Рішення № 92156502, 12.10.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2020 року м. Житомир

справа № 240/8659/20

категорія 1120306000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Горовенко А.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в припиненні/призупиненні виплати пенсії у зв"язку зі скасуванням протоколом засідання Комісії з питань призначення (відновлення) виплат внутрішньо переміщеним особам довідки 01 березня 2016 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відкритою за адресою: АДРЕСА_1 , - у період з 01 березня 2016 року по 27 грудня 2018 року;

- зобов"язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області виплатити заборгованість з виплати пенсії за віком з 01.06.2018 по 31.07.2018 та з 01.10.2018 по 30.06.2019 у розмірі 16157 грн.

Одночасно просить допустити рішення до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що переїхала до м.Новоград-Волинський Житомирської області, де була взята на облік в територіальному органі Пенсійного фонду в Житомирській області, як внутрішньо переміщена особа з 01.03.2016.

Однак довідку від 01.03.2016 про взяття на облік, як внутрішньо переміщеної особи безпідставно скасовано. 27.12.2018 видано нову довідку №1823-50000004551.

Зважаючи на скасування довідки від 01.03.2016 про взяття на облік, як внутрішньо переміщеної особи виплату пенсії за віком було зупинено. Проте, на момент звернення до суду, заборгованість по пенсії у розмірі 2808 грн за період з 01.06.2018 по 31.07.2018 та у розмірі 13349 грн за період з 01.10.2018 по 30.06.2019 відповідачем не виплачена.

З метою отримання невиплаченої пенсії за вказаний період звернулась до відповідача із заявою про виплату заборгованості по пенсії.

Відповідачем повідомлено, що нарахована сума пенсії з 01.06.2018 по 31.07.2018 та 01.10.2018 по 30.06.2019 у розмірі 16157 грн= обліковується в управлінні та буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (після його прийняття).

Позивач, вважаючи дії відповідача щодо припинення/призупинення виплати пенсії за минулий період протиправними, звернулась до суду за захистом свого порушеного права з даним позовом.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу та відповідачу за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вказана ухвала отримана уповноваженою особою відповідача.

Відповідач 08.10.2020 надіслав на електронну адресу суду відзив на позовну заяву (за вх.№40211/20).

У відзиві на позовну заяву просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та зазначає, що позивача поставлено на облік у Головному управлінні Пенсійного фонду в Житомирській області, виплата пенсії поновлена в липні 2019 року.

Вказує, що відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 08.06.2016 №365, зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335, суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Зазначає, що виплата заборгованості за період з червня 2018 року по червень 2019 року буде здійснена після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку виплати сум заборгованості за минулий час.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України.

Згідно з ч. 5ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України (а.с.4)

Відповідно до довідки від 27.12.2018 №1823-5000004551 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з Донецької області, смт.Кринична, вул.Вавіліна, фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.9).

Відповідно до виписки з протоколу №12 засідання міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 11.04.2017 вирішено припинити пенсійні виплати внутрішньо переміщеним особам, які фактично не перебувають за вказаною адресою, зокрема ОСОБА_1 (а.с.32).

Згідно з випискою з протоколу №30 засідання міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 14.11.2018 вирішено Новоград-Волинському об"єднаному управлінню Пенсійного фонду не відновлювати пенсійні виплати внутрішньо переміщеним особам, які фактично не перебувають за вказаною адресою, а саме ОСОБА_1 (довідка внутрішньо переміщеної особи скасована) (а.с. 31).

На звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області з питання виплати пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області листом від 21.01.2020 №М-277 повідомило, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Новоград-Волинському об"єднаному управлінні Пенсійного фонду України у Житомирській області з 01.03.2016 та отримує пенсію за віком згідно із Законом України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" як внутрішньо переміщена особа.

Також вказано, що у її пенсійній справі вказані невиплачені суми пенсії за періоди: з 01.06.2018 по 31.07.2018 у сумі 2808 грн та з 01.10.2018 по 30.06.2019 у сумі 13349 грн. Загальна сума, яка на даний час залишається невиплачено складає 161517 грн.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 05.11.2014 №637 суми пенсії, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Також зазначено, що пенсію за період з 01.06.2018 по 31.07.2018 та з 01.10.2018 по 30.06.2019 буде виплачено на умовах окремого порядку (а.с.6).

У подальшому, на звернення ОСОБА_1 , Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області листом №6420-6050/М-04/8-0600/20 від 20.05.2020 повідомило, що відповідно до положень п.1 постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" №637 від 05.11.2014 суми пенсії, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Також зазначено, що виплата пенсії з 01.06.2018 припинена за рекомендацією, що надійшла від Міністерства фінансів згідно з Порядком проведення верифікації, по причині перетину 5 квітня 2018 року державного кордону в напрямку "виїзд" та відсутності інформації про в"їзд станом на 12 червня 2018 року. З 01 жовтня 2018 року виплата пенсії була знову припинена з причин перетину 19 липня 2018 року пункту пропуску "Рухомий комплекс №200301, Каланчак" та відсутності інформації про в"їзд станом на 06 жовтня 2018 року.

Вказано, що з 01.07.2019 виплата пенсії поновлена та щомісячно зараховується на поточний рахунок в установленому порядку.

Невиплачена пенсія за період з 01.06.2018 по 31.07.2018 та з 01.10.2018 по 30.06.2019 у сумі розміром 16157 грн обліковується в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Житомирській області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" №637 від 05.11.2014 та буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (а.с.7).

З липня 2019 року позивач отримує пенсію щомісячно, що сторонами не заперечується та не оспорюється.

Вважаючи, що має право на виплату заборгованості по пенсії за період з 01.06.2018 по 31.07.2018 та з 01.10.2018 по 30.06.2019 у сумі розміром 16157 грн, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Нормами ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 49 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму встановленого законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно зі ст. 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Суд також зазначає, що у цій справі право позивача на отримання пенсії за період з з 01.06.2018 по 31.07.2018 та з 01.10.2018 по 30.06.2019 у сумі розміром 16157 грн не оспорюється сторонами та не заперечується відповідачем - суб"єктом владних повноважень. Право позивача передбачено діючим законодавством.

Окрім того, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Житомирській області самостійно розраховано розмір недотриманої позивачем пенсії за період з 01.06.2018 по 31.07.2018 та з 01.10.2018 по 30.06.2019, яка невиплачена ОСОБА_1 у зв"язку із прийняттям рішення про припинення її виплати.

Суд зауважує, що матеріали справи свідчать, що з липня 2019 року позивач отримує пенсію щомісячно, що сторонами не заперечується.

Відтак спору щодо права позивача на поновлення виплати пенсії чи визначення (обрахунку, розрахунку) розміру недоплаченої суми пенсії на час звернення позивача у цій справі до суду не існує.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України визначено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з ч.2 ст.5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З наведеного випливає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Також суд зауважує, що не можуть бути задоволені будь-які вимоги позивача з оскарження дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які не породжують для нього виникнення, зміну чи припинення жодних прав чи обов`язків, навіть і в тому випадку якщо суд доходить висновку щодо певних порушень при здійсненні посадовою особою функціональних обов`язків при вчиненні таких дій.

З огляду на викладене, зважаючи на відсутність підстав для необхідності захисту порушеного права, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову в частині вимог щодо визнання протиправними дій відповідача в припиненні/призупиненні виплати пенсії у зв"язку зі скасуванням протоколу засідання Комісії з питань призначення (відновлення) виплат внутрішньо переміщеним особам.

Однак суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа - це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.

Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки "на умовах передбачених законом" і повинно переслідувати легітимну мету.

Верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначаються Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-XII (далі - Закон №2262-XII), відповідно до змісту якого, Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.

Статтею 1-1 Закону №2262-XII передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV)

Так, згідно з положеннями частини першої статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, у разі смерті пенсіонера, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

З аналізу норм статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" слідує, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що "інші випадки" для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.

Кабінетом Міністрів України 05.11.2014 прийнято постанову "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" №637, пунктом 1 якої установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509. Поновлення або припинення соціальних виплат здійснюється публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної районними, районними у м. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365.

08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" №365 (далі - постанова Кабінету Міністрів України №365), пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.

Пунктом 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2015 №365 визначено, що за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї або інших документів, визначених в абзацах другому і третьому пункту 7 цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.

Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров`я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права - це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо; всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України; справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права; у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Згідно з висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 07 жовтня 2009 року в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Відповідно до статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Враховуючи, що позивач має право на виплату пенсії, проте, станом на час розгляду та вирішення даної справи відповідачем не надано доказів здійснення виплати заборгованості з пенсії, суд дійшов до висновку про те, що відповідач допустив в даному випадку протиправну бездіяльність, чим порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною 2 ст.55 Закону №2262-XII передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналогічного змісту, право на виплату пенсію передбачено частиною другою статті 46 Закону №1058 відповідно до змісту якої визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Щодо твердження відповідача про неможливість виплати суми пенсії за минулий період через відсутність окремого порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2015 №365 орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вимог статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених у законі загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

При цьому, у відповідності до п.26 наведеного вище рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Враховуючи загальні принципи міжнародного права, викладені у наведених вище, суд дійшов до висновку, що у спірних правовідносинах позивач не може бути позбавленим права на отримання пенсії у зв`язку відсутністю визначеного Кабінетом Міністрів України порядку виплати зазначених коштів.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов`язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Взявши на себе обов`язок із виплати особі пенсії за минулий період, але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов`язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов`язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, саме тому вони повинні нести відповідальність від імені держави.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов до висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу заборгованості пенсії з 01.06.2018 по 31.07.2018 та з 01.10.2018 по 30.06.2019.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року у справі №П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.06.2018 по 31.07.2018 та з 01.10.2018 по 30.06.2019 у розмірі 16157 грн, є протиправною.

З метою належного захисту порушеного права, суд дійшов до висновку про наявність підстав для зобов"язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 01.06.2018 по 31.07.2018 та з 01.10.2018 по 30.06.2019 у сумі розміром 16157 грн.

Щодо прохання позивача про звернення рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення пенсії за один місяць, суд зазначає наступне.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи те що, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження правомірності своєї бездіяльності, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.

В силу приписів ст. 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідн. номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, Житомир,10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо нездійснення виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.06.2018 по 31.07.2018 та з 01.10.2018 по 30.06.2019.

Зобов"язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 за період з 01.06.2018 по 31.07.2018 та з 01.10.2018 по 30.06.2019 у сумі розміром 16157 (шістнадцять тисяч сто п"ятдесят сім) грн 00 (нуль) коп.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 840 (вісімсот сорок) грн 80 (вісімдесят) коп.

Рішення в частині присудження виплати пенсії ОСОБА_1 у межах суми стягнення за один місяць, - допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено в повному обсязі 12 жовтня 2020 року.

Суддя А.В. Горовенко