Рішення № 93623549, 09.12.2020, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

___________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 року м.Харків Справа № 913/302/20

Провадження №34/913/302/20

Господарський суд Луганської області у складі:

суддя Іванов А.В

при секретарі судового засідання Баштовій М.О.

розглянувши у судовому засіданні справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Прядченко Тетяни Вікторівни, м. Рубіжне Луганської області,

до Дочірнього підприємства «Рубіжанський ринок» Луганської обласної спілки споживчих товариств, м. Рубіжне Луганської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Рубіжанська міська рада Луганської області, м. Рубіжне Луганської області,

про визнання договору недійсним

В судовому засіданні брали участь:

від позивача: Прядченко Т.В.; адвокат Овчаренко Є.В., ордер серія ВВ №1003772 від 03.04.2020;

від відповідача: представник не прибув;

від третьої особи: представник не прибув.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Суть спору: Фізична особа-підприємець Прядченко Тетяна Вікторівна звернулася до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Дочірнього підприємства «Рубіжанський ринок» Луганської обласної спілки споживчих товариств, в якій просить визнати недійсним Договір про надання торгових місць №141 від 17.01.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 17.01.2018 між сторонами було укладено Договір про надання торгових місць №141, відповідно до умов якого відповідач надав позивачу торгівельне місце площею 43,00 кв. м. на території торгівельного майданчику ринку, що знаходиться за адресою: Луганська обл., м. Рубіжне, вул. Визволителів, 94, для встановлення тимчасової металевої споруди - кіоску, контейнеру, модуля, інших малих архітектурних форм (МАФ), як об`єкта торгівлі і організації торгівельного місця для торгівлі промисловими товарами.

Позивач зазначає, що відповідач, надаючи торгівельні місця ринку в оренду, вказував на те, що він є користувачем земельної ділянки за адресою: Луганська обл., м. Рубіжне, вул. Визволителів, 94, на підставі Договору оренди землі від 08.11.2006, укладеного між ним та Рубіжанською міською радою. Проте, позивач вважає, що відповідач приховав від нього інформацію про те, що з 26.10.2016 останній не є користувачем зазначеної земельної ділянки, оскільки не здійснив державної реєстрації Додаткової угоди про продовження терміну дії Договору оренди такої земельної ділянки.

На думку позивача, відповідач ввів його в оману, приховавши інформацію про відсутність у останнього прав на земельну ділянку, на якій було надано торгівельне місце позивачу, хоча достовірно знав про це і не мав права надавати торгівельні місця суб`єктам господарювання. Позивач вказує, що зазначені обставини є істотними та у випадку його обізнаності в момент підписання спірного договору були б перешкодою для його укладення. Вищенаведене стало підставою для звернення позивача до суду.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.05.2020 справу №913/302/20 передано на розгляд судді Іванову А.В.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 27.05.2020 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня закінчення карантину для усунення недоліків позовної заяви та подання до суду заяви про усунення недоліків.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 22.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Рубіжанську міську раду Луганської області. Підготовче засідання призначено на 01.07.2020 о 12 год. 45 хв.

30.06.2020 від відповідача на адресу суд надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказує, що доводи позивача про відсутність у відповідача права користування земельною ділянкою не заслуговують на увагу, оскільки відповідач з 2006 року і до теперішнього часу користується земельною ділянкою за адресою: м. Рубіжне, вул. Визволителів, 94, сплачує орендну плату. Договір оренди землі від 08.11.2006 є дійсним, так як Додаткову угоду від 14.11.2016 про поновлення терміну дії Договору оренди землі від 08.11.2006 не розірвано чи не визнано недійсною в судовому порядку.

Відповідач вважає, що позовні вимоги необґрунтованими, в зв`язку з тим, що спірний Договір про надання торгівельних місць №141 від 17.01.2018 відповідає вимогам чинного законодавства. Сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору. Відповідач прийняла торгівельне місце в тимчасове платне користування, на якому здійснює свою підприємницьку діяльність з 2018 року і до тепер. На думку відповідача, доводи щодо необізнаності позивача щодо змісту та мети договору, введення його в оману щодо істотних умов договору не заслуговують на увагу, тому підстави для визнання спірного договору недійсним відсутні. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю.

В судове засідання 01.07.2020 представники сторін та третьої особи не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 01.07.2020 відкладено підготовче засідання на 29.07.2020 о 15 год. 30 хв.

06.07.2020 на адресу суду від позивача надійшли заперечення на відзив, які по суті є відповіддю на відзив та в яких позивач зазначає, що Додаткова угода від 14.11.2016 про поновлення терміну дії Договору оренди землі від 08.11.2006, на його думку, є неукладеною, оскільки не була зареєстрована у встановленому законом порядку. Позивач вказує, що відповідач ввів його в оману, оскільки на момент укладення спірного Договору про надання торгівельних місць №141 від 17.01.2018 він не мав прав на земельну ділянку, з масиву якої передав торгівельне місце позивачу. В зв`язку з наведеним позивач вважає відзив відповідача безпідставним і необґрунтованим та просить задовольнити позовні вимоги повністю.

07.07.2020 від представника позивача на адресу суду надійшло клопотання про долучення додаткових доказів, а саме копії заяви від 26.06.2020, листа від 30.06.2020 №013-108/3146 та квитанцій, які були долучені судом до матеріалів справи.

15.07.2020 на адресу суду від третьої особи надішли письмові пояснення щодо позову №012-149/3465 від 13.07.2020, в яких зазначає, що відповідач надав позивачу у тимчасове платне користування ділянку місцевості вільну від будь-яких будівель та споруд, а не «торгівельне місце» чи «торгівельну площу». Третя особа вказує, що з 01.01.2018 і на сьогодні відповідач не має належних прав на користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою: м. Рубіжне, вул. Визволителів, 94. В зв`язку з наведеним вважає, що Договір про надання торгівельних місць №141 від 17.01.2018 з самого початку його укладення не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. Третя особа просить позов задовольнити в повному обсязі.

23.07.2020 від третьої особи на адресу суду надійшло клопотання про долучення додаткових доказів на підтвердження звернення Рубіжанської міської ради до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до ДП «Рубіжанський ринок» ЛОССТ про визнання недійсною додаткової угоди про поновлення терміну дії Договору оренди землі, укладеного між Рубіжанською міською радою та ДП «Рубіжанський ринок» ЛОССТ, а саме копії позовної заяви та роздруківки з сайту Судової влади, які були долучені судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 29.07.2020 в режимі відеоконференції взяли участь позивач та представник позивача.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання 29.07.2020 не прибули, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 29.07.2020 відкладено підготовче засідання на 12.08.2020 о 15 год. 10 хв.

Представники сторін та третьої особи у судове засідання 12.08.2020 не прибули, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 12.08.2020 продовжено строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів. Відкладено підготовче засідання на 09.09.2020 о 15 год. 15 хв.

В судовому засіданні 09.09.2020 в режимі відеоконференції взяли участь позивач, представник позивача та представник третьої особи, надали усні пояснення.

Представник відповідача у судове засідання 09.09.2020 не прибув, причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 09.09.2020 продовжено строк для надання доказів до 01.10.2020 (включно). Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.10.2020 о 14 год. 40 хв.

22.09.2020 від представника позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання про приєднання доказів, в якому просить долучити до матеріалів справи копію рішення господарського суду Луганської області від 28.07.2020 у справі 913/146/20, яку суд долучив до матеріалів справи.

06.10.2020 на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про приєднання доказів, в якому просив долучити до матеріалів справи копії листів Рубіжанської міської ради Луганської області від 30.09.2020 №012-030/4886 та №012-030/4887, запитів про доступ до публічної інформації від 28.09.2020, листа виконавчого комітету Кремінської міської ради від 27.07.2020 №03-06-02/1936, договору від 04.09.2020, які суд долучив до матеріалів справи.

В судове засідання 07.10.2020 представники сторін та третьої особи не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 07.10.2020 зупинено провадження у справі №913/302/20 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №913/411/20. Зобов`язано учасників справи повідомити Господарський суд Луганської області про набрання законної сили судовим рішенням у справі №913/411/20 та надати відповідні докази.

Вказана ухвала була оскаржена позивачем до суду апеляційної інстанції.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Прядченко Тетяни Вікторівни задоволено. Ухвалу господарського суду Луганської області від 07.10.2020 у справі №913/302/20 скасовано. Справу №913/302/20 направлено до господарського суду Луганської області для продовження розгляду.

Справа №913/302/20 надійшла зі Східного апеляційного господарського суду 02.12.2020.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 02.12.2020 призначено справу до судового розгляду по суті на 09.12.2020 о 15 год. 00 хв.

В судовому засіданні 09.12.2020 в режимі відеоконференції взяли участь позивач та його представник, надали усні пояснення по суті позовних вимог та підтримали позов.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання 09.12.2020 не прибули, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

24.11.2020 від представника позивача на адресу суду надійшло клопотання про приєднання доказів, в якому просив долучити до матеріалів справи копії листа Рубіжанської міської ради Луганської області від 11.11.2020 Вих/862 та рішення Рубіжанської міської ради Луганської області від 04.11.2020 №118/10.

Розглянувши вказане клопотання, суд приходить до висновку про можливість його задоволення та долучення до матеріалів справи зазначених документів.

09.12.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

03.01.2018 Прядченко Т.В. звернулась до директора ДП «Рубіжанський ринок» ЛОССТ із заявою, в якій просила закріпити за нею торгове місце №304 площею 43,0 кв. м. на ринку для торгівлі промисловими товарами (т. І а.с. 76).

17.01.2018 між Дочірнім підприємством «Рубіжанський ринок» Луганської обласної спілки споживчих товариств (Сторона 1, відповідач) та Прядченко Тетяною Вікторівною (Сторона 2, позивач) було укладено Договір на надання торгових місць №141, відповідно до умов п. 1.1. якого відповідач зобов`язався надати позивачу торгівельне місце (далі - торговельну площу) площею 43,00 кв. м. на території торгівельної площі ринку, що знаходиться за адресою: Луганська обл., м. Рубіжне, вул. Визволителів, 94, для встановлення тимчасової металевої споруди - кіоску, контейнеру, модуля, інших малих архітектурних форм (МАФ), як об`єкта торгівлі і організації торгівельного місця для торгівлі промисловими товарами (т. І а.с. 46-47).

Торгівельна площа в цьому Договорі - це частина торгівельної території (площі) Ринку, яка надається Стороною 1 (Суб`єктом господарювання) стороні 2 (Суб`єкту господарювання у сфері торгівлі) для встановлення кіосків, контейнерів, модулів, інших малих архітектурних форм - МАФ, як об`єкту торгівлі та організації торгівельного місця та продажу товарів.

Торгівельне місце на ринку - це торгівельна площа, визначених розмірів на торгівельній території (площі) ринку (Сторона 1), яка обладнана МАФ, для здійснення Стороною 2 (Суб`єктом господарювання у сфері торгівлі) продажу товарів (послуг), відповідно до плану територій ринку.

Пунктом 1.2. Договору встановлено, що торгівельний майданчик, обладнаний тимчасовою нестаціонарною спорудою (МАФ) №304, право власності на яку має Сторона 2.

В п. 1.7. Договору сторони узгодили, що при передачі Стороні 2 торгівельної площі оформлюється акт приймання-передачі, який є невід`ємною частиною цього Договору, підписується сторонами одночасно з підписанням договору та є підставою для передачі торгівельної площі.

Договір укладено строком на 12 місяців і діє з 01.01.2018 по 31.12.2018 включно (п.1.8 Договору).

Даний договір підписаний сторонами без жодних застережень та зауважень.

Також 17.01.2018 сторони склали та підписали Акт приймання-передачі торгівельних місць до Договору на надання торгових місць №141 від 17.01.2018, відповідно до якого Дочірнє підприємство «Рубіжанський ринок» Луганської обласної спілки споживчих товариств (далі - ДП «Рубіжанський ринок» ЛОССТ) передав, а Прядченко Тетяна Вікторівна прийняла у тимчасове платне користування торгівельну площу (місце) на ринку з продажу продовольчих та непродовольчих товарів, яка є предметом договору та розташована за адресою: Луганська область, м. Рубіжне, вул. Визволителів, 94 (т. І а.с. 48).

Як зазначає позивач, укладаючи Договір на надання торгових місць №141 від 17.01.2018 та надаючи торгівельні місця ринку в оренду, відповідач вказував на те, що він є користувачем земельної ділянки за адресою: Луганська обл., м. Рубіжне, вул. Визволителів, 94 , на підставі Договору оренди від 08.11.2006, укладеного між ДП «Рубіжанський ринок» ЛОССТ та Рубіжанською міською радою.

Однак, позивач вважає, що відповідач приховав від нього інформацію про те, що з 26.10.2016 останній не є користувачем зазначеної земельної ділянки, оскільки не здійснив державної реєстрації Додаткової угоди про продовження терміну дії Договору оренди такої земельної ділянки.

Матеріали справи свідчать, що згідно Свідоцтва про право власності від 20.02.2002 року, виданого Виконавчим комітетом Рубіжанської міської ради, право власності на об`єкт нерухомого майна - Рубіжанський ринок, який розташований за адресою: вул. Визволителів, 94, м. Рубіжне , який складається з адміністративної будівлі літ. «Б», магазинів літ. «Аа», «Рр», павільйонів літ. «В», «Ее», «Ж», «З», «Мм», «Н», «Пп-п3», критих прилавків літ. «Г», «Л», «К», «И», «С», «Т», відкритих прилавків 1-4, «Д» - вбиральня, огорож та споруд, належить ДП «Рубіжанський ринок» ЛОССТ (т. І а.с. 66).

Згідно рішення Рубіжанської міської ради №9/22 від 27.09.2006 затверджено технічну документацію з землеустрою та надано в оренду ДП "Рубіжанський ринок" ЛОССТ строком на 10 років земельну ділянку загальною площею 2,9810 га, розташовану по вул. Визволителів, б. 94 для розміщення ринку.

В подальшому, 08.11.2006 між Рубіжанською міською радою (Орендодавець, третя особа) та ДП "Рубіжанський ринок" ЛОССТ (Орендар, відповідач) укладено Договір оренди землі №040642000125, відповідно до п. 1 якого Рубіжанська міська рада на підставі рішення №9/22 від 27.09.2006 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування (оренду) земельну ділянку для розміщення ринку, яка знаходиться: м. Рубіжне, вул. Визволителів, б. 94 . (т. І а.с. 67-69).

