Рішення № 85684597, 18.11.2019, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/4846/19

Провадження №2/521/2573/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2019 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Граніна В.Л., при секретарі Шкребтієнко Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про встановлення факту постійного проживання та визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

До Малиновського районного суду м. Одеси звернулася ОСОБА_1 з позовом до Одеської міської ради про встановлення факту постійного проживання та визнання права власності, в якому просить суд встановити факт постійного проживання ОСОБА_2 однією сім`єю з ОСОБА_1 не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини у період з листопада 2011 року по день смерті ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , та визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 .

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 . За життя позивач піклувалася про спадкодавця, проживала з нею, мала спільний побут та вела спільне господарство з листопада 2011 року та по день смерті спадкодавця. Після її смерті відкрилася спадщина на спірну квартиру, та позивач, яка вважає себе спадкоємцем четвертої черги, звернулася до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, однак їй було відмовлено з тих підстав, що для підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю необхідно надати відповідне рішення суду, яке набрало законної сили. У зв`язку з цим ОСОБА_1 звернулася до суду з відповідною позовною заявою.

Представник відповідача, в свою чергу, подав у встановленому законом порядку відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову, оскільки позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження факту постійного проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_2 не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини у період з листопада 2011 року по день її смерті, посилаючись на те, що зареєстроване місце проживання позивача з 29.01.2002 року за адресою: АДРЕСА_2 . Також позивачем не надано доказів про ведення з спадкодавцем спільного господарства, наявність спільних витрат, піклування та підтримку один одного морально та матеріально. Щодо вимог про визнання права власності в порядку спадкування, представник відповідача вважає, що вони є передчасними, оскільки оформлення спадкових прав здійснюється у разі підтвердження права на спадкування.

Позивач та її представник приймали участь у судовому засіданні, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача також приймала участь у судовому засіданні, позовні вимоги не визнала та просила у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Вислухавши думку учасників по справі, дослідивши надані письмові матеріали справи, оцінивши зібрані докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлені наступні фактичні обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис №3024. Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлій на праві власності. Позивач, з метою прийняття спадщини, звернулася до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , на підставі ст. 1264 ЦК України.

За результатами звернення позивачем з вказаною заявою, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Н.В. 15.12.2017 року надано лист, в якому вказано, що 08.11.2017 року заведено спадкову справу №25/2017. Однак, на підтвердження підстав зазначених у ст. 1264 ЦК України необхідно надати рішення суду про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, яке набрало законної сили. Вказана спадкова справа була витребувана судом та досліджена у судовому засіданні.

Так, позивач вважає себе спадкоємцем четвертої черги до майна померлої, на підставі ст. 1264 ЦК України, якою встановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

ОСОБА_1 вказує, що з листопада 2011 року спільно проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 , по день її смерті, за адресою: АДРЕСА_1 . У якості доказів надала акт від 14.02.2018 року, згідно якого ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 вказали, що в парадній, в якій знаходиться спірна квартира, позивач з листопада 2011 року піклувалася, спільно проживала, мала спільний побут та вела спільне господарство з ОСОБА_2 .

Також, на підтвердження доводів про факт спільного проживання позивач зазначає, що в неї зберігаються оригінали документів спадкодавця, а саме: свідоцтво про народження, повторне свідоцтво про одруження, свідоцтво про поховання, пенсійне посвідчення та посвідчення ветерану праці, трудова книжка, договір банківського вкладу. Крім того, позивачем надано квитанції про сплату комунальних послуг за квартиру ОСОБА_2 , які знаходяться у матеріалах справи та були дослідженні у судовому засіданні.

Проаналізувавши надані позивачем докази у сукупності з доказами представника відповідача, суд вважає, що доводи позивача є неналежними та недостатніми для встановлення юридичного факту.

Згідно зі ст. 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Тобто, для одержання права на спадкування у зазначених осіб необхідне встановлення двох юридичних фактів: проживання однією сім`єю; на час відкриття спадщини має пройти принаймні п`ять років, протягом яких спадкоємець проживав зі спадкодавцем однією сім`єю.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Ознакою проживання спадкоємця однією сім`єю з спадкодавцем є систематичне ведення з ним спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї. При цьому, важливою, проте не основною ознакою, є проживання в одному приміщенні зі спадкодавцем.

У роз`ясненнях, викладених в п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» вказано, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного, проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 03.06.1999 року №5-рп/99, зазначив, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Матеріалами справи встановлено, що у паспорті позивача з 29.01.2002 року стоїть відмітка зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Статтею 3 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

Так, всупереч вказаній нормі закону, позивачем не було здійснено необхідних дій для реєстрації місця перебування або місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що вона повинна була зробити, у разі свого реального перебування або проживання за зазначеною адресою.

Посилання позивача на довідку, видану головою Тарутинської селищної ради №576 від 19.03.2019 року про те, що ОСОБА_1 з 2010 року не проживає за місцем реєстрації, суд не може розцінювати як належний доказ, згідно вимог ч. 4 ст. 77 ЦПК України, оскільки вона спростовує місцепроживання позивача за місцем реєстрації, однак, жодним чином не підтверджує факт постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, це суперечить вимогам ч. 1 ст. 77 ЦПК України, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до роз`яснень, які надані у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року «24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», у випадках, коли спадкоємці постійно проживали разом зі спадкодавцем, проте зареєстровані за іншою адресою, судам слід враховувати, що місцем проживання фізичної особи, згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК України, є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Заяви про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини в порядку окремого провадження підлягають задоволенню судом, якщо у паспорті спадкоємця відсутня відмітка про місце реєстрації особи.

Також, позивач, як на доказ постійного спільного проживання з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , посилається на акт від 14.02.2018 року, в якому ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . стверджують, що в парадній, в якій знаходиться спірна квартира, позивачка з листопада 2011 року піклувалася, спільно проживала, мала спільний побут та вела спільне господарство з ОСОБА_2 . На вказаний акт позивач посилається у позовній заяві, однак, його не надано до матеріалів справи та не зазначено у додатках до позовної заяви. Крім того, суть такого акту - це фактично пояснення свідків, які були допитані у судовому засідання.

Представником позивача разом з відповіддю на відзив надано лист директора КП ЖКС «Черьомушки» ОСОБА_11 від 09.04.2019 року, в якому вказано, що на адвокатський запит стосовно надання інформації про фактичне проживання гр. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , КП ЖКС «Черьомушки» повідомляє, що згідно заяв сусідів, що мешкають у кв. АДРЕСА_3 , гр. ОСОБА_1 допомагала та здійснювала господарську діяльність сумісно з гр. ОСОБА_2 з 2012 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд, дослідивши наданий лист, зазначає, що в ньому немає жодної інформації стосовно фактичного проживання ОСОБА_1 за вищевказаною адресою, а посилання на заяви сусідів, що вона допомагала та здійснювала господарську діяльність сумісно з гр. ОСОБА_2 носять суто оціночний характер, з яких неможливо встановити факт постійного проживання позивача з померлою за однією адресою. Крім того, вказаний лист не засвідчує реальність сімейних відносин між померлою та позивачем.

Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Надані позивачем копії квитанцій про сплату комунальних платежів не підтверджують ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, піклування та підтримку один одного морально та матеріально, оскільки платежі були здійснені безпосередньо ОСОБА_2 .

З Договору-замовлення від 18.03.2017 року та рахунка - фактури від 18.03.2017 року б/н, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , на які посилається позивач як на доказ своїх вимог, видно, що замовником у наданні послуги з копання могили для ОСОБА_2 значиться ОСОБА_1 , вартість послуги становить 1650 грн., однак, підпис ОСОБА_1 у вказаному договорі відсутній, що ставить під сумнів виконання наданого договору.

Обставини щодо надання допомоги та піклування позивачем про померлу не підтверджує факт наявності між ними відносин, притаманних сім`ї (постанова ВС від 21.03.2019 року у справі № 461/4689/15-ц).

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 пояснили суду, що неодноразово бачили ОСОБА_1 , яка приходила до ОСОБА_2 у спірну квартиру, допомагала їй та доглядала. Проаналізувавши докази свідків, суд оцінює їх критично, оскільки жоден свідок не підтвердив факт та обставини спільного проживання, а лише надали покази про загальний характер відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Більш того, Як вказано у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі №129/2115/15-ц - покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Крім цього, суд враховує той факт, що позивач 12.03.1983 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_10 та перебувала у зареєстрованому шлюбі, зокрема, у період з листопада 2011 року по теперішній час, що підтверджується відповіддю начальника управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Чердинцева Ю.Г., в якій зазначено, що відсутній актовий запис про розірвання шлюбу ОСОБА_1 Надане ОСОБА_1 рішення суду від 21.01.1992 року про розірвання шлюбу, суд не може враховувати, оскільки розірвання шлюбу не було належним чином зареєстровано, відповідно до вимог законодавства, які діяли на той час.

Так, згідно ст. 44 КпШС України (втратив чинність 01.01.2004 року, крім розділу V «Акти громадського стану»), шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадського стану.

Розділ V «Акти громадського стану» втратив чинність на підставі ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010 року, в пункті 2 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» якого вказано, що розірвання шлюбу, здійснене судом до набрання чинності цим Законом, підлягає державній реєстрації в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Тобто, шлюб вважається не розірваним, якщо розірвання шлюбу на підставі рішення суду не було зареєстровано в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Враховуюче наведене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не надано належних, допустимих та достовірних доказів на доведення факту постійного проживання з ОСОБА_2 , а тому немає підстав для задоволення позову в цій частині.

Що стосується позовних вимог про визнання права власності за ОСОБА_1 , то вони носять похідний характер від позовних вимоги про встановлення факту постійного проживання з ОСОБА_2 , отже відсутні підстави для задоволення даних вимог.

Отже, як роз`яснив Пленум ВСУ у п.27 Постанови «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року № 2, виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (статті 77, 78) в порядку, передбаченому статтями 235, 237, 239 ЦПК України в новій редакції.

Таким чином, посилаючись на викладені обставини та норми закону, суд вважає, що позивачем не було доведено тих фактів, на які вона посилається, хоча, відповідно до ст. 12, ч. 2 ст. 78, ч.ч. 1,6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Такі докази позивачем представлені не були, а тому суд відмовляє у задоволені позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 263 ЦПК України, ст.ст. 1258, 1264 ЦК України, ст. 3 СК України, ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», Пленумом ВСУ Постанови «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року № 2, -

В И Р І Ш И В:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ) до Одеської міської ради (адреса місцезнаходження: м. Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 26597691) про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_2 однією сім`єю з ОСОБА_1 не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини у період з листопада 2011 року по день смерті ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , та визнання за ОСОБА_1 право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 37,9 кв.м., житловою площею 20,8 кв.м. - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги через Малиновський районний суд м. Одеси до Одеського апеляційного суду.

Головуючий