Рішення № 90555845, 22.07.2020, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/23042/17

провадження № 2/753/1340/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2020 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Запорожець А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Група ТАС», про захист прав споживача та повернення сплачених грошових коштів, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПрАТ «Страхова компанія «ТАС», що є правонаступником ПАТ «Страхова компанія «Ейгон Лайф Україна», третя особа - ТОВ «Група ТАС», про захист прав споживача та повернення сплачених грошових коштів. Мотивуючи свої вимоги тим, що 29 жовтня 2015 року нею на ім`я страховика - ПАТ «Страхова компанія «Ейгон Лайф Україна» була заповнена Заява на укладення Договору добровільного страхування життя № 106161, а 30 жовтня 2015 року на підставі поданої нею заяви на укладення Договору добровільного страхування життя № 106161 від 29 жовтня 2015 року на рахунок ПАТ «Страхова компанія «Ейгон Лайф Україна» здійснено перший платіж в сумі 2 950 грн. 00 коп. Факт укладання Договору страхування посвідчується Полісом страхування життя № 10403-106161 від 04 листопада 2015 року, який видано їй страховиком - ПАТ «Страхова компанія «Ейгон Лайф Україна». У подальшому на виконання вимог вказаного Договору нею сплачувались грошові кошти: 30 грудня 2015 року в сумі 6 000 грн. 00 коп., 06 квітня 2016 року в сумі 3 000 грн. 00 коп., 21 червня 2016 року в сумі 3 000 грн. 00 коп., 28 жовтня 2016 року в сумі 3 600 грн. 00 коп., всього - 18 550 грн. 00 коп., які здійснено нею безпідставно, без укладення договору страхування та належних по ньому договірних зобов`язань, оскільки згодом при ознайомленні нею із договорм страхування, вона виявила несправедливі умови такого страхування, а саме - дату початку договірних відносин, визначену відповідачем - 04 листопада 2015 року, що суперечить правилам страхування, оскільки нею здійснено перший платіж 30 жовтня 2015 року, відповідно, саме з цієї дати мав набувати чинності Договір страхування. Оскільки відповідач встановив дату початку договірних відносин 04 листопада 2015 року, то здійснений нею платіж 30 жовтня 2015 року в сумі 2 950 грн. 00 коп. не є правочином, не породжує для неї будь-яких прав чи обов`язків зі сплати внесків до укладення Договору страхування, а тому має бути повернутий відповідачем на підставі ч.1 ст. 1212 ЦК України, як внесений нею без будь-яких правових підстав, й інші платежі, всього в загальній сумі 18 550 грн. 00 коп., що й стало підставою звернення до суду з даним позовом.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 , діюча на підставі довіреності від 19 березня 2018 року (а.с.190), позовні вимоги підтримала з тих же підстав та просила їх задовольнити: стягнути з ПрАТ «Страхова компанія «ТАС» на користь позивача 18 550 грн. 00 коп. - сплачених таким позивачем без правових підстав грошових коштів.

Представник відповідача Бобровник Т.В. , діюча на підставі довіреності від 17 березня 2020 року (а.с.196), позовні вимоги не визнала та просила відмовити у їх задоволенні за недоведеністю та безпідставністю вимог.

Відповідачем надано відзив на позов від 28 травня 2019 року (в.с. 137 - 143, 144 - 163), та вважає, що позиція позивачки є хибною, оскільки при укладенні договору страхування сторонами договірних відносин досягнуто усіх істотних умов договору, а тому підстав вважати його неукладеним, або укладеним з метою введення позивача в оману немає, як немає й підстав для повернення страховиком сплачених страхувальником грошових коштів, оскільки останні ним вчасно сплачувались на виконання умов договору й протягом тривалого часу. Наразі договір страхування припинив свою дію з 13 липня 2017 року у зв`язку із несплатою позивачем страхових внесків, про що страхувальника було повідомлено листом від 18 липня 2017 року.

Третя особа - ТОВ «Група ТАС» в судове засідання повторно не з`явився, належним чином повідомлений про час та місце розглядц справи - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним повідомленням на офіційному сайті судової влади (суду).

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

За таких підстав суд визнав за можливе розглядати справу за відсутності третьої особи, на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, та за погодженням сторін.

Вислухавши пояснення сторін, їх доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають відмові у задоволенні із наступних підстав.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, якимзокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розгляд справи проводився у порядку загального позовного провадження.

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат (ст. 209 ЦК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.4 ч.5 ст. 12 ЦПК України), й, зважаючи на спірні правовідносини, у межах підготовчого судового засідання суд з`ясовував питання щодо необхідності уточнення позовних вимог, проте позивач погодив правильність обраного способу захисту порушеного права та відсутність підстав для уточнення позовних вимог.

Відповідно до ч.2 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Судом встановлено, що 29.10.2015 року позивач заповнила та надала ПрАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ЕЙГОН ЛАЙФ УКРАЇНА» Заяву на укладання Договору добровільного страхування життя за Програмою «Власна пенсія» за №106161, яка відповідно до п.п. 7.1, 7.2.1. Правил добровільного страхування життя від 26.07.2007 року зі змінами №1 від 22.12.2008 року, зареєстрованими Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України 09.04.2009 року, та змінами № 2 від 18.11.2011 року, зареєстрованими ДФПУ 22.12.2011 року, змінами №3 від 22.05.2015 року, зареєстрованими Нацкомфінпослуг 25.06.2015 року, є підставою для подальшого укладення Договору добровільного страхування життя.

За результатами розгляду поданих позивачем заяви та ідентифікаційних даних, ПРАТ «СК «ЕЙГОН ЛАЙФ УКРАЇНА» було встановлено, що на момент укладання Договору страхування Позивач має повну цивільну дієздатність, задовільний стан здоров`я. ПРАТ «СК «ЕЙГОН ЛАЙФ УКРАЇНА» було прийняте рішення та 04.11.2015 року було укладено Договір добровільного страхування життя, оформлений полісом страхування життя №10403-106161 (надалі - Договір страхування).

Підписавши Заяву на страхування №106161 від 29.10.2015 року, позивач підтвердила свій намір укласти із ПРАТ «СК «ЕЙГОН ЛАЙФ УКРАЇНА» договір страхування, на умовах, викладених у цій Заяві на страхування №106161 від 29.10.2015 року.

Позивачем не надано суду жодного належного доказу на підтвердження того, що від позивача під час укладення договору умисно приховувалась інформація щодо умов Договору страхування. Крім того, це спростовується її підписом на Заяві на страхування №106161 від 29.10.2015 року, який свідчить про те, що позивач засвідчує те, що з умовами страхування та Правилами страхування, базовими умовами Договору страхування за цією програмою була ознайомлена й надала свою згоду на укладення договору, а також своїм підписом підтвердила, що інформація, передбачена частиною другою статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», була надана позивачу страховиком.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі онтрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів іивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну бо припинення цивільних прав та обов`язків., а згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин (важається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною/сторонами).

Факт укладення договору страхування позивачем не заперечується,про що ним зазначено у позові, та до позову додано доказ - копію полісу страхуванням10403- (06161 від 04.11.2015 року).

Позивач вважає, що оскільки відповідач встановив дату початку договірних відносин - 04 листопада 2015 року, то здійснений нею платіж 30 жовтня 2015 року в сумі 2 950 грн. 00 коп. не є правочином, не породжує для неї будь-яких прав чи обов`язків зі сплати внесків до укладення Договору страхування, а тому має бути повернутий відповідачем на підставі ч.1 ст. 1212 ЦК України, як внесений нею без будь-яких правових підстав, й інші платежі, всього в загальній сумі 18 550 грн. 00 коп., проте така позиція не є необґрунтованою, зважаючи на встанволені правовідносини, що відбулись між такими сторонами.

