Рішення № 78253285, 20.11.2018, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/4028/17

№ 2/183/486/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2018 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді – Сороки О.В.;

секретаря судового засідання – Пономаренко О.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 183/4028/17; провадження № 2/183/486/18; за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, треті особи: Новомосковська державна нотаріальна контора, Дніпровська районна державна нотаріальна контора, про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

встановив :

02 вересня 2019 серпня 2017 року Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (надалі - ПАТ «ОТП Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просять суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № ML-307/116/2008 від 26 травня 2008 року у розмірі 168420,32 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме:

- садовий будинок, загальною площею 57,6 кв.м., що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с.Новоселівка, садове товариство «Озон», будинок 9, який належить іпотекодавцю ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності САА № 204659 від 22.01.2007 року,

- земельну ділянку, загальною площею 57,398 кв.м., що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с.Новоселівка, садове товариство «Озон», будинок 9, яка належить іпотекодавцю ОСОБА_2 на праві власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія ЯЕ № 471629 виданий Новомосковською райдержадміністрацією 06.09.2007 року,

шляхом проведення прилюдних торгів, за початковою ціною реалізації предмета іпотеки, визначеною суб’єктом оціночної діяльності в сумі не нижче 196092,00 грн., а також стягнути з відповідача на користь ПАТ «ОТП Банк» судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог ПАТ «ОТП Банк» зазначив, що 26 травня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № ML-307/116/2008 від 26 травня 2008 року, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 27181,00дол. США на строк до 26 травня 2023 року, а 05 жовтня 2009 року між ними ж укладено додатковий договір № 2, відповідно до якого валюта кредиту змінена на національну валюту - гривню. В частині надання кредитних коштів позивач свої зобов'язання виконав, надавши ОСОБА_2 кредит у розмірі та строки передбачені договором. А на дату подачі позову заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором не погашена та становить станом на 25 липня 2017 року – 168420,32 грн., що складається з заборгованості за тілом кредиту 120539,99 грн., та за відсотками за період з 26.02.2015 року по 24.07.2017 року – 47880,33 грн.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за зазначеним вище Кредитним договором ОСОБА_2 за договором іпотеки № РML-307/116/2008 від 26 травня 2008 року передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: садовий будинок, загальною площею 57,6 кв.м., що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с.Новоселівка, садове товариство «Озон», будинок 9, який належить іпотекодавцю ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності САА № 204659 від 22.01.2007 року та земельну ділянку, загальною площею 57,398 кв.м., що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с.Новоселівка, садове товариство «Озон», будинок 9, яка належить іпотекодавцю ОСОБА_2 на праві власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія ЯЕ № 471629 виданий Новомосковською райдержадміністрацією 06.09.2007 року.

11 серпня 2017 року ПАТ «ОТП Банк» стало відомо, що громадянка ОСОБА_2 14 жовтня 2014 року померла.

Позивач зазначає, що позичальником її зобов’язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами не виконуються.

У зв’язку зі смертю позичальника позивач на підставі ст. 1281 ЦК України направив до Новомосковської державної нотаріальної контори вимогу кредитора № 200-12-4-7/832 від 11.08.2018 року; а також на підставі вимог ст. 1282 ЦК України направив до ОСОБА_1 (спадкоємця ОСОБА_2) вимогу кредитора № 200-12-4-7/831 від 11.08.2018 року.

Відповідач ОСОБА_1, будучи чоловіком ОСОБА_2 та спадкоємцем першої черги, який на момент смерті ОСОБА_2, тобто станом на 14 жовтня 2014 року постійно проживав разом з нею, у встановлений законом шестимісячний термін не відмовився від прийняття спадщини після смерті дружини, тому позивач наполягає на тому, що відповідач є таким що прийняв спадщину за законом, в розумінні ст. 1268 ЦК України.

ПАТ «ОТП банк» посилається на вимоги ст. 23 ЗУ «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Отже, на підставі ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» банк звернувся до суду з вищезазначеним позовом до ОСОБА_1

18 вересня 2017 року відкрито провадження у справі.

В судовому засіданні 15 січня 2018 року, у зв’язку з набранням 15 грудня 2017 року чинності Цивільно-процесуального кодексу України, в редакції 2017 року, сторонам роз’яснені їхні права, а також вирішене питання щодо розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Ухвалою суду витребувано з Новомосковської міської державної нотаріальної контори витяг зі спадкового реєстру після смерті ОСОБА_2

Ухвалою суду від 05 березня 2018 року повторно витребувано з Новомосковської міської державної нотаріальної контори витяг зі спадкового реєстру після смерті ОСОБА_2

Ухвалою суду від 14 травня 2018 року витребувано з Дніпровської районної державної нотаріальної контори витяг зі спадкового реєстру після смерті ОСОБА_2

Сторони в судове засідання не з’явилися. Представником позивача подано заяву про розгляд справи за відсутності представника. Свій позов підтримують у повному обсязі. Просять його задовольнити.

Відповідачем подано заяву про розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги не визнає в повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 26 травня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № ML-307/116/2008 від 26 травня 2008 року, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 27181,00дол. США на строк до 26 травня 2023 року, а 05 жовтня 2009 року між ними ж укладено додатковий договір № 2, відповідно до якого валюта кредиту змінено на українську гривню. В частині надання кредитних коштів позивач свої зобов'язання виконав, надавши ОСОБА_2 кредит у розмірі та строки передбачені договором. А на дату подачі позову заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором не погашена та становить станом на 25 липня 2017 року – 168420,32 грн., що складається з заборгованості за тілом кредиту 120539,99 грн., та за відсотками за період з 26.02.2015 року по 24.07.2017 року – 47880,33 грн.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за зазначеним вище Кредитним договором, ОСОБА_2 за договором іпотеки № РML-307/116/2008 від 26 травня 2008 року передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: садовий будинок, загальною площею 57,6 кв.м., що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с.Новоселівка, садове товариство «Озон», будинок 9, який належить іпотекодавцю ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності САА № 204659 від 22.01.2007 року та земельну ділянку, загальною площею 57,398 кв.м., що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с.Новоселівка, садове товариство «Озон», будинок 9, яка належить іпотекодавцю ОСОБА_2 на праві власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія ЯЕ № 471629 виданий Новомосковською райдержадміністрацією 06.09.2007 року.

14 жовтня 2014 року позичальник ОСОБА_2 померла.

З копії спадкової справи № 440/2017 заведеної після смерті ОСОБА_2 та наданої Дніпровською районною нотаріальною конторою суду, вбачається, що:

- регіональне відділення АТ «ОТП Банк» в м.Запоріжжя за вих.№ 200-12-4-7/832 від 11.08.2017 року звернулося до Дніпровської районної державної нотаріальної контори з вимогою кредитора до спадкоємців померлої ОСОБА_2 у сумі 168420,32 грн.. посилаючись на те, що їм стало відомо про смерть позичальника 11 серпня 2017 року, надавши завірену копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 зі вх.№ 200-12-4-7/438 від 11.08.2017 року. Разом з вимогою банк надав відповідні копії кредитного договору та договору іпотеки; розрахунок заборгованості, складений станом на 24.07.2017 року, на якому міститься штамп Централізованого банк-офіс АТ «ОТП Банк» в м.Вінниця датований 01 серпня 2017 року;

- Дніпровська районна державна нотаріальна контора за вих.2439/02-14 від 06.09.2017 року повідомила ПАТ «ОТП Банк» про те, що 06 вересня 3027 року нотконторою отримано претензію банку на підставі якої відкрито спадкову справу № 440/2017 після смерті ОСОБА_2

- з інформаційної довідки зі спадкового реєстру вбачається, що спадкову справу заведено на підставі претензії банку 06.09.2017 року;

- спадкодавець ОСОБА_2 07.06.204 року склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО за № 1414. Місцем проживання ОСОБА_2 зазначена адреса: вул.Чернівецька. 5, м.Дніпропетровськ;

- після смерті ОСОБА_2 з заявами про прийняття спадщини ніхто не звертався.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1ст.1048 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання, ст.610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Частиною 2 ст.1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Отже, згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Відповідно до ст.572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).Застава як правовий інститут цивільного законодавства виконує забезпечувальну функцію, тобто спрямована на те, щоб гарантувати кредитору-заставодержателю задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна, незалежно від майнового стану боржника, і наявності у нього заборгованості перед іншими кредиторами, отже, застава встановлюється для гарантування майнових інтересів кредитора-заставодержателя.

Згідно до ст. 590 ЦК України, Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

З ч.1 Закону України «Про іпотеку» вбачається, що іпотека – вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Порядок передачі майна у заставу та звернення стягнення на це майно визначений ст.ст.5720597 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про заставу», Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Тому іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права та обов'язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов'язанням).

Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

У відповідності до ст. 5 Закону України «Про іпотеку», предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов:

- нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;

- нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення;

- нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Згідно зі ст. 33 Закону України від 5 червня 2003р. № 898-IV «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частинами першою, другою статті 23 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Порядок прийняття спадщини, яка відкрилася після 1 січня 2004р., визначений Главою 87 ЦК України.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав і обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов’язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно ст.1218ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Пунктом 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008р. №7 «Про судову практику у справах про спадкування», звернуто увагу на те, що отримання спадкоємцем, який прияв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов’язком спадкоємця. Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконання обов’язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця, розмір якої може бути визначений за правилами статті 625 цього Кодексу.

Згідно п. 32 Постанови Пленуму ВССУ №5 від 30 березня 2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішені спорів, що виникають із кредитних правовідносин» з урахуванням положення статті 1282 ЦК України спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобов’язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобов’язання фактично не пов’язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями.

З урахуванням вищевказаного, оскільки зі смертю боржника зобов’язання по поверненню кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов’язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми. Саме на підставі норм статей 1281, 1282 ЦК України кредитор заявив вимоги до відповідача.

Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов’язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

Разом з тим, положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм статті 1281 ЦК України щодо строків пред’явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.

Тому встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб’єктивне право.

Вказана правова позиція викладена у рішенні ВСУ від 08 квітня 2015р. по справі № 6-33 цс15; а також підтримана ВП ВС у постанові від 17 квітня 2018 року по справі № 522/407/15-ц.

Пред’явивши позовні вимоги до ОСОБА_1, позивач посилається на те, що відповідно до кредитної справи та копії свідоцтва про шлюб від 12.10.1998 року – він є чоловіком померлої ОСОБА_2, та який, будучи спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем у будинку, що є предметом іпотеки, на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, відповідно вимог ст. 1268 ЦК України.

Згідно відомостей, отриманих судом з адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС УМВС у Д/о від 06.09.2017 року ОСОБА_1 зареєстрований за місцем проживання ІНФОРМАЦІЯ_1. За цією ж адресою судом направлялися повістки на адресу відповідача, та в своїй заяві на адресу суду про розгляд справи за його відсутності – також зазначена ця адреса.

З кредитного договору, додаткового договору та договору іпотеки між банком та ОСОБА_2, що досліджені раніше, вбачається, що місцем проживання ОСОБА_2 зазначена адреса: вул.Берегова, б. 32 с.Кіровське, Дніпропетровської області.

А з витягу зі спадкового реєстру вбачається, що за життя ОСОБА_2 07 червня 2014 року склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО за № 1414. Місцем проживання ОСОБА_2 зазначена адреса: вул.Чернівецька. 5, м.Дніпропетровськ.

Аналіз поданих доказів спростовує доводи позивача про те, що відповідач відповідно до вимог ст. 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину. Суду, в порушення вимог ст.77-81 ЦПК України, не надано жодних відомостей, що відповідач на час відкриття спадщини проживав разом з ОСОБА_2 в буд. 9 садового товариства «Озон» с.Новоселівка Новомосковського району Дніпропетровської області, а отримані судом відомостей підтверджують що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 – відповідач не проживав разом з нею.

Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України – суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. А згідно ст. 81 ЦПК України – кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Представник позивача в судові засіданні неодноразово не з’являється, надаючи чисельні заяви про розгляд справи за їх відсутності на підставі поданих ними доказів. Суду не надано доказів проживання відповідача – ОСОБА_1 на час відкриття спадщини зі спадкодавцем – ОСОБА_2 та відомостей про неможливість надати такі докази; будь-яких клопотань про витребування доказів позивачем не надано.

Аналіз вищенаведеного переконує суд в тому, що ОСОБА_1 не є спадкоємцем, що прийняв спадщину, в розумінні ст. 1268 ЦК України, а тому вимоги кредитора за ст. 1281, 1282 ЦК України пред’явлені не до тієї особи.

Враховуючи, що позичальник ОСОБА_2 померла 14 жовтня 2014 року, з заявами про прийняття спадщини ніхто не звертався, доказів проживання відповідача на час відкриття спадщини зі спадкодавцем ОСОБА_2 суду не надано, то підстави для задоволення позовних вимог ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки – відсутні.

Судові витрати відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 76-82, 89, 141, 263, 265 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Відмовити публічному акціонерному товариству «ОТП Банк» у задоволенні позову до ОСОБА_1, треті особи: Новомосковська державна нотаріальна контора, Дніпровська районна державна нотаріальна контора, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського Апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.В.Сорока.