає за доцільне визначити остаточне покарання ОСОБА_1 шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2020 року, більш суворим покаранням за цим вироком. Строк покарання слід рахувати з 15 липня 2020 року, оскільки згідно рапорту про затримання, ОСОБА_1 був затриманий на виконання вироку Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2020 року (а.с.56).

При вирішенні долі речових доказів суд враховує положення ч. 9 ст. 100 КПК України, згідно якої питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Згідно постанови про приєднання речей до кримінального провадження як речових доказів від 23 травня 2020 року грошві кошти в сумі 114 гривень були визнані речовим доказом, які повернуті потерпілій ОСОБА_3 згідно розписки. Вказані речові докази слід залишити потерпілій.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку, суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. Матеріали кримінального провадження не містять доказів про процесуальні витрати.

Запобіжний захід по даному кримінальному провадженню стосовно обвинуваченого не обирався. Ухвалою від 02 грудня 2020 року ОСОБА_1 був тимчасово залишений в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» для можливості його конвоювання до Солонянського районного суду Дніпропетровської області для участі в судовому засіданні до закінчення розгляду кримінального провадження №12020040570000169.

З огляду на положення Закону України «Про попереднє ув`язнення» перебування ОСОБА_1 в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» з моменту його тимчасового залишення та до закінчення розгляду даного кримінального провадження не є запобіжним заходом.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 373, 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Визнати ОСОБА_1 винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 185 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.

Визнати ОСОБА_1 винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 186 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити до відбуття покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2020 року, більш суворим покаранням за цим вироком, остаточно призначити до відбуття ОСОБА_1 покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Строк покарання рахувати з 15 липня 2020 року.

Речові докази: грошові кошти в сумі 114 гривень купюрами по 100, 10, 2 та 2 гривні, які були повернуті потерпілій ОСОБА_3 - залишити потерпілій.

Заходи забезпечення кримінального провадження в даному кримінальному провадженні ОСОБА_1 , а саме – запобіжний захід до набрання вироком законної сили – не застосовувався.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Солонянський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору та направити потерпілим.

Головуючий: суддя Н.О.Щербина