Пунктом 2 Договору передбачено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 2,9810 га.

Згідно з п. 5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 8478178 грн. 63 коп.

В п. 8 Договору сторони узгодили, що договір укладено на 10 (десять) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Земельна ділянка передається в оренду для розміщення ринку. Цільове призначення земельної ділянки згідно УКЦВЗ - землі ринкової інфраструктури, код 1.11.4 (п.п. 14, 15 Договору).

Даний Договір оренди землі було зареєстровано у Рубіжанському міському відділі Луганської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 08.11.2006 за №040642000125.

Також Рубіжанська міська рада та ДП "Рубіжанський ринок" ЛОССТ склали Акт прийому-передачі земельної ділянки загальною площею 2,9810 га для розміщення ринку, яка знаходиться: м. Рубіжне, вул. Визволителів, б. 94 (т. І а.с. 70).

Після закінчення строку Договору оренди землі від 08.11.2006 рішенням Рубіжанської міської ради №16/20 від 26.10.2016 вирішено поновити Договір оренди землі від 08.11.2006 (державна реєстрація №040642000125) на земельну ділянку (кадастровий номер 4412500000:09:003:0003) площею 2,9613 га, розташовану за адресою: м. Рубіжне, вул. Визволителів, 94 для розміщення ринку (т. І а.с. 71).

Пунктом 2 даного рішення ДП «Рубіжанський ринок» ЛОССТ зобов`язано укласти додаткову угоду з Рубіжанською міською радою та здійснити заходи щодо державної реєстрації права оренди.

На виконання вказаного рішення 14.11.2016 між Рубіжанською міською радою (Орендодавець, третя особа) та ДП «Рубіжанський ринок» ЛОССТ (Орендар, відповідач) укладено Додаткову угоду, згідно умов п. 1 якої термін дії Договору оренди землі (державна реєстрація №040642000125 від 08.11.2006) було поновлено до 08.11.2026 (т. І а.с. 72).

Пунктом 2 Додаткової угоди внесено зміни до п. 8 Договору оренди землі від 08.11.2006, який викладено в наступній редакції: «Договір укладено до 08.11.2026. Після закінчення строку договору «Орендар», у разі належного виконання обов`язків відповідно до умов договору, має переважне право на укладання договору оренди землі на новий строк. «Орендар» зобов`язаний повідомити «Орендодавця» про намір поновити договір оренди земельної ділянки за два місяці (але не пізніше, ніж за місяць) до спливу строку договору оренди, додавши до листа повідомлення проект додаткової угоди. Поновлення договору здійснюється на підставі ухваленого «Орендодавцем» відповідного рішення».

В 2019 році ДП "Рубіжанський ринок" ЛОССТ звернулося до Рубіжанської міської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з новим кадастровим номером та площею і надання її в оренду, однак, рішенням Рубіжанської міської ради Луганської області від 18.12.2019 №101/109 позивачу було відмовлено у зв`язку з неподанням в установленому законом порядку проекту землеустрою та відсутності підстав для передачі земельної ділянки без проведення конкурсу (т. І а.с. 6).

Рішенням Рубіжанської міської ради №110/11 від 06.05.2020 скасовано рішення Рубіжанської міської ради №16/20 від 26.10.2016, яким було поновлено Договір оренди землі від 08.11.2006 та визнано Додаткову угоду від 14.11.2016 нікчемною (т. І а.с. 25).

В зв`язку з наведеним, на думку позивача, у відповідача відсутнє право користування земельною ділянкою, на якій було надано торгівельне місце позивачу.

Тому позивач вважає, що відповідач ввів його в оману, приховавши цю інформацію, хоча достовірно знав про це і не мав права надавати торгівельні місця суб`єктам господарювання. Позивач вказує, що зазначені обставини є істотними та у випадку його обізнаності в момент підписання спірного Договору на надання торгівельних місць були б перешкодою для його укладення.

Вищенаведене стало підставою для звернення позивача до суду.

Відповідач проти позову заперечив та зазначав, що доводи позивача про відсутність у відповідача права користування земельною ділянкою не заслуговують на увагу, оскільки відповідач з 2006 року і до теперішнього часу користується земельною ділянкою за адресою: м. Рубіжне, вул. Визволителів, 94 та сплачує орендну плату за неї. Договір оренди землі від 08.11.2006 є дійсним, так як Додаткову угоду від 14.11.2016 про поновлення терміну дії Договору оренди землі від 08.11.2006 не розірвано чи не визнано недійсною в судовому порядку.

