Рішення № 8689103, 31.03.2010, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

______________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

                    31.03.2010 Справа № 17/22-ПД-10

Господарський суд Херсонської області у складі судді Сулімовської М. Б. при секретарі Шикаловій В. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", м. Київ

до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Колос", с. Нововолодимирівка Голопристанського району Херсонської області

про стягнення 1543195 грн. 51 коп. та розірвання договору фінансового лізингу

та за зустрічним позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Колос", с. Нововолодимирівка Голопристанського району Херсонської області

до відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", м. Київ

про зобов`язання повернути кошти, отримані у якості відшкодування вартості предмета лізингу

за участю представників сторін:

прокурор - Мяло Н. В.

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) - Солошенко І. В., дов. № 14/20-31-10 від 13.01.10р.

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) - не прибув.

          Заступник прокурора м. Києва звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі відкритого акціонерного товариства „Національна компанія „Украгролізинг” (позивач) до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Колос” (відповідач) про стягнення 1543195 грн. 51 коп. заборгованості за договором фінансового лізингу, з яких 898879 грн. 61 коп. основного боргу, 563417 грн. 74 коп. інфляційних збитків та 80899 грн. 16 коп. річних.

          Крім того, позивач просить розірвати договору фінансового лізингу від 01.04.2005р. №21-05-296пфл та зобов’язати відповідача повернути сільськогосподарську техніку, отриману за договором фінансового лізингу від 01.04.2005р. №21-05-296пфл.

          Прокурор та представник позивача у судове засідання прибули.

          Відповідач, належним чином проінформований про час та місце розгляду справи, явки представника у судове засідання не забезпечив.

          У попередніх судових засіданнях представники відповідача заперечували проти доводів позивача, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними. Зазначали, що 30.05.2006р. відповідач повернув позивачу все отримане за договором майно, що підтверджується актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки від 30.05.2006р. Оскільки відповідач повернув позивачу предмет лізингу, лізинг є припиненим з моменту такого повернення. За таких умов відповідач вважає, що провадження у справі в частині вимоги про розірвання договору та повернення сільськогосподарської техніки має бути припинене. Що стосується вимоги позивача про стягнення лізингових платежів відповідач у відзиві зазначив, що сторони у п.9.4 договору домовились про встановлення строку позовної давності у 10 років. Проте, внаслідок припинення між сторонами відносин лізингу, договір лізингу є припиненим з 30.05.2006р. Таким чином, на думку відповідача, угода сторін про встановлення строку позовної давності в 10 років, зафіксована в п.9.4 договору, є також припиненою з 30.05.2006р., тому не може встановлювати жодних прав та обов’язків для сторін. До того ж, як зазначає відповідач, положення договору про встановлення позовної давності в 10 років нечітко сформульовано, оскільки у п.9.4 не вказано, замість якої саме позовної давності (загальної чи спеціальної) встановлено позовну давність у 10 років та не визначено, до яких саме вимог застосовується така позовна давність. На думку відповідача спосіб викладення сторонами пункту 9.4 договору позбавляє можливості застосування викладених в ньому положень до вимоги позивача про стягнення з відповідача лізингових платежів за договором; до таких вимог повинна застосовуватись загальна позовна давність у три роки, у зв’язку з чим відповідач заявляє про застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення суми лізингових платежів. Щодо вимоги про стягнення збитків від інфляції та річних, то відповідач зазначає, що, оскільки положення про право лізингодавця вимагати від лізингоодержувача сплати інфляційних збитків та річних в разі прострочення лізингоодержувачем сплати лізингових платежів у договорі відсутні, то до цих вимог слід застосовувати загальний строк позовної давності в три роки. За таких обставин відповідач заявляє про застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення інфляційних збитків та річних.

          15 лютого 2010 року відповідач за первісним позовом –сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю „Колос” звернувся до суду із зустрічним позовом до відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Украгролізинг”, в якому просить суд зобов’язати відповідача за зустрічним позовом повернути кошти, отримані у якості відшкодування вартості предмета лізингу. Ціну зустрічного позову позивачем за зустрічним позовом не визначено, а позов кваліфіковано як немайновий. Скільки саме коштів просить повернути позивач за зустрічним позовом в останньому не визначено.

          Ухвалою суду від 18.02.2010р. зустрічну позовну заяву сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Колос” до відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Украгролізинг” було прийнято до розгляду спільно з первісним позовом.

          Відповідач за зустрічним позовом не визнає зустрічних позовних вимог, свою правову позицію виклав у письмовому запереченні. Посилається, зокрема, на те, що у пункті 8.5 договору фінансового лізингу передбачено, що в разі дострокового припинення дії договору сплачені лізингові платежі, в тому числі і попередній, не повертаються. До того ж, з моменту укладення договору позивачем за зустрічним позовом не було сплачено жодного лізингову платежу, що і стало підставою для звернення з позовом про стягнення з останнього суми лізингових платежів.

          25 лютого 2010 року заступник прокурора м. Києва звернувся до суду з заявою про відмову від позовних вимог в частині розірвання договору фінансового лізингу №21-05-296пфл від 01.04.2005р. та зобов’язання СТОВ „Колос” повернути отриману за договором фінансового лізингу техніку.

          Розгляд справи проведено в судових засіданнях, які відбулися 26 січня 2010 року, 12 лютого, 25 лютого, 04 березня, 15 березня з оголошенням перерви для прийняття рішення до 31 березня поточного року. На підставі заяви позивача про продовження строку розгляду справи від 04.03.2010 р., яка погоджена з прокурором та відповідачем, справа на підставі частини 4 статті 69 Господарського процесуального кодексу України розглянута судом в більш тривалий строк, ніж встановлений частиною 1 цієї статі.

          В зв'язку з неявкою представника відповідача, суд, з огляду на перебіг строку вирішення спору, вважає за можливе вирішити спір по суті за наявними матеріалами, відповідно до ст.75 ГПК України.

          Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представника позивача, суд -

в с т а н о в и в:

          Заступником прокурора м. Києва, у відповідності до статті 121 Конституції України, п.6 ч.2 ст.20, ст.ст.35, 36-1 Закону України „Про прокуратуру” та рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року, заявлено позов в інтересах держави в особі відкритого акціонерного товариства „Національна компанія „Украгролізинг” (позивач за первісним позовом) до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Колос” (відповідач за первісним позовом) про стягнення 1543195 грн. 51 коп. заборгованості за договором фінансового лізингу, з яких 898879 грн. 61 коп. основного боргу, 563417 грн. 74 коп. збитків від інфляції та 80899 грн. 16 коп. річних.

          Крім того, позивач просить розірвати договору фінансового лізингу від 01.04.2005р. №21-05-296пфл та зобов’язати відповідача повернути сільськогосподарську техніку, отриману за договором фінансового лізингу від 01.04.2005р. №21-05-296пфл.

          01 квітня 2005 року між відкритим акціонерним товариством „Національна акціонерна компанія „Украгролізинг” (позивач за первісним позовом; лізингодавець за договором) та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю „Колос” (відповідач за первісним позовом, лізингоодержувач за договором) було укладено договір прямого фінансового лізингу №21-05-296 пфл, за умовами якого лізингодавець передає лізингоодержувачу у виключне користування на визначений договором строк предмет лізингу, що є власністю лізингодавця та визначений у додатку до договору „Кількість, ціна і вартість предмету лізингу”, за умови сплати лізингоодержувачем лізингових платежів, черговість, розмір і строки сплати яких встановлюються графіком сплати лізингових платежів.

          В п.2.1. договору №21-05-296 пфл визначено, що лізингодавець передає лізингоодержувачу власне майно, яке було придбане за рахунок коштів Державного бюджету України згідно Порядку використання коштів Державного бюджету України, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу, знаходилось у користуванні ВАТ „Ржищівське РТП” на умовах фінансового лізингу від 17.07.2003р. №10-03-495фл і було повернуто лізингодавцю.

01.04.2005р. сторонами також було укладено додатковий договір №1 (т.1 а.с.71) до основного договору, яким було виключено окремі положення (останнє речення п.3.2.1 та пункту 4.3) основного договору що стосується зобов’язання лізингодавця щодо передачі предмету лізингу лізингоодержувачу та перерахування лізингоодержувачем попереднього лізингового платежу.

          В пунктах 2.2, 2.3 договору №21-05-296 пфл сторони визначили, що строк лізингу відраховується з моменту укладення акту приймання-передачі між сторонами, що укладається у трьох автентичних примірниках і є підставою для передачі предмету лізингу.

Виробник, перелік, кількість, ціна, вартість, строк лізингу, строк і адреси передачі предмету лізингу встановлюються додатками до договору „Кількість, ціна і вартість предмету лізингу”.

          У п.п.4.1, 4.2 договору сторони дійшли згоди про те, що з моменту одержання предмету лізингу за користування ним лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі, черговість яких кратна шести місяцям та складається із суми, що відшкодовує частину вартості предмету лізингу та суми винагороди. Розмір лізингових платежів та строк їх сплати встановлюються додатком до договору „Графік сплати лізингових платежів”.

          При цьому положеннями пунктів 3.5.2 та 3.5.3 договору на лізингоодержувача було покладено обов’язок своєчасно та у повному обсязі згідно погодженого з лізингодавцем графіку виплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору; за несплату частково або повністю лізингових платежів протягом трьох місяців підряд або порушення правил утримання чи використання предмету лізингу, на вимогу лізингодавця добровільно повернути йому предмет лізингу згідно акту приймання-передачі в технічно справному та комплектному стані.

          За умовами п.3.1.2 договору лізингодавець має право вимагати повернення предмету лізингу, якщо лізингоодержувач не сплатив частково або повністю лізингові платежі протягом трьох місяців підряд.

          Відповідальність сторін передбачена розділом 7 договору.

          Так, відповідно до п.7.1 цього правочину, за порушення строків сплати лізингових платежів лізингоодержувач за кожний день прострочення від несплаченої суми сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

          За умовами п.7.4 договору після дострокового припинення дії договору винна сторона в тижневий строк відшкодовує іншій стороні збитки, в тому числі спричинені внаслідок неналежної експлуатації чи схову предмету лізингу, недоїмки, пені, штрафи, що виникли внаслідок дострокового припинення дії договору.

          А відповідно до п.7.6 за користування предметом лізингу з дати одержання вимоги лізингодавця про повернення предмету лізингу через несплату лізингових платежів на протязі трьох місяців лізингоодержувач сплачує подвійну плату з розрахунку, проведеного на підставі графіку сплати лізингових платежів.

          В розділі 8 договору сторони обумовили строк його дії, умови дострокового припинення договору та повернення предмету лізингу. Так, за положеннями даного розділу, договір набуває чинності в день, наступний за днем укладення і діє протягом строку лізингу, але не довше 10 років.

          Лізингодавець має право ініціювати дострокове припинення дії договору за несплату лізингоодержувачем протягом трьох місяців лізингового платежу або за не укладення документів, передбачених цим договором. Після одержання письмової пропозиції лізингодавця про дострокове припинення дії договору, лізингоодержувач, у тижневий строк готує предмет лізингу для повернення лізингодавцю у технічно справному і комплектному стані та сплачує залишкову заборгованість згідно чергових лізингових платежів, неустойку в розмірі подвійного лізингового платежу за фактичний строк користування предметом лізингу з моменту одержання письмової пропозиції лізингодавця про дострокове припинення дії договору до моменту прийняття предмету лізингу лізингодавцем. При достроковому припиненні дії або розірванні договору сплачені лізингові платежі, в тому числі і попередній, не повертаються.

          На виконання умов договору, 01 квітня 2005 року позивач за первісним позовом передав відповідачеві за первісним позовом предмет лізингу –сільськогосподарську техніку загальною вартістю 1477631,00 грн., а саме: зернозбиральний комбайн КЗС-9-1 „Славутич” –в кількості 4 одиниць, подрібнювач соломи КЗС-9м –в кількості 4 одиниць, сівалку зернотукову - широкозахватну СЗ-5,4 з УСК –в кількості 2 одиниць, трактор ХТЗ-17221 –в кількості 5 одиниць, протруювач насіння ПК-20 –в кількості 1 одиниці, приставку для збирання кукурудзи ПЗКС-6 –в кількості 4 одиниць, приставку для збирання соняшника ПЗСС-8 –в кількості 4 одиниць, про що сторонами було складено та підписано відповідні акти приймання-передачі - № 30 Повт від 01.04.2005р., № 164 Повт від 01.04.2005р.та № 35 Повт від 01.04.2005р.(т.1 а.с.17,20,24).

          На виконання пунктів 4.1-4.2 договору сторони узгодили графіки сплати лізингових платежів, які в якості додатків №№2,4,6,8,10,12,14 від 31.03.2005р. є невід’ємною частиною договору від 01.04.2005р. №21-05-296 пфл (т.1 а.с. 18,19,21,22,23,25,26).

          Додатками до договору №1а, 3а та 5а (т.1 а.с.72-74) сторони обумовили кількість, ціну і вартість предмета лізингу.

          Натомість, відповідач свої зобов'язання щодо сплати лізингових платежів належним чином не виконував, у зв'язку з чим, станом на 29.09.2009 року за розрахунком позивача за ним обліковується основна заборгованість у сумі 898879 грн. 61 коп.

          Неналежне виконання відповідачем взятих на себе за договором фінансового лізингу зобов’язань стало підставою для звернення заступника прокурора м.Києва з позовом про стягнення 1543195 грн. 51 коп. заборгованості за договором фінансового лізингу, розірвання договору фінансового лізингу від 01.04.2005р. №21-05-296пфл та вимогою про зобов’язання відповідача повернути сільськогосподарську техніку, отриману за договором фінансового лізингу від 01.04.2005р. №21-05-296пфл.

          Однак, в процесі розгляду справи судом було встановлено, що 30.05.2006 року лізингоодержувач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю „Колос” повернув лізингодавцю ВАТ „Національна акціонерна компанія „Украгролізинг” всю отриману за договором фінансового лізингу від 01.04.2005р. №21-05-296 пфл сільськогосподарську техніку, про що сторонами було складено відповідний акт приймання-передачі сільськогосподарської техніки від 30.05.2006 року (т.1 а.с.51); оригінал акту також було надано на огляд суду в судовому засіданні. Сільськогосподарську техніку було передано лізингодавцю по експертній вартості станом на 30.05.2006 року, без зауважень щодо стану техніки. Зазначений акт приймання-передачі було підписано представниками та скріплено печатками обох сторін та визначено, що він є невід’ємною частиною договору від 01.04.2005р. №21-05-296 пфл.

          Також 30 травня 2006 року у зв’язку з невиконанням умов договорів №21-03-903фл від 09.12.2003р. та №21-05-296пфл від 01.04.2005р. та поверненням лізингового майна, сторонами було проведено звірку розрахунків за договорами фінансового лізингу, в тому числі за договором від 01.04.2005р. та визначено, що заборгованість лізингоодержувача за даним договором станом на 30.05.2006р. становить 898879 грн. 61 коп. (т.1. а.с.42).

          Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач за первісним позовом у відзиві на позовну заяву зазначив, що, оскільки відповідач повернув позивачу предмет лізингу, лізинг є припиненим з моменту такого повернення. Так як строк лізингу закінчився в момент повернення майна, відповідно закінчився строк дії договору, а отже останній є припиненим. Факт повернення майна позивачу, на думку відповідача, .вказує на те, що разом із припиненням договору сторони погодилися на припинення зобов’язань за договором, оскільки відповідно до статті 601 ЦК України зобов’язання припиняються за домовленістю сторін. З наведеного відповідач робить висновок, що в даному випадку зобов’язання сторін за договором були припинені за взаємною згодою останніх, що вказує на відсутність предмету спору.

          Суд не приймає до уваги вищевикладені висновки відповідача за первісним позовом з огляду на наступне.

          Частиною 1 статті 188 ГК України та частиною 1 статті 651 ЦК України встановлено загальний принцип зміни або розірвання договору за згодою сторін. Відповідно до зазначених норм зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Як вже зазначалося, у п.8.3 договору фінансового лізингу сторони дійшли згоди про те, що лізингодавець має право ініціювати дострокове припинення дії договору за несплату лізингоодержувачем протягом трьох місяців лізингового платежу або за неукладення документів, передбачених договором.

          Відповідно ж до вимог ч.2 ст.188 ГК України, сторона, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати про це пропозицію іншій стороні.

          Необхідність надсилання письмової пропозиції про дострокове припинення дії договору обумовлена сторонами в пунктах 8.4, 8.5 договору; при цьому в даних положеннях договору зазначено, що письмова пропозиція сторони про дострокове припинення дії договору розглядається в тижневий строк з моменту отримання, після чого договір може бути достроково припинений шляхом укладення додаткової угоди.

          Ухвалою від 12.02.2010р. суд зобов’язав позивача надати письмове пояснення з приводу того, чи направлялась позивачем за умовою п.8.4 договору письмова пропозиція відповідачеві про дострокове припинення договору фінансового лізингу.

          У своєму поясненні від 19.02.2010р. за вих.№19/02 позивач зазначив, що надати відповідь на зазначене питання не вбачається можливим у зв’язку із відсутністю у нього даного документу. При цьому позивач підкреслив, що, відповідно до положень п.3.5.3 договору, лізингоодержувач зобов’язаний за несплату частково або повністю лізингових платежів протягом трьох місяців підряд або порушення правил утримання чи використання предмету лізингу на вимогу лізингодавця добровільно повернути йому предмет лізингу згідно акту приймання-передачі у технічно справному та комплектному стані, що і було зроблено відповідачем. При цьому позивач зазначає, що відповідачем було підписано акт приймання-передачі сільськогосподарської техніки та акт звірки взаєморозрахунків, чим він погодив як повернення техніки, так і визнав борг, який не сплачений ним згідно графіків сплати лізингових платежів до договору.

          Таким чином, оскільки позивачем не доведено факт надсилання відповідачеві письмової пропозиції про дострокове розірвання договору, суд констатує, що в установленому законом порядку позивачем не дотримано процедури розірвання спірного договору.

          При цьому, саме розірвання договору згідно з ч.2 ст. 653 ЦК України визнається правомірним способом припинення зобов'язання. У разі розірвання договору зобов'язання припиняється з моменту досягнення домовленості про його розірвання.

                    Зважаючи на те, що в даному випадку сторонами не було дотримано вимог ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України, в якому йдеться про те, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, дію договору припинено не було.

          До того ж, за приписами статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчинюється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Як встановлено в судових засіданнях, додаткова угода про дострокове припинення договору, укладення якої, до речі, також передбачено і п.8.4 договору, сторонами не укладалась.

          В той же час, в матеріалах справи міститься акт прийому-передачі сільськогосподарської техніки від 30.05.2006р., який свідчить про волевиявлення сторін щодо передачі техніки лізингоодержувачем та приймання її лізингодавцем у зв’язку з несплатою лізингових платежів протягом тривалого проміжку часу, що не суперечить положенням пункту 3.1.2 договору.

          Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

          Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

          Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Згідно з ч.1 ст.625 того ж Кодексу, боржник не звільняється від відповідальності у разі неможливості виконання ним грошового зобов'язання.

          За приписами статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобов’язання, воно вважатиметься припиненим.

          Як вже зазначалось вище, правовідносини між сторонами врегульовані договором, який за своєю правовою природою є договором лізингу і регулюється приписами глави 58, параграфу 6 Цивільного кодексу України.

                    Стаття 806 ЦК України закріплює, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

          Відповідно до ч.1 ст.762 того ж Кодексу, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

          Частина 6 статті 762 ЦК України звільняє відповідача від виконання грошового обов'язку лише в межах випадку, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

          Письмових доказів, які б стали підставою застосування судом останньої норми у період з 01.04.2005р. по 30.05.2006р. відповідачем не надано.

          Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг”, лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

У зв’язку з невиконанням відповідачем зобов’язань щодо погашення лізингових платежів за період з 01.04.2005р. по 30.05.2006р., позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з боржника 898879 грн. 61 коп. основної заборгованості з лізингових платежів.

          У письмовому відзиві на позовну заяву відповідач за первісним позовом зазначив, що вимога позивача про стягнення суми лізингових платежів не підлягає задоволенню з огляду на те, що п.9.4 договору про встановлення строку позовної давності в 10 років не може бути застосований до вимог позивача в частині стягнення основної заборгованості виходячи з наступного.

          Відповідно до ч.1 статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Проте, внаслідок припинення між сторонами відносин лізингу, договір лізингу, на думку відповідача, є припиненим з 30.05.2006р., отже угода сторін про встановлення строку позовної давності в 10 років є також припиненою з 30.05.2006р., тому не може встановлювати жодних прав та обов’язків для сторін. За таких обставин заявник вважає, що з 31.05.2006р. до правовідносин сторін, що випливають з договору, має застосовуватись загальний строк позовної давності, передбачений статтею 257 ЦК України.

          Також відповідач звертає увагу на те, що при укладенні договору сторонами було нечітко сформульовано положення щодо встановлення позовної давності в 10 років; оскільки, до вимог сторін що виникають з договору могла застосовуватись як загальна позовна давність (стягнення лізингових платежів), так і спеціальна позовна давність (стягнення неустойки, пред’явлення претензій щодо недоліків об’єкту лізингу), однак сторонами в п.9.4 договору не вказано, замість якої саме позовної давності (загальної чи спеціальної) встановлено позовну давність в 10 років та не визначено, до яких саме вимог застосовується така позовна давність.

          З огляду на викладене відповідач вважає, що спосіб викладення сторонами пункту 9.4 договору позбавляє можливості застосування викладених в ньому положень до вимоги позивача про стягнення лізингових платежів за договором, у зв’язку з чим відповідач заявляє про застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення з першого суми лізингових платежів.

          Господарський суд не приймає до уваги вищевикладені зауваження відповідача про нечіткість формулювань в договорі положень щодо збільшення строку позовної давності в 10 років з огляду на наступне.

          В матеріалах справи міститься копія договору прямого фінансового лізингу від 01.04.2005р. №21-05-296 пфл (т.1 а.с.12-16), підписаного уповноваженими на те особами та скріпленого печатками обох сторін.

          У статті 6 ЦК України чітко сформовано принцип свободи договору, та зазначено, що сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

          Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до приписів статті 629 цього Кодексу, договір є обов’язковим для виконання сторонами, а відтак саме в інтересах сторін при укладенні договору є приписання всіх умов договору.

          Право сторін на збільшення тривалості позовної давності, встановленої законом, закріплено в статті 259 ЦК України.

          Так, за приписами наведеної норми закону позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. При цьому суд звертає увагу на те, що можливість за угодою сторін збільшення позовної давності стосується як загальних, так і спеціальних строків позовної давності.

          Статтею 213 ЦК України надано право тлумачити зміст правочину його сторонам. Так за положеннями даної статті зміст правочину може бути витлумачений стороною або сторонами. Враховуючи, що сторони не завжди можуть дійти згоди щодо тлумачення дво - або багатостороннього правочину, на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину, яке матиме обов’язкову силу.

          В матеріалах справи відсутні докази того, що сторони звертались до суду з вимогою постановити судове рішення про тлумачення змісту правочину в частині збільшення розміру позовної давності до 10 років; за таких умов суд констатує, що при укладенні договору в частині збільшення строку позовної давності строком на 10 років сторони дійшли згоди щодо її збільшення до зазначеного строку; не виокремлюючи її застосування як до загальних так і до спеціальних строків позовної давності передбачили її дію на всі зобов’язання, що витікають із договору.

          Відповідно до п.4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

          Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2005 року сторони підписали та скріпили печатками договір №21-05-296 пфл без будь-яких зауважень.

          Отже, підписуючи договір, відповідач, у відповідності з п.3 статті 181 ГК України погодився з його умовами, у тому числі й збільшенням строку позовної давності до 10 років.

          Доводи ж відповідача про те, що на даний час положення договору щодо застосування строку позовної давності в 10 років є припиненими не є обґрунтованим, оскільки, в межах провадження по даній справі судом розглядаються правовідносини сторін, які витікають з положень договору фінансового лізингу від 01.04.2005р. Всі правовідносини між сторонами врегульовано у договорі, а тому при визначенні прав, обов’язків та відповідальності сторін слід керуватися умовами даного договору. Те, що договір припинив свою дію в частині лізингу, не зупиняє його дію в частині застосування збільшеного строку позовної давності.

          На підставі викладеного, у задоволенні клопотання відповідача про застосування трирічного строку позовної давності до вимог позивача про стягнення основної заборгованості по сплаті лізингових платежів суд відмовляє, та застосовує до цих вимог збільшений до 10 років строк позовної давності.

          Як вже зазначалося, у зв’язку з невиконанням відповідачем зобов’язань в частині погашення лізингових платежів за період з 01.04.2005р. по 30.05.2006р. позивач просить суд стягнути з останнього 898879 грн. 61 коп. основної заборгованості.

          Позивачем здійснено розрахунок заявленої до стягнення суми основної заборгованості (т.1 а.с.10) з якого вбачається, що позивачем заявлено до стягнення суми лізингових платежів, які підлягали до сплати згідно визначених сторонами графіків, які є додатками №№2,4,6,8,10,12,14 від 31.03.2005р. до основного договору.

          Як слідує з матеріалів справи, графіками сплати лізингових платежів №№2,4,6,8,10,12,14 від 31.03.2005р. встановлена черговість сплати кратна шести місяцям; датами сплати лізингових платежів за всіма графіками встановлено –01 квітня 2005р., 30 вересня 2005р., 01 квітня 2006р., 30 вересня 2007р. та 31 березня 2008р. При цьому, станом на 1 квітня 2005р., лізинговий платіж за всіма графіками становить 00,00 грн.

          В той же час, в наведеному позивачем розрахунку основної заборгованості датами сплати лізингових платежів за всіма графіками визначено –30 вересня 2005р., 01 квітня 2006 р. та 30.05.2006р.

          Звертаючи увагу на те, що остання дата, визначена позивачем, не передбачена графіками сплати лізингових платежів, а є датою складення сторонами акту приймання-передачі сільськогосподарської техніки, суд, з метою встановлення підстав нарахування заборгованості станом на 30.05.2006р. згідно з додатками №№2,4,6,8,10,12,14 від 31.03.2005р., зобов’язував позивача надати обґрунтоване пояснення цим обставинам.

          У своєму поясненні від 19.02.2010р. вих..№19/02 (т.1 а.с.106-107) позивач зазначив, мовою оригіналу «що заборгованість станом на 30.05.2006р. нарахована, виходячи із суми, яка складалась із суми, яка підлягала до повернення за графіками, а також різниці між залишковою вартістю за графіками та ринковою вартістю. Ця сума поділялась на суму відшкодування та суму відсотків. Оскільки в розрахунок суми боргу ввійшли два чергові лізингові платежі, то сума, яка виникла станом на 30.05.2006р. - це сума, яка є різницею між сумою, яка підлягає поверненню та сумою чергових лізингових платежів за графіком».

          Однак, з наданого позивачем пояснення вбачається лише порядок нарахування даних платежів, а не правова природа виникнення даного зобов’язання. У зв’язку з чим, ухвалою від 04.03.2010р. суд зобов’язав позивача надати письмове пояснення щодо юридичної природи та підстав нарахування заборгованості станом на 30.05.2006р. згідно з додатками №№2,4,6,8,10,12,14.

          Але вимог ухвали в цій частині позивач не виконав, письмових пояснень з цього приводу, обґрунтованих нормами чинного законодавства та положеннями укладеного між сторонами договору фінансового лізингу, не надав. Втім, в судовому засіданні, яке відбулося 15.03.2010р., представник позивача пояснив, що, можливо, при нарахуванні даної суми малося на увазі стягнення з боржника збитків.

                    Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб та у порядку, що встановлений договором або законом.

          Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

          З огляду на викладене суд зазначає, що на момент звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості, а саме в частині, яка нарахована станом на 30.05.2006р. згідно з додатками №№2,4,6,8,10,12,14, яка становить 311521 грн. 29 коп., позивач не визначився з обраним способом захисту свого майнового права, не надав суду обґрунтувань, підтверджених належними доказами, заявленої до стягнення зазначеної суми, з посиланням на норми чинного законодавства або положення укладеного між сторонами договору що стосується стягнення збитків, в зв’язку з чим, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості в сумі 311521 грн. 29 коп. суд залишає без розгляду.

          Суд не приймає доводи позивача про те, що заявлена до стягнення сума заборгованості в розмірі 898879 грн. 61 коп. визнана відповідачем в повному обсязі, доказом чого є акт звірки розрахунків за даним договором, з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов’язковим.

          З наведеного слідує, що при вирішенні справи суд перевіряє обґрунтованість, доведеність та правильність нарахування заявленої до стягнення суми заборгованості.

          Заявлена ж до стягнення сума заборгованості зі сплати лізингових платежів, яка виникла за графіками (додатки №№ №№2,4,6,8,10,12,14 від 31.03.2005р.) станом на 30.09.2005р. та 01.04.2006р. в розмірі 587358 грн. 32 коп. є обґрунтованою та документально доведеною.

Доказів сплати заборгованості в цій частині в добровільному порядку суду не надано

В судових засіданнях представники відповідача неодноразово наполягали на тому, що заборгованість перед позивачем сплачена. В матеріалах справи міститься бухгалтерська довідка відповідача (т.1 а.с.140), в якій зазначено, що відповідно до бухгалтерського обліку СТОВ "Колос" за період з 2004 по 2006 роки було здійснено оплату за отриману в лізинг техніку в сумі 704930 грн. Але у зв’язку із перебігом строку зберігання первинних документів бухгалтерської звітності встановити дату платежу і суму перерахованої заборгованості перед ВАТ «НАК "Украгролізинг" не вбачається можливим.

          Таким чином, довідка не приймається судом як належний доказ сплати заборгованості перед позивачем.

          За таких обставин, суд задовольняє вимогу позивача та стягує з відповідача заборгованість зі сплати лізингових платежів в сумі 587358 грн. 32 коп.

Крім основної заборгованості позивачем, в порядку статті 625 ЦК України, заявлено до стягнення 80899 грн. 16 коп. річних за період з 31.05.2006р. по 31.05.2009р. та 563417 грн. 74 коп. інфляційних збитків за період з 01.10.2006р. по 31.08.2009р.

          Згідно з вимогами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Відповідно до розрахунку позивача, розмір суми річних за період з 31.05.2006р. по 31.05.2009р. становить 80899 грн. 16 коп.

          Суд здійснив перерахунок річних за період з 31.05.2006р. по 31.05.2009р. виходячи із присудженої до стягнення суми основної заборгованості в розмірі 587358 грн. 32 коп., і зазначає, що за розрахунком суду сума річних за вказаний період становить 52862 грн. 25 коп. Решта вимог в частині стягнення 28036 грн. 91 коп. річних задоволенню не підлягає.

Втім, у відзиві на позовну заяву (т 1, а.с. 47-50) відповідач просить застосувати позовну давність до вимог в частині стягнення річних.

          Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. В разі, якщо сторона заявила про застосування позовної давності, до стягнення може підлягати лише та сума боргу, виникнення якої не виходить за межі встановленого періоду позовної давності.

          Враховуючи, що право стягнення позивачем відсотків річних та інфляційних збитків не обумовлено сторонами у договорі фінансового лізингу, строк позовної давності в 10 років, встановлений даним договором на ці вимоги не розповсюджується; до них слід застосовувати строк позовної давності, встановлений чинним цивільним законодавством.

          Отже, клопотання відповідача про застосування позовної давності, як таке, що не суперечить положенням ст.22 ГПК України та ст.257 ЦК України, суд задовольняє.

          За таких обставин, коректним періодом нарахування річних є період з 05.01.2007р. по 31.05.2009р., тому належною до стягнення сумою річних за цей період є 42289 грн. 80 коп.

          З огляду на викладене суд стягує з відповідача на користь позивача 42289 грн. 80 коп. річних, в решті вимог в частині стягнення 38609 грн. 36 коп. річних суд відмовляє.

          Щодо заявлених позивачем до стягнення 563417 грн. 74 коп. інфляційних збитків за період з 01.10.2006р. по 31.08.2009р. суд звертає увагу на наступне.

          Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www.ukrstat.gov.ua). Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора.

          У відзиві на позовну заяву відповідачем також заявлено клопотання про застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення інфляційних збитків, яке судом задовольняється як таке, що не суперечить приписам чинного законодавства.

          Розрахунок правильності нарахування заявленої до стягнення суми інфляційних збитків суд здійснює виходячи з присудженої до стягнення суми основної заборгованості та строку позовної давності, відповідно до якого інфляційні збитки слід обраховувати за період з 05.01.2007р. по 31.08.2009р.

          Так, за обрахунком суду сума інфляційних збитків, яка підлягає стягненню, становить 317361 грн. 69 коп. Решта вимог в частині стягнення 246056 грн. 05 коп. інфляційних збитків суд відмовляє.

          25 лютого 2010 року заступник прокурора м. Києва звернувся до суду із заявою про відмову від позовних вимог в частині розірвання договору фінансового лізингу від 01.04.2005 року №21-05-296 пфл та зобов’язання повернути техніку, а також з клопотанням про припинення провадження у справі в цій частині вимог. Зазначену заяву в судовому засіданні, яке відбулося 25.02.2010р., підтримано представником позивача.

          За приписами ч.4 статті 29 ГПК України, прокурор, який бере участь у справі, несе обов’язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

          Відповідно до частини 4 статті 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення відмовитись від позову, звернувшись до суду з відповідною письмовою заявою (ст.78 ГПК України).

          Положеннями ч.5 статті 29 ГПК України встановлено, що відмова прокурора від поданого ним позову не позбавляє позивача права вимагати вирішення спору по суті. Однак, як вже зазначалося, представник позивача не заперечує проти припинення провадження у справі в частині розірвання спірного договору та зобов’язання повернути техніку.

          Як вбачається з поданої заяви, її підписано уповноваженою особою - заступником прокурора м. Києва Шевченко В.В.

          Врахувавши обставини справи, те, що відмова прокурора від позову в частині позовних вимог не суперечить закону та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб; заяву підписано уповноваженою особою, суд приймає відмову прокурора від позову в частині розірвання договору фінансового лізингу від 01.04.2005 року №21-05-296 пфл, укладеного між ВАТ „НАК „Украгролізинг” та СТОВ „Колос” та зобов’язання повернути техніку і, в цій частині, припиняє провадження у справі.

          Припиняючи провадження у справі в частині розірвання спірного договору та зобов’язання повернути техніку, суд роз'яснює прокурору та позивачу, що відповідно до частини 2 ст.80 ГПК України повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

          Отже, первісний позов підлягає частковому задоволенню в сумі 947009 грн. 81 коп., з яких 587358 грн. 32 коп. основної заборгованості, 42289 грн. 80 коп. річних та 317361 грн. 69 коп. інфляційних збитків; вимоги в частині стягнення 311521 грн. 29 коп. заборгованості суд залишає без розгляду; решту позовних вимог в частині стягнення 38609 грн. 36 коп. річних та 246056 грн. 05 коп. інфляційних збитків суд залишає без задоволення. Провадження у справі в частині розірвання договору фінансового лізингу від 01.04.2005 року №21-05-296 пфл, укладеного між ВАТ „НАК „Украгролізинг” та СТОВ „Колос” та зобов’язання повернути техніку підлягає припиненню.

          Судові витрати за первісним позовом, за правилами статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача за первісним позовом пропорційно задоволеним вимогам. Так з відповідача на користь державного бюджету підлягають стягненню 9470 грн. 10 коп. витрат по оплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Щодо зустрічного позову слід зазначити наступне.

          15 лютого 2010 року сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю „Колос” (позивач за зустрічним позовом) звернувся до суду із зустрічним позовом до відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Украгролізинг” (відповідач за зустрічним позовом) , в якому просить суд зобов’язати відповідача за зустрічним позовом повернути кошти, отримані у якості відшкодування вартості предмета лізингу. Ціну зустрічного позову не визначено, а позов кваліфіковано як немайновий. Скільки саме коштів просить повернути позивач за зустрічним позовом в останньому не визначено.

          Свої вимоги за зустрічним позовом позивач обґрунтовує тим, що пунктом 5.6. договору фінансового лізингу від 01.04.2005 року №21-05-296 пфл встановлено, що право власності на предмет лізингу переходить до позивача після сплати ним лізингових платежів та вартості предмета лізингу. Аналіз положень договору про перехід права власності, на думку позивача, дає підстави вважати, що позивач сплачував лізингові платежі, які включають часткове відшкодування вартості предмета лізингу.

          Оскільки договір, на підставі якого позивач сплачував відповідачу відшкодування вартості предмета лізингу, припинений, то підстава для отримання відповідачем відшкодування вартості предмета лізингу також відпала. У зв’язку з цим, як вважає позивач, відповідач зобов’язаний повернути йому суму коштів, сплачених у якості відшкодування вартості предмета лізингу, оскільки на даний час відсутні підстави, на яких відповідач володіє коштами позивача.

          Що стосується вимог зустрічного позову про повернення коштів, отриманих відповідачем за зустрічним позовом у якості відшкодування вартості предмета лізингу, слід зауважити наступне.

          Як вже зазначалося, в процесі розгляду справи судом встановлено, що свої зобов’язання за договором фінансового лізингу від 01.04.2005 року сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Колос" в частині сплати лізингових платежів не виконало у повному обсязі.

          Звернувшись до суду з зустрічним позовом позивач не надав жодних доказів перерахування ним лізингових платежів, та, навіть, не визначився з сумою, яка б підлягала стягненню на його користь з лізингодавця.

          За приписами статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

          Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

          Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

          З огляду на вищевикладене суд зазначає, що доказами у справі, відповідно до приписів ч.1 ст.32 ГПК України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються як за допомогою письмових доказів так і, зокрема, за поясненнями представників сторін.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначено в ч.1 статті 33 ГПК України, сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведеності їх переконливості.

          Тягар доказування, за загальним правилом покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

          На думку суду, позивач належним чином не обґрунтував обставини, на які посилається, а відтак, підстави для задоволення позову відсутні.

          До того ж, відповідно до положень п.8.5 договору при достроковому припиненні дії або розірванні договору сплачені лізингові платежі, в тому числі і попередній, не повертаються.

          На підставі викладеного, зустрічний позов сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Колос" до відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", про зобов’язання відповідача за зустрічним позовом повернути кошти, отримані у якості відшкодування вартості предмета лізингу, задоволенню не підлягає.

          За правилами статті 49 ГПК України витрати на оплату державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, понесені при зверненні до суду з зустрічним позовом, покладаються на позивача.

          В судовому засіданні оголошено повний текст рішення.

          На підставі наведених вище норм матеріального права, керуючись статтями 22, 29, 32 - 43, 44, 49, 75, 78, п.4 ч.1 ст.80, п.5 ч.1 ст.81, статтями 82, 84, 85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

          1. Первісний позов задовольнити частково.

          2. Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Колос" (Херсонська область, Голопристанський район, село Нововолодимирівка, код ЄДРПОУ 32629648, банківські реквізити не відомі) на користь державного бюджету (отримувач - відкрите акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 16-А, код ЄДРПОУ 25979249, банківські реквізити не відомі)) 587358 грн. 32 коп. основної заборгованості, 42289 грн. 80 коп. річних та 317361 грн. 69 коп. інфляційних збитків

          3. Позовні вимоги в частині стягнення 311521 грн. 29 коп. заборгованості залишити без розгляду.

          4. Прийняти відмову заступника прокурора м. Києва від позовних вимог в частині розірвання договору фінансового лізингу від 01.04.2005р. №21-05-296пфл та зобов’язання сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Колос" (Херсонська область, Голопристанський район, село Нововолодимирівка, код ЄДРПОУ 32629648) повернути відкритому акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 16-А, код ЄДРПОУ 25979249) сільськогосподарську техніку згідно договору фінансового лізингу від 01.04.2005р. №21-05-296пфл.

          5. Провадження у справі в частині вимог про розірвання договору фінансового лізингу від 01.04.2005р. №21-05-296пфл та зобов’язання сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Колос" (Херсонська область, Голопристанський район, село Нововолодимирівка, код ЄДРПОУ 32629648) повернути відкритому акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 16-А, код ЄДРПОУ 25979249) сільськогосподарську техніку згідно договору фінансового лізингу від 01.04.2005р. №21-05-296пфл припинити.

          6. В решті вимог за первісним позовом в частині стягнення 38609 грн. 36 коп. річних та 246056 грн. 05 коп. інфляційних збитків відмовити.

          7. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

          8. Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Колос" (Херсонська область, Голопристанський район, село Нововолодимирівка, код ЄДРПОУ 32629648, банківські реквізити не відомі) на користь державного бюджету (отримувач: Відділення Держказначейства м. Херсон Банк Управління Держказначейства в Херсонській області, код ЄДРПОУ 24104230, р/рах. 31119095700002, МФО 852010 призначення платежу: держмито в доход держбюджету код 22090200 символ звітності 095) 9470 грн. 10 коп. державного мита.

          9. Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Колос" (Херсонська область, Голопристанський район, село Нововолодимирівка, код ЄДРПОУ 32629648, банківські реквізити не відомі) на користь державного бюджету (р/рах. 31212259700002 Банк ГУ ДКУ в Херсонській області МФО 852010 ЄДРПОУ 24104230 отримувач УДК м. Херсона код 22090200 символ звітності 259) 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

                              Суддя М. Б. Сулімовська