Рішення № 9287232, 22.04.2010, Дружківський міський суд Донецької області

Справа № 2-345

2010 р.

Р І Ш Е Н НЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2010 року Дружківський міський суд Донецької області

у складі :

головуючого-судді Гонтар А.Л.

при секретареві Костенко В.М.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Волосожар Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Дружківського міського суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до

публічного акціонерного товариства «Веско» (акціонерного товариства закритого типу «Веско»)

про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся 16.07.2009 року до Дружківського міського суду з позовною заявою до публічного акціонерного товариства «Веско» (на час подання позовної заяви Акціонерного товариства закритого типу «Веско») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, матеріальної та моральної шкоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що з 01 січня 2001 року працював в ПАТ «Веско» (АТЗТ «Веско») на посаді водія. 11.06.2009 року його було звільнено за п.1 ст. 40 КЗпП України. Вважає своє звільнення безпідставним та незаконним, оскільки порівняно з іншими водіями, які залишились працювати у товаристві, він має більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. За 8 років праці в ПАТ «Веско» (АТЗТ «Веско») він жодного разу не був на лікарняному, не одержав жодного зауваження по виконанню своїх обовязків, пропрацювавши весь цей час на підприємстві безаварійно. Крім того, він має на утриманні жінку, яка має статус безробітної та сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, який теж безробітній. Вважає, що при звільненні не було взято до уваги те, що він має право на переважне залишення на роботі. Позивач просить поновити його на роботі на посаді водія, стягнути з відповідача на його користь середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 14624 грн. 25 коп.

Крім того, позивач просить стягнути матеріальну шкоду у розмірі 2240 грн. 54 коп., оскільки у звязку з тим, що його було необґрунтовано звільнено з роботи він хвилювався і з ним стався гострий трансмуральний інфаркт міокарда. Він проходив лікування до 17.03.2009 року, витрачав кошти на ліки. Всього він затратив 2240 грн. 50 коп. Вважає, що відповідач повинен компенсувати йому ці витрати, так як з його вини він захворів та лікувався.

Крім того, позивач просить стягнути на його користь з відповідача моральну шкоду у сумі 50000 грн., яка полягає в його душевних стражданнях та тяжкої хворобі, що призвела до інвалідності, яких він зазнав внаслідок порушення його конституційних та громадських прав.

В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник позивача ОСОБА_2, також у судовому засіданні підтримала позовні вимоги позивача у повному обсязі.

Представник відповідача Волосожар Г. в судове засідання зявився, позовні вимоги не визнав, та пояснив, що позивач пропустив строк для звернення для захистом своїх прав, передбачений по трудовим спорам, тобто позивача було звільнено 11.06.2009 року і він повинен був звернутись до суду протягом місяця до 11.07.2009 року. ОСОБА_1 звернувся до суду лише 16.07.2009 року. Крім того законодавством не передбачено пільг по звільненню від сплати держмита при подачі позовної заяви про відшкодування моральної шкоди, а позивач не заплатив держмито.

Представник відповідача вважає, що при скороченні штату були виконані всі вимоги трудового законодавства: позивача було своєчасно попереджено про наступне вивільнення, була отримана згода профспілки на його звільнення. При скороченні булу враховано переважне право робітників, які залишились на підприємстві перед позивачем. Так усі залишені водії і позивач мали одинаків 1 клас. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишені на роботі надається в тому числі сімейним при наявності двох і більше утриманців; особам, в родині яких не має інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві. Особи, які залишились на роботі мали усі переваги перед позивачем. Просить в задоволенні позовних вимог позивачу відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення осіб, які приймали участь у справі та дослідивши докази по справі, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 р. "Про практику розгляду судами трудових спорів" у п. 19 роз'яснено, що суди розглядаючи трудові спори повязані зі звільненням по п.1ст.40 КЗпП зобовязані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те чи працівник відмовився від переведення на іншу роботу або, що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджували його за 2 місяці про наступне вивільнення.

Суд, встановив, що позивача ОСОБА_1 22.01.2001 року було прийнято в ПАТ «Веско» (АТЗТ «Веско») на посаду водія, що підтверджується наказом № 4-к від 18.01.2001 року (а.с.31-32).

Відповідно до наказу № 83-к від 11.06.2009 року позивача було звільнено з роботи із займаної посади за п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.33).

Відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Суд встановив, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва, а саме скорочення 9 одиниць водіїв автобуса, про що було видано наказ № 71 від 10.02.2009 року (а.с.125-126).

Факт скорочення штату робітників на підприємстві підтверджується штатними розкладами, згідно яких на 02 люте 2009 року на підприємстві на авто дільниці було 20 одиниць водіїв автобусу (а.с.136). На 10 люте 2009 року в штатному розкладі залишилось 11 одиниць водіїв автобусу (а.с.147), а на 01 липня 2009 року на підприємстві на авто дільниці залишилось 10 одиниць водіїв автобусу (а.с.158).

Відповідно до ч.1,ч.3 ст.49-2 КзПП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці та одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

12.02.2009 року на виконання наказу № 71 від 10.02.2009 року позивача ОСОБА_1 було повідомлено про наступне вивільнення (а.с.10) Позивач від підпису відмовився, про що вказав у позовній заяві.

Таким чином, позивача про наступне вивільнення було своєчасно повідомлено. Позивач та представник позивача не заперечують проти цього факту.

У відповідності до ст.43 КЗпП України відповідачем звільнення позивача з роботи повинно бути проведено лише за попередньою згодою з профспілковим органом.

Згідно протоколу № 3 від 26.03.2009 року засідання профкому ПАТ «Веско (АТЗТ «Веско»), була дана згода на скорочення вказаних працівників, в тому числі і ОСОБА_1 (а.с.6).

Таким чином, згоду профспілкового комітету на звільнення позивача було надано.

Відповідно до ч.2 ст. 40 КЗпП України звільнення у випадку змін в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Обовязок щодо вжиття заходів до переведення звільненого працівника на іншу роботу законом покладається на власника підприємства та цей обовязок повинен бути виконаний саме на час звільнення працівника.

Згідно довідки підприємства від 29.09.2009 року станом на 11.06.2009 року на підприємстві не було жодної вакансії (а.с.36).

Відповідно до книги наказів про прийняття та звільнення працівників з підприємства, мала місце плинність кадрів, але переведення на іншу роботу протягом двох місяців та в день звільнення позивачу не пропонувалося і працівник від такого звільнення не відмовлявся.

Так, за період з 12 лютого по 11 червня 2009 року з підприємства було звільнено 29 осіб різної спеціальності за власним бажанням. Вивільнено було наступні посади: машиніста штабелеформующей (наказ № 21-к від 13.02.2009 р.), електрогазозварювача гірничого цеху, машиніста тепловозу (наказ № 22-к від 17.02.2009 р.), помічника машиніста екскаватора (наказ № 26-к від 25.02.2009 року), бухгалтера, машиніста тепловозу (наказ № 28-к), чергового стрілочного поста (наказ № 30-к від 10.03.2009 року), дві одиниці машиніста бульдозера (наказ № 31-к від 12.03.2009 р., наказ № 33-к від 19.03.2009 р.), прибиральника виробничих приміщень, мийника-прибиральника рухомого ешелону (наказ № 32к від 16.03.2009), слюсаря ремонтника РМУ (наказ № 33-к від 19.03.2009 р.), шлифовальника (наказ № 35-к від 25.03.2009 р.), заступника головного бухгалтера (наказ № 41-к від 06.04.2009 р.), машиніста екскаватора (наказ № 42-к від 09.04.2009 року), начальника зміни гірничого цеху (наказ № 43-к від 10.04.2009 р.), водія (наказ 46-к від 15.04.2009 р.), начальника відділу кадрів, інспектора відділу кадрів (наказ 47-к від 16.04.2009 року), водія транспортного цеху (наказ № 50-к від 22.04.2009 р.), чотири одиниці оператора на біофільтрах (наказ 51-к від 23.04.2009р.), механіка зміни (наказ № 51/1 від 26.04.2009р.), водія автобуса (наказ 56-к від 30.04.2009 р.), електрогазозварника ТЕЦ, електрослюсаря чергового по ремонту обладнання ТЕЦ (наказ 60-к від 05.05.2009 р.), токаря 6 розряду гірничого цеха (наказ № 65-к від 13.05.2009 року).

