Рішення № 79160274, 10.01.2019, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.01.2019 м. Івано-ФранківськСправа № 909/588/18

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , секретар судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Івано-Франківської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дискурс" про стягнення збитків в сумі 173755 грн 38 к.

за участю:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

Івано-Франківська міська рада звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дискурс" про стягнення збитків в сумі 173755 грн 38 к.

Позовні вимоги мотивовано користуванням відповідачем спірною земельною ділянкою без правоустановчих документів та обґрунтовано приписами статей 80, 120, 122-126, 152, 156, 157 Земельного кодексу України, статтями 22, 1166 Цивільного кодексу України, ст.224 Господарського кодексу України та Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284.

Ухвалою суду від 05.07.18 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 04.09.18.

Судове засідання 04.09.18 не відбулося у зв"язку з перебуванням судді Матуляка П.Я. на лікарняному, відтак ухвалою суду від 07.09.18 продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів до 05.10.18, призначено підготовче засідання на 20.09.18 та задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Дискурс" про витребування доказів (вих.№15/01 від 21.08.18, вх.№12749/18 від 29.08.18).

Відповідачем подано суду клопотання вих.№19/09-18 від 19.09.18(вх.№14173/18 від 20.09.18) про продовження відповідачу строку на подання відзиву на позов, яке судом задоволено, а також клопотання про витребування доказів вих.№45/01-и від 19.09.18(вх.№14102/18 від 20.09.18).

Ухвалою суду від 20.09.18 задоволено клопотання відповідача та оголошено перерву в судовому засіданні до 16.10.18.

У свою чергу, в судових засіданнях 16.10.18 та 30.10.18 оголошувалася перерва до 30.10.18 та 15.11.18, про що судом постановлені відповідні ухвали із занесенням до протоколів судових засідань.

Ухвалою суду від 15.11.18 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.12.18.

В судовому засіданні 11.12.18 оголошувалася перерва до 10.01.19, про що судом постановлено відповідну ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

В судовому засіданні 11.12.18 та 10.01.19 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Зокрема, вказав на те, що Товариству з обмеженою відповідальністю "Дискурс" на праві власності належить нерухоме майно - незавершене будівництво за адресою: м.Івано-Франківськ, вул.Макогона, 23 Б. Зазначив, що у Департаменті комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради відсутня інформація про наявність у відповідача документів на право користування земельною ділянкою за вищевказаною адресою. Звернення Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради щодо укладення договору оренди та участі у засіданні комісії для визначення збитків власникам землі та землекористувачам відповідач проігнорував та, відповідно, земельну ділянку використовував без правоустановчих документів, що стало підставою нарахування відповідачу збитків у розмірі 173755,38грн. за період з 02.11.14 по 02.11.17. Зазначив, що розмір збитків нарахований як орендна плата, яка могла би бути отримана Івано-Франківською міською радою при передачі спірної земельної ділянки в оренду. Вказав на наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, що в силу приписів чинного законодавства, у тому числі ст.1166 Цивільного кодексу України, ст.224 Господарського кодексу України та ст.156 Земельного кодексу України є підставою для стягнення з відповідача завданої шкоди.Заперечуючи проти доводів відповідача та посилаючись при цьому на постанову Верховного Суду від 05.10.18 у справі №909/749/17, вказав на те, що нормативно-правовий акт, за загальним правилом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві та доповненні до відзиву вх.№19346/18 від 11.12.18. Зокрема, вказав на те, що не зважаючи на факт укладення між ЗАТ "Прикарпаття і К" та відповідачем договору купівлі-продажу від 31.10.13, фактично останньому так і не передано за актом-приймання незавершене будівництво, що є предметом зазначеного договору. Зауважив, що земельна ділянка площею 0,4153 га не сформована, кадастровий номер не присвоєно, і за конфігурацією, розміром та розташуванням ця земельна ділянка відмінна від земельної ділянки (орієнтовною площею 0,2554 га), фактичне користування якою міг би здійснювати відповідач. Зазначив, що позивачем не доведено факту протиправної чи неправомірної поведінки відповідача як одного з елементів складу цивільного правопорушення, не надано належних і допустимих доказів на підтвердження меж, площі та конфігурації земельної ділянки, яку позивач враховує при визначенні розміру збитків, а також нормативно-грошової оцінки земельної ділянки площею 0,4153га, та порушено процедуру обстеження земельної ділянки та визначення розміру збитків. Крім того, вказав на те, що позивачем розраховано розмір збитків, зокрема, на підставі рішення Івано-Франківської міської ради від 25.06.11, яке скасовано в судовому порядку. Зауважив, що за таких обставин, даний нормативний акт не може бути використаний для обчислення суми збитків та заявив клопотання про застосування позовної давності щодо вимог про стягнення збитків за період з 02.11.14 по 30.06.15. Звернувши увагу на постанови ОСОБА_3 Верховного Суду від 23.05.18 у справі №629/4628/16-ц та від 20.11.18 у справі №922/3412/17, зазначив, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушеного права.

Розглянувши матеріали справи із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, заслухавши представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи, враховуючи вимоги чинного законодавства, судом встановлено наступні обставини справи.

27.03.17 позивачем направлено відповідачу, як власнику нерухомого майна - незавершеного будівництва за адресою: м.Івано-Франківськ, вул.Макогона, 23 Б, повідомлення №299/34.3-02/18-в про проведення обстеження земельної ділянки за адресою: м.Івано-Франківськ, вул.Макогона, 23 Б (докази направлення містяться в матеріалах справи).

04.04.17 інспектором Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради за відсутності представників відповідача та в присутності свідків проведено обстеження спірної земельної ділянки на предмет дотримання вимог земельного законодавства, зокрема, наявності правовстановлюючих документів.

За результатами проведення обстеження складено акт №95, у якому зазначено, що на даній земельній ділянці знаходиться незавершене будівництво, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Дискурс" на праві власності, що підтверджується також інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Загальна площа нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці орієнтовною площею 0,4121га, складає 1044,8кв.м.

У цьому ж акті зазначено, що на момент проведення обстеження у Департаменті комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради відсутня інформація про наявність документів на право користування відповідачем спірною земельною ділянкою.

У зв"язку із встановленням обставин щодо користування відповідачем земельною ділянкою без правоустановчих документів, листами №629/34.3-02/18в від 07.08.17 та №722/34.3-02/18в від 12.09.17 Департамент комунальних ресурсів повідомив відповідача про необхідність присутності на засіданні комісії з визначення та відшкодування територіальній громаді м.Івано-Франківська збитків, заподіяних внаслідок використання земельних ділянок комунальної власності з порушенням законодавства.

Звернення Департамента комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради щодо укладення договору оренди та участі у засіданні комісії для визначення збитків власникам землі та землекористувачам відповідач проігнорував та, відповідно, земельну ділянку використовував без правоустановчих документів.

02.11.17 Комісією з визначення збитків власнику землі складено Акт про визначення збитків власнику землі на суму173755,38 грн. за період з 02.11.14 по 02.11.17.

Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №1073 від 30.11.17 затверджено вищезазначений Акт про визначення збитків власнику землі.

При здійсненні розрахунку визначення збитків позивачем: площу спірної земельної ділянки визначено на підставі замірів, здійснених ліцензійною землевпорядною організацією ТОВ "Науково-виробниче підприємство" "ГІС" на підставі договору на створення проектно-вишукувальної продукції №124 від 23.05.17; нормативно-грошову оцінку розраховано на підставі вартості 1кв. м земельної ділянки згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області; враховано надану ДФС інформацію про те, що відповідачем задекларовано податкові зобов"язання по земельному податку за спірну земельну ділянку.

З метою врегулювання даного спору у досудовому порядку відповідачу надсилався лист-повідомлення №1527/01-18/18в від 11.12.17 про відшкодування позивачу завданих збитків, однак відповідач збитки не відшкодував, що зумовило позивача звернутись з даним позовом до суду.

Предметом спору є вимога позивача до відповідача про стягнення 173755 грн 38 к., яку позивач обґрунтовує як несплачену відповідачем орендну плату за використання земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди, внаслідок чого позивачем не отримано дохід у зазначеному розмірі у виді неодержаної орендної плати за землю, який за визначенням статті 22 ЦК України та статті 225 ГК України є збитками і підлягає стягненню з відповідача на підставі ст.1166 Цивільного кодексу України, ст.224 Господарського кодексу України та ст.156 Земельного кодексу України.

При вирішенні даного спору суд здійснив наступні висновки.

За приписами статті 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Наведена правова норма кореспондується з нормами статті 373 Цивільного кодексу України.

Згідно з приписами статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землі комунальної власності, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності (ст.83 Земельного кодексу України).

За змістом статей 122, 123, 124 ЗКУ, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки. Аналогічна норма закріплена у статті 16 Закону України "Про оренду землі".

Статтею 120 Земельного кодексу України визначено правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду.

Як вбачається із положень вищезазначеної правової норми, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Водночас, за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

З огляду на наведені норми чинного законодавства та наявні у справі докази, суд констатує, що відповідач є власником нерухомого майна, що розташоване на спірній земельній ділянці, що є комунальною власністю.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13).

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Судом встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, яке розміщене на земельній ділянці комунальної власності.

За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).

За змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

Відтак, відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин приписи чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок.

До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 922/207/15).

Судом взято до уваги, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Водночас, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, споруда розташовані, а відтак відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин приписи чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок. Такий висновок зроблено ОСОБА_3 Палатою Верховного Суду в Постанові від 23.05.2018 року по справі №629/4628/16-ц.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Таким чином, враховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що відповідач неправомірно користується земельної ділянкою, на якій розташоване нерухоме майно, що належить відповідачу на праві власності (ст.120 ЗК України), а відтак доводи позивача про те, що використання спірної земельної ділянки є порушенням його прав, внаслідок чого йому завдано збитки, не відповідають вимогам чинного законодавства.

Судом враховано також, що згідно зі ст.224 Господарського кодексу України (надалі за текстом - ГК України) учасник господарських відносин повинен відшкодувати завдані збитки іншому суб'єкту господарювання у випадку порушення ним господарського зобов'язання.

Аналогічне правило міститься у ст. 22 ЦК України, відповідно до якої особа має право на відшкодування збитків лише у випадку порушення її цивільного права.

Виходячи з і змісту наведених норм права, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

В спірному випадку позивачем не доведено, що шкода, яку він просить стягнути, є реальними збитками або доходами, які б позивач міг одержати за звичайних обставин, враховуючи, що позивачем не доведено наявності в Івано-Франківської міської ради реальної можливості отримати доходи у вигляді орендної плати, внаслідок чого унеможливлюється передача цієї ділянки в оренду іншим користувачам, а отже і отримання за це доходів.

Позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами, чи користується відповідач земельною ділянкою лише в межах його об'єкта нерухомого майна або більшою площею, а відтак, чи не ґрунтується на припущеннях встановлення комісією орієнтовної площі для обрахунку збитків.

Щодо розміру завданих збитків, судом встановлено, що позивачем в основу нарахування збитків покладено лист Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області №8-28-0.4-752/2-17 від 23.05.17, згідно якого нормативна грошова оцінка 1 кв.м земельної ділянки станом на 2014-2017 роки орієнтовно становить відповідно 186, 60грн., 233,02грн., 305,41грн. та 1294,67грн. Ця вартість була використана комісією для розрахунку збитків позивача, заподіяних відповідачем.

Згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 157 ЗК України). Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 (далі - Порядок № 284).

Пункт 3 Порядку № 284 встановлює, що відшкодуванню підлягають інші збитки власників землі, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. А під неодержаним доходом розуміється, зокрема, дохід, який міг би одержати власник землі із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її тимчасового зайняття.

Позивачем розраховано розмір збитків, виходячи з п.8.5 Положення про оренду земельних ділянок комунальної власності у м. Івано-Франківську, затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради від 19.06.14 №1446-45, за ставками річної орендної плати, що становить 3% від нормативної грошової оцінки.

Водночас, відповідач, посилаючись на приписи статті 20 Закону України «Про оцінку земель», Податкового кодексу України та Закону України "Про оцінку земель" наголошував на тому, що у матеріалах справи відсутні витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, відомості яких є обов'язковими при визначенні орендної плати.

Згідно з абзацом 3 частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (частина друга статті 20 Закону України «Про оцінку земель»).

Відтак, суд погоджується з доводами відповідача про те, що відомості витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є обов'язковими при визначенні орендної плати.

Крім того судом взято до уваги те, що відповідачем сплачується земельний податок за користування землею.

На підставі наведених доказів з урахуванням обставин по справі та діючого законодавства суд дійшов до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. У відповідності до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. У даній справі позовна давність не підлягає застосуванню, оскільки судом не встановлено порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст.14, 124, 129, 129-1 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, ст.16, 22, 257, 261, 1166, 1212 Цивільного кодексу України, ст.15, 80, 120, 152, 156, 211 Земельного кодексу України, ст.20 Закону України «Про оцінку земель», ст.224, 225 Господарського кодексу України, ст.ст.73, 74, 77, 129, 232-233, 237-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України

ВИРІШИВ:

відмовити в позові Івано-Франківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дискурс" про стягнення збитків в сумі 173755 грн 38 к.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.01.2019

Суддя Матуляк П. Я.