Постанова № 76574941, 18.09.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/6427/18

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Улицького В.З.

суддів: Гулида Р.М., Запотічного І.І.

при секретарі судового засідання: Дутка І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.07.2018 року (рішення ухвалене о 10:04 хв. у м. Луцьк судом у складі головуючого судді Костюкевича С.Ф., повний текст рішення складено 10.07.2018 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2018 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 13.04.2018 року №117-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов'язання повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач позовні вимоги мотивував тим, що громадянин Сирії ОСОБА_1, маючи обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань з релігійних та етнічних причин, необґрунтованого незаконного ув'язнення, тортур, жорстокого поводження та неможливістю повернення до країни походження - Сирії, подав до УДМСУ у Волинській області належним чином оформлену та обґрунтовану заяву-анкету про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішенням ДМС України №117-18 від 13.04.2018 року позивачу було відмовлено на підставі відсутності умов, передбачених пунктами 1 і 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Таке рішення на думку позивача є протиправним, необґрунтованим, оскільки відповідач під час його прийняття взагалі не поцікавився ситуацією у країні походження позивача, незважаючи на те, що такі дані були наведені позивачем у заяві-анкеті. Просив позов задоволити.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05.07.2018 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 13.04.2018 року №117-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Сирії ОСОБА_1. Зобов'язано Державної міграційної служби України повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення суду першої інстанції оскаржила Державна міграційна служба України. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу.

Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1, громадянин Сирії, ІНФОРМАЦІЯ_1, подав до УДМСУ у Волинській області заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з підстав неможливості повернення в країну походження, оскільки там йде війна і відсутні безпечні умови проживання.

За результатами розгляду особової справи позивача №2017LT0034, підтримуючи висновок УДМСУ у Волинській області від 27.03.2018 року, ДМС України прийнято рішення від 13.04.2018 року №117-18 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відмова позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтована відсутністю умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Як вбачається з висновку УДМСУ у Волинській області від 27.03.2018 року зазначено, що ОСОБА_1 під час співбесід не довів, що йому при поверненні додому, буде загрожувати небезпека. Враховуючи ситуацію в Сирії, яка склалася на даний час, можна зробити висновок, що в районі проживання заявника ситуація сама по собі не настільки серйозна, щоб призводила до порушень статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у випадку повернення заявника до країни громадської належності та підпадати під перелік підстав для надання додаткового захисту відповідно до статті 15 Директиви ЄС 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року.

Вказано, що заявник не навів достатньої аргументації своїм побоюванням у разі повернення на батьківщину, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є обґрунтованими та відповідали б вимогам пункту 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Повідомленням УДМСУ у Волинській області від 24.04.2018 року №0704/10 позивача було проінформовано про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною 5 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Частиною 7 статті 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Згідно пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Виходячи зі змісту Позиції УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказування у заявах біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.

Відтак, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Особа, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до положень пункту 13 частини першої даної статті, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

У Рекомендаціях УВКБ ООН за питанням міжнародного захисту відносно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IIІ) від 27.10.2014 року зазначено, що після видання УВКБ ООН в жовтні 2013 року Рекомендацій з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (Редакція II) ситуація в Сирії в плані безпеки, дотримання прав людини, переміщення і гуманітарних потреб ще більше загострилася.

У Рекомендаціях УВКБ ООН від 27.10.2014 року зазначено, що конфлікт у Сирії триває вже четвертий рік, і гуманітарна ситуація як і раніше погіршується. Загальне число людей, що потребують гуманітарної допомоги в Сирії досягло 11 млн. осіб, серед яких близько 6,45 млн. ВПЛ. Хоча конфліктом порушена вся територія Сирії, більшість потребують допомоги, за повідомленнями, зосереджена в провінціях Алеппо і Ідліб. Понад 4,7 млн. чол. живуть у важкодоступних районах, а 241 тис. перебувають в окупованих районах, відрізаних від поставок предметів першої необхідності і практично недоступних для гуманітарних організацій

На час видання Рекомендацій майже всі райони країни охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, частково взаємно накладаються один на одного; ця ситуація ускладнюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. Паралельно угруповання Ісламська держава Іраку і аль-Шама (далі-ІДІЛ) зміцнила контроль над значними територіями півночі і північного сходу Сирії і часто вступає в озброєні зіткнення з антиурядовими збройними групами, курдськими силами (Загонами народної самооборони, ОНБ), а також з урядовими силами. Нанесення авіаційних ударів по цілях в ІДІЛ 23.09.2014 року принесло в конфлікт додатковий ступінь складності. Оскільки міжнародні зусилля по знаходженню політичного вирішення ситуації в Сирії успіху досі не принесли, конфлікт як і раніше призводить до подальших жертв серед цивільного населення, переміщення людей і руйнування інфраструктури країни.

Згідно пункту 4 Рекомендацій за наявними даними до квітня 2014 року кількість осіб, загиблих у результаті конфлікту, перевищило 191 тис. чол. Найбільша кількість документально зафіксованих випадків смерті було зареєстровано в провінції Риф Дамск; далі за кількістю жертв йдуть провінціях Алеппо, Хомс, Ідліб, Дера та Хама.

Таким чином, В Рекомендаціях УВКБ ООН за питанням міжнародного захисту відносно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IIІ) від 27.10.2014 року зазначено, що після видання УВКБ ООН в жовтні 2013 року Рекомендацій з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (Редакція II) ситуація в Сирії в плані безпеки, дотримання прав людини, переміщення і гуманітарних потреб ще більше загострилася.

Також, в Рекомендаціях УВКБ ООН від 27.10.2014 року зазначено, що конфлікт у Сирії триває вже четвертий рік, і гуманітарна ситуація як і раніше погіршується. Загальне число людей, що потребують гуманітарної допомоги в Сирії досягло 11 млн. осіб, серед яких близько 6,45 млн. ВПЛ. Хоча конфліктом порушена вся територія Сирії, більшість потребують допомоги, за повідомленнями, зосереджена в провінціях Алеппо і Ідліб. Понад 4,7 млн. чол. живуть у важкодоступних районах, а 241 тис. перебувають в окупованих районах, відрізаних від поставок предметів першої необхідності і практично недоступних для гуманітарних організацій

На час видання Рекомендацій майже всі райони країни охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, частково взаємно накладаються один на одного; ця ситуація ускладнюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. Паралельно угруповання Ісламська держава Іраку і аль-Шама (далі-ІДІЛ) зміцнила контроль над значними територіями півночі і північного сходу Сирії і часто вступає в озброєні зіткнення з антиурядовими збройними групами, курдськими силами (Загонами народної самооборони, ОНБ), а також з урядовими силами. Нанесення авіаційних ударів по цілях в ІДІЛ 23.09.2014 року принесло в конфлікт додатковий ступінь складності. Оскільки міжнародні зусилля по знаходженню політичного вирішення ситуації в Сирії успіху досі не принесли, конфлікт як і раніше призводить до подальших жертв серед цивільного населення, переміщення людей і руйнування інфраструктури країни.

Відповідно до пункту 4 Рекомендацій за наявними даними до квітня 2014 року кількість осіб, загиблих у результаті конфлікту, перевищило 191 тис. чол. Найбільша кількість документально зафіксованих випадків смерті було зареєстровано в провінції Риф Дамск; далі за кількістю жертв йдуть провінціях Алеппо, Хомс, Ідліб, Дера та Хама.

Судова колегія апеляційного суду звертає увагу, що Європейський суд з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п.217-241).

Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

Загроза життю позивача у разі повернення до Сирійської Арабської Республіки та ризик застосування до позивача тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження у Сирійську Арабську Республіку підтверджується висновками Європейського суду з прав людини у справі Л.М. та інші проти Росії в рішенні від 15 жовтня 2015 року. Це перше рішення Європейського суду з прав людини, яке містить оцінку ризиків загрози життю та нелюдського поводження в контексті триваючого конфлікту в Сирійську Арабську Республіку.

В цьому рішенні Суд визнав протиправним примусове видворення цих мігрантів із Росії.

Заявниками у справі виступили палестинець без громадянства із Сирійської Арабської Республіки та двоє сирійських громадян. Вони потрапили до Росії два роки тому. Статус біженців їм надати відмовилися, натомість заарештували за роботу без посвідки на проживання.

Суддя розпорядився вислати їх назад до Сирійської Арабської Республіки, а до того часу утримувати під вартою. Натомість, Європейський суд із прав людини назвав дії російської Феміди такими, що порушують право на життя та принижують людську гідність. Згідно із рішенням Суду, Росія має забезпечити негайне звільнення заявників та виплату їм загальної компенсації у розмірі майже 20 тисяч євро.

Згідно з параграфом 123 зазначеного рішення, більшість Європейських держав у теперішній час не приймає рішень щодо примусового повернення осіб до Сирійської Арабської Республіки. В своїй оцінці Суд посилається на доклади ООН та висновки УВКБ ООН жовтня 2014 року, серед іншого, щодо de facto мораторію на повернення до Сирійської Арабської Республіки.

Суд також вказує на позицію міжнародної неурядової організації Human Rights Watch щодо того, що молоді чоловіки піддаються особливому ризику ув'язнення або нелюдського поводження в Сирійську Арабську Республіку (параграф 124 зазначеного рішення).

Європейський суд з прав людини доходить висновку, що наведені елементи є достатніми для встановлення обґрунтованості припущень, що повернення заявників до Сирійської Арабської Республіки порушуватиме Статті 2 та/або 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграф 125 зазначеного рішення).

Суд встановив, що наведені доводи є достатніми для висновку Суду, що у разі примусового повернення заявників до Сирійської Арабської Республіки Статті 2 та/або 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод будуть порушені (параграф 126 зазначеного рішення).

Відтак, аналізуючи практику Європейського Суду, висновки міжнародних установ та організацій, дійшов висновку, апеляційний суд вважає, що ситуація в Сирійській Арабській Республіці за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну, тому що об'єктивні дані свідчать про те, що сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення, за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну, тому що об'єктивні дані свідчать про те, що сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.

Також, досить часто особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів.

Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно перешкоджати в прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця чи особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.

Твердження про те, що в Сирії існує тривалий збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об'єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною є загальновідомим фактом. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, тож ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації, тож ці обставини доказуванню у цій справі не потребують

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 травня 2018 року у справі №820/1309/16 (К/9901/11781/18).

Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.07.2018 року у справі №803/786/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.

На Постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. З. Улицький судді Р. М. Гулид І. І. Запотічний Повне судове рішення складено 19.09.2018 року