Постанова № 76025699, 21.08.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" серпня 2018 р. Справа№ 910/8729/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів: Калатай Н.Ф.

Сітайло Л.Г.

За участю секретаря судового засідання : Кулачок О.А.

представників сторін:

від позивача : не з'явився;

від відповідача : не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Банк "Траст"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.07.2018

у справі № 910/8729/18 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства Банк "Траст"

до ОСОБА_2

про визнання договору недійсним та застосування наслідків його недійсності

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2018р. у справі №910/8729/18 відмовлено Публічному акціонерному товариству Банк «Трест» у відкритті провадження у справі. Роз'яснено заявнику, що даний спір віднесено до юрисдикції місцевого районного суду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що оскільки відповідач є фізичною особою, який на дату подання позову вже не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності, спір не містить ознак, з огляду на зміст статей 4, 20 ГПК України, даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі.

Не погоджуючись з ухвалою, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.07.2018 у справі № 910/8729/18, справу направити до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

В апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд залишив без уваги наявність усіх ознак того, що даний спір виник саме із здійснення господарської діяльності: заявлено позовні вимоги про визнання недійсним господарського договору, укладеного між суб'єктами господарювання; спірні правовідносини врегульовані нормами ЦК України, ГК України та спеціальним законодавством про систему гарантування вкладів фізичних осіб; процесуальним законом не передбачено імперативної норми щодо віднесення даного спору до юрисдикції інших судів.

Сама лише втрата відповідачем статусу суб'єкта господарювання не відміняє сутності господарських правовідносин між сторонами, за таких умов даний спір віднесено саме до юрисдикції господарських судів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2018р. відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 21.08.2018р., встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, письмових пояснень, заяв до 20.08.2018р.

В судове засідання апеляційного господарського суду 20.08.2018р. не з'явились представники сторін.

Враховуючи те, що представники сторін про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, явка учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов'язковою, судова колегія ухвалила розгляд апеляційної скарги у відсутності представників сторін.

21.08.2018р. від позивача надійшла заява про розгляд апеляційної скарги без участі представника ПАТ Банк «Траст».

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, судова колегія встановила.

Публічне акціонерне товариство Банк "Траст" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору №12/02-16 про виконання робіт та надання послуг від 01.02.2016р. та застосування наслідків недійсності правочину у вигляді стягнення з відповідача 1 300 000,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 № 2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття "обмеження основоположних прав і свобод" від прийнятого у законотворчій практиці поняття "фіксація меж самої сутності прав і свобод" шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).

При цьому, як слідує зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 № 9-зп, не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.

В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ст. 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Статтею 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд. Систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд.

Згідно з ч.3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.

В основу визначення підвідомчості покладено два критерії: суб'єктний склад правовідносин і характер діяльності суб'єктів (характер спірного правовідношення).

Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Підвідомчість справ загальним і господарським судам визначається законодавством.

Відповідно до ч.1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що сама лише втрата відповідачем статусу суб'єкта господарювання не відміняє сутності господарських правовідносин між сторонами, за таких умов даний спір віднесено саме до юрисдикції господарських судів,не можуть бути покладені судовою колегією в основу рішення, оскільки подання позовної заяви за правилами Господарського процесуального кодексу України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб'єктної юрисдикції справ відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.

Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: спір не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 ГПК; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

З поданої позивачем позовної заяви вбачається, що предметом позовних вимог є визнання недійсним договору №12/02-16 про виконання робіт та надання послуг від 01.02.2016р., який було укладено між Банком та ФОП ОСОБА_2, та застосування наслідків недійсності правочину у вигляді стягнення з відповідача 1 300 000,00 грн. При цьому, як зазначає сам позивач і це підтверджуються відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 та момент пред'явлення до нього позову є фізичною особою, який припинив свій статус суб'єкта підприємницької діяльності ще 15.06.2017р.

Враховуючи ту обставину, що відповідач є фізичною особою, який на дату подання позову вже не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а також, що спір не містить ознак, з огляду на зміст статей 4, 20 Господарського процесуального кодексу України, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.175 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо посилань позивача на висновки, щодо застосування норм права, які викладені в постанові від 09.08.2017р. Верховного Суду України по справі №915/1056/15 (№ 3-788гс17), суд зазначає наступне.

Частиною 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

У рішенні від 10.11.2005р. Великої Палати Європейського Суду з прав людини у справі "Лейла Шахін проти Туреччини" зазначається, що згідно з практикою, закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди.

Практика країн усталеної демократії свідчить про те, що конкретний варіант тлумачення права, використаний судом, має шанс набути певної стабільності, обов'язковості. Вважається, що це випливає із принципів однакового поводження і правопевності (правової визначеності), які є проявами принципу верховенства права. Ці принципи зобов'язують державну владу дотримуватись обраної правової позиції і не відхилятися від неї доти, доки не з'являться вагомі підстави змінити її і звернутись до іншого розуміння тієї чи іншої норми. Названі принципи певною мірою знаходять підтвердження в національному законодавстві, практиці здійснення правосуддя та роз'яснювальній діяльності вищих спеціалізованих судів. Зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судова колегія вважає обгрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що не можуть бути прийняті до уваги посилання позивача на висновки, викладені у постанові від 09.08.2017р. Верховного Суду України по справі №915/1056/15 (№ 3-788гс17), оскільки правовідносини сторін у вказаній та розглядуваній справі не є тотожними. Зокрема, відмінність полягає у тому, що в справі № 915/1056/15 відповідач припинив свою діяльність як суб'єкта підприємницької діяльності після порушення провадження у справі у господарському суді, а в даному випадку ОСОБА_2 припинив статус суб'єкта підприємницької діяльності 15.06.2017р., тобто ще до направлення даного позову до Господарського суду міста Києва.

Однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати, проте спори щодо виконання зобов'язань фізичними особами підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Враховуючи викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, ухвала Господарського суду міста Києва від 09.07.2018р. не підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 255, 267-271, 280-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Банк "Траст" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.07.2018р справі № 910/8729/18 залишити без змін.

3. Матеріали оскарження №910/8729/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

В разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови підписано 23.08.2018р.

Головуючий суддя С.А. Пашкіна

Судді Н.Ф. Калатай

Л.Г. Сітайло