Так, позивачу було відомо про укладення Договору страхування, крім того, виконуючи свій обов`язок як страхувальника за Договором страхування, позивачем вчасно здійснювались поточні (чергові) оплата страхових платежів, що нею визнається, й не спростовується, а саме: окрім першого платежу - 29 жовтня 2015 року в сумі 2 950 грн., нею вчинені оплати чергових страхових платежів: 30 грудня 2015 року в сумі 6 000 грн. 00 коп., 06 квітня 2016 року в сумі 3 000 грн. 00 коп., 21 червня 2016 року в сумі 3 000 грн. 00 коп., 28 жовтня 2016 року в сумі 3 600 грн. 00 коп., всього - 18 550 грн. 00 коп. (а.с.28 - 29).

Відповідно до умов Договору страхування перший страховий платіж має бути внесено до 05 листопада 2015 року, чергові страхові платежі мають бути внесені до 05.11, 5.02, 05.05, 05.08 щорічно.

Перший страховий платіж був сплачений страхувальником 30.10.2015 року у розмірі 2 950 грн. 00 коп. (квитанція №383641000979171446194652 від 30.10.2015) (а.с. 28), цей факт здійснення оплати позивачем визнається.

Згідно з умовами Договору страхування період дії договору розпочинається з 00 годин 01 хвилини дня,наступного за днем сплати першого страхового платежу за Договором, та закінчується о 00 годин 01 хвилину дня наступного за 04 листопада 2035 року.

Таким чином, починаючи з 00 годин 01 хвилини 31 жовтня 2015 страхове покриття за Договором страхування №10403-106161 від 04.11.2015 року розпочало свою дію.

Спеціальним законом, який регулює відносини у сфері страхування, чітко визначено момент набрання чинності договору страхування, від якого починається перебіг зобов`язання страховика здійснити страхову виплату в разі настання страхового випадку. А саме, відповідно до ст.18 Закону України «Про страхування», ст. 983 ЦК України: «Договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу». Отже, саме з цього моменту виникає юридичний обов`язок страховика за договором - здійснити страхове відшкодування в разі настання страхового випадку, тобто розпочинає діяти страхове покриття відносно застрахованої особи.

Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

На підставі ч. 2 ст. 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії. Законодавець не пов`язує у випадку укладення договору страхування момент укладення цього договору з моментом передання грошей (страхового платежу).

Позивачка, висуваючи вимогу до відповідача про повернення сплачених нею грошових коштів за договорм страхування, не ставить вимогу про визнання договору недійсним, вважаючи його неукладеним, проте свої доводи жодним обґрунтованим аргументом не довела, а її позиція спростовується, доказами по справі, а саме: підписаною нею заявою від 29 жовтня 2015 року на укладання Договору добровільного страхування життя за Програмою «Власна пенсія» за №106161, яка відповідно до п.п. 7.1, 7.2.1. Правил добровільного страхування життя від 26.07.2007 року зі змінами №1 від 22.12.2008 року, зареєстрованими Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України 09.04.2009 року, та змінами № 2 від 18.11.2011 року, зареєстрованими ДФПУ 22.12.2011 року, змінами №3 від 22.05.2015 року, зареєстрованими Нацкомфінпослуг 25.06.2015 року, є підставою для подальшого укладення Договору добровільного страхування життя, внесеним нею першим страховим платежем 29 жовтня 2015 року в сумі 2 950 грн. й оплатою чергових (поточних) платежів, визначених договором: 30 грудня 2015 року в сумі 6 000 грн. 00 коп., 06 квітня 2016 року в сумі 3 000 грн. 00 коп., 21 червня 2016 року в сумі 3 000 грн. 00 коп., 28 жовтня 2016 року в сумі 3 600 грн. 00 коп., всього - 18 550 грн. 00 коп., підписом позивача на Заяві на страхування №106161 від 29.10.2015 року, який свідчить про те, що позивач засвідчує те, що з умовами страхування та Правилами страхування, базовими умовами Договору страхування за цією програмою була ознайомлена й надала свою згоду на укладення договору, а також своїм підписом підтвердила, що інформація, передбачена частиною другою статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», була надана позивачу страховиком., відповідно оскільки при укладенні договору страхування сторонами договірних відносин досягнуто усіх істотних умов договору, а тому підстав вважати його неукладеним немає, як немає й підстав для повернення страховиком сплачених страхувальником грошових коштів, оскільки останні ним вчасно сплачувались на виконання умов договору й протягом тривалого часу.

