Вирок № 88968421, 28.04.2020, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/4722/20

№1-кп/755/876/20

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" квітня 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Метелешко О.В.,

при секретарі Нероді В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100040001609 від 28.02.2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, українця, громадянина України, працюючого неофіційно друкарем у ПП «Світ-прінт», одруженого, зі слів маючого на утриманні дитину 2018 р.н., із неповною середньою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого: 05.12.2011 року Дніпровським районним судом м. Києва за п. п. 4, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 185, ст. 70 КК України до 10 років позбавлення волі, 23.04.2019 року звільнений по відбуттю строку покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України,

за участю учасників кримінального провадження:

прокурора Лубіна О.О.,

захисника Козира С.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , 27.02.2020 року, приблизно о 19 годині 30 хвилин, перебував за адресою: м. Київ, вул. А. Малишка, 31-А, де побачив раніше незнайомого йому потерпілого ОСОБА_2 і в цей час, у нього виник злочинний умисел, направлений на заволодіння чужим майном шляхом обману потерпілого, вчиненого повторно та обрав об`єктом свого злочинного посягання мобільний телефон марки «Хіаоmі Redmi 7», що перебував у ОСОБА_2 . Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння чужим майном ОСОБА_2 , шляхом обману, вчиненого повторно, підійшов до потерпілого та попросив мобільний телефон під приводом телефонного дзвінка до свого знайомого, на що потерпілий погодився та дав йому свій мобільний телефон. Після того, як ОСОБА_1 незаконно заволодів шляхом обману у потерпілого мобільним телефоном марки «ХіаотіRedmi7», вартістю 6000 гривень, то почав відходити від потерпілого на відстані приблизно 2 метрів за гаражі та зник з поля зору потерпілого ОСОБА_2 . У цей час, потерпілий направився за ОСОБА_1 , який намагався зникнути з місця вчинення злочину, однак, у цей момент останній був помічений потерпілим та свідками, які в свою чергу, висловили голосно вимогу до ОСОБА_1 припинити свої злочинні дії та залишитись на місці. Усвідомлюючи неможливість доведення своїх злочинних намірів, направлених на заволодіння чужого майна шляхом обману, вчиненого повторно, до кінця, у ОСОБА_1 виник злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, вчиненого повторно. Так, ОСОБА_1 , усвідомлюючи, що його злочинні дії набули відкритого характеру, не припинив свої злочинні дії та утримуючи при собі викрадене майно, а саме - мобільний телефон марки «Хіаоmі Redmi 7», вартістю 6000 гривень, почав бігти з місця вчинення кримінального правопорушення, тим самим, вчинив усі дії, які вважав за необхідні для доведення злочину до кінця, але з причин, які не залежали від його волі, був зупинений свідками даного правопорушення та потерпілим.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1. винним себе за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України визнав та показав, що дійсно 27 лютого 2020 року, близько восьмої години вечора, у м. Києві, по вул. А. Малишка, 31-А , він побачив потерпілого - неповнолітнього ОСОБА_2 , з яким почали розмовляти, після чого, він попросив мобільний телефон, щоб зателефонувати знайомому та той його йому надав. Після того, як потерпілий надав йому телефон, він почав щось набирати на ньому та в цей час став відходити від потерпілого за гаражі із телефоном, таким чином намагався зникнути з місця вчинення злочину. Однак, потерпілий почав за ним направлятися та вимагати, щоб він повернув йому мобільний телефон, проте він пришвидшився і в подальшому взагалі почав бігти. Тоді він був помічений свідками, які з потерпілим йому кричали з вимогою зупинитися, але він, у свою чергу, не зупинився, а почав тікати разом з телефоном потерпілого. Однак, у подальшому, втекти йому не вдалося, оскільки він був зупинений потерпілим та свідками. Зокрема, показав, що всі обставини, викладені в обвинувальному акті, а саме: дата, час та місце скоєння ним кримінального правопорушення, відповідають дійсності. Зазначив, що розуміє, що його дії були умисними, жалкує, що так сталося, вину визнає, щиро кається та прохав надати йому шанс на виправлення без призначення міри покарання, пов`язаної з позбавленням волі.

Покази ОСОБА_1 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Положення ч. 3 ст. 349 КПК України, роз`яснено судом у судовому засіданні учасникам кримінального провадження.

Крім того, такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин кримінального провадження, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням письмових документів, а саме: протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 27.02.2020 року; протоколу огляду місця події від 27.02.2020 року; протоколу огляду предметів від 28.02.2020 року; постанов про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 28.02.2020 року та 18.03.2020 року; протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 28.02.2020 року; протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 28.02.2020 року; протоколу проведення слідчого експерименту від 18.03.2020 року та матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Зокрема, згідно зі ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Наведені вище докази, в їх сукупності, суд визнає належними та допустимими у розумінні діючого кримінального процесуального законодавства.

Зокрема, відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 10, грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення.

Проаналізувавши всі докази, суд приходить до висновку, що надані стороною обвинувачення докази в їх сукупності, повністю підтверджують дані про місце, час, спосіб, мотив та обставини вчинення обвинуваченим ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить до обґрунтованого висновку про доведеність стороною обвинувачення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України.

Аналізуючи наведене, суд вважає, що вина ОСОБА_1 у тому, що він своїми умисними діями вчинив закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно, є доведеною, тому знаходить правильною кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно зі ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Згідно зі ч. 1 ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Таким чином реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.

Крім того, ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.

Так, суд, відповідно до ст. 65 КК України, при призначенні обвинуваченому виду і міри покарання, приймає до уваги характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким, конкретні обставини кримінального провадження (вину визнав повністю, щиро каявся), дані про його особу, зокрема: під наглядом лікаря-психіатра й лікаря-нарколога не перебуває, раніше судимий.

Згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає пом`якшуючою обставиною щире каяття обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненому.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України, суд визнає рецидив злочину (ст. 115 КК України).

З урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення ОСОБА_1 , вищезазначених даних про його особу, зокрема, раніше судимий, суд вважає, що його перевиховання і виправлення неможливо без ізоляції від суспільства і не знаходить підстав для застосування ст. ст. 69, 75 КК України, однак, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, ставлення обвинуваченого до скоєного (вину визнав повністю, щиро каявся у скоєному), даних про його особу, суд приходить до висновку про призначення йому міри покарання у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 186 КК України.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 68 КК України, за вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Процесуальні витрати у кримінальному проваджені не понесені.

Речові докази у кримінальному проваджені вирішено, відповідно до ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ч. 3 ст. 349, ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати винуватим за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України та призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України залишити без змін та вважати його продовженим до набрання вироком законної сили.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 рахувати з 27.02.2020 року.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Процесуальні витрати у кримінальному проваджені не понесені.

Речові докази у кримінальному провадженні, а саме: мобільний телефон марки «Xiaоmi Redmi Note 7» ІМЕІ1 НОМЕР_1 , ІМЕІ2 НОМЕР_2 , чорного кольору, що переданий під зберігальну розписку представнику потерпілого ОСОБА_3 - залишити у власності;

- CD-диск, що приєднаний до матеріалів кримінального провадження - залишити у матеріалах.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити ОСОБА_1 , захиснику та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя: