Рішення № 91633792, 09.09.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2020 року м. Київ №320/5002/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В.,

за участю секретаря судового засідання Чубко А.Ю.,

за участю:

представника позивача - Панькової С.М.,

представника відповідача - Загороднього С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засідання за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати:

- податкове повідомлення-рішення за формою "С" №0011161303 від 23.08.2019 про застосування штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обліку готівки та застосування реєстраторів у розмірі 1 грн;

- податкове повідомлення-рішення за формою "ПС" №0011151303 від 23.08.2019 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 1 020 грн;

- податкове повідомлення-рішення за формою "ПС" №0011141303 від 23.08.2019 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 510 грн;

- податкове повідомлення-рішення за формою "Р" №0011131303 від 23.08.2019 про збільшення грошового зобов`язання за платежем податку на додану вартість у сумі 10 000 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2 500 грн;

- рішення №0011241303 від 23.08.2019 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 186 547,89 грн;

- рішення №0011251303 від 23.08.2019 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" у розмірі 850 грн;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) по сплаті Єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-0011231303 від 23.08.2019 у розмірі 612 595,67 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що покладені в основу оскаржуваних рішень висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є необґрунтованими.

Так, контролюючий орган стверджує про те, що системний продаж фізичною особою іншим фізичним особам об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі власного, є підприємницькою діяльністю.

З такими доводами позивач не погоджується, та наполягає на тому, що підприємницькою діяльністю він не займався, а тому підстави для оподаткування доходу, отриманого від продажу власного нерухомого майна на загальних підставах відсутні.

Позивач посилається на те, що нормами ПК України прямо передбачено можливість продажу фізичною особою двох і більше об`єктів нерухомості протягом одного звітного періоду при сплаті податку на доходи фізичних осіб за ставкою 5%.

Крім того, позивач наполягає на тому, що спірні податкові повідомлення-рішення були прийняті за наслідками незаконної перевірки.

Київський окружний адміністративний суд 18.09.2019 постановив ухвалу про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху, у якій зазначив недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановив строк для усунення недоліків протягом 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали позивачу. Позивач усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк.

Згідно з ухвалою від 07.10.2019, суд відкрив провадження в адміністративній справі, визначив, що справа буде розглядатися за правилами загального позовного провадження, розпочав підготовку справи до судового розгляду та призначив підготовче засідання.

31 жовтня 2019 року суд постановив ухвалу про заміну відповідача у даній справі, а саме, заміну Головного управління ДФС у Київській області на його правонаступника – Головне управління ДПС у Київській області.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що оскаржувані рішення є правомірними та винесені з урахуванням норм чинного законодавства, а тому підстави для їх скасування відсутні. Наполягає на тому, що позивачем здійснювалась господарська діяльність, оскільки будівництво та систематичний продаж фізичним особам нерухомого майна, у тому числі власного, з метою одержання прибутку є підприємницькою діяльністю.

Також відповідач стверджує про те, що будівництво самостійних багатоквартирних об`єктів, як за власні, так і залучені кошти, є безумовним свідченням того, що збудований об`єкт нерухомості передбачав отримання прибутку від подальшого продажу, що є неодмінною характерною рисою підприємницької діяльності.

Відповідно до ухвали від 26.11.2019, суд продовжив строк підготовчого провадження у справі №320/5002/19 до 04.01.2020.

Згідно з ухвалою від 24.12.2019, суд закрив підготовче провадження у справі №320/5002/19 та призначив справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача позовних вимог не визнав з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов, просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Розглянувши позовну заяву, відзив відповідача на позов, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх сукупності, судом встановлено наступне.

Посадовими особами ГУ ДФС у Київській області у період з 26.03.2019 по 01.04.2019 було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи – платника податків ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем об`єктів нерухомого майна за період з 01.01.2013 по 31.12.2018.

За наслідками перевірки складено акт від 08.04.2019 №271/10-36-13-03/ НОМЕР_1 , на який 19.06.2019 ОСОБА_1 були подані письмові заперечення (т. 1, а.с. 81-107).

За результатом розгляду ГУ ДФС у Київській області письмових заперечень ОСОБА_1 на акт від 08.04.2019 №271/10-36-13-03/ НОМЕР_1 була складена відповідь від 27.06.2019 №15640/ФОП/10-36-13-03. Враховуючи викладену у запереченні інформацію та документи надані в ході розгляду заперечень на акт перевірки, ГУ ДФС у Київській області прийнято рішення про перегляд результатів проведеної перевірки, про що видано наказ від 27.06.2019 №1372 (т. 1, а.с. 41).

За наслідками перевірки, проведеної на підставі наказу від 27.06.2019 №1372, посадовими особами ГУ ДФС у Київській області складено акт від 15.07.2019 №638/10-36-13-03/ НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 53-79).

Згідно з висновками акта від 15.07.2019 №638/10-36-13-03/ НОМЕР_1 , встановлено порушення позивачем:

- п. 44.1. ст. 44, п. 177.10. ст. 177 ПК України в частині не надання книги обліку доходів і витрат;

- абз. 1 п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 11 ст. 8, ч. 2 ст. 9 Закону України №2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (зі змінами та доповненнями) в частині заниження єдиного соціального внеску за період з 01.01.2013 по 31.12.2018 в розмірі 612 595,67 грн;

- п.п. 2, 9, 11 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435 в частині неподання звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2013 - 2018 роки;

- п. 49.2. ст. 49, пп. 49.18.5. п. 49.18. ст. 49, абз. 2 п. 177.11. ст. 177 ПК України в частині не подання ОСОБА_1 декларацій про майновий стан і доходи за 2013 - 2018 роки;

- п. 185.1. ст. 185, п. 187.1. ст. 187, п. 188.1. ст. 188, п. 200.1., п. 200.2. ст. 200, п. 203.2. ст. 203 ПК України в частині заниження податкових зобов`язань по податку на додану вартість, що підлягають сплаті до бюджету за 2016 рік у сумі 10 000,00 грн;

- п. 1 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (зі змінами і доповненнями);

- ст. 58, ч. 6 ст. 128 ГК України в частині здійснення господарської діяльності без державної реєстрації фізичної особи-підприємця та не забезпечення ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;

- ст. 18 Закону України від 15.05.2003 №755-ІV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в частині неподання державному реєстратору документів для державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято:

- податкове повідомлення-рішення за Формою "С" від 23.08.2019 №0011161303 про застосування штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обліку готівки та застосування реєстраторів у розмірі 1 грн (т. 1, а.с. 44);

- податкове повідомлення-рішення за Формою "ПС" від 23.08.2019 №0011151303 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 1 020 грн (т. 1, а.с. 45);

- податкове повідомлення-рішення за Формою "ПС" від 23.08.2019 №0011141303 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 510 грн (т. 1, а.с. 46);

- податкове повідомлення-рішення за Формою "Р" від 23.08.2019 №0011131303 про збільшення грошового зобов`язання за платежем податку на додану вартість у сумі 10 000 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2 500 грн (т. 1, а.с. 47);

- рішення від 23.08.2019 №0011241303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 186 547,89 грн (т. 1, а.с. 48);

- рішення від 23.08.2019 №0011251303 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" у розмірі 850 грн (т. 1, а.с. 49);

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) по сплаті Єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 612 595,67 грн (т. 1, а.с. 50).

Вважаючи вказані рішення протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх оскарження.

Як встановлено судом, висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог закону ґрунтуються на тому, що останнім здійснювалась господарська діяльність без належної реєстрації фізичною особою-підприємцем, оскільки, будівництво та систематичний продаж фізичним особам нерухомого майна, у тому числі власного, з метою одержання прибутку є підприємницькою діяльністю.

Таким чином, правильність вирішення даного спору залежить від визначення, чи мають ознаки підприємницької діяльності операції позивача, зміст яких полягає у продажі протягом одного звітного періоду більш як трьох об`єктів власного нерухомого майна.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Стаття 24 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) встановлює, що фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження (стаття 25 ЦК України). Цивільна дієздатність фізичної особи визначається її здатністю усвідомлювати свої дії та керувати ними, у окремих випадках, вона обумовлена необхідністю досягнення людиною певного віку, але у будь-якому випадку вона не залежить від інших організаційних або формальних чинників, таких як її реєстрація у компетентних державних органах тощо (стаття 30 ЦК України).

Поряд з цим, ЦК України (стаття 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.

Стаття 51 ЦК України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Отже, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких – як фізична особа.

За своєю правовою природою підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Відтак, підприємницьку діяльність можна представити як сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації на ринку товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку.

Аналізуючи ознаки притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків.

Правове регулювання відносин, що виникають під час здійснення спільної діяльності її учасниками, в основному передбачено ЦК України та іншими нормативними актами.

У відповідності до ст. 1130 ЦК України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Частиною 2 даної норми передбачено, що спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Законодавство встановлює обов`язковість письмової форми даного виду договору та його реєстрацію.

Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Зі змісту акта перевірки судом встановлено, що у перевіряємий період фізична особа ОСОБА_2 був замовником будівництва багатоквартирних житлових будинків, які належать до ІІІ категорії складності по АДРЕСА_1 .

Позивач як замовник будівництва набув у власність об`єкти нерухомого майна після введення їх в експлуатацію на підставі записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вчиненими державними реєстраторами та приватними нотаріусами.

У подальшому ОСОБА_2 об`єкти нерухомого майна реалізовувались іншим особам на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу.

Вказані обставини не заперечувались сторонами.

Стосовно посилання відповідача на систематичність продажу позивачем іншим фізичним особам власного нерухомого майна, суд зазначає, що законодавство не містить чітких кількісних критеріїв для визначення систематичності діяльності.

Відповідач посилається на п. 4 постанови Пленуму Верховного України "Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності" від 25.04.2003 №3 в якому зазначено, що під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб`єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної особи, пов`язану із виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.

Суд вважає такі доводи контролюючого органу необґрунтованими, оскільки нормами ПК України прямо передбачено оподаткування доходів фізичних осіб за ставкою 5% у випадку продажу двох і більше об`єктів нерухомості протягом одного звітного періоду.

Так, згідно з п. 172. 1 ст. 172 ПК України, дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Умова щодо перебування такого майна у власності платника податку понад три роки не розповсюджується на майно, отримане таким платником у спадщину.

Дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу (п. 172.2. ст. 172 ПК України).

Згідно з п. 167.2 ст. 167 ПК України, ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених цим розділом.

При цьому, у ст. 4 ПК України закріплено принцип презумпції правомірності рішень платника податку, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акту припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого рішення може бути прийняте на користь кожної із сторін. У той же час, відповідно до п. 56.21 ст. 56 ПК України у разі, коли має місце подібна колізія (норма або декілька норм ПКУ чи іншого нормативно-правового акту суперечать між собою та припускають неоднозначне трактування), рішення приймається саме на користь платника податків.

Вказаний принцип знайшов своє відображення у рішеннях Європейського суду з прав людини у таких справах як "Сєрков проти України" (заява №39766/05) та "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06).

У процесі розгляду згаданих справ Європейським судом було визначено, що національне законодавство не є чітким та узгодженим, не відповідає вимозі "якості" закону і не забезпечує адекватність захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. Відтак ЄСПЛ засвідчив факт порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод", оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, і це призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Інакше кажучи, національними органами не було дотримано вимогу законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли у його справі законодавство припускало неоднозначне тлумачення.

Також, згідно з ст. 24 ЦК України, людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. При цьому громадянин, який бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого він набув з моменту народження. Людина лише набуває до нього нової ознаки – "підприємець". Але цей юридичний статус сам по собі не впливає і ніяким чином не обмежує будь-які правомочності особи, які випливають з її цивільної право-, та дієздатності. І саме у господарських відносинах фізичні особи-підприємці приймають участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи, та лише на підставі їх реєстрації і внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців.

У той же час, як встановлено судом та не заперечується представниками сторін, позивач не має статусу фізичної особи-підприємця.

З урахування викладеного, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що позивач при продажі іншим особам власного нерухомого майна діяв як суб`єкт підприємницької діяльності, а факт підписання зазначених договорів купівлі-продажу нерухомого майна без зазначення статусу позивача, як підприємця, не є свідченням не пов`язаності таких операцій із підприємницькою діяльністю.

Також при прийнятті рішення у даній адміністративній справі судом враховується наступне.

Відповідальність за порушення порядку провадження господарської діяльності передбачена ст. 164 КУпАП.

Згідно з ч. 1 даної статті, провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання або без подання повідомлення про початок здійснення господарської діяльності, якщо обов`язковість подання такого повідомлення передбачена законом, або без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, або у період зупинення дії ліцензії, у разі якщо законодавством не передбачені умови провадження ліцензійної діяльності у період зупинення дії ліцензії, або без одержання документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди), -

тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої.

Так, у провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебувала справа про адміністративне правопорушення, що надійшла з ГУ ДФС у Київській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 164 КУпАП (справа №369/6898/19).

Зі змісту постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29.10.2019 у справі №369/6898/19 слідує, що відповідно до протоколу №38 від 21.05.2019 року ОСОБА_1 протягом 2013 - 2018 років порушував ст. 58, ч. 6 ст. 128 Господарського Кодексу України від 16.01.2003 №436-IV, з змінами, в частині здійснення підприємницької діяльності без державної реєстрації під час будівництва та продажу об`єктів нерухомого майна та не забезпечення ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності, ст. 18 Закону України від 15.05.2003 №755- IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань" в частині неподання державному реєстратору документів для держаної реєстрації фізичної особи підприємця, що підтверджується актом перевірки.

За протоколом ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 164 КУпАП (провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання).

Водночас, за наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення №369/6898/19 судом встановлено, що у діях ОСОБА_1 відсутній умисел, а виходячи із диспозиції ст. 164 КУпАП - подія та склад вказаного правопорушення.

Оскільки особа не вчинила порушення, яке підпадало під ознаки правопорушення передбаченого ст. 164 КУпАП, Києво-Святошинський районний суд Київської області вказаною постановою від 29.10.2019 провадження у справі щодо ОСОБА_1 закрив за відсутності події та складу адміністративного правопорушення (т. 2, а.с. 112-114).

Суд встановив, що постанова Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29.10.2019 у справі №369/6898/19 набрала законної сили 09.11.2019.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 6 ст. 78 КАС України визначено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що доводи контролюючого органу про провадження позивачем господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання, які, у свою чергу, покладені в основу висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства та прийняття оскаржуваних рішень, є необґрунтованими.

Стосовно тієї обставини, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, суд зазначає наступне.

Так, дійсно, згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 мав статус фізичної особи-підприємця, до видів діяльності якої відносилось: 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель (основний); 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи, н. в. і. у.; 46.46 Оптова торгівля фармацевтичними товарами; 77.32 Надання в оренду будівельних машин і устаткування; 86.21 Загальна медична практика; 86.23 Стоматологічна практика; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 47.52 Роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах; 47.73 Роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах; 47.74 Роздрібна торгівля медичними й ортопедичними товарами в спеціалізованих магазинах; 68.10 Купівля та продаж власного нерухомого майна; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів; 41.10 Організація будівництва будівель.

За власним рішенням особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 08.04.2016 внесено запис 23390000000017537 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Водночас, суд зазначає, що вказана перевірки проводилась відносно ОСОБА_1 саме як фізичної особи - платника податків, а не фізичної особи-підприємця.

Крім того, згідно акта перевірки та письмового відзиву відповідача на позов вказана обставина не враховувалась відповідачем при прийнятті оскаржуваних рішень.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, те, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець не спростовує висновків суду про необґрунтованість доводів відповідача про здійснення позивачем господарської діяльності.

Стосовно періоду, який був перевірений контролюючим органом, суд зазначає наступне.

Так, згідно з актом від 15.07.2019 №638/10-36-13-03/ НОМЕР_1 , посадовими особами контролюючого органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи – платника податків ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем об`єктів нерухомого майна за період з 01.01.2013 по 31.12.2018.

Водночас, згідно з п. 102.1 ст. 102 ПК України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з п. 102.2 ст. 102 ПК України, грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо:

- податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано;

- посадову особу платника податків (фізичну особу – платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов`язання або у кримінальному провадженні винесено рішення про його закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що контролюючим органом при проведенні перевірки, результати якої оформлено актом 15.07.2019 №638/10-36-13-03/ НОМЕР_1 , порушено встановлений п. 102.1 ст. 102 ПК України строк у 1 095 днів, оскільки було перевірено період з 01.01.2013 по 31.12.2018.

Стосовно висновків акта перевірки щодо порушення абз. 1 п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 11 ст. 8, ч. 2 ст. 9 Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в частині заниження єдиного соціального внеску за період з 01.01.2013 по 31.12.2018 в розмірі 612595,67 грн, та про порушення позивачем п.п. 2, 9 і 11 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435 в частині неподання звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2013 - 2018 роки, суд зазначає наступне.

Так, зі змісту акта перевірки, відзиву відповідача на позов та пояснень його представника наданих у ході розгляду справи судом встановлено, що такі висновки ґрунтуються виключно на тому, що ОСОБА_1 здійснювалась саме господарська діяльність без державної реєстрації як суб`єкта господарювання.

Водночас, як зазначено вище, такі висновки контролюючого органу визнані судом необґрунтованими.

Стосовно висновків контролюючого органу про порушення позивачем п. 185.1. ст. 185, п. 187.1. ст. 187, п. 188.1. ст. 188, п.п. 200.1, 200.2. ст. 200, п. 203.2 ст. 203 ПК України в частині заниження податкових зобов`язань по податку на додану вартість, що підлягають сплаті до бюджету за 2016 рік у сумі 10000 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 ПК України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно з п. 180.1 ст. 180 ПК України, для цілей оподаткування платником податку є:

1) будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:

особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;

особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Норми цього пункту не застосовуються до операцій з ввезення на митну територію України фізичними особами (громадянами) чи суб`єктами підприємницької діяльності, які не є платниками податку, культурних цінностей, зазначених у пункті 197.7 статті 197 цього Кодексу;

4) особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи;

5) особа - управитель майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов`язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном.

Для цілей оподаткування господарські відносини між управителем майна з власної господарської діяльності та його діяльності з управління майном прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів. Норми цього підпункту не поширюються на управителів майна, які здійснюють управління активами інститутів спільного інвестування, фондів банківського управління, фондів фінансування будівництва та фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону;

6) особа, що проводить операції з постачання конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави (у тому числі майна, визначеного у статті 243 Митного кодексу України), незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій із постачання товарів/послуг, визначеної пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством;

7) особа, що уповноважена вносити податок з об`єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності, що перебувають у підпорядкуванні платника податку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

8) особа - інвестор (оператор), який веде окремий податковий облік, пов`язаний з виконанням угоди про розподіл продукції.

Пунктом 181.1. ст. 181 ПК України передбачено, що у разі, якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.

Згідно з п. 183.2. ст. 183 ПК України, у разі обов`язкової реєстрації особи як платника податку, реєстраційна заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.

Також, п. 183.10 ст. 183 ПК України визначено, що будь-яка особа, яка підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Водночас, відповідно до п.п. 197.1.14 п. 197.1 ст. 197 ПК України, звільняються від оподаткування операції з постачання житла (об`єктів житлового фонду), крім їх першого постачання, якщо інше не передбачено цим підпунктом.

У цьому підпункті перше постачання житла (об`єкта житлового фонду) означає:

а) першу передачу готового новозбудованого житла (об`єкта житлового фонду) у власність покупця або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника;

б) перший продаж реконструйованого або капітально відремонтованого житла (об`єкта житлового фонду) покупцю, який є особою, іншою, ніж власник такого об`єкта на момент виведення його з експлуатації (використання) у зв`язку з такою реконструкцією або капітальним ремонтом, або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) на таку реконструкцію чи капітальний ремонт за рахунок замовника.

Норми цього підпункту поширюються також на перший продаж дачних або садових будинків, а також будь-яких інших об`єктів власності, зареєстрованих згідно із законодавством як житло (житловий фонд).

Операції з першого постачання доступного житла та житла, що будується із залученням державних коштів, звільняються від оподаткування.

Враховуючи вищезазначене, операцією з першого постачання житла буде вважатися операція з передачі права власності (оформлення правовстановлюючих документів) до першого власника такого житла, незалежно від джерел фінансування будівництва: чи за рахунок власних коштів забудовника, чи за рахунок учасників фонду фінансування будівництва, чи за кошти держателів облігацій, тощо. Така операція з першого постачання житла підлягає оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах.

У свою чергу операції з подальшого постачання житла (об`єктів житлового фонду) звільняються від оподаткування.

Таким чином, у випадку, коли після завершення будівництва правовстановлюючі документи на новозбудоване житло оформлюються на замовника, а пізніше згідно з договорами купівлі-продажу квартир з фізичними особами переоформлюються на таких фізичних осіб, операцією з першого постачання житла буде вважатись операція оформлення правовстановлюючих документів на замовника. Подальше переоформлення права власності на фізичних осіб, в розумінні норм Податкового кодексу України, не буде вважатись операцією з першого постачання житла, а тому дана операція звільняється від оподаткування податком на додану вартість відповідно до статті 197 ПК України.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, виклавши його у постанові від 27.02.2018 у справі №826/1513/17.

Оскільки, як встановлено судом, правовстановлюючі документи на новозбудоване житло та землю під ним оформлені на позивача як замовника будівництва, то подальше переоформлення права власності на фізичних осіб згідно договорів купівлі-продажу не вважається операцією з першого постачання житла, та, відповідно, такі операції звільнені від оподаткування податком на додану вартість.

Отже, висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України в частині заниження податку на додану вартість за період 2016 року у сумі 10 000 грн є необґрунтованими.

Суд також зауважує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Так, у рішенні від 10.02.2010 р. у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Водночас у рішенні від 27.09.2010 р. по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії " зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, у яких обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки про порушення позивачем вимог закону, і не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому останні підлягають скасуванню.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 8 040,24 грн. Оскільки суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати зі сплати судового збору.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області за формою "С" від 23.08.2019 №0011161303.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області за формою "ПС" від 23.08.2019 №0011151303.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області за формою "ПС" від 23.08.2019 №0011141303.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області за формою "Р" від 23.08.2019 №0011131303.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області від 23.08.2019 №0011241303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області від 23.08.2019 №0011251303 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області від 23.08.2019 №Ф-0011231303 про сплату боргу (недоїмки).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління ДПС у Київській області (місцезнаходження м. Київ, Солом`янський район, вул. Народного Ополчення, буд. 5-А, код ЄДРПОУ 43141377) судові витрати у розмірі 8040,24 грн (вісім тисяч сорок грн 24 коп).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 18.09.2020.

Суддя Басай О.В.