Відповідач вважає, що позовні вимоги необґрунтованими, в зв`язку з тим, що спірний Договір про надання торгівельних місць №141 від 17.01.2018 відповідає вимогам чинного законодавства. Сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору. Відповідач прийняла торгівельне місце в тимчасове платне користування, на якому здійснює свою підприємницьку діяльність з 2018 року і до тепер. На думку відповідача, доводи щодо необізнаності позивача щодо змісту та мети договору, введення його в оману щодо істотних умов договору не заслуговують на увагу, тому підстави для визнання спірного договору недійсним відсутні. В зв`язку з наведеним відповідач просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов`язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами. Свобода договору полягає передусім у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ч. 4 до ст. 179 ГК України встановлено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Суд зауважує, що предметом спірного договору є торгівельне місце, площею 43 кв. м. на території торгівельної площі ринку, що знаходиться за адресою: м. Рубіжне, вул. Визволителів, 94, для встановлення тимчасової металевої споруди - кіоску, контейнеру, модуля, інших малих архітектурних форм - далі «МАФ», як об`єкту торгівлі продовольчими промисловими товарами.

Передача відповідачем, як управляючим ринком, позивачу, як суб`єкту господарювання, за плату торгівельного місця для провадження торговельної діяльності відповідає поняттю договору оренди, визначеному в ст. 283 ГК України та ст. 759 ЦК України.

Відтак, за своєю правовою природою Договір на надання торгових місць, який укладено між сторонами, є договором найму (оренди).

Як встановлено ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 760 ЦК України унормовано, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Положення ст. 761 ЦК України визначають, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Статтею 765 ЦК України передбачено, що наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

До того ж, правове регулювання відносин, пов`язаних із здійсненням діяльності по продажу товарів (виконанню робіт, наданню послуг) на ринку здійснюється згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.2009 №868 «Деякі питання організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків», а також Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України №57/188/84/105 від 26.02.2002 (далі - Правила).

Пунктом 2 Правил визначено, що ринок - це суб`єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням органу територіальної громади і зареєстрований у встановленому порядку, функціональними обов`язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі торгівлі продажу товарів.

Згідно п. 20 вказаних Правил адміністрація ринку при наданні продавцям торговельних місць на визначений термін укладає з ними письмову угоду, в якій рекомендується зазначати термін дії угоди, асортимент (вид) товарів, що реалізуються, розташування торговельного місця, умови оренди торговельного місця, розмір та порядок оплати за оренду майна, перелік послуг, які надає ринок, та їх вартість.

Виходячи із системного аналізу Правил торгівлі на ринках, договори, укладені між адміністрацією ринку і суб`єктами підприємницької діяльності, які займаються торгівельною діяльністю, є за своєю правовою природою договорами оренди (найму) торгових площ (постанова Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №3-113гс11).

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №278 «Про заходи щодо стабілізації цін за надання послуг та оренду торгових приміщень (площ) у торговельних об`єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів в умовах фінансово-економічної кризи» затверджено Примірний договір оренди торговельного місця.

Частиною 4 ст. 184 ГК України встановлено, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених ст. 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст. 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Таким чином, укладений сторонами у справі Договір про надання торгових місць №141 від 17.01.2018 відповідає вимогам чинного законодавства України, Правилам, Постанові КМУ від 05.03.2009 №278, та містить всі істотні умови договору найму торгівельного місця.

З матеріалів справи вбачається, що ДП «Рубіжанський ринок» ЛОССТ на підставі Договору на надання торгових місць №141 від 17.01.2018 передало, а Прядченко Т.В. прийняла торгівельне місце площею 43,00 кв. м. на території торгівельної площі ринку, що знаходиться за адресою: Луганська обл., м. Рубіжне, вул. Визволителів, 94, для встановлення тимчасової металевої споруди - кіоску, контейнеру, модуля, інших малих архітектурних форм (МАФ), як об`єкта торгівлі і організації торгівельного місця для торгівлі промисловими товарами, що підтверджується Актом приймання-передачі торгівельних місць від 17.01.2018.

Таким чином, з січня 2018 року позивач, як фізична особа-підприємець, здійснював торгівлю промисловими товарами, використовуючи торгівельне місце №304, надане відповідачем, площею 43,00 кв. м., що знаходиться на території торгівельної площі ринку в м. Рубіжне Луганської області.

В подальшому позивачу стало відомо, що відповідач не здійснив державної реєстрації Додаткової угоди про продовження терміну дії Договору оренди земельної ділянки за адресою: Луганська обл., м. Рубіжне, вул. Визволителів, 94, тому, на думку позивача, відповідач з 26.10.2016 не є користувачем вказаної земельної ділянки.

Як зазначає позивач, такими діями відповідач ввів його в оману, оскільки відповідач достовірно знав про це і не мав права надавати торгівельні місця суб`єктам господарювання. Позивач вважає, що зазначені обставини є істотними та у випадку його обізнаності в момент підписання спірного договору були б перешкодою для його укладення.

Вирішуючи спір про визнання недійсним договору, суд повинен з`ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

При вирішенні спорів про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, підлягає встановленню наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, за результатами вирішення спору в судовому рішенні вказується в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 03.10.2019 у справі №910/12959/18.

Частиною 1 ст. 230 ЦК України визначено, що, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом ч. 1 ст. 229 ЦК України істотне значення мають обставини щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 29.04.2020 у справі №909/685/18.

Суд зауважує, що тлумачення ст. 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 01.08.2018 у справі №445/1011/17.

Таким чином, для того, щоб кваліфікувати правочин як обман, необхідно встановити, що омана стосувалася природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими та бажаними для однієї зі сторін.

Натомість позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які підтверджували б факт обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману.

Суд зазначає про відсутність підстав для застосування ч. 1 ст. 230 ЦК України, зважаючи на те, що у даному випадку ФОП Прядченко Т.В. своєю поведінкою, проявляючи ініціативу до укладення договору, оскільки саме вона звернулася з пропозицією укласти відповідний Договір №141 від 17.01.2018, самостійно сприяла встановленню договірних відносин, законність яких вона в подальшому заперечує.

З досліджених обставин справи вбачається, що позивачем як особою, котра отримала всі наслідки правочину, на які вона розраховувала, не надано будь-яких доказів факту введення його в оману, чим друга сторона (відповідач) скористалась, у зв`язку з чим, не доведено й умислу відповідача та істотність значення обставин щодо введення позивача в оману стосовно укладення оспорюваного правочину.

В зв`язку із наведеним доводи позивача щодо введення його в оману відповідачем під час укладання спірного договору є безпідставними та таким, що спростовуються матеріалами справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання Договору на надання торгових місць №141 від 17.01.2018 недійсним згідно приписів ст. 230 ЦК України.

Як свідчать матеріали справи, позивач не заперечував, що він отримав у користування торговельне місце №304 площею 43 кв. м. на ринку згідно з умовами Договору №141 від 17.01.2018. На вказаному торговельному місці розташований МАФ, який належить позивачу.

Позивач також не ставить під сумів та не спростовує того, що ним здійснювалась фактична господарська діяльність, характерна для торгівлі на ринках, незалежно від права ДП «Рубіжанський ринок» ЛОССТ на земельну ділянку.

Отже, у даному випадку волевиявлення осіб, які вчинили правочин було вільним і відповідало їх внутрішній волі, а правочин був спрямований на настання правових наслідків.

Разом з тим, встановлені судом обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Так, попередня поведінка позивача щодо укладення Договору на надання торгівельних місць, приймання ним торгівельного місця та подальше виконання Договору, зокрема, здійснення торгівельної діяльності, сплата орендної плати за умовами Договору, свідчать про досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов та вчинення позивачем дій, спрямованих на його реальне виконання.

Відтак є очевидним, що дії позивача, який уклав Договір на надання торгівельних місць та виконував його умови, отримуючи можливість користуватись торгівельним місцем та здійснювати торгівлю на ринку, а згодом пред`являє позов про визнання цього Договору недійсним, суперечать його попередній поведінці.

Стосовно доводів щодо відсутності у відповідача прав на земельну ділянку суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось вище, 08.11.2006 між Рубіжанською міською радою Луганської області, як орендодавцем, та ДП «Рубіжанський ринок» ЛОССТ, як орендарем був укладений Договір оренди землі, відповідно до умов якого, Рубіжанська міська рада на підставі рішення №9/22 від 27.09.2006 надала, а орендар прийняв в строкове платне користування (оренду) земельну ділянку, для розміщення ринку, яка знаходиться: м. Рубіжне, вул. Визволителів, 94. В оренду передається земельна ділянка площею 2,9810 га.

Відповідно до п. 8 Договору оренди земельної ділянки, договір укладено на 10 років; після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк, у цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Рішенням Рубіжанської міської ради №16/20 від 26.10.2016 поновлено Договір оренди землі від 08.11.2006 (державна реєстрація №040642000125) укладений між Рубіжанською міською радою та ДП "Рубіжанський ринок" ЛОССТ, а саме, земельної ділянки (кадастровий номер 4412500000:09:003:0003) площею 2,9613 га, розташованої за адресою: м. Рубіжне, вул. Визволителів, 94, для розміщення ринку.

Наведеним підтверджується, що станом на період дії спірного Договору (з 17.01.2018 по 31.12.2018) органом місцевого було виділено відповідачу земельну ділянку для розміщення ринку.

14.11.2016 між Рубіжанською міською радою, як орендодавцем, та ДП "Рубіжанський ринок" ЛОССТ, як орендарем була укладена Додаткова угода про поновлення дії Договору оренди землі, відповідно до умов якої, поновлено термін дії Договору оренди землі від 08.11.2006 (державна реєстрація №040642000125) на земельну ділянку (кадастровий номер 4412500000:09:003:0003) строком до 08.11.2026.

Судом встановлено, що в подальшому Рубіжанською міською радою Луганської області було прийнято рішення від 18.12.2019 №101/109, яким скасовано рішення Рубіжанської міської ради №16/20 від 26.10.2016, яким було поновлено Договір оренди землі від 08.11.2006, та визнано Додаткову угоду від 14.11.2016 нікчемною.

Однак, рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 у справі №360/5438/19 залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2020, вказане рішення Рубіжанської міської ради Луганської області від 18.12.2019 №101/109 було визнано протиправним та скасовано.

Як зазначає відповідач, у зв`язку зі зміною площі земельної ділянки об`єкту нерухомого майна (Рубіжанський ринок) за адресою: м. Рубіжне, вул. Визволителів, 94, з кадастровим номером 4412500000:09:003:0003, присвоєно земельній ділянці новий кадастровий номер 4412500000:09:003:0171.

Із Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4403036672019 від 13.03.2019 вбачається, що земельна ділянка (кадастровий номер 4412500000:09:003:0171) знаходиться за адресою: Луганська обл., м. Рубіжне, вул. Визволителів, 94; вид використання земельної ділянки - для розміщення об`єкта нерухомого майна (Рубіжанський ринок), площа - 2, 9295 га (т. І а.с. 79-82).

Як зазначалося вище, ДП "Рубіжанський ринок" ЛОССТ на підставі Свідоцтва про право власності від 20.02.2002 належить право власності на об`єкт нерухомого майна - Рубіжанський ринок, який розташований в місті Рубіжне по вул. Визволителів, 94 на праві колективної власності, що складається з павільйонів, адміністративної будівлі, магазинів, будинків (будівель), критих прилавків, відкритих прилавків, вбиральні, огорож та споруд.

07.05.2019 зареєстровано право власності за ДП "Рубіжанський ринок" ЛОССТ на об`єкт нерухомого майна (Рубіжанський ринок), який розташовано за адресою: Луганська область, м. Рубіжне, вулиця Визволителів, 94, на земельній ділянці кадастровий номер 4412500000:09:003:0171, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №166310246 від 13.05.2019 (т. І а.с. 83).

Поряд з цим, згідно довідки Головного управління ДПС у Луганській області від 20.11.2019 №2004/10/12-32-51-04, податкові декларації з плати на землю (орендна плата) до Рубіжанського управління ГУ ДФС у Луганській області за період 2016-2019 роки по ДП "Рубіжанський ринок" ЛОССТ подані своєчасно, без порушень; станом на 31.10.2019 заборгованість відсутня (т. І а.с. 84).

За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Як вказала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.

Також з матеріалів справи вбачається, що після закінчення дії Договору оренди землі від 08.11.2006, за умовами якого відповідачу надавалась земельна ділянка площею 2,9810 га для розміщення ринку за адресою: м. Рубіжне, вул. Визволителів, 94, ДП "Рубіжанський ринок" ЛОССТ продовжувало користуватись (в т.ч. й в період з 17.01.2018 по 31.12.2018) земельною ділянкою та здійснювати господарську діяльність з надання послуг організації торгівлі на ринку. Відповідачем укладено ряд договорів для обслуговування діяльності ринку, зокрема, договори про: постачання електричної енергії, про оперативно-технічне обслуговування електрообладнання, водопостачання та водовідведення, вивіз твердих побутових відходів, охороні території та майна ринку.

У відповідності до п. 44 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.

Пунктом 7 Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2009 №868, передбачено, що реконструкція (переобладнання, модернізація) та закриття ринку здійснюються в установленому порядку за умови забезпечення підприємців іншими торговельними місцями з урахуванням рекомендацій місцевої галузевої ради підприємців. Суб`єкт господарювання за рік до початку проведення робіт з реконструкції (переобладнання, модернізації) та закриття ринку повідомляє про це підприємців, які провадять торговельну діяльність на території ринку, та подає до органу місцевого самоврядування заяву про необхідність забезпечення таких підприємців іншими торговельними місцями.

Отже, зазначеними вище нормативно-правовими актами передбачено певний порядок закриття ринку. Так, у випадку закриття ринку орган місцевого самоврядування зобов`язаний прийняти на пленарному засіданні відповідне рішення та вирішити питання про забезпечення підприємців торговими місцями.

Проте, з досліджених матеріалів справи судом не встановлено обставин ініціювання Рубіжанською міською радою Луганської області припинення діяльності (закриття) Рубіжанського ринку за адресою: м. Рубіжне, вул. Визволителів, 94, право власності на який належить ДП «Рубіжанський ринок» ЛОССТ та на території якого розташований об`єкт оренди (найму), а саме торгівельне місце, яке перебувало в користуванні ФОП Прядченко Т.В.

При цьому, питання щодо правомірності користування відповідачем земельною ділянкою, на якій розташовані торгівельні місця під ринком, є виключною компетенцією контролюючих органів та органів місцевого самоврядування. До того ж останні в силу вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» приймають рішення про надання дозволу на діяльність ринків, встановлення режиму і порядку роботи та здійснюють нагляд за організацією та діяльністю ринків.

Як вже зазначалось, міською радою не приймалось рішення про припинення діяльності (закриття) Рубіжанського ринку, а доказів на підтвердження зворотнього суду не надано.

Натомість, обставини справи свідчать про те, що позивач фактично оспорює права ДП «Рубіжанський ринок» ЛОССТ на земельну ділянку, а також зазначає про відсутність у відповідача правових підстав на користування земельною ділянкою, на якій розташовані торгівельні місця Рубіжанського ринку.

За приписами ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що оспорювати законність чи незаконність використання земельних ділянок може лише їх власник або законний землекористувач. Проте, позивач не є ані власником, ані землекористувачем земельних ділянок на яких розміщений ринок. Такі правовідносини безпосередньо не стосуються позивача та здійснення ним господарської діяльності на території ринку.

Посилання позивача на те, що предметом Договору про надання торгових місць №141 від 17.01.2018 була земельна ділянка і відповідач нібито передав йому таку земельну ділянку у суборенду є помилковим, оскільки об`єктом найму за спірним договором є торгове місце, а не земельна ділянка, відтак посилання позивача на те, що правовідносини, які виникли між сторонами є земельними, суд вважає необґрунтованими. Позаяк торгівельне місце на ринку, що надається для розміщення необхідного для здійснення підприємницької діяльності тимчасового спорудження (МАФу) не є земельною ділянкою у розумінні Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі", тому що між власником землі (землекористувачем) та користувачем торговельного місця на ринку не виникають правовідносини з землекористування, оскільки ринки надають послуги з передачі в користування саме торговельних місць на своїй території (замощення, площадки, покриття, тощо), відтак, зайняття ФОП Прядченко Т.В. торгівельного місця на ринку не є тотожним з зайняттям земельної ділянки.

Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 міститься висновок про те, що встановлена ст. 204 ЦК України презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Як свідчать матеріали справи, Додаткова угода від 14.11.2016 до Договору оренди земельної ділянки від 08.11.2006 недійсною не визнавалась, тобто дана Додаткова угода на час розгляду справи є правомірною та чинною.

При цьому, Господарським судом Луганської області розглядалась справа №913/411/20 за позовом Рубіжанської міської ради Луганської області до ДП «Рубіжанський ринок» ЛОССТ про визнання недійсною Додаткової угоди від 14.11.2016 про поновлення терміну дії Договору оренди землі (державна реєстрація №040642000125 від 08.11.2006) та внесення змін до нього від 14.11.2016, укладеної між Рубіжанською міською радою та ДП «Рубіжанський ринок» ЛОССТ.

Рішенням господарського суду Луганської області від 17.11.2020 у справі №913/411/20 у задоволенні позову відмовлено.

Доводи щодо відсутності у відповідача прав на земельну ділянку в зв`язку із прийняттям міською радою рішення, спрямованого на повернення вказаної земельної ділянки, є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.

При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом ч. 3 ст. 509 ЦК України.

Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб.

Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди, добросовісність орендодавця, яким виступає Рубіжанська міська рада, по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар - ДП «Рубіжанський ринок» ЛОССТ.

Такого висновку дотримується Верховний Суд в постанові від 18.04.2019 у справі №917/848/18.

До того ж, судом під час розгляду даного спору враховується, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України", підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок.

Потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" п. 40, від 13.12.2007 та у справі "Трґо проти Хорватії" п. 67, від 11.06.2009).

В даному випадку дії Рубіжанської міської ради щодо прийняття рішень, які спрямовані на скасування її ж рішень про продовження відповідачу строку дії Договору оренди землі є фактично намаганням міської ради виправити свої минулі помилки, допущені чотири роки тому під час прийняття відповідного рішення про поновлення Договору оренди земельної ділянки, що є неправомірним.

Твердження позивача про те, що у відповідача на момент укладення спірного договору було відсутнє право користування земельною ділянкою, оскільки Додаткова угода від 14.11.2016 до Договору оренди земельної ділянки від 08.11.2006 не була зареєстрована у встановленому законом порядку суд вважає також помилковим з огляду на таке.

Як вказав Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №917/410/18 державна реєстрація це не підстава набуття права оренди земельної ділянки, а засвідчення державою вже набутого права оренди, яке виникло на підставі договору оренди землі, при цьому, факт реєстрації права оренди земельної ділянки є лише елементом юридичного складу, який тягне виникнення права оренди, а не є підставою його набуття. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права оренди, оскільки такої підстави закон не передбачає.

Отже, оскільки реєстрація є похідною дією від виникнення права оренди земельної ділянки, тому відсутність реєстрації при поновленні договору оренди не припиняє набуття такого права в цілому.

Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

З огляду на вказане, вимоги позивача про визнання недійсним Договору про надання торгових місць №141 від 17.01.2018 не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що судовими витратами в даній справі є сума судового збору сплаченого за подання позовної заяви у розмірі 2 102 грн. 00 коп. та судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 102 грн. 00 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, судовий збір слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 46, 73-74, 76-80, 129, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 102 грн. 00 коп. та судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 102 грн. 00 коп. покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст. 256 ГПК України та у порядку, визначеному пп. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено і підписано 18.12.2020.

Суддя А.В. Іванов