Рішення № 83700039, 14.08.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 серпня 2019 року м. Ужгород№ 260/766/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилка С.Є.,

з участю секретаря судового засідання Кубічек Н.І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 - не з`явився;

за участі представника позивача: ОСОБА_2 ;

відповідач - Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області - представник - Міськова Наталія Василівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними та зобов`язання витини дії,-

ВСТАНОВИВ:

03 червня 2019 року до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом звернулася ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в особі представника ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063), в якому просить суд: "1. Прийняти адміністративний позов до розгляду; 2. Визнати дії Ужгородського об`єднаного управління пенсійного фонду України Закарпатської області в припиненні виплати пенсії ОСОБА_1 у період з 01 листопада 2018 року по 31 грудня 2018 року - протиправною; 3. Зобов`язати Ужгородське об`єднане управління пенсійного фонду України Закарпатської області, код ЄДРПОУ 40384233, місцезнаходження: 88017, м. Ужгород, вул. Загорська, 2 виплатити ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість з виплати пенсії по втраті годувальника з 01 листопада 2018 року по 31 грудня 2018 року в загальній сумі 8035,08 грн.".

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 червня 2019 року дану позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 червня 2019 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року було замінено первинного відповідача у даній справі, а саме: Ужгородське об`єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

Свої позовні вимоги позивач та мотивує наступним. Зокрема, позивач зазначає, що є пенсіонером та отримує пенсію по втраті годувальника. У зв`язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в населеному пункті за місцем її проживання (м. Вуглегірськ Донецька область) - була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до Закарпатської області, де стала на облік як внутрішньо переміщена особа. Відповідачем за період з 01 листопада 2018 року по 31 грудня 2018 року у загальній сумі 8035,08 грн. не було виплачено (припинено виплату пенсії) пенсію по втраті годувальника. На думку позивача, такі дії відповідача є незаконними, оскільки порушують її право на пенсійне забезпечення.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача просить суд в задоволенні позову відмовити повністю. Зазначає, що відповідач діяв в межах діючого законодавства у галузі пенсійного забезпечення, зокрема, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", Постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб". Відповідно до рішення № 30 від 16 листопада 2018 року засідання міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам було прийнято рішення припинити позивачу виплату пенсії, в зв`язку з відсутністю за фактичним місцем проживання. Окрім того, відповідно до листа Департаменту праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради від 07 грудня 2018 року ОСОБА_1 було скасовано дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. З 14 грудня 2018 року ОСОБА_1 було поновлено виплату пенсію з 01 листопада 2018 року. Пенсія виплачується в повному обсязі з січня 2019 року, за листопад грудень 2018 року була нарахована доплата. А відтак, відповідач просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки такі не відповідають вимогам законодавства України у галузі пенсійного забезпечення.

Під час розгляду справи по суті представник позивача позов підтримав повністю, просив суд його задовольнити з мотивів, що наведені у ньому.

Представник відповідача в судовому засіданні, вказав, що не заперечує обов`язку відповідача щодо виплати суми заборгованості пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 у період з 01 листопада 2018 року по 31 грудня 2018 року. в сумі 8035,08 грн..

Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Статус внутрішньо переміщеної особи визначений Законом України від 20.10.2014 №1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі по тексту - Закон України № 1706-VII).

Згідно статтею 7 Закону України № 1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 23).

ОСОБА_1 є пенсіонером про що свідчить копія її пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 та отримує пенсію по втраті годувальника (а.с. 28).

Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Ужгородської міської ради від 26 лютого 2018 року за № 854 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_1 (а.с. 25).

У відповідності до пункту 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року за № 365 " Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Закарпатським окружним адміністративним судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивачеві виплачувалась пенсія по втраті годувальника у розмірі 4017,54 грн. щомісячно (а.с. 24).

Як зазначає позивач в позовній заяві з 2015 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Ужгородському об`єднаному Управлінні пенсійного фонду України та отримує пенсію по втраті годувальника за померлим чоловіком відповідно до Закону України № 1058-IV, однак з листопада 2018 року відповідачем було припинено виплату вказаної пенсії.

Відповідно до рішення від 16 листопада 2018 року засідання міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (протокол № 30 від 16 листопада 2018 року) було вирішено припинити ОСОБА_1 виплату пенсії, в зв`язку з відсутністю за фактичним місцем проживання (а.с. 65).

Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Ужгородської міської ради від 10 грудня 2018 року за № 0000661424 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи - фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_1 (а.с. 27).

Згідно із рішенням від 14 грудня 2018 року засідання міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (протокол № 34 від 14 грудня 2018 року) вирішено поновити (призначити) ОСОБА_1 виплату пенсії (а.с. 68).

Листом Ужгородського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Закарпатської області від 03 січня 2019 року № 02\К-251, позивача було повідомлено, що у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, з 01 листопада 2018 року виплату пенсії позивачу припинено до з`ясування та для можливості її поновлення ОСОБА_1 внесено до списків на розгляд комісії з питань призначення (відновлення) соціальних витрат внутрішньо переміщеним особам. 14 грудня 2018 року позивачу було поновлено виплату пенсії з січня 2019 року. Крім того, за листопад-грудень 2018 рік, позивачу нараховано доплату в сумі 8035,08 грн. (а.с. 26).

Однак, як вказує позивач на не заперечується відповідачем, станом на день розгляду даної справи заборгованість по виплаті пенсії за період листопад-грудень 2018 рік в сумі 8035,08 грн., позивачу виплачено не було.

Відповідно до статті 19 частини 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 частиною 1 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк"

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі по тексту - Закон України № 1058-IV).

Статтею 4 частиною 3 Закону України № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до статті 47 частини 1 Закону України № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із статтею 49 частиною 1 Закону України № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

У листі від 03 січня 2019 року № 02/К-251 (а.с. 26) на ім`я позивача, відповідач, як на підставу для призупинення виплати пенсії позивачу, посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.

Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, соціальні виплати припиняються у разі: 1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Водночас Закон України № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до статті 17 частини 1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" за № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Крім того, з наданого суду до рішення від 16 листопада 2018 року засідання міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (протокол № 30 від 16 листопада 2018 року), яким припинено з 01 листопада 2018 року позивачу виплату пенсії, вбачається, що виплату належної позивачу пенсії припинено у зв`язку з відсутністю за фактичним місцем проживання.

Оцінюючи вказану поведінку відповідача з урахуванням положень статті 2 частини 2 КАС України, суд резюмує, що припинення виплати пенсії позивачу за листопад 2018 року, грудень 2018 року здійснено не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Крім того, щодо посилань відповідача на необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 10 частини 1 пункту 1 та статті 20 Закону України № 1706-VII, постанов Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" та від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" суд вважає за необхідне зазначити.

Відповідно до статті 10 частини 1 пункту 1 Закону України № 1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.

Статтею 20 частиною 2 Закону України № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Проте наведені положення Закону України № 1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.

За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно із статтею 92 частиною 1 пунктом 6 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Преамбулою Закону України № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону (абзац 2 преамбули).

При цьому згідно з преамбулою Закону України № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (стаття 2 частина 1 Закону України № 1706-VII).

Отже, ураховуючи наведені положення Закону України № 1706-VII, суд вважає, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в статті 49 частині 1 Закону України № 1058-IV.

Одночасно, судом зауважується, що відповідачем не заперечується обов`язок щодо виплати суми заборгованості пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 у період з 01 листопада 2018 року по 31 грудня 2018 року. в сумі 8035,08 грн..

А відтак, суд дійшов висновку про необхідність визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо припинення виплати пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 у період з 01 листопада 2018 року по 31 грудня 2018 року.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Відповідно до статті 245 частини 4 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Таким чином, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є необхідність зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області виплатити ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника за період 01 листопада 2018 року по 31 грудня 2018 року в загальній сумі 8035,08 грн..

Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У пункту 29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа "РуїзТоріха проти Іспанії" (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов необхідно задовольнити.

Згідно із статтею 139 частини 1 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки, позивач на підставі статті 5 частини 1 пункту 9 Закону України "Про судовий збір" звільнена від сплати судового збору, як особа з інвалідністю І групи у відповідності до посвідчення № НОМЕР_1 , питання щодо розподілу судових витрат не вирішувалося.

Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання дій протиправними та зобов`язання витини дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо припинення виплати пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 у період з 01 листопада 2018 року по 31 грудня 2018 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію по втраті годувальника за період 01 листопада 2018 року по 31 грудня 2018 року в загальній сумі 8035,08 грн. (восьми тисяч тридцяти п`яти грн. 08 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).

Відповідно до статті 243 частини 3 КАС України 14 серпня 2019 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі було складено 19 серпня 2019 року.

СуддяС.Є. Гаврилко