Рішення № 85462439, 07.11.2019, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/5770/17

Провадження № 2/638/379/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2019 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого Аркатової К.В.

секретаря Мунтяну І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товаритсва з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект», Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрборг», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», Департамент реєстрації Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Шаульська Наталія Іванівна, про поновлення порушеного права, визнання дій протиправними, визнання недійсним договорів купівлі - продажу квартири, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності та вселення,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнених вимог просить визнати протиправними дії товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект», які полягали у примусовому стягненні і відчуженні без згоди власника нерухомого житлового майна - квартири АДРЕСА_1 , поновити порушені права на володіння і користування вказаною квартирою; визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 27.01.2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., за яким громадянка ОСОБА_2 набула право власності на квартиру за вищевказаною адресою; визнати незаконним та скасувати рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Галини Іванівни про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір купівлі - продажу вказаної квартири від 24.05.2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шаульською Наталією Іванівною, за яким ОСОБА_3 набула право власності на спірну квартиру; визнати незаконним та скасувати рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Шаульської Н.І. про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 ; визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; витребувати із чужого незаконного володіння, а саме з незаконного володіння ОСОБА_3 спірної квартири; вселити її до зазначеної вище квартири.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 21.10.2005 року між нею та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк» укладено кредитний договір № 194-05/ХІЦ-Ф, згідно з яким отримала кредит у сумі 20100 доларів США, строком до 21.10.2026 року. 21.10.2005 року вона також уклала договір іпотеки з АКІБ «УкрСиббанк», відповідно до умов якого передала в іпотеку житлове приміщення, яке придбано на кредитні кошти. 12.12.2011 року між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей - Колект» укладено договір факторингу № 1, відповідно до якого ТОВ «Кей - Колект» одержало право вимагати від боржників і гарантів виконання усіх зобов`язань за первинними договорами і договорами забезпечення. 12.12.2013 року у ТОВ «Кей - Колект» змінився засновник та на підставі договору № 6-К право обробки її персональних даних та здійснення від імені ТОВ «Кей - Колект» усіх юридичних та фактичних дій по стягненню заборгованості по кредитному договору, отримало ТОВ «Укрборг» про що її проінформовано повідомленням. З часом почали формуватися умови, які унеможливили виконання нею грошового зобовязання належним чином, крім того, ТОВ «Укрборг» почало здійснювати тиск на неї, вимагаючи достроково сплатити залишок кредитних коштів. З січня 2015 року ТОВ «Кей - Колект» відмовився приймати від неї належне виконання основного зобов`язання в валюті платежу, встановленої кредитним договором № 194-05/ХІЦ-Ф від 21.10.2005 року. 17.02.2017 року до її квартири прийшов представник нового власника квартири, вона дізналася, що квартира, яка є предметом іпотеки та перебуває у її володінні та користуванні, рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відчужена на підставі договору купівлі - продажу від 27.01.2017 року. Вважає такі дії ТОВ «Кей - Колект» та ТОВ «Укрборг» протиправними, такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України. Діями відповідачів у вигляді її примусового самоуправного виселення з квартири АДРЕСА_1 без вимоги про звільнення квартири протягом одного місяця з дня отримання вимоги, без рішення суму про виселення та без надання жилого приміщення з фонду житла для тимчасового проживання істотно порушено її права на житло, гарантовані Конституцією та законами України, у зв`язку з чим звернулася до суду з даним позовом.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 в судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили, про день та час розгляду справи повідомлені належно.

Разом з цим, представником позивача подано заяву, в якій просить повідомити суд про результати розгляду клопотань про витребування доказів, поданих 19.08.2019 року.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процессу.

Згідно з ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Так, представник позивача, будучи ініціатором судового провадження від імені позивача, достименно знаючи про день та час розгляду справи, зважаючи на тривалість перебування справи в суді, не з`явився до суду у призначений день та час, надавши заяву з проханням повідомити про результати розгляду клопотання.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить з того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків.

Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Європейський суд з прав людини дотримується позиції, що проявляти ініціативу щодо своєчасного розгляду справи повинен саме позивач.

В свою чергу вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справи є обов`язком держави.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Водночас, неявки позивача в судові засідання спричиняє затягування строків розгляду справи, що є порушенням як положень Цивільного процесуального кодексу України, так і п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якого кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").

Аналіз приведеного вище свідчить про те, що саме позивач не проявляє зацікавленості у розгляді справи, затягуючи її розгляд з різних причин.

Відповідно до ч.ч. 1,4 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В свою чергу ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи викладене, тривалість перебування справи в суді, з метою недопущення порушення права позивача на доступ до правосуддя, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті за наявними у справі доказами за відсутності позивача та її представника.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 в судове засідання не з`явився, надав суду відзив на позов, згідно якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.

Предстаник відповідача ТОВ «Кей - Колект» надав заяву про розгляд справи за його відсутності, відмовити у задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про розгляд справи без її участі, позовні вимоги просила залишити без задоволення.

Представник третьої особи приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г.І. - Босенко К.В. надав заяву про розгляд справи за відсутності нотаріуса та її представника, вважають позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Представники відповідача ТОВ «Укрборг», третіх осіб ПАТ «УкрСиббанк», Департаменту реєстрації Харківської міської ради, третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Шаульська Н.І. в судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили, заяви про розгляд справи за їх відсутності суду не надали.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд встановив такі факти та відповідні їм обставини.

21.10.2005 року між позивачем та АТ «УкрСиббанк» (колишнє найменування АКІБ «УкрСиббанк») укладено кредитний договір № 194-05/ХІЦ-Ф, на підставі якого позивач отримала кредит у сумі 20100,00 доларів США (101505,00 грн. у гривневому еквіваленті) строком до 21.10.2026р., зі сплатою процентів за використання кредиту у розмірі 12,5% річних.

Крім того, 21.10.2005 року між позивачем та АТ «УкрСиббанк» укладено договір іпотеки, згідно якого іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , в якості забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором.

Згідно з укладеним 12.12.2011р. між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» договором факторингу №1 банк (клієнт) передав у власність фактору права вимоги, існуючі або майбутні, банку до боржників та гарантів щодо погашення (стягнення, повернення) заборгованості, що виникли на підставі первинних договорів та договорів забезпечення, у тому числі, за вищевказаним кредитним договором.

01.11.2013 року між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «Укрборг» укладено договір № 6-К, на підставі якого ТОВ «Кей-Колект» (як замовник) доручає, а ТОВ «Укрборг» (як виконавець) приймає на себе зобов`язання за винагороду надавати замовнику послуги, а саме, здійснювати дії, спрямовані на сприяння погашенню наявної заборгованості боржників перед замовником, у зв`язку з чим замовник передає виконавцю інформацію, яка необхідна для надання послуг

Згідно з п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч.1 ст.513 ЦК України).

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У статті 1077 ЦК України надано визначення договору факторингу як фінансування під відступлення права грошової вимоги, за яким одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (ст.1078 ЦК України).

В той же час, умовами кредитного договору не передбачено такої умови про необхідність надання згоди боржника на заміну кредитора у розумінні ст.516 ЦК України.

Статтею 1080 ЦК України передбачено, що договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Розпорядженням Держфінпослуг від 03.04.2009р. №231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» було віднесено до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів):

- фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги;

- набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб`єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення;

- отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Разом з тим, вказаним нормативно-правовим документом не обмежено суб`єктний склад кредитних зобов`язань, за якими передаються права вимоги на підставі договорів факторингу, укладених відповідно до ст.ст.1077-1078 ЦК України.

Не містять таких обмежень і норми глави 73 ЦК України, якими встановлено правовий режим регулювання цивільно-правових відносин, які виникають на підставі факторингу.

Як встановлено судом, умови спірного договору факторингу не суперечать положенням закону.

Відповідно, отримавши за спірним договором факторингу всі права кредитора, фактор (ТОВ «Кей-Колект») мало право укладати договір з іншими особами (у даному випадку, ТОВ «Укрборг») про надання послуг, у тому числі, зі сприяння погашення наявної заборгованості боржників перед фактором, оскільки це не заборонено законом.

Ухвало апеляційного суду Харківської області від 03.09.2015 року залишено без змін рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03.07.2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Харківського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрборг» про визнання частково недійсним договору факторингу, стягнення коштів, зобов`язання вчинити дії.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2017 року у справі № 6-679цс17, виклав правову позицію, вказавши, що аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Положення наведених норм дають підстави для висновків, що іпотекодавець вправі оспорити в суді державну реєстрацію набутого іпотекодержателем в позасудовому порядку права власності на предмет іпотеки у разі, якщо він вважає, що таке набуття порушує його права.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц.

На підставі пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції від 19 жовтня 2016 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із пунктами 1, 2 частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Пунктом 4.2 іпотечного договору сторони передбачили, що за вибором іпотекодержателя застосовується один з наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом застереження про задоволення вимог іпотекодержаателя.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»).

Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 цього Закону містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.

Частиною другою статті 12 ЦК України передбачено, що нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, установлених законом.

Враховуючи викладене, не надання суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про протиправність дій відповідачів в частині примусового стягнення і відчуження без згоди власника нерухомого майна, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Інші вимоги позивача є похідними, на підтвердження яких ОСОБА_1 та її предстаником не надано доказів, що свідчать про недійсність укладених правочинів та незаконність їх державної реєстрації відповідно, а тому суд залишає ці позовні вимоги без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1-11,141,263-265 ЦПК України, ст.ст. 512-514,526,575,598,611,1049,1054,1077 ЦК України, Законом України «Про іпотеку» суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товаритсва з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект», Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрборг», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», Департамент реєстрації Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Шаульська Наталія Іванівна, про поновлення порушеного права, визнання дій протиправними, визнання недійсним договорів купівлі - продажу квартири, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності та вселення, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий: