Рішення № 88931129, 27.04.2020, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/713/20

27 квітня 2020 рокум. ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Ради адвокатів Тернопільської області про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

17 березня 2020 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Ради адвокатів Тернопільської області про визнання протиправним та скасування рішення №17/1 від 24 січня 2020 року в частині усунення обставин несумісності.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач ОСОБА_1 склав кваліфікаційний іспит та рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Тернопільської області отримав свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту серії НОМЕР_1 від 18.08.2017.

У період з 18 березня 2019 року по 18 вересня 2019 року відповідно до індивідуального плану, затвердженого Радою адвокатів Тернопільської області проходив стажування. За період проходження стажування у повному обсязі виконав план стажування, що підтверджується відповідними звітами.

Рішенням №17/1 від 24.01.2020 передбачено можливість видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняття присяги адвоката України лише при умові, якщо на протязі 30 днів будуть усунуті обставини несумісності, передбачені статтею 7 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Позивач вважає дане рішення №17/1 від 24.01.2020 протиправним в частині усунення обставин несумісності, так як обставини несумісності у ОСОБА_1 були відсутні, оскільки позивач адвокатської діяльності фактично не здійснював.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач своїм правом не скористався та відзиву до суду не подав, хоча про день час і місце розгляду справи був повідомлений своєчасно і належним чином - 01.04.2020 згідно поштового рекомендованого повідомлення.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

Як видно з матеріалів справи позивач з метою набуття статусу адвоката та отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, виконав усі необхідні передумови, які визначені Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а саме 18.08.2017 склав кваліфікаційний іспит та успішно пройшов стажування.

Даний факт підтверджується свідоцтвом про складення кваліфікаційного іспиту, виданим на підставі рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Тернопільської області №62 від 18.08.2017 та рішенням №17/1 від 24.01.2020 Ради адвокатів Тернопільської області про можливість здійснення ним адвокатської діяльності самостійно, оскільки результати стажування оцінені позитивно.

Однак, розглянувши подані звіт про результати стажування ОСОБА_1 і звіт про оцінку стажування його керівника стажування ОСОБА_2 , відповідач при прийнятті рішення №17/1 від 24.01.2020 вважав можливим здійснення позивачем адвокатської діяльності самостійно у разі усунення ним протягом 30 днів з дня прийняття цього рішення існуючих на даний час, визначених статтею 7 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" обставин несумісності, постановив видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю після складання ним присяги адвоката України.

Позивач, вважаючи протиправним рішення Ради адвокатів Тернопільської області №17/1 від 24.01.2020 в частині усунення обставин несумісності ОСОБА_1 протягом 30 днів з дня прийняття даного рішення, звернувся з позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №5076-VI адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Положеннями частини першої статті 2 Закону №5076-VI визначено, що адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону №5076-VI, адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Частиною другою статті 6 Закону №5076-VI наведено перелік осіб, які не можуть бути адвокатом, а саме особа, яка:

1) має непогашену чи незняту в установленому законом порядку судимість за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі;

2) визнана судом недієздатною чи обмежено дієздатною;

3) позбавлена права на заняття адвокатською діяльністю, - протягом двох років з дня прийняття рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю;

4) звільнена з посади судді, прокурора, слідчого, нотаріуса, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування за порушення присяги, вчинення корупційного правопорушення, - протягом трьох років з дня такого звільнення.

Аналізуючи зазначену норму Закону №5076-VI, суд дійшов висновку, що перелік осіб, які не можуть бути адвокатом є виключним і розширеному тлумаченню не підлягає. При цьому, суд встановив, що позивач до такого переліку не відноситься.

Водночас, з аналізу зазначеної норми Закону №5076-VI слідує, що обов`язковими складовими набуття статусу адвоката є, зокрема, складення кваліфікаційного іспиту, проходження стажування, складення особою присяги адвоката України та отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Суд встановив, що з метою набуття статусу адвоката та отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, позивач виконав усі необхідні передумови, які визначені Законом №5076-VI, а саме склав кваліфікаційний іспит та успішно пройшов стажування.

За результатами розгляду звіту про результати стажування ОСОБА_1 , звіту про оцінку стажування його керівника стажування ОСОБА_2 , відповідач 24.01.2020 прийняв рішення №17/1, яким вирішив оцінити результати стажування ОСОБА_1 позитивно та вважати можливим здійснення ним адвокатської діяльності самостійно у разі усунення ним протягом 30 днів з дня прийняття цього рішення існуючих на даний час, визначених статтею 7 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" обставин несумісності, видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю після складання ним присяги адвоката України.

Однак, суд не погоджується із такими висновками відповідача щодо наявності обставин несумісності, визначених статтею 7 Закону №5076-VI, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону №5076-VI несумісною з діяльністю адвоката є, зокрема робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції".

При цьому, суд зазначає, що 01.09.2016 Закон України "Про засади запобігання і протидії корупції" втратив свою чинність, згідно з Законом України "Про запобігання корупції" №1700-VІІ від 14.10.2014 (далі - Закон №1700-VІІ), враховуючи зміни, внесені Законом України від 12.02.2015 №198-VIII.

Таким чином, Законом №5076-VI визначено обмеження щодо несумісності діяльності осіб, перелік яких на даний час визначено нормами Закону, що втратив чинність та норми якого не діють.

Водночас, із втратою чинності Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" до Закону №5076-VI відповідні зміни внесені не були.

При цьому, чинний Закон №1700-VІІ містить аналогічні норми щодо обмеження сумісництва.

Так, у відповідності до положень пункту 1 частини першої статті 25 Закону №1700-VІІ встановлено обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, та визначено, що особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону (до переліку яких, відповідно, входять посадові особи місцевого самоврядування), забороняється займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.

Проте, з системного аналізу наведених положень законодавства слідує, що законодавство встановлює відповідні обмеження, а саме щодо безпосереднього здійснення відповідних видів діяльності, в даному випадку - адвокатської, яка спрямована на надання правової допомоги, як оплатної так і безоплатної.

Водночас, жодний нормативний акт не обмежує осіб, які перебувають на публічній або державній службі, у праві брати участь у відповідних процедурах добору та отримувати свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону №5076-VI обов`язковими складовими набуття статусу адвоката є, зокрема, складення особою присяги адвоката України та отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Частиною першою статті 11 Закону №5076-VI визначено, що особа, стосовно якої радою адвокатів регіону прийнято рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, не пізніше тридцяти днів з дня прийняття цього рішення складає перед радою адвокатів регіону присягу адвоката України.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону №5076-VI особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України.

Таким чином, чинне законодавство України визначає процедуру набуття статусу адвоката, яка завершується складенням присяги адвоката України та отриманням свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що твердження відповідача на те, що позивачем не дотримано вимог несумісності, є хибним, так як отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю - не є свідченням порушення вимог щодо несумісності, поки особа, яка отримала таке свідоцтво, не почне вчиняти дій, які можуть бути визначені як адвокатська діяльність відповідно до статей 1, 19 Закону №5076-VI. Натомість, обставини несумісності можуть виникнути лише в особи, яка вже набула статусу адвоката, отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та безпосередньо здійснює таку діяльність.

При цьому, суд встановив, що в зв`язку з прийняттям оскарженого рішення Ради адвокатів Тернопільської області та визначенням в ньому необхідності усунення обставин несумісності, - позивач на даний час не отримав ані свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ані, відповідно, посвідчення адвоката, - тобто, є таким, що не має статусу адвоката та не має змоги здійснювати адвокатську діяльність, виконавши всі визначені для цього законодавством вимоги. Отже, обставин несумісності в розумінні статті 25 Закону №1700-VІІ відсутні, оскільки ще не виникли та не мають місця на даний час.

Водночас, суд звертає увагу на те, що частиною другою статті 7 Закону №5076-VI визначено, що у разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною першою цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Закону №5076-VI право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності.

За приписами пункту 1 частини третьої статті 31 Закону №5076-VI право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката.

Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України (частина шоста статті 31 Закону №5076-VI).

При цьому, протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України (частина п`ята статті 31 Закону №5076-VI).

Водночас, у рішеннях Вищої ради правосуддя від 30.05.2017 №1328/0/15-17 та від 24.10.2017 №3419/0/15-19 зазначено, що отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю не є свідченням порушення вимог про сумісність, а особа яка отримала таке свідоцтво, почне вчиняти дії, що можуть бути визначені як адвокатська діяльність, відповідно до статей 1, 19 Закону №5076-VI. (арк. спр.25-31)

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що факт отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю підтверджує набуття особою, у тому числі тією, трудова діяльність якої несумісна з адвокатською, лише права здійснювати таку діяльність. Законодавчі обмеження чи заборони отримувати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю державним службовцям відсутні, оскільки таку діяльність можливо зупинити лише після отримання відповідного свідоцтва та набуття відповідного статусу.

При цьому, частиною сьомою статті 10 Закону №5076-VI визначено, що результати стажування оцінюються радою адвокатів регіону протягом тридцяти днів з дня отримання звіту. За оцінкою результатів стажування рада адвокатів регіону приймає рішення про: 1) видачу особі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; 2) продовження стажування на строк від одного до трьох місяців. Стажист адвоката та керівник стажування повідомляються про прийняте рішення письмово протягом трьох днів з дня його прийняття.

Будь-яких умов чи обмежень дана норма не містить.

Суд встановив, що відповідач допустив позивача до проходження стажування, надалі затвердив звіт стажиста та звіт керівника стажування, а також прийняв рішення про можливість позивачем здійснювати адвокатську діяльність самостійно.

При цьому, у разі виникнення обставин несумісності (між двом видами діяльності/посадами), - такі обставини можуть бути самостійно усунуті особою, яка набула статусу адвоката та права займатись адвокатською діяльністю, та з урахуванням її вибору (бажанням, волевиявленням) займатись тією чи іншою діяльністю, право на яку в такої особи виникло в силу виконання нею відповідних законодавчих вимог.

Частиною другою статті 6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece) Європейський суд з прав людини вказав на те, що стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) по суті має на меті захистити індивідуума від свавільного втручання органів державної влади в здійснення ним своїх прав, а згідно визначених пунктом 2 статті 8 Конвенції умов таке втручання повинно бути "передбачено законом" і виправдано необхідністю досягнення законної мети або цілей.

Так, суть даної справи зводиться до того, що Колегія адвокатів своїм рішенням дозволити заявниці пройти передбачене стажування, але в кінці кінців не дозволила їй брати участь у відповідних іспитах.

При цьому, Суд відзначає, що Колегія адвокатів спочатку прийняла заявницю на стажування і що заявниця пройшла стажування, передбачене для вступу в адвокатуру, а відтак, на думку Суду, колегія адвокатів подала заявниці надію на можливість участі в здачі підсумкових іспитів.

Європейський Суд підкреслив, що відмова Колегії адвокатів була зроблена на фінальній стадії процесу, пов`язаного із зарахуванням до реєстру адвокатів Колегії адвокатів, на стадії, коли вперше виникло питання про громадянство заявниці як про перешкоду для її участі в здачі іспитів, організованих колегією.

Отже, на думку Суду, такими діями Колегія раптово підірвала професійну ситуацію заявниці після того, як сама ж привела її до того, що вісімнадцять місяців свого професійного життя вона посвятила виконанню умов про передбачене Колегією стажування. З урахуванням природи і підстав такого стажування, які встановлені відповідним національним законодавством, заявниця не могла в силу будь-яких видимих причин пройти зазначене стажування, якщо Колегія адвокатів відмовила б у задоволенні її клопотання про стажування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що Рада адвокатів Тернопільської області, незважаючи на допуск позивача до стажування, його належне проходження, та прийняття позитивного рішення за наслідками оцінки результатів стажування позивача та визнання можливим здійснювати ним адвокатську діяльність самостійно, - помилково визначила наявність обставин несумісності, оскільки позивач виконав всі визначені законодавством умови, але на фінальній стадії процесу доступу до адвокатської діяльності - не отримав свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю та не склав присягу адвоката України в силу прийняття оскарженого рішення в частині вимог щодо несумісності.

Таким чином, враховуючи те, що чинне законодавство України визначає процедуру набуття статусу адвоката, яка завершується складенням присяги адвоката України та отриманням свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, суд дійшов висновку, що рішення Ради адвокатів Тернопільської області №17/1 від 24.01.2020 в частині усунення обставин несумісності ОСОБА_1 протягом 30 днів з дня прийняття цього рішення існуючих на даний час, визначених статтею 7 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" обставини несумісності, прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, що обумовлює протиправність такого застереження.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що оскаржене рішення в цій частині є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Водночас, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).

Таким чином, оскільки позов підлягає до задоволення, то відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 840,80 грн. згідно квитанції №30574 від 12.03.2020.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Ради адвокатів Тернопільської області про визнання протиправним та скасування рішення в частині усунення обставин несумісності задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Ради адвокатів Тернопільської області №17/1 від 24 січня 2020 року в частині усунення обставин несумісності ОСОБА_1 протягом 30 днів з дня прийняття цього рішення існуючих на даний час, визначених статтею 7 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" обставини несумісності.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Ради адвокатів Тернопільської області в користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. сплачений згідно квитанції №30574 від 12.03.2020.

Реквізити учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: с. Лазарівка, Монастириський район, Тернопільська область, 48342, РНОКПП: НОМЕР_2 )

відповідач - Рада адвокатів Тернопільської області (місцезнаходження: вул. Кн. Острозького,10, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ: 38739833).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27 квітня 2020 року.

Головуючий суддя Мартиць О.І.

копія вірна:

Суддя Мартиць О.І.