Інші позиції позивача про укладення оспорюваного договору з метою введення її в оману, а також те, що договір має неповну (приховану інформацію), не заслуговують на увагу й суперечать іншій підставі її спростування, - за якою така позивачка вважає такий договір неукладеним.

Договір страхування є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі зщди з усіх істотних умов договору, але набирає чинності відповідно до ст. 18 Закону України «Про страхування», ст. 983 ЦК України, з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Наразі Договір страхування припинив свою дію з 13.07.2017 року у зв`язку із несплатою позивачем страхових внесків, про що позивача було повідомлено листом АТ «СК «ТАС» (приватне) від 18.07.2017 року, що визнається сторонами.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 638 цього ж Кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Сторони договору визначили у Заяві на страхування, Договорі страхування всі істотні умови, як щодо предмету договору страхування, строку дії договору, страхових ризиків, страхової суми, страхового платежу, обмеження страхування, порядку та умов здійснення страхових виплат, прав та обов`язків сторін, відповідальність сторін у випадку порушення зобов`язань по договору та інші умови.

А тому, доводи позивача про те, що відповідачем свідомо було введено в оману та їй не було надано інформації щодо умов Договору страхування є необгрунтованими, а її доводи будуються лише на припущеннях, що спростовуються доказами, наявними у матеріалах справи.

Так, текст оспорюваного договору позивачем прочитано, зміст, значення та наслідки угоди йому роз`яснені й були зрозумілими, про що останнім проставлений підпис на заяві та договорі (а.с. 144, 145, 146, 147), а також проведені оплати як першого платежа, так й чергових (поточних).

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Договір є укладеним, відповідно до ст. 638 ЦК України, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї осторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Правочин має вчинятися у формі встановленій закон (ч.4 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до вимог ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно, позивачем до суду не надано жодних належних доказів про те, що оспорюваний договір є неукладеним та відповідачем при його укладенні введено позивача в оману, й договір має неповну (приховану інформацію).

Таким чином, укладений сторонами Договір страхування життя №10403-106161 від 04.11.2015 року не суперечив Цивільному кодексу (ст. 203), іншим актам цивільного законодавства та будь-яким іншим нормативно - правовим актам, всі умови, відповідно до статті 982 ЦК України та статті 16 Закону України «Про страхування» містяться у Договорі страхування, укладення договору страхування життя відповідало волі позивача і волевиявлення було вільним. Особи, які вчинили правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин спрямовано на настання правових наслідків, не суперечить правам та інтересам та не порушував права позивача.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч.7 ст. 81 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК України закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Під час розляду справи суд врахував той фактор, що позивач, будучи присутнім як під час підготовчого судового засідання, так й розгляду справи по суті, не надав належних на допустимих доказів про предмед доказування, адже кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Так, принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання абао оспорення (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 2 ст. 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Контитуції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджене порушення було обгрутованим.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, здійснюючи передбачене статтею 55 Контитуції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов`язаний надати суб`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізоване належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звертатися за судовим захистом.

В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання про наявність порушеного суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Інші доводи сторін, які наведені у позові та відзиві до нього, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно, із урахуванням відсутності належних та допустимих доказів про предмет доказування, правові підстави для задоволення цього позову уцілому відсутні.

Аналізуючи зібрані по справі докази, враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача не доведені, обставини, викладені в позовній заяві не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, відтак законні підстави для задоволення позову судом не встановлені.

За таких підстав, приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.6 ст.141 ЦПК України, й судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, позивач при зверненні до суду звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» та Закону України «Про захист прав споживачів».

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст.141 ЦПК України).

На підставі вищевикладеного, ст.ст.11, 16, 203, 627, 628, 638, 640, 982 ЦК України та ст.ст. 16 Закону України «Про страхування», керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Група ТАС», про захист прав споживача та повернення сплачених грошових коштів, - відмовити.

Судові витрати (судовий збір) компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судомому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.

СУДДЯ: