Рішення № 80719486, 26.03.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2019 р. Справа№200/2763/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Толстолуцька М.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, фактичне місце проживання: 84122, м. Слов'янськ, вул.. Добровольського, буд. 2) до Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради (юридична адреса: 84116, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Батюка, буд. 40, код ЄДРПОУ 25954290) про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд:

- вважати позовну заяву такою, що подана в межах строку звернення до суду;

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову в призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини;

- зобов’язати відповідача призначити та виплатити допомогу при народженні дитини – ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі, встановленому ч. 1 ст. 12 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми»;

- відстрочити сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року суд відкрив провадження у справі та одночасно відстрочив позивачеві сплату судового збору до прийняття рішення по справі.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Щодо позиції позивача та заперечень відповідача.

У позовній заяві позивач зазначила, що з лютого 1995 року проживала у м. Луганську. На момент проведення у м. Луганську антитерористичної операції, разом з чоловіком та двома неповнолітніми дітьми проживала у м. Луганську. 06.04.2016 року народила сина, про що було видане свідоцтво про народження серії І-ЕД №374443 від 14.06.2016 року. В жовтні 2018 року, разом з трьома дітьми приїхала до м. Слов'янська, де одразу ж звернулась до Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради з заявою про призначення допомоги при народженні дитини. У письмовій відповіді на заяву позивача до УСЗН Слов'янської міської ради вказано: «Не призначено допомогу при народженні дитини з таких підстав Постанова КМУ № 1751 від 27.12.2001 року». В усні формі позивачу було роз'яснено, що вона звернулась пізніше ніж 12 календарних місяців після народження дитини. На момент звернення за призначенням допомоги при народженні дитини (листопад 2018 року) минуло 2 роки 7 місяців з моменту народження дитини, тобто з причин, які не залежали від позивача, 12-місячний строк, передбачений п.12 Порядку, був пропущений.

Вважаючи таке рішення відповідача незаконним, позивач звернулась до суду з даним позовом в інтересах своєї дитини для її належного матеріального забезпечення, бо відповідно до частини 7 статті 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог позивача, просив у задоволенні його позовних вимог відмовити в повному обсязі, з аналогічних підстав, що зазначені в оскаржуваному рішенні.

Так, у наданому на адресу суду відзиві від 12.03.2019 року вих. № 08-40/947 відповідач, посилаючись на законодавчі норми зазначив, що позивач з 18.10.2018 року перебуває на обліку як внутнішньопереміщена особа в Управлінні та відповідна інформація внесена до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб України.

ОСОБА_1 29.11.2018 року звернулася до Управління із заявою про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсації та пільг.

Крім того відповідач зазначив, що ОСОБА_1 06.04.2016 року народила дитину ОСОБА_2 у м. Луганськ Луганської області та отримала свідоцтво про народження 14.06.2016 року у Старобільському РВДРАЦС ГТУЮ у Луганській області, тобто на території де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, тому посилання позивача, що вона з поважних причин пропустила строк звернення за призначенням допомоги при народженні дитини є хибним. Також позивач після народження дитини до органів соціального захисту м. Старобільськ за призначенням допомоги при народженні дитини не зверталась.

Отже, відповідач вважає, що відмовило позивачеві у призначенні допомоги при народженні дитини на підставі чинного законодавства та в межах наданих повноважень, тобто – правомірно.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивач – ОСОБА_1 є матір’ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії І-ЕД № 374443).

Відповідно до довідок від 18.10.2018 року № НОМЕР_2, НОМЕР_3 про взяття на облік внутрішньопереміщеної особи позивач із малолітньою дитиною ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 перемістилась за адресою (фактичне місце проживання): вул. Варшавська, буд. 35, м. Слов'янськ Донецької області.

Як встановлено судом та підтверджено наявними матеріалами справи, позивач 29 листопада 2018 року звернулась до відповідача із заявою «Про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг», форма якої затверджена наказом Міністерства соціальної політики України 21 квітня 2015 року № 441, згідно якої просила призначити їй допомогу при народженні дитини.

Рішенням управління праці та соціального захисту населення Слов'янської міської ради від 30 листопада 2018 року ОСОБА_1 вирішено не призначати допомогу згідно виписки з протоколу від 03.11.2018 року № 03-41/3151, у зв’язку з тим, що звернення за призначенням допомоги надійшло пізніше 12 календарних місяців після народження дитини ( Постанова КМУ № 1751 від 27.12.2001 р.).

Отже, спірним питанням у справі є правомірність відмови відповідача в призначенні допомоги при народженні дитини.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (надалі – Закон № 2811-XII).

Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Так, згідно з частиною першою статті 1 зазначеного Закону громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону № 2811 одним із видів державної допомоги сім'ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина 1 статті 5, частина 1 статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.

Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 59 від 04 лютого 2009 року).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок про те, що заява про призначення допомоги при народженні дитини подається одним із батьків дитини в письмовій формі до органів соціального захисту за формою, затвердженою Мінсоцполітики.

Суд зазначає, що у відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Окрім того, суд зауважує, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.

У даному випадку неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів саме дитини.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №591/610/16.

Частинами сьомою, дев’ятою статті 11 Закону № 2811-XII визначено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. Виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини.

Суд звертає увагу, що позивачем заявлений позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно до п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Отже, беручи до уваги необхідність захисту інтересів малолітньої дитини, враховуючи ту обставину, що позивач всупереч своїй волі змушена була змінити місце проживання внаслідок проведення антитерористичної операції, виходячи із завдань адміністративного судочинства, суд доходить висновку, що рішення відповідача про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини, прийнято відповідачем без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

За таких обставин, з урахуванням інтересів дитини та обставин, встановлених судом, суд доходить висновку про наявність у позивача права на звернення до органу праці та соціального захисту населення за призначенням допомоги при народженні дитини та отримання цієї допомоги.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами статті 2 КАС України встановлено, що адміністративні суди при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, серед іншого, перевіряють чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь – якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) та з урахуванням принципу верховенства права.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду відстрочено позивачеві сплату судового збору у розмірі 768,40 грн. до ухвалення судового рішення .

Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, фактичне місце проживання: 84122, м. Слов'янськ, вул.. Добровольського, буд. 2) до Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради (юридична адреса: 84116, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Батюка, буд. 40, код ЄДРПОУ 25954290) про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради про відмову в призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини.

Зобов’язати Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради призначити та виплатити допомогу при народженні дитини – ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі, встановленому ч. 1 ст. 12 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради (юридична адреса: 84116, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Батюка, буд. 40, код ЄДРПОУ 25954290) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) 26 березня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Толстолуцька М.М.