Рішення № 78530625, 16.11.2018, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/1531/18

провадження № 2/753/3547/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2018 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі

головуючого судді Колесника О.М.

при секретарі Заболотній Л.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ТОВ „Рада-7" про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_2 посилався на те, що з 01.07.2016 року по 30.06.2017 року він працював в ТОВ „Рада-7" на посаді комерційного директора за сумісництвом. Згідно штатного розкладу позивачу був встановлений посадовий оклад у розмірі з 01.07.2016 року - 1450,00 грн. 00 коп., в грудні 2016 року - 1600,00 грн. 00 коп. та з 01.01.2017 року - 3200,00 грн. 00 коп. Згідно домовленісті з відповідачем заробітна плата мала виплачуватися на картковий рахунок позивача № 26258010132571 відкритий у АТ „УкрСиббанк". Разом з тим, отримавши в банку в січні 2018 року виписку по особовому рахунку, позивач встановив, що відповідач не виконував належним чином своїх обов'язків по виплаті заробітної плати, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за період роботи з 01.07.2016 року по 30.06.2017 року, що становить 28 050 грн. 00 коп. Крім того, позивачем на дату звільнення з ТОВ „Рада-7" було не використано 24 календарних дні щорічної відпустки. Посилаючись на норми Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 та ст.73 КЗпПУ, позивачем було проведено розрахунок, відповідно до якого відповідач мав оплатити позивачу компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 1 896 грн. 24 коп. А також, оскільки з дня його звільнення відповідач не сплатив заробітну плату, тому, відповідно до ст.117 КЗпП України позивач вважає, що підприємство має виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. За таких обставин, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 28 050, 00 грн., компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 1 896, 24 грн., а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду від 31.01.2018 року відкрито провадження у даній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, надавши пояснення аналогічні змісту позовної заяви.

Представник відповідача Гіневська-Гайдай М.О. в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що за весь час роботи позивача він ігнорував трудові обов'язки, при цьому вчасно отримуючи заробітну плату. Так в період 16.05.2017 року, з 17.05.2017 року по 31.05.2017 року та в червні 2017 року позивач на роботі не з'являвся, що підтверджується актами про відсутність працівника на робочому місці. За дорученням генерального директора ТОВ „Рада-7" вказані акти направлялись позивачу для ознайомлення за адресою місця реєстрації: м. Донецьк, вул. Рози Люксембург, 8, гурт., разом з тим співробітнику відповідача було відмовлено у відправленні листа, оскільки УДППЗ „Укрпошта"не здійснює пересилання пошти в м. Донецьк на підставі Указу Президента від 14.11.2014 року №875/2014 „Про рішення ради національної безпеки і зборони України від 04.11.2014 року „Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях", Розпорядження КМУ від 07.11.2014 року №1085-р „Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, шо розташовані на лінії зіткнення". Враховуючи, що у травні 2017 року позивач відпрацював 8 робочих днів йому була нарахована заробітна плата у сумі 1 280 грн. та виплачено 1 030 грн. 40 коп., у червні 2017 року позивач відпрацював 0 робочих днів - нарахована заробітна плата становить 0 грн. 00 коп. та виплачено на банківську картку 1 251 грн. 35 коп, що підтверджується відомостями нарахування коштів №182, №185, а вказана сума є компенсацією за невикористану відпустку. Надана позивачем довідка про доходи містить відомості лише за період з липня 2016 року по січень 2017 року без врахування виплат за лютий-червень 2017 року, а у виписці по банківському рахунку нараховані кошти значаться від підприємства ТОВ „Рада-6", в той час як відповідачем по справі є ТОВ „Рада-7". З листа ДПІ Дарницького району ДФСУ від 13.02.2018 року вбачається, що з другого кварталу 2017 року позивач почав працювати в ТОВ „Акважитлосервіс", що також доказує відсутність на роботі в ТОВ „Рада-7". В заперечення вимог щодо невиплати компенсації за невикористану щорічну відпустку за 24 календарних днів представник відповідача вказав, що зазначена сума була виплачена позивачу в день звільнення та виплачена на його банківську картку 30.06.2017 року про що свідчать відомості нарахування коштів №185. За даних обставин відповідачем було вчасно виплачено позивачу заробітну плату за відпрацьований час, в тому числі і компенсацію за невикористану щорічну відпустку, тому представник відповідача вважає, що вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є похідною від попередніх вимог і також задоволенню не підлягає.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 43 Конституції України закріплює право, кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів по справі встановив наступні факти та правовідносини.

Як наголошує ст.2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники мають право на … звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади.

Як зазначає ст.2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров'я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Наказом №24-к від 30.06.2016 року ОСОБА_2 було прийнято на посаду комерційного директора за сумісництвом з 1.07.2016 року, встановлено оклад згідно штатного розкладу та випробувальний термін 3 три місяці (а.с.30).

Відповідно до посадової інструкції, затвердженої в.о. генерального директора ТОВ „Рада-7"від 30.12.2016 року, на позивача були покладені певні завдання та обов'язки. Так позивач повинен був здійснювати управління всіма видами діяльності підприємства, організовувати та координувати роботу та взаємодію. Окрім цього розробляти проекти господарських договорів і комерційних контрактів, проводити маркетингові дослідження, розробляти поточні і перспективні плани, рекомендації, плани нарад.

В період з 01.07.2016 року по 01.12.2016 року посадовий оклад позивача складав 1450 грн. У зв'язку зі зміною розміру заробітної плати з 01.12.2016 року посадовий оклад позивача складав 1600 грн. З 01.01.2017 року посадовий оклад позивача склав 3200 грн. Згідно з домовленістю позивача з відповідачем заробітна плата мала виплачуватися на картковий рахунок позивача №26258010132571, відкритий у АТ „УкрСиббанк".

Як зазначає ч.1, ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про оплату праці"заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. При укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством. Про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни. При кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку (стаття 29, 30 ЗУ «Про оплату праці»).

Згідно акту про відсутність працівника на робочому місці від 16.05.2017 року комерційний директор ОСОБА_2 був відсутній на роботі без поважних причин з 09.00 год. до 13.00 год. та з 13.45 год. до 18.00 год., протягом усього робочого дня (а.с.129).

Повідомленням від 16.05.2017 року за підписом в.о. генерального директора ТОВ „Рада-7"вказаний акт було направлено на адресу місця реєстрації позивача для ознайомлення з проханням надати письмові пояснення щодо відсутності на робочому місці (а.с.128).

Однак у службовій записці помічника ген. директора ОСОБА_5 зазначено, що у поштовому відділені №68 ПАТ „Укрпошта"їй було відмовлено у прийнятті листів, оскільки ПАТ „Укрпошта"не здійснює діяльність на тимчасово окупованій території міста Донецька (а.с. 150).

Згідно актів про відсутність працівника на робочому місці за період з 17.05.2017 року по 31.05.2017 року комерційний директор ОСОБА_2 також був відсутній протягом усього робочого дня без поважних причин (а.с.117-127).

Повідомленням від 01.06.2017 за підписом в.о. генерального директора ТОВ „Рада-7"вказані акти було направлено на адресу місця реєстрації позивача для ознайомлення з проханням надати письмові пояснення щодо відсутності на робочому місці (а.с.128).

У службовій записці помічника ген. директора ОСОБА_5 зазначено, що у поштовому відділені №68 ПАТ „Укрпошта"їй було відмовлено у прийнятті листів, оскільки ПАТ „Укрпошта"не здійснює діяльність на тимчасово окупованій території міста Донецька (а.с.151).

Крім того, відповідно до актів про відсутність працівника на робочому місці за червень 2017 комерційний директор ОСОБА_2 був відсутній протягом усього робочого дня без поважних причин (а.с.130-149).

За правилами ч.1-2, ст.94 КЗпП України та ст.1 Закону України „Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Як передбачено ч.1, ст.5 Закону України „Про оплату праці" організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів. Частина 1 та 2, ст.6 цього ж Закону України наголошує, що основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Заперечуючи факт порушення трудової дисципліни, позивач зазначив у відповіді на відзив, що графік роботи та трудовий розпорядок на підприємстві визначається відповідним внутрішнім актом підприємства-правилами внутрішнього трудового розпорядку. Позивач стверджує, що відповідач не ознайомив його з правилами внутрішнього трудового розпорядку ТОВ „Рада-7", а також про те, що на підприємстві відсутній журнал обліку виходу працівників на роботу.

Відповідно до статті 29 КЗпПУ до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний: роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і елективного договору; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Табель обліку робочого часу - це поіменний список усіх працівників відділу, служби чи іншого структурного підрозділу або установи в цілому з відмітками про використання робочого часу протягом облікового періоду.

Ведення Табелю є обов'язковим, зокрема і для малих підприємств, що підтверджується листом Міністерства праці від 13.05.2010 року №140/13/116-10. Табель, як правило, ведеться в електронному та паперовому вигляді. Ведення табелю лише в електронному вигляді не допускається. Форма табеля (типова форма №П-5) затверджена наказом №489. Вона носить рекомендаційний характер і складається із мінімальної кількості показників, необхідних для заповнення форм державних статистичних спостережень. Рекомендаційний характер полягає в тому, що за необхідності він може бути доповнений іншими показниками, потрібними для обліку робочого часу на підприємстві. Водночас в табелі повинні відображатись всі позиції, які застосовуються на підприємстві для працівників. У разі потреби можна застосовувати і іншу форму табеля, але при цьому обов'язковим є наявність первинного обліку показників щодо використання робочого часу, явок та неявок працівників, які визначено формами державних статистичнихспостережень з праці, про що йдеться у листі Державної служби статистики від 12.01.2012 року №9/4-10/9.

Сумісникам присвоюють окремий табельний номер на відміну від працівників, які працюють в порядку суміщення, таким працівникам окремий табельний номер не надається. На підприємствах, де працівникам заробітна плата нараховується за допомогою програми «1С», табельні номери не присвоюють, адже програма автоматизовано нараховує заробітну плату не за табельними номерами, а за ідентифікаційними кодами працівників.

29.12.2016 року в.о. генерального директора ТОВ „Рада-7"затвердив Правила внутрішнього трудового розпорядку ТОВ „Рада-7".

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що він як виконуючий обов'язки генерального директора відповідача не ознайомив позивача з правила внутрішнього розподядку та посадовою інструкцією, оскільки той не виходив на роботу, а робоче місце його було по вул. Драгоманова, 17, де неодноразово складались акти відсутності ОСОБА_2 на робочому місці, при цьому робочий день був з 9-00 годин до 18-00 годин. Номера мобільного телефону позивача у нього не було і його консультації підприємству не були потрібні.

Свідок ОСОБА_8 також підтвердив у судовому засіданні, що ОСОБА_2 як колишнього генерального директора він знає, але ніколи не чув, що той обіймав посаду комерційного директора за сумісництвом і на роботі його ніколи не бачив, тому і інструктаж з ним не проводив. Обставини відсутності позивача на робочому місці підтвердив і свідок ОСОБА_9, а свідок ОСОБА_10 пояснила, що позивач був дійсно працевлаштований на посаді комерційного директора, але на роботі його ніколи не бачила. Вона як головний бухгалтер відповідача нараховувала ОСОБА_2 і пересилала на картковий рахунок заробітну плату, починаючи з 2016 року і по день звільнення, компенсація за невикористану відпустку йому була сплачена повністю.

Стаття 50 КЗпПУ визначає норму тривалості робочого часу. Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.

Відповідно до розділу п'ять для працівників адміністративно-управлінського персоналу на підприємстві встановлюються наступні час початку і закінчення роботи, перерви для відпочинку і харчування з двома вихідними днями - субота і неділя: 9.00 - початок роботи, 13.00-13.45- перерва для харчування, 18.00 - кінець роботи, в середу 13.00-15.00 - перерва для відпочинку і харчування, робочий день до 19.00. В п'ятницю робочий день до 17.00.

Облік робочого часу ведеться відповідальною особою, яка складає табель обліку робочого часу, а з табелів обліку робочого часу наданих до матеріалів справи вбачається, що позивач був відсутній на роботі (а.с.86, 90, 91, 94).

Нарахування та виплата заробітної плати позивачу відповідачем знайшла своє повне підтвердження у судовому засіданні у наданих бухгалтеських відомостях про нарахування коштів за весь час його роботи з зазначенням виду виплат: заробітна плата та аванс (а.с.43-63) та платіжних дорученнях (а.с.170-200).

За змістом ч.1, ст.83 КЗпП України, ст.24 Закону України „Про відпустки"у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до наказу №20-к від 09.06.2017 року позивач ОСОБА_2 був звільнений з посади комерційного директора за сумісництвом 30.06.2017 року за ст.38 КЗпП України за власним бажанням (а.с.31). Саме в цей же день згідно відомості нарахування коштів №185 30.06.2017 року йому була перерахована на картку компенсація за невикористану відпустку в сумі 1 251, 35 грн. (а.с.43), що підтверджується і платіжним дорученням №186 від 30.06.2017 року (а.с.186).

Посилання позивача, що згідно виписки по особовому рахунку АТ „УкрСиббанк" (а.с.6-9), а також довідки №82-6-33/137 від 7.06.2018 року він отримував кошти на свою картку тільки від ТОВ „Рада-6", а відповідач не сплачував його заробітну плату, суд не може покласти в основу рішення, оскільки вони спростовуються змістом листа АТ „УкрСиббанк" (а.с.169) адресованого відповідачу, в якому банк вибачився за технічну помилку, яка стала основою інформації в довідці і просив не приймати зміст довідки до уваги, а також просив вважати вірною інформацію, що за період 12.08.2016 року по 30.06.2017 року з рахунку №29094424124400 ТОВ „Рада-7" на рахунок ОСОБА_2 була перерахована загальна сума 19 710 грн.

Аналізуючи докази, зібрані у судовому засіданні, суд приходить до висновку, що відповідач сплатив позивачу за період перебування останнього на посаді комерційного директора суму заробітної плати та компенсацію за невикористану відпустку в повному обсязі, тому підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 28 050 грн. заборгованості по заробітній платі, 1 896 грн. 24 коп. компенсації за невикористану відпустку відсутні.

Відповідно до ст. 116 КЗпПУ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Згідно ст. 117 КЗпПУ у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Оскільки позовна вимога позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є похідною вимогою від перших двох, в задоволенні яких судом було відмовлено, тому і вказана вимога також не підлягає задоволенню.

Згідно ст.133; 141 ЦПК України оскільки суд відмовляє позивачу у задоволенні позову в повному обсязі, тому і не підлягають задоволенню його вимога про стягнення з відповідача судових витрат, судовий збір, від якого був звільнений позивач при зверненні до суду, компенсується за рахунок держави.

Керуючись ст.2; 4-5; 10; 12-13; 76-80; 133; 141; 259; 258-259; 263-265 ЦПК України, на підставі ст.43 Конституції України, ст.2; 2-1; 21; 29; 47; 50; 83; 94; 116; 117 КЗпП України, ст.1; 5; 6; 29-30 Закону України „Про оплату праці", ст.24 Закону України „Про відпустки",ч.3, ст.12 та ч.1, ст.81 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ „Рада-7" про стягнення 28 050 грн. заборгованості по заробітній платі, 1 896 грн. 24 коп. компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення через Дарницький районний суд м. Києва.

Суддя :