Ухвала суду № 86678481, 26.12.2019, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/8518/19

№ провадження 2-з/208/113/19

УХВАЛА

Іменем України

26 грудня 2019 р. м. Кам`янське

Суддя Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, Івченко Т.П. розглянув заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, -

встановив:

24.12.2019 року разом із позовною заявою ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову.

Згідно до якої, ОСОБА_1 просить: В цілях забезпечення позову накласти арешт на домоволодіння АДРЕСА_1 .

Копії ухвали про забезпечення позову направити відповідно до департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_2 .

Підставою для забезпечення позову, як зазначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є те, що відповідачу ОСОБА_2 , було подаровано 1/3 частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , згідно договору дарування частини домоволодіння зареєстрованого в реєстрі за № 602 та посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Дербіною Р.Є.

За час перебування у шлюбі та проживання в даному домоволодінні нами з відповідачем ОСОБА_2 за наші спільні сумісні кошти подружжя було зроблено значний ремонт домоволодіння, добудування та переобладнання деяких нових приміщень.

Згідно до рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 серпня 2019 року по справі № 208/858/19 за нею було визнано право власності на дане спірне майно та виділено його в окремий об`єкт нерухомого майна, що дає їй можливість розпорядитися ним.

А тому, у разі якщо відповідачем буде вчинено відчуження спірного нерухомого майна — домоволодіння АДРЕСА_1 , то це ускладнить або взагалі зробить неможливим в подальшому виконання рішення суду. Таким чином, вважаю, що суд може застосувати такий захід щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказане вище домоволодіння.

Що стосується вимог ст. 151 ЦПК України про пропозиції заявника (позивача) щодо зустрічного забезпечення, позивач не має таких пропозицій, оскільки вважає, що жодним чином право відповідача не буде порушено забезпеченням якого просить позивач.

Так, згідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Ч. 1 ст. 149 ЦПК України, Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Ч. 2 ст. 149 ЦПК України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Вирішуючи питання про наявність підстав для забезпечення позову, суд виходить з наступного:

Як встановлено з матеріалів цивільної справи та заяви про забезпечення позову, предметом спору заявленого позивачем є право власності відповідача на квартиру АДРЕСА_2 , право власності на яку за відповідачем визнано Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 серпня 2019 року по справі № 208/858/19.

Позивач згідно до даних викладених у позовній заяві та заяві про забезпечення позову зазначає, що квартира АДРЕСА_2 є місцем його реєстрації та проживання, іншої адреси мешкання позивач не зазначає.

У пп.1, 2 ч.1 ст.150 ЦПК визначено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 №9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Оцінюючи обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, суд виходить з того, що накладення арешту на нерухоме майно, згідно до Закону України «Про виконавче провадження» передбачатиме обмеження власника у праві на власності яке повинно буте співрозмірним видом забезпечення позову, позовним вимогам, та рівноцінним заходом забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог.

Як вбачається із заяви ОСОБА_1 заявлені вимоги про накладення арешту на спірне нерухоме майно, яке є місцем проживання як позивача так і відповідача, а тому вжиття заявлених заходів забезпечення жодним чином не обґрунтовано, а має лише посилання на загальні норми процесуального права.

Отже, підстав для забезпечення позову як обґрунтоване припущення про те, що невжиття певних заходів, передбачених ч. 1 ст. 150 ЦПК України, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких звернувся ОСОБА_1 з заяви не вбачається.

Згідно з ч. 10 ст. 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 р. № 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд враховуючи докази, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, з врахуванням того, що право власності за відповідачем набуте на підставі судового рішення, яке набуло законної сили 20.09.2019 року, не вбачає підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 , як такої яка не є обґрунтованою, є такою що надмірно обмежить права власника майна та є тотожною заявленим позовним вимогам.

Виходячи з вище наведеного та керуючись ст.ст. 149-150, ст. 260 ЦПК України, -

постановив:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову – відмовити повністю.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області протягом п`ятнадцяти днів з дня складення ухвали.

Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Івченко Т. П.