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що він міг виконувати роботу за спеціальністю прибиральника виробничих приміщень, мийника-прибиральника рухомого ешелону, слюсаря ремонтника РМУ, механіка зміни, водія, але жодна з вказаних робіт йому запропонована не була.

Представник відповідача пояснив, що вказані посади позивачу не пропонувались, оскільки всі ці посади були раніше скорочені, окрім посади водія автотранспортних засобів, яка звільнилась 22.04.2009 року у звязку із звільненням за власним бажанням водія ОСОБА_5 Ця посада була запропонована ОСОБА_6, який теж підлягав скороченню і в якого термін попереднього повідомлення про наступне вивільнення закінчувався раніше чим у позивача. ОСОБА_1 в цей час перебував на лікарняному, коли він стане до роботи не було відомо і в загалі чи зможе він працювати за цією професією.

Дані доводи представника відповідача, суд вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до довідки руху робітників по підприємству, наданої відповідачем, ОСОБА_6 було скорочено на підставі наказу № 71 від 10.02.2009 року (а.с. 169), тобто того ж самого наказу, згідно якого було скорочено позивача. Позивача було попереджено про наступне вивільнення 12.02.2009 року.

Згідно інформації, наданої представником відповідача про робітників, які залишились працювати на 02.02.2009 року на підприємстві ОСОБА_6 має 1 клас водія, одружений, дітей неповнолітніх на утриманні не має (а.с.165), стаж роботи на підприємстві 2.35 року, тоді як позивач має стаж роботи 7.66 років.

Таким чином, у ОСОБА_6 термін попередження сплинув не раніше чим у позивача, у позивача було переважне право на залишення на роботі і цю посаду треба було по-перше запропонувати йому.

Суд не може погодитися з доводами представника відповідача, що посади, які було вивільнено на підприємстві не можливо було запропонувати позивачу, оскільки це були скорочені одиниці.

Судом встановлено, що відповідно до наказу про скорочення штату № 71 від 10 лютого 2009 року(а.с.125-126) на підприємстві була скорочена 1 одиниця прибиральника виробничих приміщень ( фактично було вивільнено 4 одиниці прибиральника виробничих приміщень: звільнено у звязку із скороченням штату ОСОБА_7 наказ № 21-к від 13.02.2009 р.; ОСОБА_8 наказ № 45-к від 14.04.2009 р.; ОСОБА_9 наказ № 76-к від 28.05.2009 року; 16 березня 2009 року звільнено ОСОБА_10 за власним бажанням наказ № 32-к).

Було скорочено 7 одиниць мийника-прибиральника рухомого ешелону (фактично вивільнено 6 одиниць: у звязку із скороченням штату звільнено 24 лютого 2009 року ОСОБА_11, ОСОБА_12 наказ № 25-к; 25 лютого 2009 року ОСОБА_13 наказ № 26-к; 26 лютого 2009 року ОСОБА_14 наказ № 27-к; 22 квітня 2009 року ОСОБА_15 наказ № 50-к; 16 березня 2009 року звільнено за власним бажанням ОСОБА_16 -наказ № 32-к)

Посади механіка зміни та слюсаря-ремонтника РМУ взагалі не було скорочено (фактично вивільнено 19 березня 2009 року посаду слюсаря-ремонтника РМУ (звільнено ОСОБА_17 за власним бажанням наказ № 33-к); 26 квітня 2009 року було вивільнено посаду механіка зміни (звільнено ОСОБА_18 за власним бажанням наказ № 51/1 на цю посаду по сумісництву прийнято ОСОБА_19А.)

Було скорочено 44 одиниці водія (15 одиниць водія Белазу, 3 одиниці водія Уралу, 1 одиниця водія легкової машини, 14 одиниць водія Кразу, 9 одиниць водія автобуса, 2 одиниці водія спеціального транспорту) - фактично було вивільнено 47 одиниць водіїв.

У звязку із скороченням штату було звільнено 44 водія, а саме:

24 лютого 2009 року ОСОБА_20,ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 наказ № 25-к;

25 лютого 2009 року ОСОБА_25; ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34 наказ № 26-к;

26 лютого 2009 року ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37 наказ № 27-к;

04 березня 2009 року ОСОБА_38 наказ № 29-к;

25 березня 2009 року ОСОБА_39, ОСОБА_40 наказ № 35-к;

30 березня 2009 року ОСОБА_41 наказ № 37-к;

31 березня 2009 року ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46 наказ № 38-к;

14 квітня 2009 року ОСОБА_47, ОСОБА_48 наказ № 45-к;

23 квітня 2009 року ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56 наказ № 51-к;

27 квітня 2009 року ОСОБА_57 наказ № 52-к;

28 квітня 2009 року ОСОБА_58, ОСОБА_59 наказ № 53-к;

05 травня 2009 року ОСОБА_60 наказ № 57-к;

07 травня 2009 року ОСОБА_61 наказ № 63-к;

19 травня 2009 р ОСОБА_62 наказ № 70-к;

25 травня 2009 р. ОСОБА_63 наказ № 74-к.

3 водія звільнились за власним бажанням (15 квітня 2009 року ОСОБА_64 наказ № 46-к; 22 квітня 2009 року ОСОБА_5 наказ № 50-к; 30 квітня 2009 року - ОСОБА_65 наказ № 56-к).

Таким чином, на підприємстві у період з 10.02.2009 року по 11.06.2009 року в наявності були вакансії, які могли бути запропоновані позивачу.

Посилання представника відповідача на ту обставину, що позивач знаходився на лікарняному не можливо прийняти до уваги, оскільки запропонувати посади працівнику, це обовязок власника підприємства, а не працівника.

Позивач та його представник, посилаються на те, що позивача було звільнено безпідставно, оскільки не враховано його переважне право на залишення на роботі.

Згідно з ч.1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у звязку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишенні на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 має водій 1 класу, що підтверджується записом у трудовій книжці № 17 від 01.04.1991 року, довідкою підприємства, даними викладеними у табелях за квітень,травень, червень 2009 року.

Відповідно до довідки підприємства усі водії, а саме: ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, яки залишились працювати на підприємстві також мають 1 клас (а.с.164).

Відповідно до наказів про прийняття на роботу, наданих представником відповідача, ОСОБА_66 прийнято на посаду водія 3 класу, що підтверджується наказом № 14-к від 15.02.1982 року, ОСОБА_68 прийнято на посаду водія 3 класу, що підтверджується наказом № 40-к від 13.09.1976 року, ОСОБА_69 прийнято 10.07.2000 року на посаду водія, що підтверджується наказом № 35-к, ОСОБА_70 прийнято 05.07.2000 року на посаду водія, що підтверджується наказом № 34-к, ОСОБА_71 прийнято 25.12.2000 року на посаду водія, що підтверджується наказом № 68-к, ОСОБА_72 прийнято 14.06.199 року на посаду водія, що підтверджується наказом № 35-к, ОСОБА_73 прийнято 12.06.2000 року на посаду водія, що підтверджується наказом № 29-к, ОСОБА_74 прийнято 28.04.2000 року на посаду водія, що підтверджується наказом № 20-к, ОСОБА_75 прийнято 12.08.1991 року на посаду водія 3 класу, що підтверджується наказом № 51-к, ОСОБА_76 прийнято 08.07.1996 року на посаду слюсаря 5 розряду, що підтверджується наказом № 34-к (а.с.73-83).

Відповідно до табелів виходу на роботу за квітень, травень, червень 2009 року усі водії, крім ОСОБА_67 мають 1 клас. ОСОБА_67 має 2 клас водія (а.с.37-39).

Таким чином, у позивача кваліфікація була вище чим у залишеного на роботі водія ОСОБА_67

Представник відповідача пояснив у судовому засіданні, що клас водію привласнюється один раз і не може бути змінено з більш високого на менший, тобто виключив можливість того, що на час попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення ОСОБА_67 мав 1 клас водія.

Одним з критеріїв високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Висока кваліфікація та продуктивність праці позивача ОСОБА_1, підтверджується копією трудової книжки, статтею в газети із статтею, де йому віддячено за добросовісне виконання своїх обовязків водія, розрахунковими листами по нарахуванню заробітної плати де йому постійно нараховувалась премії різного характеру, робились доплати за сумісництво та з фонду бригадира (а.с.95-105). Що вказує на його дисциплінованість та добросовісне відношення до праці.

Із матеріалів справи вибачається, що вищу кваліфікацію, чим у позивача мали водії ОСОБА_69 (має вищу педагогічну освіту); ОСОБА_77 ( крім спеціальності водія, має кваліфікацію бурильника механічного буріння 5 розряду); ОСОБА_72 ( має середньо-спеціаоьну освіту); ОСОБА_76 (крім спеціальності водія, має спеціальність токаря), що дає їм право на переважне залишення на роботі.

Згідно ст.. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Представник відповідач, не надав суду жодного доказу, який би підтвердив, що водії ОСОБА_78, ОСОБА_70, ОСОБА_79, ОСОБА_75, ОСОБА_74, ОСОБА_80, ОСОБА_73,ОСОБА_67 мали більш високу кваліфікацію та продуктивність праці, чим позивач; що ОСОБА_67 мав 1 клас водія.

Представник відповідача в своїх запереченнях до позову посилався на те, що позивач и залишені робітники мали однакову кваліфікацію та продуктивність праці.

Відповідно до ч.2 ст. 42 КЗпП України при однакової кваліфікації і продуктивності праці робітників власником вирішується питання, кого з працівників можна вивільнити у звязку зі змінами в організації виробництва. В такому разі перевага в залишенні на роботі надається сімейним при наявності двох і більше утриманців; особам, в сімї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві та т. і.

Позивач ОСОБА_1 не надав суду доказів того, що він має на утриманні двох або більше осіб. Так відповідно до свідоцтва про народження, син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто повнолітня людина (а.с.4), знаходиться на обліку у центрі зайнятості та отримує допомогу по безробіттю (а.с.8.). Дружина позивача ОСОБА_81 також знаходиться на обліку в центрі зайнятості та отримує допомогу (а.с.9).

Відповідно до наданих свідоцтв про народження, залишені на роботі водії: ОСОБА_70, має сина ІНФОРМАЦІЯ_3; ОСОБА_73, має сина ІНФОРМАЦІЯ_4 та дочку ІНФОРМАЦІЯ_5; ОСОБА_74 має дочку ІНФОРМАЦІЯ_6, дочку ІНФОРМАЦІЯ_7. Таким чином, дані водії мають двох утриманців, що дає їм переважне право на залишення на роботі.

Згідно трудової книжки позивача він пропрацював у відповідача безперервно 7.66 років (а.с95).

Докази в підтвердження того, що залишені на роботі водії ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_75, ОСОБА_80 мали більш тривалий безперервний стаж на даному підприємстві, чим позивач; мали двох або більше утриманців; є особами, в сімї яких немає інших працівників з самостійним заробітком відповідач суду не надав.

Крім того, в своїх поясненнях (а.с.170) представник відповідача вказав, що «документи, які можуть свідчить про наявність/кількість утриманців, інших членів їх сімей з самостійним заробітком і т. ін.. наддаються працівникам до відділу кадрів за бажанням. В особової картці працівника не передбачено містити відомості щодо преміювання, покарання працівників, відомості про наявність у сімї робітника інших працівників з самостійним заробітком, знаходження його на лікарняному за весь час роботи на підприємстві. Тому надати вказану в запиті суду інформацію у повному обсязі не має можливості».

На підставі викладеного, суд вважає, що відповідач при скороченні штату робітників взагалі не вирішував питання, кого з працівників можна вивільнити у звязку зі змінами в організації виробництва; не перевіряв у кого із робітників переважне право на залишення на роботі.

За таких обставин суд вважає, що не виконання передбаченого ч.2 ст.40 КЗпП України обовязку по переведенню працівника за його згодою на іншу роботу, передбаченого ст.. 42 КЗпП України обовязку по вирішенню питання та надання переважного права на залишення на роботі працівника, власник підприємства порушив встановлені законом гарантії при розірванні трудового договору у звязку із скороченням штату.

Відповідно до ч. 2 ст.. 235 КЗпП України суд одночасно з поновленням на роботі приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку виходячи із заробітку за останні два календарних місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 ( з подальшими змінами та доповненнями).

Згідно довідки про середню заробітну плату середньоденна заробітна плата позивача складає 131 грн. 14 коп. (а.с.35).

Відповідно довідки підприємства від 29.09.2009 року (а.с.34) протягом 2009 року заробітна плата на підприємстві не підвищувалась.

Відповідно графіка роботи підприємства з часу звільнення позивач має 220 день вимушеного прогулу.

Таким чином, середньомісячна заробітна плата позивача за час вимушеного прогулу складає 28850 грн. 80 коп.

Відповідно до закону при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується вихідна допомога, а також допомога по безробіттю, яку працівник мав у цей час.

Відповідно до довідки центра зайнятості ОСОБА_1 отримав допомогу по безробіттю у сумі 12226 грн. 88 коп.(а.с.128).

Відповідно до наказу про звільнення позивача звільнено з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку, яка відповідно довідки становить 1934 грн.31 коп.

Таким чином, всього підлягає стягненню 14690 грн. 18 коп. (28850.80-12226.88 грн. 1934.31 грн.)

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженою їм особою робітнику проводиться у випадку, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втратам нормальних життєвих стосунків та вимагають від нього додаткових зусиль для організації життя.

Пленум Верховного Суду України в п.13 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» ( з наступними змінами та доповненнями) зазначив, що відповідно до ст.. 237-1 КЗпП за наявності порушень прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя, обовязок відшкодувати моральну (немайнову) шкоду покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Оскільки судом встановлено порушення відповідачем прав позивача, він має право на відшкодування моральної шкоди.

Визнаючи розмір суми, що підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань позивача, вплив незаконного звільнення на його душевний стан, неможливість жити повноцінним життям, та стягує на відшкодування моральної шкоди 3000 гривень.

Що стосується, заперечень відповідача проти позову посилаючись на пропуск строку позивача за зверненням свого права.

Згідно зі ст.. 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, по справам поновлення на роботу у місячний строк..

Як вибачається з матеріалів справи, позивача було звільнено 11.06.2009 року. З позовними вимогами про поновлення на роботі позивач повинен був звернутись до 11.07.2009 року.

Відповідно до штампу відправки пошти на конверті позивач звернувся до суду 10.07.2009 року, тобто в межах передбаченого законодавством строку.

Що стосується позовних вимог позивача відносно відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 2240.50 гривень, витрачених на його лікування, то суд вважає, що позивач не довів суду той обставини, що саме з вини відповідача знаходився на лікуванні, не надав доказі, в підтвердження понесених витрат на лікування. Тому в цій частині позову треба відмовити.

Оскільки позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, тому він стягується з відповідача в доход держави відповідно до вимог ст.. 88 ЦПК України і становить держмито у розмірі 155 грн. 40 коп. (146.90 грн.+8.50 грн.) та судовий збір за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.

На підставі ст. 10,11,58,59,60,88,212-215,218 ЦПК України (в редакції 2004 року), на підставі ст. 40 ч.1, ч.3,42,43,49-2, 233,237-1 КЗпП України, Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з усіма змінами та доповненнями),суд

В И Р І Ш И В :

Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Веско» (акціонерного товариства закритого типу «Веско») про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, матеріальної та моральної шкоди.

ОСОБА_1 поновити на посаді водія Публічного акціонерного товариства «Веско» (на час подання позову АТЗТ «Веско»).

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Веско» (АТЗТ «Веско» (р/р 26001400067000 в ПАТ «Донгорбанк» МФО 334970 ОКПО 00282049) на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 14690 (чотирнадцять тисяч шістсот девяносто) гривень 18 коп., моральну шкоду у сумі 3000 (три тисячі) гривень.

Стягнути з ПАТ «Веско» (АТЗТ «Веско») (р/р 26001400067000 в ПАТ «Донгорбанк» МФО 334970 ОКПО 00282049) на користь держави держмито у сумі 155 (сто пятдесят пять) гривень 40 коп. на р/р 31216259700004 ГУ ДКУ у Донецькій області МФО банку 834016 ЄДРПОУ 34686537 КЕКД 22050000 отримувач Державний бюджет Ворошиловського району м. Донецьк витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 (сто двадцять) гривен.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення в частині поновлення на роботі піддати негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Дружківський міський суд шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги або шляхом подання в десятиденній строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

Суддя: підпис

З оригіналом згідно суддя А.Л.Гонтар