Рішення № 91928439, 01.10.2020, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/6363/20

Справа №760/15043/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2020 року Солом`янський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Оксюти Т.Г.

при секретарі Горупа В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Федоренко Владислава Володимирівна про визнання недійсними договорів дарування,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача та просила визнати недійсним договір дарування житлового будинку, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 28.12.2019 року який зареєстровано в реєстрі за №5890.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 28.12.2019 року, який зареєстрований в реєстрі за №5891.

Скасувати державну реєстрацію права власності житлового будинку з надвірними побудовами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровану в реєстрі за №5890.

Скасувати державну реєстрацію права власності земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:72:531:0057, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровану в реєстрі за №5891.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 28.12.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були укладені договір дарування житлового будинку з надвірними побудовами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано в реєстрі за №5890 та договір дарування земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:72:531:0057, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого в реєстрі за №5891, посвідчені приватним нотаріусом КМНО Федоренко В.В.

Вказані договори були укладені внаслідок необізнаності позивача щодо природи укладання таких договорів, внаслідок помилки, яка відбулась за наступних обставин.

Позивач має два сина.

21.12.2016 року позивач отримала інсульт і з цього часу стан позивача має мінливий характер.

Відповідач ОСОБА_2 скориставшись нагодою поганого самопочуття позивача умовив останню щоб вона подарувала йому у власність будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

В свою чергу, відповідач повинен був доглядати позивача та матеріально забезпечувати.

Позивач з метою матеріального мотивування відповідача мала на меті укласти саме договір довічного утримання, однак не маючи юридичної освіти та відповідної обізнаності щодо належного врегулювання взаємовідносин, щодо її утримання була введена в оману відповідачем та помилилася щодо правової природи правочину, який підписувала з відповідачем. Також, договір дарування не відповідає її внутрішній волі і був укладений під впливом тяжкої для позивача обставин, а саме хвороби, похилого віку та її безпорадного стану.

Після укладання договір дарування стосунки з відповідачем швидко почали погіршуватись та 19.06.2020 року відбулась бійка в якій відповідач та його дружина побили позивача, в подальшому намагались виселити з подарованого будинку. Однак, вказаний конфлікт був зупинений старшим сином ОСОБА_3 .

Отже, зазначила, що нею було неправильно сприйнято фактичні обставини правочинів, у зв`язку з чим просила позов задовольнити.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 16.07.2020 року у справі відкрито спрощене позовне провадження.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 16.07.2020 року заяву представника позивача про забезпечення позову задоволено.

21.08.2020 року від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 26.08.2020 року у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи з повідомленням сторін відмовлено.

28.08.2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він проти задоволення позовних вимог позивача заперечував посилаючись на те, що позовна заява та додатки до неї не містять доказів того, що позивач на момент укладання оспорюваних договорів дарування в силу свого віку та стану здоров`я потребувала сторонньої допомоги, а тому мала намір укласти з відповідачем саме договір довічного утримання, а договір дарування був укладений внаслідок помилки.

Також у відзиві представник відповідача навів покази свідків.

04.09.2020 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив в якій він зазначив, що обставини викладені у відзиві підтверджують те, що відповідач протягом тривалого часу до моменту укладання оспорюваних договорів дарування піклувався про свою матір, допомагав по господарству, купував продукти та ліки тощо, зокрема це вбачається з пояснень свідків.

Отже, викладені пояснення свідків підтверджують факт того, що між позивачем та відповідачем мав бути укладений договір довічного утримання, а не договори дарування.

28.08.2020 року та 08.09.2020 року від представника відповідача надійшли клопотання про виклик свідків.

Також, 08.09.2020 року від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив в яких він зазначив, що представник позивача перекручує факти, які ним же і визнаються. В показаннях свідків чітко вказується, що відповідач з дружиною протягом останніх десяти років, піклувалися про позивача, купували продукти харчування, ліки, сплачували комунальні платежі, робили ремонти і як наслідок у позивача виникло стійке бажання подарувати відповідачу будинок та земельну ділянку.

Жодних домовленостей між позивачем та відповідачем про утримання взамін на дарування нерухомості не було.

28.09.2020 року від приватного нотаріуса КМНО Федоренко В.В. надійшла копія договору дарування житлового будинку від 28.12.2019 року та документи на підставі яких його посвідчено та копія договору дарування земельної ділянки від 28.12.2019 року та документи на підставі яких його посвідчено.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 01.10.2020 року у задоволенні клопотання представника відповідача про виклик свідків відмовлено.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно ч. 1 ст. 718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

Згідно ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Судом встановлено, що 28.12.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Федоренко В.В., зареєстрований в реєстрі №5890.

Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_1 безоплатно передала у власність ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 прийняв від дарувальника, з подякою, у дар житловий будинок з надвірними побудовами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

28.12.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Федоренко В.В., зареєстрований в реєстрі №5891.

Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_1 безоплатно передала у власність ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 прийняв від дарувальника, у дар земельну ділянку площею 0,1000 гектарів, кадастровий номер: 8000000000:72:531:0057, розташовану у АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Позивач звертаючись з позовом до суду про визнання договорів дарування від 28.12.2019 року недійсними посилалась на те, що вона помилилась щодо природи укладених правочинів, оскільки відповідач ОСОБА_2 скориставшись нагодою поганого самопочуття позивача умовив останню щоб вона подарувала йому у власність будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

В свою чергу, за домовленістю між сторонами, відповідач повинен був доглядати позивача та матеріально забезпечувати.

Позивач з метою матеріального мотивування відповідача мала на меті укласти саме договір довічного утримання, однак не маючи юридичної освіти та відповідної обізнаності щодо належного врегулювання взаємовідносин, щодо її утримання була введена в оману відповідачем та помилилася щодо правової природи правочину, який підписувала з відповідачем. Також, договір дарування не відповідає її внутрішній волі і був укладений під впливом тяжкої для позивача обставин, а саме хвороби, похилого віку та її безпорадного стану.

Вказані твердження не знайшли свого підтвердження при розгляді справи, з огляду на наступне.

Згідно виписок з медичної карти стаціонарного хворого №3001378 та №108 з медичної карти стаціонарного хворого кардіологічне відділення позивач з 21.12.2016 року по 03.01.2017 року перебувала на лікуванні у Олександрівській клінічній лікарні м. Києва у нейрохірургічному відділенні з діагнозом церебро-васкулярна хвороба. Гостре порушення мозкового кровообігу за типом ішемії в вертебробазилярному басейні. Гіпертонічна хвороба ІІІ ст., ризик 4, СН 1. Цукровий діабет ІІ тип.

Також, з 03.01.2017 року по 20.01.2017 року позивач перебувала на лікуванні у Київській міській клінічній лікарні №4 з діагнозом гіпертонічна хвороба ІІІ стадія

Позивач звертаючись з позовом до суду зазначила, що відповідач скориставшись нагодою поганого самопочуття умовив її щоб вона подарувала у його власність будинок та земельну ділянку.

Позивач вважає, що є всі підстави для визнання договору дарування недійсним оскільки він укладений внаслідок помилки та юридичної необізнаності стосовно природи укладання таких договорів, оскільки укладаючи договори дарування від 28.12.2019 року позивач вважала, що укладає договори довічного утримання, на що слід зазначити наступне.

Нормами ст. 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені законом.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 230 ЦК встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним; обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування; сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Пунктом 20 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» закріплено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Відповідно до п.19 Постанови, відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Належних та допустимих доказів у розумінні положень ст. ст. 77, 78 ЦПК України на підтвердження факту введення позивача в оману відповідачем під час укладення між сторонам договорів дарування від 28.12.2019 року, позивачем суду не надано, а відтак позов з цих підстав задоволенню не підлягає.

Що стосується тверджень позивача стосовно того, що вона помилилась стосовно вчинених правочинів, то слід зазначити наступне.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування тощо.

Отже, наявність чи відсутність помилки, тобто неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203, 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16.

Не знайшли підтвердження в суді твердження позивача про те, що вона помилилась щодо правової природи правочину та відсутність її волевиявлення на передачу свого майна.

Судом встановлено, що на момент укладення оспорюваного правочину, тяжких захворювань, які б свідчили про не усвідомлення дарувальником своїх дій, позивач не мала. Інсульт, який стався наприкінці 2016 року не свідчить про помилку або введення позивача в оману, внаслідок цієї хвороби, оскільки договори дарування були укладені майже через три роки після інсульту.

Так само матеріали справи не містять доказів того, що позивач потребує стороннього догляду внаслідок перенесеного нею інсульту.

Зі змісту оспорюваних договорів вбачається, що договори прочитані, зміст їх відомий, підписані, як свідчення про те, що його умови повністю відповідають волевиявленню сторін договору.

Сторонами засвідчено особистими підписами те, що підписання цього договору не є наслідком помилки, обману, застосування фізичного або психічного тиску.

У договорі стверджується, що договори не приховують іншого правочину і відповідають дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки, не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, підтвердили що не позбавлені дієздатності, не перебувають під опікою та піклуванням, не страждають на захворювання, а також засвідчили, що договором визначені всі істотні умови.

Також слід зазначити про те, що сам текст договорів викладено чітко, однозначно, без можливості двоякого розуміння їх змісту. Позивач на час посвідчення спірних договорів дарування не виявила себе як безграмотна та неписьменна, вона власноруч зазначила своє прізвище, ініціали та поставила свій підпис, тим самим засвідчивши, що тексти договорів їй повністю зрозумілі і її воля була направлена саме на укладення договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки.

Отже, суд вважає, що відсутні підстави для визнання договорів дарування від 28.12.2019 року недійсними, з підстав викладених у позовній заяві, а саме ст. ч. 1 ст. 229 ЦК України.

Дійсно, позивач перенесла інсульт, і це є беззаперечним фактом, однак при цьому відсутній причинно-наслідковий зв`язок між хворобою та тяжкими обставинами, помилкою, введення в оману, які змусили позивача укласти оспорювані правочини.

В ході розгляду справи стороною позивача не було заявлено клопотань в частині призначення у справі відповідної судової експертизи з метою підтвердження наявності психологічного та емоційного виснаження внаслідок своєї хвороби, її вплив на вчинені нею правочини.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування від 28.12.2019 року, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчених приватним нотаріусом КМНО Федоренко В.В.

З урахуванням того, що скасування рішень про державну реєстрацію є похідними від вимог про визнання договорів дарування від 28.12.2019 року недійсними, суд приходить до висновку про відмову і у задоволенні даної частини позовних вимог.

Що стосується пояснень свідків відповідача викладених у протоколах опитування свідка ОСОБА_4 від 25.082020 року, свідка ОСОБА_5 від 26.08.2020 року, свідка ОСОБА_6 від 26.08.2020 року, свідка ОСОБА_7 від 26.08.2020 року, свідка ОСОБА_8 від 27.08.2020 року то суд не приймає їх до уваги оскільки не було дотримано порядку встановленого ст. 230 ЦПК України. Також, показання свідків не були засвідчені нотаріально.

Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України в п.23 постанови від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст. ст. 202, 203, 215, 233, 717, 718, 719 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 206, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Федоренко В.В. про визнання недійсними договорів дарування відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя